Глобалізація як чинник трансформації соціально-трудових відносин

З розвитком глобалізації світового господарства пов’язують можливість вирішення глобальних соціально-економічних проблем, забезпечення гармонізації інтересів розвинених країн та тих, що розвиваються, стійкий розвиток всієї глобальної системи, досягнення рівноваги між суспільством і природним середовищем. Глобалізація як процес, що сприяє поглибленню поділу праці, більш ефективному розподілу ресурсів та їхньому використанню у світовому масштабі потенційно має супроводжуватися підвищенням продуктивності праці та життєвого рівня населення. Не можна не враховувати і таких позитивних наслідків глобалізації як розширення доступу споживачів до світової номенклатури товарів та послуг, розширення ємності ринків внаслідок розвитку торгівлі, підвищення рівня конкуренції, спрощення доступу інвесторів на ринки інших країн, взаємний обмін досягненнями в технології та організації виробництва тощо.

. Два феномени сучасного світу — глобалізація і технологічна революція є тісно пов’язаними, взаємообумовленими і такими, що посилюють розвиток один одного. Внаслідок синергічного ефекту глобалізації і технологічної революції в соціально-економічній сфері країн світу відбуваються фундаментальні зрушення. Їхнім проявом є зниження частки виробничого сектору і зростання сектору послуг, деконцентрація промислового виробництва, зрушення в його галузевій структурі, співвідношенні «старих» і «нових» галузей і сфер діяльності тощо. Зазначені зрушення приводять до змін у структурі і характері зайнятості, значно впливають на стан ринку праці, формують нові тенденції його розвитку. Так, у розвинених країнах світу продовжується зменшення частки обробної промисловості з одночасним розвитком індустрії послуг і збільшенням її питомої ваги. В цій індустрії виробляється все зростаюча частка ВВП і концентрується все більша частка працюючих. Так, в середині 90-х років XX століття у розвинених країнах світу в сфері послуг було зайнято до 70 % функціонуючої робочої сили, а в США і того більше — 73% [2].

Одночасно в обробній промисловості з початку 70-х років ХХ століття частка зайнятої робочої сили постійно знижується. Так, з 1970 по 1994 рр. частка зайнятих в галузях обробної промисловості знизилася в державах — членах ЄС з 30 % до 20 %, в США — з 28 % (1925 р.) до 16 %, в Японії — з 27,4 % до 24,3 % [3].

Скорочення зайнятих в обробній промисловості кваліфікується західними фахівцями як «деіндустріалізація», однак не розглядається як негативний феномен, а як природний наслідок економічного розвитку постіндустріальних країн. Експерти МВФ як основний чинник, що сприяє «деіндустріалізації», називають перевищення темпів зростання продуктивності праці у порівнянні зі сферою послуг [4].

Зауважимо, що глобалізація і технологічна революція породжують механізми як ліквідації, так і створення робочих місць. Оцінюючи вплив чинників сучасної доби на зайнятість, маємо розрізняти відмінність між прямими і побічними ефектами. Прямий ефект включає створення нових робочих місць для виробництва товарів і послуг, забезпечення їхньої реалізації та задоволення конкретних потреб споживачів, тоді як побічний ефект являє собою наслідки в інших сферах.

Економічна історія знає чимало випадків, коли завдяки технологічним революціям створювалося більше робочих місць, ніж ліквідовувалось. Прикладом може бути поява електроприводу в XIX столітті та автомобіля на початку минулого століття, що привело до створення величезних галузей, які дали роботу мільйонам людей. За оцінкою більшості економістів, які досліджують цю проблему, у довготривалому плані ефект створення робочих місць переважає ефект їхньої ліквідації, але ніхто не може стверджувати, що «компенсація» відбудеться автоматично і що нові робочі місця будуть відповідати колишнім за складністю виконаних робіт, їхньою структурою, за видами робіт, географічним розташуванням тощо. Навпаки, відповідності за ознаками, що наведені вище, досить часто і не спостерігається. Дисбаланс між структурою робочої сили і робочих місць стає все більш очевидним як для розвинених країн, так і для тих, що розвиваються. За оцінками як західних, так і вітчизняних економістів, в умовах глобалізації і технічної революції все більш актуальною стає проблема скорочення попиту на некваліфіковану робочу силу. Становлення постіндустріальної, інформаційної економічної системи призвело і продовжує призводити до «відторгнення» значної частки робочої сили, яка є некваліфікованою або отримала кваліфікацію, на яку немає попиту, і нездатної до перенавчання. За даними обстежень, проведених в останні роки в зарубіжних країнах, рівень безробіття серед найменш кваліфікованих є набагато вищий, ніж серед більш освічених.

