• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структурні особливості серця у спортсменів

Збільшення розмірів серця є наслідком збільшення розмірів його порожнин або потовщення стінок шлуночків і передсердь. Правильніше говорити про перевагу тієї чи іншої структурної особливості.

Дилятація (розширення) порожнин серця стосується як шлуночків, так і передсердь. Але найбільше значення має дилятація шлуночків. Вона забезпечує одну з важливих функціональних властивостей серця спортсменів - високу працездатність. У здорових нетренованих чоловіків у віці 20-30 років об'єм серця становить у середньому 760 см³ а в жінок - 580 см³ (10-11 мл на 1 кг маси тіла). Як видно з Таблиці 2, розміри серця спортсменів значною мірою визначаються характером спортивної спеціалізації. Найбільші розміри серця зафіксовано в спортсменів, які тренуються на витривалість (лижники, велосипедисти, бігуни на середні й довгі дистанції). Дещо менші розміри серця в спортсменів, у тренуванні яких витривалості надається певне значення, хоча дана фізична якість не є домінуючою в даному виді спорту (бокс, боротьба, спортивні ігри). У спортсменів, які розвивають переважно швидкісно-силові якості, об'єми серця збільшені незначно, порівняно з людьми, які не займаються спортом.

Таблиця 2 Об'єм серця у спортсменів різних спеціалізацій (середні дані Ю. А. Борисовоі)

Отже, дилятація характерна не для серця спортсмена взагалі, а лише для серця тих спортсменів, які тренуються на витривалість. Фізіологічна дилятація спортивного серця обмежується певними величинами. Надмірний об'єм серця (більше 1200 см³ за С. В. Хрущовим) навіть у спортсменів, які тренуються на витривалість, може бути результатом переходу фізіологічної дилятації серця в патологічну. Найбільше серце, яке згадується в літературі, спостерігали Н. Ноllman, Т. Неttingег у видатного шосейного гонщика-професіонала - 1700 мл. Жодними методами дослідження не було знайдено патологічних змін. Через 4 роки після припинення тренувань розмір серця в цього спортсмена був 900 мл.

Фізіологічна гіпертрофія міокарда - друга структурна особливість серця у спортсменів. Біологічна доцільність розвитку гіпертрофії міокарда виходить із того факту, що під час фізичного навантаження при одному скороченні серце спортсмена повинно викинути приблизно у 2-3 рази більше крові за скорочений удвічі час. Для виконання цієї значної

роботи сила скорочення серцевого м'язу повинна бути збільшена. Це досягається завдяки розвитку гіпертрофії міокарда.

Гіпертрофічний процес у міокарді проходить за рахунок збільшення кількості саркомерів, кількості та розмірів мітохондрій, рибосом та інших елементів серцевого м'язу (Д. С. Саркісов). У зв'язку з цим головним критерієм наявності гіпертрофії міокарда є збільшення його маси, яку можна визначити за допомогою ехокардіографії. Маса міокарда тією чи іншою мірою збільшена в спортсменів усіх спеціалізацій, але більше в спортсменів, які тренуються на витривалість. Із цього можна зробити висновок, що в більшості людей, які систематично займаються спортом, є різної вираженості робоча гіпертрофія міокарда.

Робоча гіпертрофія міокарда характеризується ростом капілярної мережі. Без цього вже незначний ступінь гіпертрофії приводив би до відносного кисневого голодування м'язових волокон.

Отже, раціонально сплановані навантаження призводять до розвитку помірної гіпертрофії міокарда, збільшення потужності його адренергічної іннервації та відношення коронарних капілярів до м'язових волокон, підвищення концентрації міоглобіну й активності ферментів, які відповідають за транспорт субстратів. При надмірному навантаженні на серце, яке потребує надмірної довготривалої компенсаторної гіперфункції, виникає незбалансована адаптація, при якій маса серця зростає значно більше, ніж функціональні можливості структур, які відповідають за нервову регуляцію та енергозабезпечення, погіршується кровопостачання міокарда, виникає відносне кисневе голодування окремих м'язових елементів, яке може закінчитися розвитком некрозу з наступним заміщенням м'язової тканини сполучною, тобто розвитком кардіосклерозу. Така гіпертрофія не характерна для нормального серця спортсмена. Вона може розвинутися при нераціональному тренуванні, або при деяких супутніх захворюваннях. Як і надмірна дилятація, надмірна гіпертрофія міокарда в спортсменів вказує на виникнення передпатологічного або патологічного процесу в серці. Скоротливість такого серця знижується, і працездатність його падає. Якщо процес адаптації протікав нормально, але пізніше тренування були припинені або навантаження знижені нижче рівня, здатного забезпечити підтримання досягнутих показників функціональних можливостей, то поступово настає процес деадаптації: зменшується синтез білка і маса міокарда, зменшується енергозабезпечення і т. ін.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
5. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
6. Аграрне виробництво і його особливості
7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
8. Адаптаційні зміни в кістковій системі спортсменів
9. Адаптаційні зміни суглобово-зв'язкового апарату спортсменів різних спеціалізацій.
10. Адаптація функціональних систем організму спортсменів
11. Аксіоматика структурних і складних типів даних. Структурні типи даних.
12. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Переглядів: 2183