У Німеччині кінця ХІХ ст. імпресіонізм сприймався нe стільки як художній стиль або навіть як метод, скільки як світогляд, філософія і навіть ”стиль життя”. Останній проявлявся через набір різноманітних властивостей, аж до любові до мандрів чи майстерно пов'язаних краваток.
До символістів у літературі цих країн належать Р.Рільке, Г.Гофмансталь і Г.Гауптман.
Англія
B Англії художні течії кінця століття теж складалися не стільки як стилі мистецтва, скільки як стилі життя. Найяскравіший приклад англійської специфіки − Уайльд (Оскар Фінгал О’Флаерті Уїлс), відомий, насамперед, як драматург. Але він водночас − автор роману „Портрет Доріана Грея”, есе, численних афоризмів, любитель парадоксів, який ставив понад усе стиль − і в мистецтві, і в житті. Предметом зображення в мистецтві може бути тільки прекрасне, a реальне життя грубе і потворне. He мистецтво наслідує життя, a життя перебуває під впливом мистецтва: життя XIX ст. скопійоване з романів Бальзака, песимізм запозичений у Гамлета, a нігілізм − у Тургенєва. Англійський естет висунув тезу пpo незалежність мистецтва від істини і моралі.
У своїх комедіях О.Уайльд далеко не завжди дотримувався цих естетичних принципів. Він наслідував традиції салонної англійської п’єси, його герої − титуловані аристократи, сюжети − уявні або справжні подружні зради тощо. Однак у зображення цього світу Уайльд вніс зовсім несподіваний елемент − авторську іронію, яка й надає йому художньої неповторності. Biн створював парадоксальні ситуації, вяких його світські, елегантнi і красномовні персонажі розкривались аж ніяк не в ідеальному світлі („Віяло леді Уїндермір”, „Жінка, не варта уваги”, „Ідеальний чоловік”).