• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Франція

Японія

2 вересня 1945 р. капітуляцією Японії завершилася Друга світова війна (6 серпня 1945 р. відбулося атомне бомбування м. Хіросіми, а 9 серпня – м. Нагасакі). Згідно з рішеннями Потсдамської декларації (26 липня 1945 р.) у країні вводилося правління купаційного уряду. Реалізація в 1945–1951 рр. плану Доджа–Мака­ртура сприяла ліквідації мілітаризму та розвитку демократизму.

План Дж. Доджа (американський банкір та підприємець) і Дугласа Макартура (генерал, керівник окупаційних військ в Японії) передбачав:

– повернення японського суспільства до буржуазних ліберальних цінностей;

– запуск ринкового механізму вільної конкуренції;

– розпуск “дзайбацу“ – феодально-мілітаристичних корпорацій (Міцуї, Міцубісі, Суматимо, Якута та ін.);

– демонополізацію економіки;

– розвиток вільної торгівлі;

– завершення земельної реформи (1946–1948 рр.);

– проведення податкової реформи (податки зросли на 65 %);

– введення ліберального трудового законодавства;

– створення неформальних штурмових мозкових груп для вирішення технічних виробничих завдань;

– прийняття нової Конституції (3 травня 1947 року).

З червня 1951 року Японія стає тилом воюючої проти Кореї американської армії, що сприяло економічному піднесенню, особливо військової галузі. Вартість американських військових замовлень зросла до 2,5 млрд дол.

Довоєнний рівень розвитку господарства був досягнутий у 1954 році, а середнього рівня західноєвропейських країн – у середині 70-х років, коли завершився процес індустріалізації. У 1952 р. у країні було створено “Спеціальний рахунок для промислових інвестицій“. Японія вступила в МВФ, а в 1955 р. стала членом ГААТ. Відбувався активний розвиток зовнішньоторговельних зв’язків:

– 1952 р. було дозволено створювати експортні картелі;

– 1953–1954 рр. укладаються договори про дружбу та мореплавство зі США.

Упродовж 15 років економіка Японії зростала в середньому на 11 % у рік, що було найвищим темпом зростання у світовій історії.

У 1961 – 1970 рр. середньорічні темпи валового національного доходу становили 11 %, за цим показником Японія поступалася лише США. У кінці 70-х рр. інвестиції в основний капітал склали 34,7 % ВНП, що також було найкращим показником у світі. Японія посіла четверте місце у світовому експорті (7 %). До основних чинників так званого “японського чуда” потрібно віднести“:

– раціональне поєднання ринкових важелів із держаним регулюванням економіки;

– визначення і реалізацію загальнонаціональних інтересів та здійснення політики протекціонізму;

– строге лімітування іноземних інвестицій та ефективне їх використання;

– використання іноземних ноу-хау та впровадження 10 тис. нових технологічних процесів;

– високі затрати на НД та ДОКР;

– упровадження матеріало- та енергозберігаючих технологій;

– праця висококваліфікованих кадрів та зростання реальної заробітної плати на 6,3 %.

У 80–90-х рр. в Японії здійснюється структурно-техно­ло­гіч­на перебудова економіки в напрямі розвитку мікропроцесорної техніки, інтегральних схем, обліково-вимірювальної техніки, біотехнологій та реалізовується програма створення “Японської моделі суспільства громадянського добробуту“.

Програма мала ліберальний характер і передбачала:

– мінімізацію асигнувань на соціальні програми;

– активізацію трудової мотивації;

– реалізацію принципу рівних можливостей;

– перетворення Японії в технологічну державу;

– самозабезпечення на 71 % продуктами харчування;

– запровадження екологічних стандартів та чистих технологій.

До 1995 р. частка японських кредитів у світі становила 53 %, а до кінця століття нетто-активи досягнули 1 трл дол.

У технотронній державі 60 % території складають ліси та заповідники (27 національних парків, 54 квазі-національні парки, 298 префектурних парків, 500 заповідників та заказників).

30 серпня 1944 р. перехідний уряд Шарля де Голля розпочав відбудову французького господарства на основі розвитку державно-монополістичного капіталізму.

