• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інформаційне і постекономічне суспільство: спільні та відмінні риси, тенденції розвитку

1. Інформаційне суспільство як форма й результат функціонування постіндустріальної економіки

2. Роль держави у забезпеченні ефективної трансформації продуктивних сил на принципах інформаційної економіки

3. Постекономічне суспільство: проблеми, визначення сутності й чинники становлення

1.Актуальність використання інформаційного підходу до аналізу закономірностей і тенденцій розвитку економіки, суспільства, визначається низкою таких чинників:

1) стрімке зростання ролі інформації в економічному житті сучасного світу, особливо із зародженням науково-технічної революції. Основою таких змін стали:

– невпинне зростання швидкості передавання повідомлень;

– зростання обсягу інформації, що передається;

– прискорення обробки інформації;

– широке використання зворотних зв'язків в інформаційному полі;

– постійне та значне збільшення обсягу нової інформації та прискорення процесів її запровадження й використання в усіх сферах людської діяльності;

– наочне відображення інформації людині в процесах управління;

– стрімке зростання оснащеності управлінської праці і праці виробників продукту;

2) потреби великого капіталу і, насамперед, транснаціональних корпорацій (ТНК). В умовах розгортання НТР ці потреби активізували процеси розвитку соціальних форм функціонування постіндустріальної господарської системи, у тому числі інформаційного суспільства. Адже великі корпорації перемагають сьогодні у конкурентній боротьбі завдяки використанню науки, знань, інформаційних технологій, усесвітніх інформаційних сіток, як основної умови та джерела економічного зростання;

3) нові підходи до розуміння сутності та внутрішніх важелів розвитку НТР.

Традиційно сутність НТР визначалась як сукупність докорінних якісних змін у продуктивних силах суспільства, технологіях виробництва, знаряддях і предметах праці, в організації управління та характері трудової діяльності людей на основі прискорення процесів взаємодії науки із виробництвом. Головними відмінностями нового етапу розвитку суспільного виробництва вважалися:використання принципово нової техніки і технологій, автоматизація, атомна енергетика, широке застосування синтетичних матеріалів тощо.

Особливості нового підходу щодо визначення сутності та можливостей використання НТР суспільством полягають у визначенні та визнанні основою кардинальних змін у технологічному способі виробництва, в управлінні відтворювальними процесами соціально-економічного розвитку стрибкоподібного зростання ролі та функцій інформаційних процесів.Тому початком сучасної науково-технічної революції вважають появу та стрімке поширення ЕОМ, комп'ютерної техніки та комп'ютерних технологій.

Інформаційне суспільство – це суспільство, у якому кількісні зміни у сфері інформації привели до виникнення якісно нового типу соціального устрою.

Френк Уебстер виділяє п'ять критеріїв аналізу інформаційного суспільства:

– технологічний

– економічний

– пов 'язаний зі сферою зайнятості

– просторовий

– культури.

Інформація (лат. повідомляти, надавати відомості, інформацію про щось) це: 1) повідомлення про щось; 2) відомості, що є об'єктом збереження, переробки та передавання; 3) у математиці, кібернетиці – кількісна міра ліквідації невизначеності (ентропії), міра організації системи; інформативний – такий, що містить інформацію, характеризує її насиченість; інформативність – насиченість змістом, інформацією; кількість відомостей, знань.

З цих визначень «інформації» випливають кілька підходів до напрямів її аналізу:

– докібернетичний період: інформація – це повідомлення про щось;

– за умов НТР: це самостійне явище, здатне забезпечити новий характер рішень під час розроблення наукових та прикладних проблем, проблем політичного, управлінського, соціального характеру не на рівні окремого об'єкта інтересів, а в масштабах регіону, країни, планети у режимі реального часу.

На першому плані має стояти якість інформації, оскільки саме вона забезпечує обгрунтованість і спрямованість прийняття рішень у сфері економіки та соціальних відносин. Цю особливість інформації відзначав і видатний дослідник проблем інформаційного суспільства Мануель Кастельс. У своїй праці «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура» (1996–1998 рр.) він наголошував, що інформація в сучасних умовах символізує абсолютно нові відносини, а інформаціоналізмозначає вплив знання на знання як основне джерело продуктивності.

М. Кастельс вводить у науковий обіг термін «інформаційний капіталізм» (мережеве суспільство) – засновані на системному використанні інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ), які забезпечують переваги капіталу, що функціонує у системі інформаційних мереж. Ділова активність у таких мережах відбувається у реальному часі без просторових обмежень, супроводжується трансформацією окремих елементів організаційно-економічних та соціально-економічних відносин.

