Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Економічне становище української держави в другій половині 90-х років

Влітку 1994 р. новим Президентом України було обрано Леоніда Кучму, на якого покладалися великі надії. Він спирався на підтримку промислового директорату, частини державної номенклатури та лівих політичних сил. До того ж Москва ясно дала зрозуміти, що його прихід до влади був би для неї бажаним. Кучма вів передвиборну боротьбу під гаслами радикальних економічних реформ, відновлення зв'язків з Росією та іншими країнами СНД, боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

Головною проблемою, яка постала перед новообраним Президентом, була економічна криза. її подолання з нетерпінням очікувала вся Україна. Перші кроки Президента Кучми у цій сфері були багатообіцяючими. У жовтні 1994 р. він проголосив стратегію економічних перетворень, яка була в принципі схвалена Верховною Радою. Вона передбачала звільнення цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову приватизацію великих підприємств і проведен­ня земельної реформи.

У перші 2-3 роки після проголошення економічного курсу Л.Кучми в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення. Почалась реальна приватизація. В 1995р. в Україні було роздержавлено 16 265 об'єктів, з яких 4051 належали до загальнодержавної власності. Це вдвоє більше, ніж у 1994 р. У підсумку за 3,5 року частина державної власності в Україні скоротилася з 96 до 62 %. Другим важливим підсумком прискорення економічних реформ було досягнення в 1996 р. фінансової стабілізації. У результаті темпи зростання цін і зменшуватися з 400 % в 1992 р. до 40 % в 1996 р.

Зниження інфляції сприятливо вплинуло і на стабілізацію курсу національної валюти щодо долара. У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа.Їісутність полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який був тоді в обігу, і заміні його гривнею. Разом з тим було також здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, роздержавлення земель, почав розвиватися ринок цінних паперів. Усунуто таке потворне породження адміністративної системи, як тотальний товарний дефіцит.

Згадані заходи дали позитивні результати. Насамперед це знайшло відображення в зменшенні темпів падіння ВВП. Якщо до 1994 р. ВВП постійно скорочувався, то в 1995 р. вперше його скорочення не перевищило рівня попереднього року. Така ж тенденція мала місце і в 1996 р. В 1997 р. темпи падіння ВВП ще більше сповільнилися — 3,2% проти 10,1% в 1996 р. Аналогічна ситуація складалася в промисловості та сільському господарстві. Заробітна плата з жовтня 1994 р. по квітень 1997 р. зросла у валютному еквіваленті більш як у 4 рази — з 22 до 90 доларів США. Середньомісячна інфляція у 1997 р. не перевищувала 1%.

Однак, не дивлячись на деяку стабілізацію, що намітилася на 1997 р. у ряді галузей, економічну кризу подолати не вдалося. І без того непросте фінансове становище України значно погіршилося через наслідки кризи в Південно-Східній Азії (1997 р.) та Росії (1998 р.). Вкрай складною залишалася фінансова ситуаціябільшості промислових підприємств. В 1997 р. збитковим було кожне друге підприємство (в 1995 р. – кожне п'яте, в 1990 р. – кожне одинадцяте). У січні-лютому 1999 р. порівняно з аналогічним періодом 1998 р. абсолютний обсяг прибутку в економіці зменшився на 40%, при цьому в будівництві й торгівлі було отримано взагалі від'ємний фінансовий результат. Якщо на початку 1999 р. заборгованість українських підприємств перед бюджетом становила 13,3 млрд. грн, то на середину року – вже 16,4 млрд грн. Платіжна дисципліна була майже відсутня; почалася повальна бартеризація економіки. За даними на кінець 1997 р., близько 40% всієї промислової продукції реалізовувалося за бартером (на початку року – 32%). В паливно-енергетичному комплексі рівень бартеру досяг 45%, машинобудуванні – 48, виробництві будматеріалів – 58, цукровій промисловості – 62%. В шинній і нафтохімічній промисловості бартер став практично єдиним засобом розрахунків. На 1999 р. грошима оплачувалося трохи більше третини всієї продукції.

Головна причина переходу українських підприємств на бартер – плачевний стан їх обігових засобів і особливо гостра нестача готівки. З іншого боку, підприємства не могли поповнювати свої обігові засоби за рахунок кредиту, оскільки ставки були непосильними для більшості з них. В результаті частка кредитів у фінансуванні інвестицій скоротилася з 49% ВВП у 1992 р. до 5% в 1996. Значно сприяє бартеризації і діюча податкова система. Вона змушувала підприємців, які, в принципі, мали можливість розрахуватися "живими" грошима, йти на здійснення товарообмінних операцій, бо тільки так вони могли послабити дію податкового пресу.