З цією метою розпочалася широкомасштабна націоналізація. Було проведено націоналізацію гірничодобувної, газової, авіаційної, автомобілебудівної галузей промисловості, електроенергетики, банків, страхових компаній, ощадних кас тощо. Розширювалися права профспілок в управлінні виробництвом (зокрема, розподіл житла та звільнення з роботи). На підприємствах, де кількість працюючих становила 50 осіб, створювалися так звані “комітети підприємств“. Було вста­новлено 40-годинний робочий тиждень та двотритижневі відпустки. Зросла реальна заробітна плата – у промисловості на 80 %, сільському господарстві – на 25 %. Надавалися кредити для розвитку сільського господарства. На 80–130 % зросли пенсії та допомога сім’ям.

З планом Маршалла у 1948 – 1951 рр. Франція отримала 2 млрд 458 млн дол., а до 1958 р. США надали Франції кредитів на суму 12 млрд дол.

Ці економічні заходи дозволили Франції у 1947–1950 рр. досягти довоєнного рівня та розпочати докорінну зміну стратегії економічного розвитку. Відбувається освоєння нової техніки та технології в промисловому виробництві. 90 % інвестицій спрямовується на розвиток важкої, хімічної індустрії, машинобудування, радіоелектроніки, приладобудування. Сформувалися нові галузі промисловості, такі як нафтопереробна, атомна енергетика, електроніка. Французька промисловість почала переходити від одиничного та серійного до поточного і масового виробництва. У фінансовій сфері відбувається переорієнтація з вивезення капіталу на внутрішнє виробниче його використання. Великий вплив на мілітаризацію економіки мала участь Франції у війнах в Алжирі та у В’єтнамі.

У 1946 р. створюється Генеральний секретаріат по плануванню, завданням якого було програмування (планування) розвитку економіки.

У 1947–1953 рр. реалізовувався так званий “план Монне”щодо модернізації націоналізованої економіки.

1954–1957 рр. – план зміцнення конкурентоспроможності приватного сектора економіки.

1958–1961 рр. – план переходу до відкритої економіки.

Франція бере активну участь у європейських інтеграційних процесах. За її ініціативою було створено Європейське об’єд­нан­ня вугілля і сталі, до якого увійшли ФРН, Італія, Бельгія, Гол­лан­дія, Люксембург. 25 березня 1957 р. Франція підписала договір про створення ЄС.

З 1958 до 1969 рр. знову реалізовується економічна програма, тепер прем’єра Ш. де Голля.

Вона передбачала:

– здійснення лінії “індустріального імперативу”, тобто про­тек­ціонізму щодо пропорційного розвитку усіх галузей промисловості;

– перетворення НТП у виробничу силу;

– структурну перебудову промисловості на користь новітніх галузей – аерокосмічної, ракетобудівної, атомної енергетики та ін.;

– розвиток державно-монополістичного капіталізму, зокрема заохочення монополістичної конкуренції, формування фінансових груп;

– відміну державного економічного планування.

З метою збільшення конкурентоспроможності президент Ж. Помпіду в 1969 р. змінює валютно-фінансову політику країни. Бу­ло проведено девальвацію франка (12,5 % до долара, 11,1 % до золота) і взято курс на “вирівнювання“ бюджету у виробництві та споживанні, а також торговельного балансу. Але у 1974 р. ОПЕК підняв ціни на нафту, яку Франція повністю ввозила із-за кордону, що призвело до економічної кризи та скорочення промислового виробництва на 8 %, а сільського господарства – на 3 %. Щорічно ціни зростали на 10 %.

У 1976–1980 рр. країна знову повертається до планування. Розробляється та реалізовується так званий план “промислової переорієнтації”, спрямований на:

– на підтримку конкурентоспроможних галузей промисловості;

– підтримку ТНК;

– розвиток зовнішньої торгівлі;

– реалізацію галузевих програм (зокрема, “Аеробус“, “Конкорд“ та ін.);

– інтенсифікацію сільського господарства (2-е місце у світі з виробництва пшениці, 1-е з вирощування – ячменю, льону, цукрових буряків).

