• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особистості

Удосконалення стилю керівництва.Готовність та здатність людини до цілеспрямованої психічної роботи у напрямку змін особистісних рис та характеристик поведінки характеризується її умінням розвивати та використовувати власні психічні ресурси, створювати сприятливу для діяльності ситуацію шляхом зміни свого внутрішнього стану, створювати вольову установку на досягнення значимих результатів.

Поліпшити параметри «емоційного інтелекту» можна лише за кілька місяців, а не днів, бо у цьому процесі бере участь не тільки кора головного мозку, але й емоційні центри. Кора, що відповідає за освоєння технічних навичок і пізнавальні функції, сприймає знання дуже швидко, а емоційні центри працюють повільно. Більш того, емоційні центри можуть засвоїти нову модель поводження тільки при частому повторенні. Іншими словами, удосконалення «емоційного інтелекту» те саме що викорінювання старих звичок. Чим частіше повторюється деяка поведінкова модель, тим сильніше вона закріплюється у відповідних відділах мозку.

Джек, директор з маркетингу одного з підрозділів глобальної промислової корпорації, — типовий «зразковий» керівник: енергія в ньому «б'є ключем», він увесь час придумує, як працювати по-новому, готовий замінити будь-якого працівника, що, на його думку, не встигає виконати роботу вчасно. Джек вичитує кожного, чиї результати не відповідають установленим їм стандартам, і гнівається, коли співробітники роблять що-небудь по-своєму, інакше, чим придумав він. Таке керівництво катастрофічно позначилося і на кліматі в компанії, і на бізнесі. Після двох років кризи начальник Джека запропонував йому знайти собі наставника..

Наставник — він був експертом з розвитку «емоційного інтелекту» — почав з повної «переоцінки» Джека. Бо навіть найуспішніші керівники звичайно переоцінюють свої здібності. Його прямі підлеглі дали йому найнижчі оцінки за володіння емоціями. Спочатку Джек не погоджувався з «діагнозом». Але коли наставник переконав його, що, не виправивши ці недоліки, він не зможе по-іншому керувати людьми, Джек зрозумів, що його службове зростання у компанії продовжиться, тільки якщо він поліпшить свої показники.

Разом з наставником Джек склав детальний план щоденної роботи над собою. Виявилося, що в спокійні часи він цілком міг співпереживати іншим людям, але як тільки з'являлася проблема, ця його здатність не спрацьовувала. Тому він не міг вислухувати співробітників саме в ті моменти, коли це було особливе важливо для справи. Тепер Джек аналізував свою поведінку в найскладніші моменти. Почуваючи напругу, він мусив стримувати себе, надавати слово співрозмовнику і лише потім задавати йому кілька уточнюючих питань. Зміст цієї вправи полягав у наступному: відмовитися від звички поводитися агресивно і судити про співрозмовника у важких ситуаціях.

Зрештою Джек навчився гасити вибухи гніву і вступати в діалог, а не розпікатися в жагучому монолозі. Він не завжди погоджувався з опонентами, але тепер дозволяв їм висловлювати свою точку зору. Крім того, Джек учився взаємодіяти з підлеглими, які, зокрема, могли тепер з перших рук довідатися про те, якими важливими є їх особисті зусилля для успіху загальної справи. І ще Джек заборонив собі контролювати усі деталі роботи підлеглих.

Раз у тиждень Джек зустрічався з особистим наставником і докладно розповідав про свої досягнення і прорахунки. Іноді він вже сам усвідомлював, що як і раніше перериває підлеглих, втручається в їхні справи, зривається на крик. І майже завжди шкодував про це. Тепер разом з наставником Джек детально розбирав кожен подібний епізод — потрібно було знайти причину рецидиву і тим самим запобігти його повторення в майбутньому. За перші півроку Джек домігся серйозних успіхів. Відповідно до його підрахунків, якщо на початку шляху вибухи гніву траплялись раз у день, то до кінця терміну — раз на місяць. Помітно оздоровився моральний клімат у підрозділі, і поступово його виробничі показники поповзли вгору.

