• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Процедури

Розв'яжемо попередню задачу у дещо модифікованому, або як прийнято говорити – узагальненому вигляді.

Задача 148. Знайти НСК n чисел.

Розв’язання: Спосіб розв'язання нам вже відомий. Але ж ми мали вивчати процедури. Тому давайте домовимось, що ми не знаємо, для скількох чисел ми будемо шукати НСК, але нам відомо, що в любому випадку результат не буде перевищувати тип longint. Дані будемо вводити з клавіатури і ознакою закінчення завдання буде число 0.

Дещо відійдемо від задачі для введення деяких нових понять, адже ми з вами вже звикли до слів процедура і функція, але ще не пояснили, що це таке.

Підпрограмою називається логічно закінчена група операторів мови, яку можна викликати для виконання по імені яку завгодно кількість разів з різних місць програми. В мові Паскаль одним із видів підпрограм і є процедури.

Процедура – це незалежна частина програми, яка має свою назву і призначена для виконання певних дій. Вона складається з заголовку і тіла. По структурі її можна розглядати як програму в програмі, або програму в мініатюрі. На деякі тонкощі і нюанси при створенні і виклику процедур ми вкажемо на конкретних прикладах, а зараз лише наголосимо на тому факті, що ім’я процедури не може знаходитись у виразі в якості операнда.

Процедури поділяють на встроєні (стандартні) процедури мови і процедурикористувача. Саме про останні ми і будемо вести розмову, оскільки з стандартними процедурами ми знайомились до цього, навмисно називаючи їх як завгодно, але тільки не процедурами. Процедури користувача створюються програмістом у відповідності з правилами мови програмування, тому їх краще, мабуть, було б назвати процедурами програміста, а не процедурами користувача. Ми знову підійшли до межі між конкретною наукою і філософією, тому не будемо вводити нових понять, а просто погодимось з загальноприйнятою назвою і перейдемо до конкретного розгляду на підставі сформульованої задачі.

Ми організуємо підпрограму – процедуру для знаходження НСК для двох чисел, і будемо його обчислювати в циклі, доки не буде введе число нуль. Необхідні пояснення – в тексті програми.

program nsk_n_v2; { Програма знаходження НСК для n чисел }

var a, nsk : longint; { нам будуть потрібні всього дві змінні: число і НСК}

procedure nsk_2; { процедура для знаходження НСК двох чисел }

var x, y : longint; { додаткові змінні, значення яких програма не бачить }

begin { початок процедури }

x := nsk; y := a; { зберігаємо вхідні дані }

while x <> y do { і працюємо з внутрішніми змінними }

if x > y then x := x - y { процедури, використовуючи вже відомий }

else y := y - x; { нам алгоритм Евкліда для НСД }

nsk := (nsk div x) * a; { і знаходимо НСК }

end; { кінець процедури }

begin { головна програма }

nsk := 1; { для першого входження в процедуру nsk_2 }

a := 1; { для входження в цикл }

while a <> 0 do { цикл завершується коли з клавіатури ввели 0 }

begin

write('Введіть число: '); readln(a); { зчитали число }

if a<>0 then { і якщо воно не нуль }

begin

nsk_2; { то знаходимо НСК двох чисел }

writeln('НСК = ',nsk); { і виводимо значення на екран }

end;

end; { кінець циклу, коли ввели 0 }

writeln('Для закінчення нажміть <Enter>'); { повідомлення }

readln; { чекаємо натиснення <Enter> }

end. { кінець програми }

Зверніть увагу на внутрішні змінні процедури nsk_2. Якщо ви захочете побачити їх значення після чергового виклику процедури, то виклик write(x, ' ', y), здійснений в тілі програми, не дасть вам нічого. Більше того, програма навіть не захоче працювати і компілятор видасть повідомлення про невідомий ідентифікатор[6], тобто про невідому змінну. Такий самий виклик в тілі процедури виведе на екран відповідні значення змінних. Спробуйте самостійно вставити у наведену вище програму у відповідних місцях вказаний виклик і ви самі у цьому наочно переконаєтесь. Це пояснюється тим, що кожна змінна має свою область дії, а це в свою чергу означає, що нам потрібно внести доповнення до правил нашої гри, яку ми почали на перших сторінках книги:

1. Кожен ідентифікатор (назва змінної, процедури, функції і т.д.) повинен бути описаний перед тим, як він буде використаний.