Д. Белл стверджує, що інформаційне суспільство, сутність якого пов'язана із «здатністю трансформувати наукові знання у кінцевий продукт «високих технологій», продукує кілька напрямів у розвитку системи потреб:

з одного боку це потреби народного господарства у знаннях, інтелектуальних технологіях, отже у новому, інтелектуальному типі працівника, який може забезпечити створення та впровадження таких технологій, забезпечуючи реально високий рівень конкурентоспроможності країни, галузі, окремого бізнесу;

з другого боку – це структура потреб самого працівника, оскільки перетворення високого професіоналізму окремих спеціалістів у масове явище в умовах ринкової економіки та НТР веде до якісних змін соціального характеру, збагачення системи цілей діяльності багатьох найманих працівників.

2. Суперечливість процесу становлення та розвитку відносин, пов'язаних із функціонуванням та реалізацією інтелектуальної та іншої власності, за умов подальшого усуспільнення виробництва та праці, вимагає існування певної сили, суб'єкта соціально-економічних відносин, який би забезпечував економічну й соціальну справедливість відтворювального процесу, довгострокову та конструктивну рівновагу у взаємодії різнонаправлених агентів у системі відносин, що формуються на основі інтелектуальної та іншої власності.

Такою силою, суб'єктом в економічному та соціальному середовищі може виступати лише держава як носій потреби у збереженні та зміцненні цілісності наявної метасистеми, забезпеченні якщо не єдності, то однонаправленості інтересів основних учасників господарської діяльності.

Визначальними економічними функціями сучасної держави у розвинених капіталістичних країнах вже давно є:

– забезпечення розвитку основних галузей національного господарства на основі новітніх технологій;

– створення та розвиток інтелектуальної інфраструктури, а також механізмів просування новітніх технологій на ринок в основні галузі національного господарства;

– соціальна орієнтація розвитку національної економічної та господарської системи, що сприяє реалізації принципів не лише ринкової, а й соціальної справедливості у суспільстві;

– сприяння адаптації та розвитку національної економіки у глобалізованому економічному, політичному, інформаційному та соціальному просторі.

Успішна реалізація цих функцій вимагає:

по-перше, концентрації об'єктів державної власності у таких стратегічних секторах економіки, як освіта, наука, прикладне науково-дослідне виробництво;

по-друге, забезпечення можливості активно впливати на процеси перерозподілу ВВП, національного доходу;

по-третє, наявності у держави чіткого уявлення про пріоритетні стратегічні цілі та механізми використання бюджетних коштів;

по-четверте – формування ефективної моделі взаємодії держави та бізнесу, приватного капіталу в напрямі спільного розв'язання поставлених часом перед національною економікою завдань.

Прикладом системного підходу держави до виконання названих функцій у справі використання інтелектуальної власності та інтелектуального капіталу для забезпечення інноваційної спрямованості економічного розвитку може бути політика урядів США.

Переважання в українській економіці низько – та середньотехнологічних виробництв є яскравим свідченням низької якості й ефективності, мотиваційної системи та уваги держави, неадекватного вимогам часу рівня реального урахування у науково-технічній, структурній, податковій, бюджетній, соціальній політиці ролі НТП, конкурентоспроможності національного капіталу на ринку високих технологій та високотехнологічних продуктів високої якості.

Державна політика сприяння інтелектуалізації праці, формуванню високотехнологічної структури виробництва в основних секторах і галузях народного господарства повинна забезпечити правове поле такої спрямованості розвитку. Зокрема для України це означає:

1)прийняття ключових законів, що визначають єдині правила гри у сфері високих технологій – Закону України про інтелектуальну власність і Закону про трансфер технологій, який би регулював експорт-імпорт технологій з позицій забезпечення конкурентоспроможності економіки, а також умови передавання розроблених за бюджетні кошти нових технологій приватному капіталу;

2)за допомогою податкової та бюджетної політики забезпечення державного стимулювання НДКР на макрорівні та на рівні окремих інноваційно спрямованих фірм і корпорацій, технопарків;

3) оскільки приватний капітал в Україні поки що не орієнтований на інноваційні чинники зростання та на посилення соціальної відповідальності бізнесу, роль головного координатора процесів забезпечення інноваційної спрямованості економіки, зростання рівня її соціалізації через розвиток людського, інтелектуального та соціального капіталу, повинна взяти на себе державна влада усіх рівнів.