Як справедливо зазначають зарубіжні фахівці, нині склалася ситуація, коли нерозсудливий рух по шляху до ще більшої інтернаціоналізації заради підвищення економічної ефективності без належної уваги до її соціальних результатів обертається послабленням створеної в окремих країнах — над ринком — соціальної і адміністративної надбудови, у тому числі регулюючої ринок праці і трудові відносини

Немало зарубіжних економістів справедливо наголошують на загостренні під впливом процесів глобалізації проблем передусім у соціально-трудовій сфері, проявом яких є зростання безробіття, поглиблення розшарування між багатими і бідними, послаблення традиційних моральних уз, зростання десолідаризації суспільства тощо. Фахівці Науково-дослідного інституту соціального розвитку при ООН, визнаючи неоднозначність і суперечливість впливу глобалізації на соціально-трудову сферу зазначають: «Відкриваючи небувалі можливості одним людям і цілим країнам, ті ж глобалізаційні сили відіграють не останню роль у зростанні зубожіння інших людей і країн, їхньої невпевненості у завтрашньому дні, у послабленні соціальних інститутів і систем соціального захисту, у розмиванні традиційних особистісних і суспільних цінностей» [7].

Під впливом лібералізації зовнішньої торгівлі, розширення меж відкритості національних товарних і фінансових ринків, зростання конкуренції між товаровиробниками відбуваються суттєві зміни в структурі і масштабах зайнятості. Все більше розширюються можливості перенесення виробництва, а разом із ним і робочих місць, в інші країни, і перш за все в країни з більш дешевою робочою силою. Безумовні переваги тут мають компанії розвинених країн, які виробляють більш конкурентоспроможну продукцію, мають змогу впливати на політичні рішення урядів держав світу, диктувати їм свої умови.

Характерною тенденцією змін на ринку праці, що прослідковується починаючи з 70-х років, є поширення масштабів неповної зайнятості. Наприкінці 80-х років XX століття частка працюючих неповний робочий час в Швеції і Великобританії перевищувала 20 %, в Німеччині і Японії вона складала 11—12 %, а в США і Канаді — 15—17 %. Слід наголосити, що умови і оплата праці, додаткові соціальні виплати для зайнятих неповний робочий час є гіршими, ніж у постійних робітників. За умови зростання конкуренції і намагання роботодавців у будь-який спосіб знижувати витрати на робочу силу, «периферійна» зайнятість користується все більш широким попитом [8].

Вплив процесів глобалізації на стан ринку праці наочно видно на прикладі нашої країни, де реальністю є вимивання з національного ринку праці робочих місць із високою і середньою «освітньою місткістю», створення таких робочих місць, які погіршують професійну структуру зайнятості, погіршення перспектив зайнятості у галузях, які можуть і повинні стати пріоритетними, зростання незатребуваності накопиченого людського капіталу тощо.

Потенційна чи реальна загроза втрати робочих місць під впливом глобалізаційних процесів створює у суспільстві атмосферу невпевненості, негативно впливає на підтримку балансу сил між найманими працівниками і роботодавцями.

Складовою процесів глобалізації є зростаюча мобільність робочої сили, інфенсифікація міграційних процесів, наслідки яких є суперечливими. Для країн, що не проводять зваженої міграційної політики, серйозним випробуванням для національного ринку праці стає зростаюча конкуренція з боку країн із низьким рівнем заробітної плати, скорочення кількості робочих місць, на яких зайняте корінне населення, та зниження середнього рівня оплати праці, особливо некваліфікованої та низькокваліфікованої робочої сили.

Для країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою серйозною проблемою стає «відтік мозків». Глобалізація і технічний прогрес сприяють підвищенню попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку транснаціональних компаній. За підрахунками західних учених, еміграція висококваліфікованого фахівця рівнозначна вкладенню в економіку вибраної ним країни мільйона доларів. Підраховано, що в результаті еміграції з Росії висококваліфікованих фахівців ця країна інвестувала тільки в економіку США більше трильйона доларів [9, с. 230].

Надзвичайно гострою є проблема інтелектуальної міграції для України.

Неоднозначним є вплив процесів глобалізації на стан у сфері доходів працюючих. Результати останніх досліджень свідчать про різке збільшення прибутковості найбільших міжнародних корпорацій та полярізацію у рівні доходів вищої управлінської ланки і пересічних працівників цих компаній. Так, у США середня заробітна плата управляючого компанії у 419 разів є більшою, ніж у робітника. В умовах жорсткої торговельної конкуренції стає проблематичною реалізація принципу «рівної оплати за рівну працю», який проголошено у статуті Міжнародної організації праці.