2. Областю дії ідентифікатора є блок в якому його описано.

3. Всі ідентифікатори в блоці повинні бути унікальними, тобто не повторюватись.

4. Один і той самий ідентифікатор може бути по-різному визначено в кожному окремому блоці.

5. Якщо ідентифікатор програми користувача співпадає з ім’ям стандартної процедури або функції, то останні недоступні в межах області дії підпрограми, описаної користувачем, тобто стандартна функція або процедура ігнорується, а виконується підпрограма користувача.

Пояснимо детальніше вище сформульовані правила на конкретному прикладі. Не будемо розв’язувати якусь конкретну задачу, а просто приведемо демонстраційну програму.

program demo_proc;

uses dos, crt;

var x, y : longint; { ввели глобальні змінні для всієї програми }

procedure hello;

var x : byte; { локальна змінна видима тільки в даній процедурі}

begin

x := 5; { присвоїли значення локальній змінній }

writeln('А у мене Х = ',x); { вивели локальну змінну на екран }

end;

procedure inc(x:longint); { переписали стандартну процедуру }

begin

x:=2*x; { працюємо з глобальної змінною }

writeln('X = ',x); { вивели глобальну змінну на екран }

end;

begin

clrscr;

write('Введiть число: ');readln(x); { ввели значення глобальної змінної}

writeln('X = ',x); { вивели його на екран }

hello; { викликали процедуру з локальною змінною }

inc(x); { викликали перевизначену процедуру з глобальною змінною }

writeln('X = ',x); { знову вивели значення х на екран }

writeln('Для закiнчення нажмiть <Enter>');

readln;

end.

Рис. 1.

Результатом виконання цієї демонстраційної програми буде те, що приведено на рис. 1. Зверніть увагу, що ми ввели значення змінної х рівне 300. Після виклику процедури hello значення змінної стало 5 – локальне значення цієї процедури, після цього викликали “стандартну” для Паскаля процедуру inc(x) і очікували збільшення значення змінної на 1, але оскільки ми задали стандартне ім’я власній процедурі, то програма перестала бачити стандартну процедуру inc, а виконує нашу, в якій значення змінної подвоюється, але надрукувавши знову значення змінної х з подивом бачимо, що значення змінної х не змінилося. В чому ж справа? А вся справа в тому, що ми не розглянули ще одну особливість процедур.

Процедури можуть бути двох видів: без параметрів і з параметрами. Параметри – це змінні, що передаються або використовуються процедурою. В свою чергу параметри поділяють на три типи: значення, змінна і нетипізована змінна.

Параметр, або група параметрів, перед якими відсутнє зарезервоване слово var і за якими йде тип, називаються параметрами-значеннями. Так у наведеній вище демонстраційній програмі в описі procedureinc(x:longint);х– параметр-значення. Формальний параметр-значення обробляється як локальна по відношенню до процедури змінна і зміни формальних параметрів не впливають на фактичне значення відповідних параметрів.

Якщо ми у приведеній демонстраційній програмі змінимо опис процедури на procedure inc(var x : longint);, то ми отримаємо процедуру з параметрами-змінними. Параметри-змінні використовуються у тому випадку, коли нам потрібно передати значення змінної з процедури у той блок програми, що її викликав. Спробуйте вставити слово var у опис вищезгаданої процедури у демонстраційній програмі і ви помітите, що значення змінної х у програмі зміниться на очікуване.

Нетипізовані змінні ми розглянемо у наступному параграфі. А зараз розв’яжемо ще одну просту задачу, де наведемо ще один приклад використання процедур.

Надіємось, що наведені приклади дали вам можливість зрозуміти особливості і правила створення і виклику процедур, а ми переходимо до розгляду ще одного виду підпрограм.

Читайте також:

1. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
2. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
3. Визначення процедури державної реєстрації на місцевому рівні
4. Вимоги до юридичного процесу та юридичної процедури
5. Далі відбуваються післяреєтраційні процедури
6. Джерела і процедури отримання аудиторських доказів та вимоги, що до них висуваються
7. Додаткові процедури щодо рішень та ухвал господарського суду
8. Доцільність діагностичної процедури.
9. ЕТАПИ ТА ПРОЦЕДУРИ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ
10. Завдання, джерела інформації, методичні прийоми і послідовність процедури контролю
11. Законодавчий процес та інші парламентські процедури
12. Засідання господарського суду щодо прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури

Переглядів: 361