Поняття самооцінки— цінність, значимість, якими індивід наділяє себе й окремі елементи своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка виступає і як відносно стійке утворення, компонент Я-концепції, самопізнання, і як процес самооцінювання. Основою самооцінки є система особистісних змістів індивіда, прийнята їм система цінностей. Самооцінка виконує регуляторну і захисну функції, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її взаємозв’язки з іншими людьми.

Відображаючи ступінь чи задоволеності, чи незадоволеності собою, рівень самоповаги, самооцінка створює основу для сприйняття власного успіху і неуспіху, досягнення цілей визначеного рівня, тобто рівня домагань особистості. Захисна функція, забезпечуючи відносну стабільність і автономність особистості, може привести до перекручування даних досвіду і тим самим впливати на розвиток. Ця складна система характеризується наступними параметрами:

1) рівнем — висока, середня, низька;

2) співвідношенням з реальними успіхами — адекватна і неадекватна (завищена і занижена);

3) ставленням до конфліктів — конфліктна і безконфліктна.

Структура самооцінки включає: операції мислення (порівняння, аналіз, синтез), емоційний компонент (особистість при самооцінюванні виявляє певне ставлення до себе). Від співвідношення раціонального та емоційного компонентів залежить характер самооцінки. Чим більше в самооцінці якостей, можливостей, людина керується усвідомленими знаннями, логічними міркуваннями, доказовими аргументами, тим ближча самооцінка до реальності. Чим більше зростає елемент емоційного в структурі самооцінки, тим яскравіше й глибше протиріччя між оціночними судженнями людини про себе і тим, що вона собою являє.

Неадекватна завищена самооцінка стає основою переважно міжособистісних конфліктів, неадекватна занижена – внутрішньоособистісних. Адекватною поведінкою є та, що відповідає прийнятим в соціальній сфері нормам міжособистісних взаємовідносин.

Змістовний бік самооцінки: предметна діяльність, її результати, поведінка, моральні, інтелектуальні, фізичні якості, здібності, риси характеру, зовнішній вигляд, власні досягнення, місце в колективі, в системі взаємин різних соціальних груп тощо.

Самооцінка ефективності діяльності впливає на форми поведінки персоналу. Особи з високою самооцінкою (самоефективністю) додають більше зусиль для виконання складних справ, ніж особи, що схильні до серйозних сумнівів у своїх можливостях. Висока самооцінка пов'язується з очікуванням успіху і є передумовою позитивного результату, сприяє зростанню самоповаги. Напроти, низька самооцінка пов'язується з чеканням провалу, призводить до невдачі і знижує самоповагу. Працівники, що вважають себе нездатними подолати складні чи небезпечні ситуації, імовірно, будуть приділяти надмірну увагу своїм недолікам, у наслідок чого не зможуть виконати завдання.

Керівники, що володіють високою самоефективністю, подумки уявляють собі вдалий сценарій, тим самим забезпечують позитивні орієнтири для вибудовування поведінки й свідомо відпрацьовують успішні рішення потенційних проблем. Чинники, що впливають на високу самоефективність побудови поведінки, – позитивні орієнтири і відповідно на низьку ефективність – негативні орієнтири (особисті якості) керівника. Песимізм менеджера і його непевність у здатності домогтися успіху послабляють мотивацію працівників, заважають формувати успішну управлінську поведінку.

Психічне здоров`я залежить від адекватної реакції на виклики соціального середовища. Особистість може деградувати або змінюватися, якщо змінюється її ставлення до людей, праці або колективу. Протистояти впливу зовнішнього середовища, боротися з перешкодами і досягати поставлених цілей дозволяє внутрішня психічна усталеність.

Тільки стійкість і сталість активних зв`язків дозволяє особистості підтримувати власну надійність і протистояти впливам середовища, переборювати опір зовнішніх умов, боротися з перешкодами і досягати в кінцевому рахунку представлених цілей, здійснювати реалізацію своїх намірів.

Управління своїм психічним здоров'ям передбачає також тренування власної психіки, розкриття її резервів і розвиток, удосконалення психічних процесів (пам'яті, уваги, уяви), виховання в собі дисципліни розуму і почуттів. Варто навчитися бути людиною активною, свідомою своїх вчинків, з ясним розумінням її цілей і характеру впливу психічної саморегуляції, оволодінням її технікою і прийомами самовпливу як невід`ємного компоненту культури поводження.

