Соціальні класи

Соціологи розходяться в поглядах на джерела соціальної стратифікації, але вони єдині в тому, що соціальна нерівність є структурним аспектом сучасного життя. Говорячи про структуризацію соціальної нерівності, соціологи мають на увазі не лише те, що індивіди і соціальні групи розрізняються по привілеях, які вони мають, престижі, який вони отримують, і владі, яку вони мають. Структуризація означає, що нерівність институциализируется. Нерівність утворюється не випадковим чином, а відповідно до тих, що повторюються, відносно послідовними і стійкими моделями; воно зазвичай передається з покоління в покоління, для чого індивіди і групи, що мають переваги, як правило, знаходять відповідні способи.

Соціологи запозичили термін "стратифікація" з геології. Але підрозділяти людей на шари набагато важче, ніж класифікувати гірські породи. Геологи зазвичай досить легко визначають, де закінчується один пласт порід і починається інший. Соціальні ж шари часто переходять один в інший, і межі між ними нечіткі і розпливчаті. У зв'язку з цим дуже важливе питання, як визначати класи.

Клас - це велика соціальна група, що відрізняється від інших за критеріями доступу до громадського багатства (розподілу благ в суспільстві), влади, соціального престижу, має однаковий соціально-економічний статус. Термін "клас" був введений в науковий обіг на початку XIX ст., замінивши такі терміни, як "ранг" і "порядок", що використалися для опису основних ієрархічних груп в суспільстві. Його поширення відбивало зміни в структурі західноєвропейських суспільств після індустріальних і політичних революцій кінця XVIII ст. Феодальні рангові відмінності почали втрачати своє значення, а нові, ще тільки такі, що розвиваються соціальні групи - торговельні і промислові капіталісти і міський робочий клас на нових фабриках і заводах - визначалися переважно в економічних термінах, на підставі володіння капіталом, з одного боку, або залежності від заробітної плати - з іншою. Термін "клас" застосовувався до соціальних груп в широкому діапазоні різних суспільств, включаючи древні міста-держави, ранні імперії і станові або феодальні суспільства, але понад усе він підходить для визначення соціального розподілу в сучасних суспільствах, особливо в індустріальних. Слід відрізняти соціальні класи, що грунтуються передусім на економічному інтересі, від статусних груп, що характеризуються престижністю професії, культурним положенням або походженням.

Витоки теорії соціального класу можна знайти в працях таких політичних філософів, як Томас Гоббс, Джон Локк і Жан Жак Руссо, які обговорювали питання соціальної нерівності і розшарування, а також французьких і англійських мислителів кінця XVIII - почала XIX ст., що висунули ідею про те, що неполітичні громадські елементи - економічна система і сім'я - значною мірою визначають форму політичного життя в суспільстві. Цю ідею розвивав французький соціальний мислитель Анри Сен-Симон, що стверджував, що державна форма правління відповідає характеру системи економічного виробництва. У працях послідовників Сен-Симона уперше виникла теорія пролетаріату, або міського робочого класу, як головної політичної сили сучасного суспільства, що стала наріжним каменем марксистської теорії.

Надалі теорії класів в основному зводилися до перегляду, заперечення або розробки альтернатив марксистської теорії. На думку Макса Вебера, значущість громадських класів в політичному розвитку сучасних суспільств не так велика, як стверджують марксисти; свою роль в цьому процесі грають релігійні, національні і інші чинники. Проте відношення до класового конфлікту, тобто конфлікту і боротьбі між класами за право контролю над засобами виробництва, досі розділяє учених-теоретиків, що займаються аналізом класової структури. Багато супротивників теорії Маркса зосередили увагу на функціональній взаємозалежності різних класів і їх гармонійній співпраці.

Дійсно, реалії кінця XX ст. показують, що в капіталістичних суспільствах класи втрачають свій яскраво виражений характер, а антагоністичні протиріччя між класами ослабіли до такої міри, що в більшості економічно розвинених країн вони не можуть привести до серйозних політичних конфліктів. Більше того, пророцтво Маркса відносно успішних революційних виступів пролетаріату проти буржуазії і заміни капіталістичної системи безкласовим суспільством виявилося в цілому неспроможним, про що свідчать події в більшості соціалістичних держав XX ст. і їх повний крах з внутрішніх причин в 1989-1991 рр.

Соціологи дотримуються єдиного погляду на характеристики основних соціальних класів в сучасних суспільствах і зазвичай виділяють три класи: вищий, нижчий і середній.

Вищий класі сучасних індустріальних суспільствах складається переважно з представників впливових і багатих династій. Приміром, в Сполучених Штатах більше 30% усього національного багатства сконцентроване в руках 1% верхівки власників. Володіння такою значною власністю забезпечує представникам цього класу міцність положення, яке не залежить від конкуренції, падіння курсу цінних паперів і ін. Вони мають можливість впливати на економічну політику і політичні рішення, що нерідко допомагає зберігати і примножувати сімейний добробут.

Робочий клас в індустріальних суспільствах традиційно включає найманих робітників, зайнятих фізичною працею в добувному і виробничому секторах економіки, а також тих, хто виконує низькооплачувану, низкоквалифицированную, не охоплену профспілками роботу в індустрії послуг і роздрібній торгівлі. Існує розподіл робітників на кваліфікованих, напівкваліфікованих і некваліфікованих, що, природно, відбивається на рівні заробітної плати. В цілому для робочого класу характерні відсутність власності і залежність від вищих класів відносно отримання коштів для існування - заробітної плати. З цими умовами пов'язані відносно низькі стандарти життя, обмежений доступ до вищої освіти і виключення з сфер ухвалення важливих рішень. У другій половині XX ст. в промислово розвинених країнах сталося загальне зрушення в економіці від виробничого сектора до сектора послуг, що привело до скорочення чисельності робітників. У Сполучених Штатах, Великобританії, в інших країнах занепад в добувній і оброблювальній галузях промисловості привів до появи постійного "ядра" безробітних, що виявилися в стороні від головного економічного потоку. Цей новий прошарок постійних безробітних або неповністю зайнятих робітників був визначений деякими соціологами як нижчий клас (underclass).

Середній клас включає найнятих робітників - чиновників середнього і вищого рівня, інженерів, викладачів, керівників середньої ланки, а також власників невеликих магазинів, підприємств, ферм.

На найвищому своєму рівні - спроможні професіонали або керівники великими компаніями - середній клас зливається з вищим, а на найнижчому рівні - зайняті рутинними і низькооплачуваними видами робіт у сфері торгівлі, розподілу і транспорту - середній клас зливається з нижчим.

Поза сумнівом, що підвищення життєвого рівня в західних індустріальних суспільствах і зміни в соціальній політиці, що виразилися в створенні досконалішої системи соціального забезпечення, привели до значних змін класової системи. Вищі життєві стандарти, велика соціальна мобільність і перерозподіл прибутків (податки) зумовили появу тенденції до стирання відмінностей між класами.

Ці зміни в цілому привели до зменшення популярності класових ідеологій і послаблення класових конфліктів. Представники середнього класу стали гарантом економічної, політичної і соціальної стабільності в суспільстві, основою підтримки існуючої влади. (Про середній клас см також с. 230.)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Стратифікація сучасного російського суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.