Криза істотно вплинула на інвестиційну сферу,що проявилося в падінні норм прибутків, зниженні національного доходу. За підрахунками експертів, для нормального розвитку української економіки потрібно 40-50 млрд. дол. Оскільки таких коштів в уряду не було, основний розрахунок робився на приплив іноземних інвестицій. Однак з моменту прого­лошення незалежності країни потреби в капіталовкладеннях істотно перевищували пропозицію. За період з 1991 по 2001 р. в Україну надійшло лише 3,9 млрд. дол. США іноземних інвестицій, тоді як, наприклад, за цей же період в Угорщину з населенням уп'ятеро меншим, ніж в Україні, та Польщу – приблизно по 40 млрд. дол. інвестицій, Росію – 21 млрд. дол., Румунію – 8 млрд. дол., порівняно невелику Словаччину – 3,5 млрд дол. При цьому в Україні обсяг іноземних інвестицій на душу населення становив всього 79 дол. {серед країн колишнього СРСР цей показник був менший тільки в Білорусі).Причини такого несприятливого становища пов'язані з не­стабільною політичною ситуацією в країні, частою зміною і заплутаністю податкового законодавства, корумпованістю чиновництва, небажанням бюрократії допускати іноземний капітал в Україну через неможливість впливу на нього тощо.

Одним з небагатьох порівняно динамічно реалізуємим блоком економічних перетворень на мікро-рівні стала приватизація. Вона планувалася як елемент системи ринкових реформ. Паралельно з нею повинен був бурхливо розвиватися новий приватний капітал. Ефективний з моменту народження, він по­кликаний був рекрутувати в приватизовані підприємства і власників з досвідом конкурентної поведінки, і нові відносини управління, і засоби для розвитку, а самий процес перетворити з формально юридичної дії в реальну економічну трансформацію. Новий приватний капітал мав можливість стати власником приватизованих підприємств безпосередньо в процесі масової приватизації, в основному за допомогою фінансових посередників.

Приватизація змушена була відігравати невластиву їй авангардну роль, створюючи корпоративний сектор економіки, ринкову інфраструктуру, прошарок дрібних власників, систему позабанкових фінансових посередників. В 1997 р. частка держави в основних фондах виробничого сектору економіки зменшилася з 81,4% (1990 р.) до 55,7%, в чисельності працівників (без колгоспів і малих підприємств) – з 82,9% (1992 р.) до 60,6%, в прибутку (без сільського господарства) — до 29,7%. До 1 січня 1999 р. частка держави в основних фондах цього сектору наблизилася до 50%, за кількістю працівників – до 58-55%.

У 1997 р. вперше проявилася і різниця в ефективності роботи державних підприємств і акціонерних товариств. Дані економічних досліджень за галузями, в яких державний сектор не регулював ціни, свідчили, що при загальному для обох груп погіршенні об'ємних показників недержавні підприємства краще використовували працю і капітал, досягли вищої рентабельності. За даними Фонду державного майна, за 9 місяців 1999 р. частка продукції, вироблена роздержавленими підприємствами, у промисловості склала 55,1% від загального обсягу виробництва в Україні, а вартість основних фондів і нематеріальних активів приватизованих підприємств – 53,4% від загальної вартості цих показників всіх підприємств. Аналогічні процеси відбувалися в сільськогосподарському виробництві, де колективні підприємства про­довжували втрачати свої позиції. Якщо в 1997 р. приватні господарства виробили 55,7% всього продовольства, то в 1998-му – вже 58,8%. У 2000 р. у підсобних та фермерських господарствах вирощувалося майже 98% картоплі, 84% – овочів, 11,4% – зернових культур.