Нові можливості для працівників з точки зору покращення психічного здоров’я мають спеціальні психологічні тренінги. У Японії навчання управлінню включає духовну складову (поширення духовних цінностей дзен-буддизму). Так, метод „дзен”, духовний початок у японській системі навчання управлінню, дозволяє активізувати резерви людської психіки. Методика йоги спрямована на гармонізацію фізичного, психічного та духовного початків у людині, систематичні тренування дисциплінують прояви емоційної сфери, роблять їх більш сталими, свідомо контролюємими.

Через саморегуляцію менеджер узгоджує темпоритміку своєї індивідуальної організації, швидкість здійснення завдань, часові цикли, події та інші структури діяльності. У саморегуляції ключове місце посідає особистісна організація часу, у якій виділяється три компоненти: свідомість, переживання, практична організація часу при виконанні управлінських функцій. Механізм рефлексії, у особистісно-смисловому розумінні, є переосмисленням різних компонентів проблемно-конфліктної ситуації у діапазоні від стихійного (випадкового) до організованого. Пошук смислового підґрунтя в управлінській діяльності здійснюється на основі власної об’єктивації і побудови шляхів реалізації віднайдених способів. Продуктивним самовизначенням слід вважати таке, у результаті якого управління виробляє, приймає та реалізує власне смислове підґрунтя.

Переживання менеджером міри значимості управлінської діяльності здійснюється у цілісній структурі, що включає такі компоненти, як життєва перспектива, життєва позиція та сенс життя.

Організація часу постає як цілераціональний та цілеспрямований (свідомий, особистісний) процес структурування, упорядкування керівником періодів та моментів життя, у гармонійній цілісності якого пріоритетне місце займає управлінська діяльність.

Самоменеджмент психічного здоров’я передбачає: установку на позитивне мислення, використання способів психічного захисту, володіння методами психокорекції, формування стійкості до стресів.

Особливо важливою є робота щодо подолання негативного ставлення до інших і до себе та посилення позитивного мислення. Базовою психічною установкою „Я” у ставленні до інших має бути „Я гарний, ти – гарний”. Негативне ставлення до інших породжує втрату інтересу до життя, веде до саморуйнування особистості.

Негативні психічні стани можна долати використовуючи способи психологічного захисту (за З.Фройдом):

§ Сублімації (переорієнтації сексуального потенціалу);

§ Проекції (приписування зовнішньому об’єкту негативних внутрішніх імпульсів і почуттів, які людина не може прийняти особисто, завдяки чому вони проникають у свідомість у зміненому вигляді);

§ Пригнічення (блокування небажаної інформації на стадії вивантаження з пам`яті – завантаження у свідомість і навпаки);

§ Раціоналізації (використання лише тієї частини інформації, у відповідності з якою власна поведінка не протирічить обставинам).

Особистісно-професійне зростання дозволяють реалізовувати акмеологічні технології, спрямовані на розвиток особистісного потенціалу, встановлюють взаємозв’язок між процесом становлення професійної майстерності та формування особистісної цілісності. Використання акмеологічних технологій дозволяє змінювати характеристики психічних станів, процесів та характеристик особистості. Вони дозволяють спеціальними техніками та прийомами самоактуалізувати власне особистісне та професійне „Я”. Під самоактуалізацією розуміється свідоме, програмно-цільове стремління людини до можливо повного виявлення, розвитку та реалізації всіх своїх природних дарувань та творчих можливостей у процесі професійної діяльності. Акмеологічним може бути будь який психологічний вплив, що здійснюється в інтересах особистості та має гуманістичну спрямованість.

Готовність та здатність людини до цілеспрямованої психічної роботи у напрямку змін особистісних рис та характеристик поведінки характеризує її уміння розвивати та використовувати власні психічні ресурси, створювати сприятливу для діяльності ситуацію шляхом зміни свого внутрішнього стану, створювати вольову установку на досягнення значимих результатів. Важливо також розуміти та усвідомлювати сильні та слабкі характеристики власної особистості.

