Після „золотого віку” (XVII ст.) іспанське мистецтво знов набуло національної слави лише з появою Гойї (Франсіско Хосе Гойя-і-Лусьєнтес). Як Давид у Франції, Гойя з його особливим баченям свiту відкрив для іспанського мистецтва цілу епоху, поклавши початок реалістичному живопису Нового часу. Величезне значення мала творчість Гойї і для виникнення романтизму.
Розквіт живописної майстерності Гойї зв’язаний з nopтpeтoм. Класичний національний тип і водночас глибоко індивідуальний характер, незалежний, гордовитий, запальний, з високим почуттям гідності, передані у портреті Ісабель Кобос де Порсель. Тонке, нервове обличчя у доктора Пераля; спокій і велич в обличчі славнозвісної трагічної актриси нa прізвисько Ла Тірана; нeвиpaзнi, без тіні духовності, сірі обличчя королівського сімейства... І, нарешті, знамениті „Махи” − „Маха вдягнена” і „Маха оголена”, якими Гойя завдав удару академічній школі і змусив пригадати венеціанське Відродження.
Гойя відгукнувся на вторгнення французів в Іспанію, якому дуже мужньо протистояв маленький народ: картиною„Повстання 2 травня 1808 року” (іспанець у білій сорочці відчайдушно розкинув руки назустрі смерті). Художник створив і графічну серію „Страхіття війни” − це справжній документ героїчної боротьби іспанського народу з Наполеоном (кінь, який відбивається від зграї собак, − це Іспанія серед ворогів; темні силуети старого і старої, які шукають тіло сина серед білих плям мерців, та ін.).
Після смерті митця Іспанія забула свого видатного художника. І тільки молода передова Франція оцінила великого іспанця, інтерес до творчості якого не згасає й досі[100].