Розвиток економічної думки в 90-ті роки ХХ ст., економічні школи та економічні концепції

В період формування ринкових засад української економіки в 90-ті роки ХХ сторіччя в циклі праць нобелевських лауреатів Дугласа Норта та Роберта Фотеля зосереджувалася увага на функціях суспільних інститутів для забезпечення економічного зростання різних країн та зазначалося, що організаційні зрушення можуть мати важливіше значення для розвитку суспільства, ніж технічні нововведення. Висловлювалася думка про те, що криза в країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу і була зумовлена помилковою оцінкою ролі та значення соціальних інституцій. Розмірковуючи про процеси, що відбувалися в світі, Д. Норт підкреслює, що найважливішим завданням для Східної Європи сьогодні є формальна передача державної власності у приватні руки, але при цьому відсутнє все те, що дає змогу цій власності функціонувати відповідно до невидимої руки ринку – немає відповідної правової системи, системи освіти. Просто немає основ для цього.

Ідеї Д. Норта та Р. Фогеля про формування нової інституціональної економіки дали поштовх до активізації досліджень у зазначеному напрямі. Доказом цьому є публікація ряду праць, присвячених проблемам взаємодії правил поведінки та економіки, впливу різних інститутів на процеси економічного та соціально-політичного розвитку. Зокрема, в 1994 році опубліковано працю «Економічний аналіз інституції» Р. Ріхтера, а в 1993 році- книгу Г.Бреннана та Дж.Б’юкенена «Обґрунтування правил». До цього ряду праць слід віднести також книгу «Етичні засади ринкової економіки» (під ред. Х.Зіберта) та «Довірчі правила, процвітання і кризи» Х.Й. Зігенталера. У цих працях обґрунтована закономірність становлення інституціональної економіки, показано, що застосування і використання її організацій зумовлює трансакційні витрати, які мають братися до уваги при здійсненні господарської діяльності. Кожен з дослідників підкреслює, що економічні кризи в індустріальних суспільствах були і завжди залишатимуться насамперед кризами організації, тобто втратою довіри до правил та норм, що регулюють суспільне життя та економічну діяльність. Нова інституціональна економіка, на думку цих авторів, як раз і покликана вчасно враховувати формальні і неформальні правила та норми, що існують в суспільстві, використовувати їх при вирішенні ряду проблем.

Особливий розділ у новій інституціональній теорії займає економіка права (Р. Познер, С. Пейович, Г. Беккер), яка представляє собою неоінституціональні твердження, що агенти ведуть себе як раціональні максимізатори при прийнятті не лише ринкових, але і поза ринкових рішень (таких, як дотримуватися чи не дотримуватися закону).

Теорію економіки права неоінституціоналістів доповнює теорія суспільного вибору (К. Ерроу, Г. Тальок, М. Ослон та інші) поставили під сумнів ефективність державного втручання в економіку, визначили, що основна передумова суспільного вибору полягає в тому, що люди діють у політичній сфері, дбаючи про свої особисті інтереси, що немає грані між бізнесом і політикою, а люди використовують урядові установи у своїх власних інтересах. Держава, за їх визначенням – це арена конкуренції людей за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місця на ієрархічній градації.

Важливим напрямом теорії суспільного вибору є економіка бюрократії - це система організацій, яка задовольняє, як мінімум два критерії: по-перше, вона не виробляє економічних благ, які мають ціннісну оцінку, і, по-друге, включає частину своїх доходів із джерел, не пов’язаних з продажем результатів своєї діяльності. Бюрократія, як правило, більше боїться критики з боку груп з особливими інтересами, ніж задоволення суспільства в цілому. Бюрократія прагне до прийняття таких рішень, які відкрили б для них доступ до самостійного використання різних ресурсів. Умовою ефективної боротьби з бюрократією вважається приватизація, її змістом є розвиток «м’якої інфраструктури», а кінцевою метою – створення конституційної економіки. Введене У. Несканеном поняття «м’яка інфраструктура» означає збільшення економічних прав людини (зміцнення прав власності, чесність і відповідальність за виконання контрактів, терпимість до інакомислячих, гарантії прав меншин і т.п.) і обмеження сфер діяльності держави (визначаються провали держави, коли держава неспроможна забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів). Провали держави складаються з таких елементів: обмеженість необхідної для прийняття рішення інформації; недосконалість політичного процесу; обмеженість контролю над бюрократією; нездатність держави передбачити й ефективно контролювати найближчі та віддалені наслідки прийнятих нею рішень.