Підвищити рівень адекватності психічних характеристик людини вимогам економічного та соціального середовища можна за рахунок використання методів психокорекції та психотерапії, внутрішньо саморозваючих методик (тілесна терапія; релаксуючі психотехніки свідомості, досягнення позитивної інтегрованої самосвідомості). Ці методи часто використовуються за участю фахівців використовують як з метою діагностування, так і з метою знизити вплив негативних чинників, або усунення, наприклад, шляхом зміни ставлення до цих чинників.

Основними методологічними підходами до психокорекції є наступні:

§ біхевіористський (формування у людини оптимальних поведінкових навичок за допомогою методів контробумовлення (відокремивши небажаний зв'язок між подразником і реакцією, заміна його на новий), оперативних методів (позитивне підкріплення бажаних дій) і соціобіхевіористських методів (навчання, у тому числі через спостереження, оптимальній поведінці));

§ діяльнісний (побудова нових внутрішніх систем контролю і керування внутрішньою і зовнішньою активністю шляхом організації спеціального навчання);

§ психоаналітичний (виявлення неусвідомлених причин переживань і хворобливих проявів, переведення їх у категорію усвідомлюваних);

§ екзистенційно-гуманістичний (зняття неузгодженості між самооцінкою й оцінкою оточуючих);

§ Гештальтпсихологічний (досягнення позитивної інтегрованої самосвідомості, відновлення гнучкої межі між реальним і психічним світом, яку здорова людина сприймає нормально, керуючись своїм перебуванням у середовищі і внутрішньому світі. Невротик не завершує цілісність своїх частин, не живе «тут і зараз», а йде в минуле, у фантазії, продовжує переживати ситуацію, подію, що нанесла йому психічну травму і визначає його теперішній стан і сприйняття життя. Потрібно привести людини знову в цю ситуацію, наприклад, у групі, методом «міркування вголос», допомогти пережити ситуацію, довести її до кінця, звільнитися від неї, тим самим відновити зв'язок з реальним світом);

§ тілесно-орієнтований (лікування душі через тіло включає вегетотерапію - звільнення затиснутої енергії через масаж, дихальні вправи, біоенергетичний метод, первинну терапію). Зокрема, первинна терапія ґрунтується на положенні, що в результаті незадоволення базових потреб у людини накопичується «первинний біль», що втілюється у фізичній і психічній напругах. У терапевтичному процесі людина повинна знову пережити події, що поклали початок «первинного болю», тим самим звільнившись від неї.

У результаті застосування перерахованих вище методів психокоррекції і психотерапії, особа має стати менш залежною від «Я-образу» (уявлень про себе) і більше розуміти «Я в ситуації», тобто стати більш адекватною ситуації і власному місцю в ній.

Уміння запобігати стресу є важливим практичним завданням, що не має однозначного рішення і вимагає враховувати наступні аспекти: фізичну підготовку, систему харчування, визнання досягнень з боку керівництва, повагу співробітників. Як свідчить практика, ефективно запобігати стресу можна шляхом оволодіння технікою розслаблення, що дозволяють дати відпочинок тілу і розуму від фізичних і психічних навантажень, і тим самим долати небажану напругу, створювати відповідний баланс між невеликою напругою, необхідною для стимуляції ефективної роботи, та необхідністю бути достатньо розслабленим, щоб відчувати себе впевнено, спокійно.

Ефективними техніками розслаблення є наступні: психофізіологічні техніки м’язової релаксації, техніки психоенергетичної регуляції, у тому числі, аутогенне тренування. Релаксаційні методики, що сприяють нормалізації кров'яного тиску, зниженню ймовірності серцевих приступів, що забезпечують захист від впливу стресу на здоров'я в цілому. Прийоми медитації, до можливостей якої сучасна медицина звернулася тільки на початку 70-х рр. ХХ ст.

