Німеччина

Так, за перші роки реалізації плану (1948–1951 рр.) Німеччина отримала від США 2,422 млрд дол., майже стільки, скільки Великобританія (1,324 млрд) і Франція (1,13 млрд) разом узяті та майже в 3,5 раза більше, ніж Італія (0,704 млрд). У цілому за роки дії плану Маршалла Німеччина отримала допомогу на суму 3,12 млрд дол.

Програма економіста і політика Людвіга Ерхарда грунтувалася ідеї створення так званого соціального ринкового господарства.У соціальній ринковій економіці рушійною силою суспільного благополуччя є потяг людини до покращення умов власного життя в сукупності з її соціальною відповідальністю. Ерхард вважав, що ринкова економіка функціонує винятково в умовах свободи – споживання, вибору професії і робочого місця, підприємницької діяльності. Основними рушійними силами у відродженні країни Ерхард визначав вільну приватну ініціативу і конкуренцію у поєднанні з активною роллю держави в господарському житті. Одним з найважливіших елементів соціального ринкового господарства вважався дрібний та середній бізнес – “основа благополуччя для всіх”. Уже в 1953 р. на підприємствах, що мали до 500 осіб, працювало 50,8 % всіх зайнятих і вироблялася половина промислової продукції.

Господарська реформа 1948 р. одночасно поєднувала грошову реформу та реформу цін. Створення твердої власної валюти розпочалося із відміни дії рейхсмарок та впровадження дойчмарок (кожен громадянин отримав по 60 нових грошових одиниць). Заробітна плата, пенсії, квартплата підлягали виплаті в нових марках у співвідношенні 1:1. Особисті заощадження наполовину обмінювалися по курсу 1:10, друга половина тимчасово заморожувалася, а потім обмінювалася 1:20. Підприємствам були надані субсидії тільки на першу зарплату працюючим, у майбутньому вони могли сподіватися лише на наслідки їхньої комерційної діяльності. Старі зобов’язання банків анульовувалися. 24 червня 1948 р. було прийнято закон про принципи господарської структури та політику цін. Держава відпускала ціни, відмінено адміністративний розподіл ресурсів та багаточисельні нормативні документи, що регулювали економічні відносини. Пізніше було прийнято закони про кредитну та податкову політику, про заходи проти самовільного підняття цін, антимонопольний та антитрестівський укази.

У результаті фінансового оздоровлення швидкими темпами починає відроджуватися промисловість. До 1956 р. рівень виробництва Німеччини перевершив показники 1936 р. на :

– 216 % – уся промисловість;

– 280 % – машинобудування;

– 460 % – автомобілебудування;

– 558 % – електротехніка;

– 189 % – текстильна промисловість;

– 189 % – харчова промисловість.

З 1960 до 1970 рр. у 5,2 раза збільшилися асигнування на НДДКР. Науково-технічний прогрес стає вирішальним фактором розвитку економіки. Розвиваються експортноорієнтовані галузі економіки (машинобудування, авіаційна та ракетно-космічна галузі, хімія, електротехніка та машинобудування).

Характерною рисою господарства Німеччини є збереження майже 1,9 млн дрібних та середніх підприємств. Із них 1,7 млн припадало на дрібні фірми (до 9 осіб). Особливо це стосується території колишньої НДР.

З середини 70-х років у Німеччині відбувся так званий структурний стрибок. Його зміст полягав у перенесенні за кордон частини промислового виробництва, особливо нерентабельного та екологічно шкідливого (хімія). Німеччина у 80-х роках стала класичною державою-експортером і посідає друге місце після США. Це стосується вивозу автомобілів, верстатів, хімічної та електротехнічної продукції.

Інтеграція двох протилежних економічних систем після об’єднання ФРН та НДР зумовила загальний економічний спад.

Динаміка ВВП (у % зростання чи спадання) має такий вигляд:

Динаміка промислового виробництва (у % зростання чи спадання) має такий вигляд:

Безробіття сьогодні складає 11,1 % від усього працездатного населення.