Однак масштаби позитивних змін були мінімальними, загальноекономічна динаміка залишалася негативною. Приватизація не виправдала сподівань суспільства в тому значенні, що сама по собі не забезпечила створення розвинутих конкурентних ринків, не привела до кардинальних змін в господарській пове­дінці власників і вищих менеджерів, не запобігла погіршенню становища української економіки. Якщо спочатку масова сертифікатна приватизація привела до розпилення власності серед дрібних акціонерів і переважання працівників у структурі власності більшості приватизованих підприємств, то надалі послаблення контролю за державною власністю, особливо у традиційно прибуткових сферах, призвело до масового присвоєння державного майна. В результаті в Україні склалася ситуація, коли, за даними фахівців, близько двох десятків "сімей" (кланів) захопили 4/5 так званої загальнонародної власності, залишивши всім іншим для боротьби за персональне фізичне виживання 1/5 цієї власності. Це була плата за політизацію і соціалізацію процесу, за можливість швидкої приватизації в країні практично без приватного капіталу, за тотальне домінування у приватизаційному процесі корумпованої бюрократії. Як наслідок, в Україні, за словами відомого економіста О.Пасхавера, почався процес формування бюрократичного капіталізму, коли бюрократія визначає темпи, пропорції, якість створення і відтворення приватного капіталу.

Загострення економічної ситуації передусім відбилося на становищі населення. Якщо у 1997 р. ВВП на душу населення в Україні становив 1040 дол. США, то в 1998 – 816, а в 1999 – близько 600 (у розвинутих країнах цей показник становить від 25 до 42 тис. дол. США). Протягом 1997—1999 рр. середньомісячна заробітна плата, що виплачувалася вкрай нерегулярно, знизилася у валютному еквіваленті майже вдвічі й склала менше 50 дол. США. Спостерігалося постійне зростання цін на основні продукти та споживчі товари. Збільшилась чисельність офіційно зареєстрованих безробітних, яка становила на 1999 р. близько 1,5 млн. чол. За межею бідності опи­нилося близько половини українських громадян. За даними ООН, Україна за індексом людського розвитку, який враховує стан здоров'я, рівень освіти та реальну купівельну спроможність населення, з 1994 по 1999 р. перемістилася з 54-го на 102-ге місце у світі.

Причини такого становища крилися в низькій якості економічної політики, яка проводилася протягом всіх останніх років, відсутності політичної волі щодо оптимізації податкової системи, зниженні бюджетних витрат тощо. Зокрема жорсткі податкові вимоги і фінансові обмеження, що з них випливали, при високих цінах на кредитні ресурси паралізували виробничо-споживчий обіг. Якщо у 1995 р. податкова недоїмка становила 2,4%, то у 1998 — 39%, тобто в бюджет було сплачено тільки 61% всіх нарахованих податків.

Втрата виробниками обігових засобів, як один з найгірших наслідків завищеного оподаткування (за різними даними, прямі й непрямі податки сягали 60—50%), привела до зниження конкурентоспроможності продукції: підприємства змушені були йти на дорожчу закупку сировини, матеріалів, енергоносіїв шляхом невигідного для них бартерного обміну, що звужувало зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. За наявності ж попиту виробники не мали можливості на нього реагувати через відсутність грошових засобів. Кредитування в свою чергу стримувалося із-за великого ризику неповернення взятих кредитів. Таким чином, хибна податкова система стала головним блокуючим механізмом економі­чної активності в будь-якій формі. Але держава, замість того, щоб зупинити і кардинально, до розумних меж, зменшити податковий прес, вишукувала нові джерела і бази для оподаткування.

Значною мірою існуюча податкова система об'єктивно сприяла формуванню "тіньової" економіки, що становить значну загрозу для економічної безпеки держави (втрати державного бюджету від "тінезації" економіки, за словами Президента України, становили 12-15 млрд. грн. на рік). "Тіньова" економіка, яка є неоподаткованою структурою, має дві складові. Перша з них – це економіка, в якій громадяни діють цивілізованими методами, але приховують свій прибуток від оподаткування ("тінь" на 1999 р. забезпечувала доходи щонайменше для 75% населення України). Значною мірою вона була об'єктивною реакцією суб'єктів господарювання і населення на втрату державою її можливостей ефективно керувати економічними процесами та необхідністю компенсувати неофіційною індивідуальною активністю обвальне падіння соціального захисту. "Тіньова" економіка стала результатом пошуку підприємствами шляхів самозбереження в умовах тотального податкового пресингу, котрий робить неможливим їхнє функціонування у правовому просторі. Друга складова — кримінальний сектор, який має значну вагу і, на думку окремих спеціалістів, становить не менше половини обсягів "тіньової" економіки, характеризується навмисним ухиленням від дій державних регуляторів, перерозподілом офіційно чи неофіційно виробленого товару, незаконним використанням державних ресурсів, присвоєнням в тій чи іншій протиправній формі прибутку від реалізації товару чи надання послуг, розкраданням, шахрайством, рекетом, наркобізнесом та іншими видами кримінальної діяльності.