3. Основною причиною та джерелом появи ознак переходу інформаційного суспільства до нового етапу розвитку – до постекономічного суспільства є:

– з одного боку, виникнення у процесі розвитку соціального та інтелектуального капіталу тенденції до зміни цінностей, мотивів і стимулів діяльності працівника, які тепер не обмежуються матеріальними інтересами;

– з другого боку, дуже важливою є така форма відобрадження сучасного стану соціальних відносин, як демасифікація або індивідуалізація суспільства (можливість вибору для індивіда тієї інформації, яку він сам хоче отримати).

Поняття постекономічне суспільствоввели в обіг Д. Белл і Г. Кан, однак воно не стало загальновизнаним у 60–80-ті рр. XX ст., коли головна увага дослідників зосереджувалася на постіндустріальній і інформаційній формах розвитку суспільства. Водночас невпинний процес збільшення потреби у складній, творчій праці з боку галузей народного господарства веде до зростання маси працівників, які усвідомлюють себе особистостями. Інстинкти егоїзму, жадоба багатства і влади, страх перед втратою заробітку переважно зникають під впливом розвитку нової системи мотивації, заснованої на цілісності усієї системи потреб та інтересів людини, отже гармонізації її відносин із іншими суб'єктами економічної та соціальної діяльності.

Отже, за сучасних умов у розвинутих країнах однією із провідних тенденцій мотивації стає внутрішній розвиток особистості, можливість її самовдосконалення, продукування знань, здатних змінити не тільки навколишній світ, а й її оточення. Суб'єктом сучасного розвитку стає не спільнота людей, спаяних однопорядковими інтересами, а сукупність особистостей, кожна з яких неповторна не тільки у власних діях і вчинках, а й у їх мотивах. Економічні закони заходять у суперечність зі змінами у внутрішній структурі людської діяльності, системою її мотивів та передумов.

До головних ознак постекономічного суспільства можна віднести:

– поступовий, еволюційний перехід значної частини суспільства до нової структури цінностей, яка відповідає соціальному порядку, що формується в умовах глобалізації і становлення системи постматеріалістичної мотивації;

– демасифікований характер постекономічного суспільства, який випливає із нової ролі особистості. Новий соціальний стан особи засновується не на взаємодії класів чи груп людей з їхніми економічними інтересами, а на діях переважно нематеріалістично мотивованих особистостей, якими не можна управляти традиційними методами, ефективними у рамках індустріального ладу;

– економічні чинники зберігають роль головної рушійної сили соціального прогресу, однак сам соціальний прогрес втілюється у явищах, які вже не мають суто економічної природи. Тому їх не можна оцінити з допомогою показників, що традиційно використовуються для виміру господарського успіху;

– зниження ролі традиційних соціальних конфліктів, заснованих на нерівномірному розподілі матеріального багатства. Водночас, в умовах глобалізації однією із найголовніших стає проблема виживання людства як єдиного цілого і проблема оптимальної взаємодії соціальних сил не тільки в рамках окремих суспільних систем, а й світу загалом;

– глобальність змін і перспектив: людство не повинно більше розглядатися як статична маса, яка підкоряється певним законам і об'єднується загальними матеріальними інтересами. Відбувається еволюційний процес формування нових соціальних груп, характер, структура і межі яких визначаються на основі системи ціннісних орієнтирів, які поділяють окремі особистості з цих груп;

– специфіка формування постекономічного суспільства полягає у виникненні цього типу суспільства як певної замкненої спільності лише у рамках постіндустріальних держав. Це породжує два нові типи конфліктів як у країнах, що розвиваються, так і в самих постіндустріальних країнах, у яких виникають та поглиблюються якісно нові форми соціальних суперечностей, унаслідок яких зростатимуть соціальна напруга й соціальна відчуженість.

Отже, по-перше, постекономічна реальність формується як суспільна система, що заснована на самореалізації та творчій діяльності людей, вона не може базуватися на соціальній мобілізації, яка відігравала важливу роль у становленні індустріальних систем. По-друге, на відміну від традиційної майнової нерівності на передній план сьогодні виходять нові форми нерівності, які втілені у різних базових цінностях. Тому перерозподіл національного багатства переважно відбувається на користь представників тих соціальних прошарків, діяльність яких мотивована потребою у самореалізації та самовдосконаленні.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
11. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
12. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства

Переглядів: 659