• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Т Е Х Н О Л О Г І Ї 5 сторінка

Цей закон є одним із найбільш суттєвих законодавчих актів України хоча б тому, що на його основі за 10 років розроблено, переглянуто та введено в дію 230 державних міжгалузевих і галузевих нормативно-правових актів з охоро­ни праці, видано чотиритомник «Законодавство України про охорону праці» тощо.

Однак з часом стало зрозумілим, що внаслідок динамічних перетворень, які відбулись в економічній та соціальній сферах країни, необхідно внести певні зміни до закону, передусім з метою його удосконалення та адаптування

до сучасних реалій.

Крім того, слід було врахувати, що відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом безпека праці визна­на пріоритетним напрямом входження будь-якої країни до спільного еконо­мічного простору. Отже, як цей закон, так і численні підзаконні акти мають якнайповніше відповідати вимогам європейських директив.

Тому Верховна Рада України 21 листопада 2002 р. затвердила Закон «Про внесення змін до Закону України "Про охорону праці"».

У новій редакції Закону України «Про охорону праці» повно та адекватно

визначено:

— механізм реалізації конституційних прав громадян на належні безпечні

га здорові умови праці;

— потребу в посиленні профілактичної роботи щодо збереження життя і

здоров'я людей у ході здійснення трудової діяльності;

— єдиний порядок організації охорони праці в Україні тощо. На сьогодні наша держава не є єдиним роботодавцем, як це було раніше. В економіці по- :тійно зростає частка приватного сектора. Відповідно, дія закону в новій ре­дакції поширюється на всіх, хто використовує найману працю, причому як на юридичних так, і на фізичних осіб.

Незважаючи на те що з 1992 р. діє Закон України «Про охорону праці», а в 2002 р. Верховна Рада України прийняла його у новій редакції, ще залишаєть­ся незавершеною діяльність щодо всебічного забезпечення нормативно- правової бази охорони праці. Однак зрозуміти зміст діючих Державних реє­стрів міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці і тих до­кументів, що мають бути розроблені, можна лише за умови глибокого вивчен­ня Закону України «Про охорону праці». Тому розглянемо у стислій формі основні розділи цього закону в новій редакції.

Так, у розділі І «Загальні положення» крім обґрунтування основних за­вдань, що стоять перед організацією охорони праці, чітко визначені такі по­няття, як роботодавець і працівник (ст. 1). Роботодавець — це власник під­приємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка викорис­товує найману працю. Водночас працівник — це особа, яка працює на підпри­ємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудо­вим договором (контрактом).

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які від­повідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх праців­ників (ст. 2).

Значно доповнено ст. З, де викладено, що законодавство про охорону праці складається з цього закону, Кодексу законів України про працю, Закону Укра­їни «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності», а також прийнятих відповідно до них нормативних актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Вер­ховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені зако­нодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

У ст. 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони

праці, а саме принципи щодо:

— пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності робо­тодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

— підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільно­го технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

— комплексного вирішення завдань охорони праці на основі загальнодер­жавної, галузевих і регіональних програм з цих питань та з урахуванням ін­ших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і

техніки та охорони довкілля;

— соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків осо­бам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних за­хворювань;

— встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності і видів ді­яльності;

— адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

— використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів з охорони праці, залучення добровільних вне­сків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодав­ству;

— інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

— забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що вирішують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціаль­ними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та дер­жавному рівнях;

— використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Розглядаючи основні положення розділу II «Гарантія прав на охорону пра­ці», слід зазначити, що умови трудового договору не можуть містити поло­жень, які суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці (ст. 5). Під час укладання трудового договору роботодавець повинен по­інформувати працівника під розписку про умови праці та наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усу­нуто, можливий вплив їх на здоров'я та про права працівника на пільги і ком­пенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небез­пеки та тих, що потребують професійного відбору, допускаються особи за на­явності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому дер­жавному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності.

Права працівників на охорону праці під час роботи (ст. 6) передбачають, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, меха­нізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови мають відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя, для людей, які його оточу­ють, для виробничого середовища тощо. У такому випадку він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосередньо керівника або роботодавця. Факт на­явності подібної ситуації, за необхідності, підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої є працівник, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці

(якщо профспілка на підприємстві не створювалася), а також страхового екс­перта з охорони праці.