За останні роки "тіньовий" сектор економіки України збільшувався катастрофічними темпами, його обсяги на 1999 р. досягли не менше 60% ВВП. За словами голови Державної податкової адміністрації України М. Азарова, у "тіньовій" економіці в цей час оберталося 10—12 млрд. дол. США і більше 6 млрд. грн. (для порівняння: в легальному обігу перебувало близько 10 млрд. грн.). На думку зарубіжних фахівців, за 10 років незалежності з України було нелегально вивезено приблизно 40 млрд. дол. США, які осіли в іноземних банках. Отже, сконцентрований у "тіньовій" економіці капітал не направлявся на інвестування національного виробництва, не міг бути використаним для підтримки соціальної інфраструктури, об'єктивно сприяв зростанню податкового пресу, що у свою чергу ще більший обсяг економіки заганяло в "тінь". Відповідно держава втрачала можливості реального управління економікою, оскільки більше половини економічної діяльності мало неофіційний характер, функціонувало стихійно чи під прямим контролем кримінальних структур і не потрапляло під дію державно-правових регуляторів. По суті, "тіньова" економіка стала економічною та фінансовою базою утворення паралельної державі інфраструктури влади. Водночас, перебуваючи під постійною загрозою викриття та страхом застосування репресивних санкцій з боку влади, "тіньовий" сектор економіки блокує утворення великого легального національного капіталу, оскільки вільні фінансові ресурси направляються за кордон для забезпечення їх збереження. Це утворює певний інвестиційний вакуум, який заповнюється іноземним капіталом, ставлячи національну економіку під суттєвий зовнішній вплив. "Тіньова" економіка деформує свідомість людей, веде до правового нігілізму, ототожнення ринкових відносин з протиправною діяльністю, що формує психологічний опір реформам.

Негативним фактором для розвитку української економіки став величезний зовнішній борг. Протягом 1994-1999 рр. він зріс більше ніж втричі й становив 12,5 млрд. дол. США при ліквідних валютних резервах у 768 млн. дол. Сюди додавалося тривале зростання внутрішньої заборгованості з виплати заробітної платні, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат, загальна сума яких збільшилася з 36 млн. грн. у 1994 р. до 12 млрд. грн. у 1999 р. За оцінкою Рахункової палати, лише за 9 місяців 1998 р. на обслуговування й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу було витрачено майже 10 млрд. грн., тобто 95% усіх доходів держбюджету. Незважаючи на тривалу системну кризу та її вкрай негативні наслідки, економічна політика держави протягом 1990-х років не мала стратегічної основи, здійснювалася фрагментарно, переважно зусиллями Національного банку України, що зовсім недостатньо для формування умов економічного росту. Уряд у різних складах виявився нездатним забезпечити необхідне управління економічними процесами, виявляв недостатньо ініціативи, значною мірою сприяв "тінезації" української економіки, нерідко відлякував зовнішніх інвесторів своєю непередбачуваністю та корумпованістю.

Отже, відсутність достатньої політичної волі, професіоналізму законодавчої і виконавчої влади в умінні поєднати світовий досвід з конкретними українськими умовами для проведення структурних реформ, безплідна й виснажлива боротьба всередині самої влади зумовили затяжний економічний спад, привели до зниження довіри суспільства не лише до влади, а й до об'єктивно необхідних ринкових реформ. Досягнута ціною жорсткої монетарної політики макроекономічна стабілізація без врахування пріоритетів і потреб національної економіки, без створення сприятливих умов для промислової і підприємницької діяльності супроводжувалася наростанням фінансової незбалансованості, зниженням якісних показників у виробничій сфері, погіршенням галузевої структури промислового виробництва, що вело до серйозного порушення основних параметрів еко­номічної безпеки України.


Читайте також:

  1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
  2. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  3. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
  4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  5. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
  6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  7. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  8. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
  9. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
  10. Антиінфляційна політика держави
  11. Антиколоніальні виступи в Індії 1945-1946 років і поділ колонії на два домініони.
  12. Антимонопольна діяльність держави




Переглядів: 1110

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Проблеми соціально-економічного реформування української економіки в перші роки незалежності | Розвиток економічної думки в 90-ті роки ХХ ст., економічні школи та економічні концепції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.076 сек.