Українська мова є єдиною національною мовою українського народу. Вона існує:
а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
б) у нижчих формах – її територіальних діалектах.
Літературна мова –це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, театр, науку і освіту та побут людей.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя. Основоположником по праву вважають Т. Г. Шевченка.
Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.
Норма літературної мови –це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.
Розрізняють різні типи норм:
1. орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень)
2. графічні (передача звуків на письмі)
3. орфографічні (написання слів)
4. лексичні (слововживання)
5. морфологічні (правильне вживання морфем)
6. синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень)
7. стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування)
8. пунктуаційні (вживання розділових знаків)
9. мовленнєвий етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців, це стійкі формули спілкування (вітання, прощання, побажання, запрошення та ін.)