За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним збе­рігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не дотриму­ється умов колективного договору з цих питань. У такому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним догово­ром, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку по­требує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за його згодою на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

У ст. 7 визначені права працівників на пільги і компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці. Зокрема, визначено, що працівники, за­йняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забез­печуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцін­ними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на опла­чувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова

компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока

або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колектив­ним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановити, згідно з колектив­ним договором (угодою, трудовим договором), працівникові пільги і компенса­ції, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником договору роботодавець повинен не пізніше як за два місяці письмово інформувати працівника про зміни виробни­чих умов та розмірів пільг і компенсацій з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, ^'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами,' працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, мийні та знешкоджувальні засоби тощо (ст. 8).

Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій або стихійного лиха, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов'язаний за свій рахунок забезпечити придбання, комп­лектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника робото­давець повинен замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджу­вальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі ви­трати на умовах, передбачених договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад вста­новлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці потребують їх застосування.

Відповідні виплати, спрямовані на відшкодування збитків у разі погіршан­ня здоров'я працівників або уразі їх смерті, має здійснювати Фонд соціально­го страхування від нещас_іїих випадків на виробництві та професійних захво­рювань (ст. 9).

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові ви­плати потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

Статтями 10, 11 та 12 закону передбачені вимоги щодо охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів, які передбачають:

— заборону застосування праці жінок на важких роботах, роботах зі шкід­ливими небезпечними умовами праці та підземних роботах, а також залучен­ня жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановле­ні для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт зі шкід­ливими та небезпечними умовами праці, норм підіймання і переміщення важ­ких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади у галузі охорони здоров'я;

- недопуск неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах зі шкід­ливими та небезпечними умовами праці;

— створення належних умов праці для інвалідів з урахуванням рекоменда­цій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабіліта­ції;

— запровадження додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповіда­ють специфічним особливостям організму інвалідів, причому їх залучення до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

Розглядаючи питання щодо управління охороною праці та основних обо- в язків роботодавця (ст. 13), слід зазначити, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управлін­ня охороною праці, а саме:

— створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та ступінь відповідальності за виконання покладених на них функцій, контролює їх дотримання тощо;

— розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рів­ня охорони праці;

— забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

— впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний до­свід з охорони праці тощо;

— забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого облад­нання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

— здійснює роботу щодо усунення причин, які призводять до нещасних ви­падків і професійних захворювань, та забезпечує запровадження профілактич­них заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

— організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінення технічного стану виробничого обладнання та устаткуван­ня, атестацію робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці у порядку і терміни, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

— розробляє та затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих при­міщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях згідно з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці, безоплатно забезпечує працівни­ків нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

— здійснює контроль за додержанням працівником технологічних проце­сів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуаль­ного захисту тощо;

— організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

— вживає термінових заходів для допомоги потерпілим та в разі потреби залучає професійні аварійно-рятувальні формування для ліквідації аварій або нещасних випадків, що виникли на підприємстві.

Працівник у ході виконання трудових та професійних обов'язків зобо­в'язаний (ст. 14):

— дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я лю­дей, що його оточують, у процесі виконання будь-яких робіт та під час перебу­вання на території підприємства;

— знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими за­собами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуально­го захисту;

— проходити в установленому законодавством порядку попередні та періо­дичні медичні огляди.

Наступна стаття закону (ст. 15) визначає той факт, що на підприємстві з кількістю працівників понад 50 осіб роботодавець має створити службу охоро­ни праці відповідно до типового положення (дод. 9), що затверджується упо­вноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працівників до 50 осіб функції служби охоро­ни праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповід­ну підготовку. На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб для ви­конання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціа­лісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю, при­чому припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підпри­ємства або припинення використання найманої праці фізичною особою.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середови­ща за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці (ст. 16).

Комісія складається з представників роботодавця та профспілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціаліста з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що за­тверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з на­гляду за охороною праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та ор­ганізувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодич­них (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці та роботах, де є потреба у професійному відборі, проведення щорічних обо­в'язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року тощо (ст. 17).