Інтенсифікація процесів глобалізації супроводжується і наступним негативним наслідком для соціально-трудової сфери — все більш масовим стає намагання роботодавців знижувати заробітну плату і скорочувати витрати на покращення умов праці з метою підвищення конкурентоспроможності продукції.

Розглядаючи вплив глобалізації на соціально-трудову сферу, не можна не звернути увагу і на таке. Для сучасного етапу функціонування світової економіки характерним є підвищення впливу транснаціональних компаній (ТНК) на формування світогосподарських зв’язків та моделей економічного розвитку. Нині ТНК контролюють близько 40 % світових засобів виробництва та 75 % світової торгівлі товарами та послугами. Слід зазначити, що штаб-квартири найбільших ТНК знаходяться у США. Це обумовлює значний вплив англо-американської законодавчої системи на формування трудового законодавства багатьох країн світу. Це не може не насторожувати світову громадскість, оскільки США досі ще не ратифікували і не визнають більшості міжнародних стандартів праці, які розроблені Міжнародною організацією праці у формі конвенцій і рекомендацій. В цілому ж модель соціально-трудових відносин, яка функціонує у США, є далеко не ідеальною. Звідси загроза дерегулювання ринку праці, децентралізації переговорів та укладення угод (договорів), що сповідується багатьма американськими фахівцями та їхніми однодумцями в Західній Європі.

Ще раз наголосимо, що однозначної оцінки наслідків глобалізації не можна сформулювати, як і не можна адміністративними засобами повністю виключити країну з світових інтеграційних процесів. Натомість слід шукати оптимальні шляхи пристосування національної економіки до нових світових порядків, що формуються під впливом процесів глобалізації. Немало негативних наслідків, «видатків глобалізації» слід пов’язувати не з природою цього явища, а з неготовністю, неспроможністю урядів багатьох країн і світової спільноти в цілому належним чином адаптувати свою політику до умов сьогодення.

Певний вплив на розвиток відносин між працею і капіталом в умовах інтенсифікації процесів глобалізації справляє діяльність Міжнародної організації праці (МОП). Для пом’якшення негативних наслідків глобалізації світової економіки в соціально-трудовій сфері 86-а сесія Міжнародної конференції праці у Женеві 18 червня 1998 р. прийняла Декларацію МОП про основоположні принципи і права у сфері праці та механізм її реалізації. В документі названі чотири основоположні (базові) принципи, яких всі держави — члени МОП повинні дотримуватися, а саме:

а) свобода об’єднання і дієве визнання права на ведення колективних переговорів;

б) скасування усіх форм примусової або обов’язкової праці;

в) дієва заборона дитячої праці;

г) неприпустимість дискримінації у галузі праці та занять.

На думку фахівців МОП, більш повна ратифікація країнами світу міжнародних трудових норм, якими є конвенції, що прийняті цією організацією, включення їхніх норм до національного законодавства має сприяти оптимізації відносин між трудом і капіталом, зміні ситуації коли перевага у формуванні умов трудових договорів все більше слугує інтересам роботодавців.

Саме за активної участі держави в Україні мають бути вирішені надскладні завдання, а саме: опрацювання і реалізація найбільш раціональних протекціоністських методів щодо захисту національного ринку праці, підвищення рівня «закритості» окремих територіально-економічних зон, сегментів соціально-трудової сфери. Якщо не упораємося з цим завданням, високою є ймовірність того, що економіка України не інтегрується у світову економіку, а, образно кажучи, «розчиниться» у ній.

З огляду на зазначене важливого значення набуває запровадження національної цілісної системи проведення соціально-трудової експертизи інвестиційних проектів за участі іноземних партнерів, міжнародних технологічних і економічних проектів, проектів законодавчих та нормативних актів, що пов’язані з лібералізацією зовнішньої торгівлі, регулюванням міграційних процесів на міждержавному рівні тощо. Це вкрай необхідно для захисту національних інтересів, вирішення проблеми, що є загальносвітовою, а саме, як найповніше скористатися потенційними перевагами відкритості національної і глобалізації світової економіки і унеможливити або знизити можливі втрати, передусім, у соціально-трудовій сфері.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність глобалізації та її характерні ознаки	\|	СУТЬ ТА ОСНОВНІ ЇЇ ДЕФЕКТИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.