Рейганомика”, її результати

Економічна політика Франції у 50-70 роках.

Франція після Другої Світової війни швидко модернізувала своє господарство. Темпи розвитку були вищі, ніж середні в економічно розвинених державах, але нижчі ніж у Японії, Італії. У структурі господарства зменшилася частка сільського господарства, галузей добувної промисловості, транспорту, зв'язку. Розширилася сфера матеріального виробництва. Традиційні галузі французької промисловості — текстильна, швейна, деревообробна, харчова — поступилися першістю галузям важкої промисловості. На етапі відбудови найшвидше розвивалися вугільна, газова, електроенергетична, нафтопереробна галузі. Вирішальне значення мали автомобільна, хімічна, переробна, електрична галузі, частково сільськогосподарське машинобудування, їхнє зростання було пов'язано з воєнними замовленнями, переорієнтацією на виробництво споживчих товарів, на потреби міжнародного ринку. Швидкі темпи розвитку (10% середньорічних) хімічної промисловості зумовлювалися розвитком нових видів сировини, застосуванням добрив у сільському господарстві. Були створені атомна, авіаракетна, радіоелектронна галузі, започатковано виробництво точної механіки, оптики. Виникла нова сучасна структура промислового виробництва.

Важливою особливістю повоєнного розвитку Франції було збільшення обсягу інвестицій. Як і в інших економічно розвинених країнах, зменшилася частка виробничих і збільшилася частка невиробничих вкладень. Значно посилилося державне втручання в господарське життя.

Франція першою серед економічно розвинених держав стала на шлях програмування національної економіки.

У 1954—1957 рр. господарство Франції розвивалося за планом модернізації економіки. У 1958—1961 рр. було проголошено перехід від протекціонізму до "відкритої економіки". Оскільки в 50-х роках промисловість не відчувала труднощів зі збутом товарів, зусилля держави були спрямовані на розвиток виробничих потужностей. У 60-х роках зросли державні закупівлі, проводилася політика "колективного будівництва".

Повоєнний період характеризувався швидким зростанням концентрації та централізації капіталу. Цей процес відбувався у двох напрямах: злиття великих і середніх капіталів, розорення і об'єднання невеликих сімейних і ремісничих підприємств.

Однією з ознак французької економіки було зміщення позицій іноземного капіталу. Економіка Франції у 70 — 80-х роках розвивалася надзвичайно динамічно. Однак на початку 80-х років у Франції спостерігалися значний бюджетний дефіцит, посилення інфляції. Збільшився пасив платіжного балансу. Значних розмірів набув відтік валюти за кордон, спад виробництва супроводжувався зростанням соціальних конфліктів.

На економіку Франції негативно впливали воєнні витрати. Франція систематично випробовувала ядерну зброю, створила власний ядерний потенціал. Величезні масштаби виробництва воєнної техніки гальмували нормальний процес індустріального відтворення.

80-ті роки в США — це роки президентства Р. Рейгана. Два строки — з 1980 по 1988 р.— Рейган та його адміністрація перебувають при владі. Рейган увійшов в icтopiю з власною програмою соціально-економічного розвитку країни — «рейганомікою».

У «рейганоміці» та концепції «сильної Америки» відбито прагнення великого капіталу США обмежити державне регулювання економіки і «оздоровити» її за рахунок гри вільних ринкових сил, тобто ліквідації державних перепон для діяльності монополістичного капіталу та посилення воєнно-політичного тиску США на світовій арені.

В момент запровадження та в перші роки реалізації підтвердилося те, про що попереджали відомі американські економісти. Проголошена республіканцями «економічна революція» провалилася. Її почали називати «контрреволюцією консерваторів».

Основний зміст економічної програми своєї адміністрації президент Рейган виклав у виступі на об’єднаному зaciданні обох палат конгресу США 18 лютого 1981 р. Програма називалася «Новий початок Америки. Програма оздоровлення економіки». Вже сама назва концентровано виявляла рішучий намір нового уряду здійснити дійову терапію національного господарства, яке протягом 70-х років перебувало у найтяжчому стані від часів катастрофічної кризи 1929 — 1931 рр. В економіці наростали застійні явища, які проявлялися у сталому уповільненні темпів економічного зростання, підвищенні продуктивності праці, збереженні високого рівня безробіття, двозначних цифрах інфляції, розбалансованості платежів тощо.

Двома провідними напрямами програм були цілеспрямована зміна в орієнтації державної економічної політики та обмеження ролі держави в економіці на користь приватного сектора. В цілому «рейганоміка» передбачала відхід від кейнсіанської тактики «швидкого реагування» на зміни господарської ситуації та пропонувала зосередити державну економічну політику на тривалому стимулюванні «більш ефективного функціонування приватного ринку».

У лютневому виступі президента перед конгресом було визначено чотири головні напрями програми:

1) обмеження загальних витрат державного бюджету (особливо за рахунок скорочення витрат на соціальні потреби i державних субсидій у деяких галузях промисловості, торгівлі, сфери послуг та досліджень);

2) зменшення податків i збільшення норми амортизацій, спрямоване на зростання капіталовкладень та нововведень у приватному секторі;

3) обмеження державного регулювання тоді, коли воно збільшує «необхідні витрати виробництва приватного сектора (напр.: ліквідація численних заходів по охороні здоров'я та навколишнього середовища);

4) обмежувальна кредитна політика, націлена на уповільнення темпів інфляції та оздоровлення долара.

Для виправдання «рейганоміки» було обрано з теоретичного арсеналу буржуазної політекономії ті засоби, які рекомендували інші, відмінні від кейнсіанських форми державної економічної політики i які доводили здатність капіталістичного ринку автоматично, без втручання держави забезпечити «могутній економічний розвиток».

Одним з цих засобів була так звана концепція «економіки пропонування», тобто теорія економіки, орієнтованої на пропонування. Зміст «економіки пропонування» можна висловити досить стисло — це критика наявної державної політики, орієнтованої насамперед на попит, тобто політики, спрямованої на стимулювання економічного зростання завдяки підтриманню ефективного попиту. Це критика «надмірної» ролі державних витрат i державного регулювання процесу господарювання.

Основними «конструктивними» тезами «економіки пропонування», пов'язаними у двофакторній моделі ринку «попит — пропозиція» саме з пропозицію, є скорочення оподаткування, щоб заохотити зростання виробництва, згортання державних витрат, зменшуючи цим заборгованість i знімаючи загрозу галопуючої інфляції.

Поряд з «теорію пропонування» у «рейганоміці» спостерігається ще одна течія буржуазної економічної думки. Насамперед, тут слід відзначити монетаризм. Передусім монетаризм відкидає його фіскальні заходи як неефективні або такі, що мають інфляційний характер.

Практичне застосування в США монетаристських ідей безпосередньо призвело до скорочення соціальних витрат держави поряд зі збільшенням воєнних витрат.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Монетаризм та інші неокласичні теорії	\|	Науково-технічна революція у другій половині ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.