Сучасні техніки психічної саморегуляції, що застосовуються для формування стресовитривалості менеджерів, так чи інакше беруть свій початок в індійській системі йоги, створеної зусиллями не одного покоління людей. До йоги можна віднести різні модифікації аутогенной тренування, метод біологічного зворотного зв'язку, техніки медитації, дихальні вправи і т.ін. Однією з основних цілей йоги є гармонізація фізичного, психічного і духовного у людині. Систематичні і правильно організовані тренування дисциплінують прояви емоційної сфери, роблять її більш сталою, що підлягає свідомому контролю і керуванню.

Як метод розслаблення широку популярність отримало аутогенне тренування (система прийомів психічного самовпливу, оволодіння, що робить можливим управління деякими вегетативними функціями і психічними процесами). В основі аутогенного тренування лежить застосування спеціальних формул самонавіювання, що дозволяють впливати на ряд процесів, що відбуваються в організмі, у тому числі не піддаються в звичайних умовах контролю з боку свідомості. Аутогенне тренування приховує у собі можливості удосконалення особистості в цілому, розвитку психічних процесів (наприклад, мислення, волі, уваги тощо) і оволодіння навичками самовладання, стресовитривалості.

Специфічним методом зняття стресу є футуристичний інтер’єр (на поч. ХХ ст. виник як мистецтво майбутнього, а сьогодні – знову популярний). Незвичайні форми (наприклад, свічник із двох велосипедних колеса, годинник з вінілової платівки і т.ін.) заспокоюють швидше, ніж звичайні прості лінії.

Крім того, протидія стресу стане набагато успішнішою, вважають фахівці, якщо менеджер буде дотримуватися в організації свого ділового й особистого життя наступних рекомендацій:

· відокремлювати істотне від другорядного. Не намагатися одночасно вирішувати усі справи. Варто залишати час тільки на найважливішу справу з погляду кінцевих цілей;

· підтримувати і розвивати контакти, найбільш важливі для основної роботи;

· не забувати, що головна відповідальність за успішність професійної кар'єри лежить на самій людині;

· не замикатися в собі і пам'ятати, що чимало корисного для своєї роботи можна одержати від активного спілкування з навколишнім середовищем (керівництвом, колегами, співробітниками, друзями);

· уміти винагороджувати себе за гарні досягнення в роботі. Причому винагорода далеко не завжди має виражатися в грошовому заохоченні (можна відзначити свій успіх у дружньому колі, придбати якусь коштовну для себе книгу, відправитися в туристичний похід, подорож і т.ін.);

· піклуватися про підтримку в собі щиросердечної бадьорості і позитивного ставлення до своєї роботи (не «застрявати» на помилках, невдачах);

· активно розвивати і зміцнювати позитивні характеристики власної особистості, терпляче виправляючи недоліки;

· не шкодувати сил на створення міцної родини. Міцна родина — одна з головних умов досягнення ділових успіхів;

· підтримувати добрі стосунки з друзями.

Виходячи із вищевикладеного, можна стверджувати, що менеджер має навчитися:

1. Створювати та підтримувати гармонійну соціальну мережу ділових та особистісних контактів як передумову психічного здоров’я та ділового успіху

2. Здійснювати саморегуляцію (підтримувати та відтворювати працездатність, швидко відновлювати фізичні та духовні сили).

3. Вести здоровий спосіб життя (дозувати навантаження, уникати систематичного перевантаження, зняття хронічної стомленості, розвивати власну стресовитривалість, підтримувати позитивний настрій).

4. Зберігати трудову активність в екстремальних ситуаціях.

5. Використовувати психотехнології у самопрограмуванні, самоствердженні. Запобігати стресу, використовувати соціально-припустимі способи його зняття.

6. Займатися самоаналізом, використовувати методи адекватної самооцінки, самокритику, долати власні недоліки та шкідливі звички.

7. Набувати навичок креативного, нестандартного вирішення завдань.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
5. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
6. Активність особистості та самоуправління
7. АКЦЕНТУЙОВАНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ
8. Благополуччя як позитивний саногенний потенціал особистості
9. Буттєві прояви особистості
10. Взаємовідносини особистості і світу в українському експресіонізмі
11. Взаємодія ієрархій підструктур особистості та їх властивостей
12. Взаємодія структур особистості і діяльності

Переглядів: 576