За результатами періодичних медичних оглядів у разі виникнення такої потреби роботодавець повинен забезпечити реалізацію певних оздоровчих за­ходів. Медичні огляди проводяться регіональними закладами охорони здо­ров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. По­рядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути пра­цівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок проведення поза­чергових медичних оглядів працівників:

— за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршання стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

викон^ТсГ^д^аГ„Т„'в^кГ^{ТаН ЗД0Р0В}'^{Я ПРаЦІВНИКа} ™ " «о»У

^{За працівника}™ зберігаються місце

^{1В ПРОЦЄСІ т}РУД°воїді-

НЯ з питань охорони праШ IhZhZТ^3б°^{ТОДаВЦЯ} **>4>9ктаж та иаеяан-

від нещасних висків навчай™ по_Яв^^{РШОТ МЄДИЧНОЇ Д}°^П°^М0ГИ ^рцілим рії (ст. 18). навчання правилам поведінки у разі виникнення ава-

тре^"^^™'-^иекою або там, де е по­давця спеціальне навчання і перев^рк^зі^ньвЬтт7^{ПРОХОДИТИ 38 РаХУН}°^{К Р}°^бот°- актів з охорони ппапі Пеп»_пі„ п _й ^Д °^{В1ДНИХ н}°Рмативно-нравових

^небезпекою затверджується

влади з нагляду за охороною

пращ

Посадові особи, діяльність

«я робіт-¹ :_а:;р_И™;Та ^{безпечного} —

ходять навчання а так,,» ^{р10ди шо}- °-™^н Раз на три роки, про-

профспілок. перевірку знань з питань охорони праці за участю

охоро~ц?ГзГч~

—^НИМ — — аикоГа™Гв™;ЛГлГ_УТ^Є™^Вю

Не допускаються до роботи nDaniRwwт,™

нрой™ _{: шс};_уктажт—; ^{які не}

ннх^ГзГГо™

вторие навчання і перегірк" знань ' ^{У ШСЯЧНИЙ ТЄрМІН П}Р^0Й™

каниГеТа^ГаГрТ™!:

Відповідних об'єктів економікизаt sn^ZTZloToT⁰™* ^ВИроб™«™ органом виконавчої влади в галузі освіт7та наїи „ Центральним

за програмами, погодженими із спеціально vZ^ ^{У навчальних} закладах ном виконавчої влади з нагляду за охо^^Гпр ™ ^{ЦЄНТральн}™ «Ч»™"

^Zl^^lT^ZZZZT^ здійснюється _Ро-

поліпшення стану безпекГ гігїнТиТ ' ""Т™ ™ Р^егіон^ьні програми ються за рахунок^ержТв^х Гл"^ ^РЄМІЗУ"

залежно від форм власності або фізичнихТнГ^Т ' ^Д "^{,дприєметв} ««" працю, витрати на охорону працГст^я ^ меншТо'бТ^С" ^{НЯЙМаНУ} HOI продукції. Разом з тим на підприємствах ш„ Л? ^У реалізова-

працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, за­тверджених Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20 висвітлює питання щодо регулювання питань охорони праці у колективному договорі (угоді), за яким сторони зобов'язані забезпечити соці­альні гарантії у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством.

Питання обов'язкового включення вимог охорони праці до проекту будівни­цтва або реконструкції споруд визначені у ст. 21, в якій, зокрема, передбаче­но, що:

— експертиза проектів, реєстрація, огляди та випробовування виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призна­чення, приймання їх в експлуатацію проводяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

— роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з експлуатацією об'єктів, машин, механізмів або устаткування підвищеної небезпеки;

— у разі, коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий ор­ган виконавчої влади або орган самоврядування за поданням спеціально упо­вноваженого органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці вживає за­ходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказа­них недоліків роботодавець не провів належних заходів щодо їх усунення.