У цілому розвиток економіки Франції в 70–80-х рр. характеризується такими особливостями:

– зростають інфляційні процеси у зв’язку із відпуском державою цін;

– відбувається знецінення капіталу та його відтік за кордон;

– зростають протиріччя у зовнішній торгівлі (Франція займала п’яте місце (6,7 %) у світовому експорті, але торговельне сальдо залишалося негативним у першу чергу через ввіз енергоресурсів, торговельний дефіцит становив – 14,1 млрд франків);

– проявляються структурні диспропорції в розвитку окремих галузей (транспорту, сфери послуг, торгівлі);

– загострюється ситуація у валютно-кредитній системі у зв’язку із зростанням курсу долара (погіршується платіжний баланс країни, франк стає найхиткішою валютою Європи, зростає безробіття).

У 1981 р. до влади приходить лівоцентристський уряд на чолі з Франсуа Міттераном, який за роки свого правління створив найбільший державний сектор економіки серед капіталістичнихкраїн (85 % авіаційної промисловості, 80 % чорної металургії, 2/3 кольорової металургії).

Саме в цьому напрямі і здійснювалися економічні реформи (тільки за 1981–1982 рр. їх здійснено 200):

– частково підвищено заробітну плату; пенсійний вік встановлено 60 років та на 50 % підвищено пенсії;

– відбулося скорочення робочого тижня до 39 годин;

– проведено девальвацію франка (на 13 % до марки та 5,75 % до інших валют);

– з метою обмеження темпів інфляції заморожено на 4 місяці ціни та заробітну плату;

– згідно з прийнятим законом у лютому 1982 року проведено чергову націоналізацію великих промислових груп (“Пешине-Южин-Кюльман” у кольоровій металургії, “Рон Пуленк” у хімічній промисловості, “Томпсон – Брандт” в електротехніці, “Сен-Гобен-Понт-а-Муссон” у виробництві будівельних матеріалів та скла, сталеплавильні трести – “Сесілор“ та “Юзінор“, авіаційні та ракетобудівні компанії – “Дассо” і “Матра” та ін.);

– виділено промисловим підприємствам 6 % кредитів (44,5 % від усіх кредитів).

Під тиском США та ФРН, які намагалися французький уряд примусити відмовитися від політики обмеження влади монополій, у 1983–1984 рр. реалізовувався так званий “план Делора” (міністр фінансів і бюджету), таким чином було прийнято “курс жорсткої економії”.

Основними завданнями є – скорочення зовнішнього дефіциту, згортання соціальних програм, збільшення податків. Збільшено плату за медичне обслуговування, комунальні послуги, транспорт (споживчий попит зменшився на 65 %). Здійснювався процес денаціоналізації. У країні зменшилися виробництво та розподіл електроенергії, газозабезпечення, телекомунікації. Економічні негаразди призвели до того, що лівий блок почав втрачати підтримку виборців і на виборах у березні 1986 року більшість отримали консерватори.

Прем’єрміністр Жак Ширак заявив про необхідність закладення основ “народного капіталізму” через активне формування середнього прошарку. Різко (у 4 рази) скорочувалися обсяги фіскальних надходжень.

З 1987 року розпочався процес “дерегламентації” економіки (самостійне встановлення цін на промислову продукцію). Було передбачено ряд заходів щодо ліквідації впливу держави на функціонування кредитної системи, проведено поступову приватизацію кредитних установ. У цілому було підготовлено більш як 30 законопроектів, що позитивно вплинули на стан економіки Франції у другій половині 80-х рр.

Хоча у 1986 – 1989 рр. у країні спостерігалося економічне піднесення (річний приріст промислового виробництва складав 4 % , а ВВП в середньому – 3 %), початок і особливо середина 90-х рр. ознаменувалися спадом виробництва та інвестиційної активності.

Незважаючи на нерівномірний розвиток народного господарства, різні підходи до визначення економічних пріоритетів лівих сил та консерваторів, в повоєнний період Франція перетворилася з країни “рантьє” у країну сучасного промислового капіталізму з високим ступенем концентрації та значною роллю держави у визначенні економічних програм.

Читайте також:

1. Основні моделі організації зарубіжних парламентів (ФРН, Франція, США, Велика Британія).
2. Франція
3. Франція
4. ФРАНЦІЯ
5. Франція
6. Франція
7. Франція
8. Франція
9. Франція
10. Франція

Переглядів: 921