Теорія «третьої хвилі» і «зрушення влади» А. Тоффлера розробляється автором у 90-і роки ХХ ст., коли електронна технологія вже затвердилась у вигляді персональних комп’ютерів та інформаційних мереж. Автор підкреслює позитивні результати розвитку НТР, коли основне багатство втрачає матеріальну форму (це вже «символічний капітал» у вигляді інформаційних та економічних знань); основний метод створення багатства – це застосування інтелекту та інформаційних технологій (теж «суперсимволічна система»); засобом обігу стають електронні гроші; з’являється новий тип робітника – це ініціативна людина творчої праці; нова економічна система розвивається і на локальному рівні домашніх господарств, і на глобальному рівні світового ринку.

У 90-ті роки ХХ ст. критика НТР в основному перемістилася у галузі екології, моралі та прав людини. На зміну теоріям обмеження НТР прийшли: 1) концепція соціокультурного сприяння її розвитку і 2) інноваційні теорії сприяння високотехнологічним галузям. У процесі розвитку теорії трансформації виробництва і суспільства простежується зіткнення двох економічних напрямів, які багато в чому давали протилежні відповіді на питання щодо ходу і результатів НТР. Традиції індивідуалізму австрійської школи, закладені Й. Шумпетером і Л. Мізесом, розвивалися у працях П. Друкера, Ф. Хайєка, М. Фрідмена та ін. Їм протистояв гуманістично-демократичний підхід, зв’язаний з кейнсіанством та інституціоналізмом, у працях Дж.Гелбрейта, У. Ростоу, Д. Белла та ін. В цілому можна сказати, що ці течії використали метод системного аналізу тенденцій соціально-економічного і політичного розвитку у ХХ ст., та були спрямовані на активізацію діяльності людей і раціоналізацію їх дій в умовах розвитку демократії, в тому числі вони мали вплив і на розвиток України.

В 1992 році в Ріо-де-Жанейро відбулася одна з найбільш представницьких зустрічей світових лідерів 179 держав світу. На цьому форумі було прийнято документ на 700 сторінках, який охоплював всі аспекти сталого розвитку суспільства і який отримав назву “Порядок денний на ХХІ сторіччя”.

У Преамбулі до “Порядку денний на ХХІ сторіччя”, схваленого на конференції в Ріо-де-Жанейро, наголошується, що “Людство переживає вирішальний момент своєї історії. Світ зіткнувся з проблемами посилення злиднів, голоду, хвороб, неграмотності і тривалої деградації екологічних систем, від яких залежить наш добробут. Нерівність між багатими і бідними зберігається і єдиний спосіб забезпечити екологобезпечне майбутнє – це розв’язання проблем довкілля та економічного розвитку у комплексі й узгодженим чином… Жодна країна не може досягти такого майбуття поодинці, але ми можемо його осягнути спільними зусиллями в рамках всесвітньої співпраці з метою сталого розвитку”.

Міжнародне співробітництво задеклароване як одна з перших і найголовніших ідей у першому розділі “Порядок денний на ХХІ сторіччя”. Воно має базуватися на засадах оптимального розподілу світової продукції позбавитися протекціонізму, наживи, корупції, сповідувати принципи лібералізації торгівлі. Його головними завданнями є боротьба з бідністю, подолання голоду і неписьменності, незадовільного рівня медичного обслуговування і недостатнього догляду за дітьми, безробіття, розтринькування природних ресурсів. В документі підкреслено, що у стратегіях сталого розвитку усіх країн має бути чітко визначена соціальна спрямованість економічного розвитку поряд з охороною ресурсної бази й навколишнього середовища, розрахованою на забезпечення сприятливих умов існування майбутніх поколінь.

Після розгляду соціальних та економічних аспектів проблеми, які є запорукою ефективного розв’язання сталого розвитку, зокрема збереження та раціонального використання природних ресурсів. Базуючись на основних ідеях і принципах, які декларовані на конференції ООН, Україна вважає за необхідне перехід до сталого розвитку, при якому забезпечується збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого стану довкілля і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього та майбутнього поколінь.

Сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь. Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді “людина-господарство-природа”, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи і суспільства, який характеризується як епоха ноосфери. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на довкілля й гармонізацію розвитку людини і природи.

Концепція сталого розвитку України базується на таких основних принципах:

- забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

- невід’ємності захисту навколишнього середовища у процесі економічного розвитку суспільства;

- відповідальність держави за погіршення стану навколишнього середовища;

- нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;

- здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин забруднення, а не їх наслідків.

Основне завдання сталого розвитку України полягає у забезпеченні динамічного соціально-економічного зростання, збереженні природного середовища і раціональному використанні природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь.

Таким чином, сучасні економічні теорії приділяють більшої уваги ролі людини в економічній системі та питанням сталого економічного розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічне становище української держави в другій половині 90-х років	\|	Дайте характеристику історичному розвитку Київської Русі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.