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій передбачає, що роботодавці (ст. 22) мають організувати розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням із всеукраїнськими об'єднаннями профспілок, та за підсумками розслідуван­ня нещасного випадку, професійного захворювання або аварії повинні скласти акт згідно зі встановленою формою.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок або незгоди потерпілого з його змістом питання вирішується посадовою особою органу Дер­жавного комітету України з нагляду за охороною праці, рішення якої є обо­в'язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу Державного комітету з нагляду за охоро­ною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Про обов'язковість звітності про стан охорони праці йдеться у ст. 23. Ро­ботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно- правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань, а та­кож про заходи, яких вжито для їх усунення і забезпечення на підприємстві безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам або їх представникам забезпечується доступ до інформації та документів, що містять результати атестації робочих місць, заплановані робо­тодавцем профілактичні заходи, дані розслідування, обліку й аналізу нещас­них випадків і професійних захворювань та звіти з цих питань, а також до по­відомлень, положень і приписів органів Державного комітету з нагляду за охо­роною праці.

З метою об'єднання зусиль для поліпшення умов праці у ст. 24 передбачено

створення добровільних об'єднань громадян, працівників і спеціалістів з охо­рони праці.

У розділі IV «Стимулювання охорони праці», зокрема у ст. 25 та 26, визна­чено низку питань стосовно економічного стимулювання охорони праці та пе­рераховано вимоги щодо відшкодування юридичним, фізичним особам і дер­жаві збитків, завданих унаслідок порушення вимог з охорони праці. Підкоес- люється, що:

- до працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці, що визначені колективним договором (угодою);

під час розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприєм­ства Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, за умови досягнення належного стану охорони пращ і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюва­ності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних захо­дів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхово­го внеску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності, нена­лежний стан охорони праці тощо;

- роботодавець зобов'язаний відшкодовувати збитки, завдані внаслідок порушення вимог з охорони праці, іншим юридичним та фізичним особам а також державі на загальних підставах, передбачених законом;

роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування по­терпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворюван­ня, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб які проходять обстеження на наявність професійного захворювання, а також 'інші витрати, передбачені законодавством.

Розділ V «Нормативно-правові акти з охорони праці» цілком присвячений проблемам ґрунтовного тлумачення порядку опрацювання, прийняття та ви­користання нормативно-правових актів. Зокрема, визначено, що нормативно- правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання (ст. 27)

У статтях 28, 29 і ЗО викладено порядок опрацювання, прийняття і скасу­вання, а також тимчасового припинення чинності дії нормативно-правових актів з охорони праці.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування діючих норма­тивно-правових актів з охорони праці проводяться уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю профспі­лок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань і за погодженням з органами Державного комітету з нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впрова­дження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на 10 років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси мають включати у свою структуру вимоги щодо охорони праці і пого­джуватися з органами Державного комітету з нагляду за охороною праці.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це відповідний орган Державного комітету з нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного терміну для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробни­цтві або робочому місці до нормативних вимог.

У розділі VI «Державне управління охороною праці» передбачено, що до числа головних органів управління охороною праці слід відносити (ст. 31):

— Кабінет Міністрів України;

— уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охоро­ною праці;

— міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

— місцеві державні адміністрації;

— органи місцевого самоврядування.

Статтями 32, 33, 34 і 35 визначено рівень компетенції Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, повно­важення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також повноваження органів місцевого самоврядування у галузі охорони праці.

Розділ VII «Державний нагляд і громадський контроль за охороною пра­ці» визначає структуру і особливості діючих органів, до сфери яких входить здійснення нагляду за створенням безпечних та нешкідливих умов праці.

Так, державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно- правових актів про охорону праці здійснюють (ст. 38):

— спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з на­гляду за охороною праці;

Читайте також:

1. Всі люди є рівними перед Богом. 1 сторінка
2. Всі люди є рівними перед Богом. 2 сторінка
3. Всі люди є рівними перед Богом. 3 сторінка
4. Всі люди є рівними перед Богом. 4 сторінка
5. Всі люди є рівними перед Богом. 5 сторінка
6. Всі люди є рівними перед Богом. 6 сторінка
7. Всі люди є рівними перед Богом. 7 сторінка
8. Всі люди є рівними перед Богом. 8 сторінка
9. Всі люди є рівними перед Богом. 9 сторінка
10. Вступ................................................................................................................ 7 1 сторінка
11. Вступ................................................................................................................ 7 10 сторінка
12. Вступ................................................................................................................ 7 11 сторінка

Переглядів: 409