Франція

У 481 році, після завоювання Риму, Хлодвіг започатковує франкську королівську династію меровінгів. Становлення та розвиток аграрного суспільства у державі франків відбувалося впродовж кількох періодів.

VI – п. VIІ ст. – поєднується общинне землеволодіння з приватною власністю на землю.

Верховна влада общин проявлялася в неможливості селянином продати чи закласти свою землю. Якщо у нього не було спадкоємця – сина, земля передавалася общині і перерозподілялася. Присадибна земля знаходилась у приватній власності. Рухоме майно також було приватним, спадковим, без права конфіскації. Після збирання врожаю земля ставала общинним пасовищем. Общині належали ліси, ріки, луги, пасовища на сервітутному праві.

VIІ ст. – з’являється аллод – спадковий наділ частини продуктивної общинної землі, закріплений у приватну власність. Аллод передавався у спадщину не тільки синові, а й близьким родичам, але не сусідам. Земля могла вільно відчужуватися.

У цей період відбувається процес активного ”одержавлення” королями громадських земель, лісів, пасовищ. Звичайним явищем стає військова конфіскація землі і роздача її солдатам та знаті.

Захоплення селянських аллодів призвело до добровільного переходу останніх у васальну залежність до феодалів чи монастирів. При цьому втрачалася ними воля, а земля ставала довічною власністю феодала, складалися прекаріальні відносини.

У VIII – X ст. в умовах безперервних війн (Карл Мартел 715 – 741, Карл Великий 771 – 814) з’являється бенефіцій – умовна форма землеволодіння, що надавалася в пожиттєве користування за умови виконання військової служби. Фондом для надання бенефіціїв були конфісковані і секуляризовані землі.

Частка рядового воїна в захоплених областях — аллод. Його доля також була вирішена — він мав змінити власника. Селянський наділ міг збільшитися тільки за рахунок землі великих земельних власників, зокрема й монастирів. З’являється орендар — вчорашній общинник, власник аллоду.

У переліку повинностей частка грошей незначна. У господарстві селянина на правах індивідуальної власності: присадибна ділянка, знаряддя праці, ткацький верстат та гончарний круг, коні, воли, продуктивні тварини, птахи, бджоли, його не можна вбити, і потрібно піклуватися про нього. Судовою владою наділені сеньйори. Господарство натуральне, тільки незначна частина продукту відправляється на ринок (гроші для сплати оренди, податків). Збільшується і зміцнюється дрібне і середнє феодальне землеволодіння.

Саме цього часу, відбувається історична подія — переворот в аграрних відносинах. Утворення великого землеволодіння з багатьма малоземельними землеробами-селянами з певним рівнем агрокультури і ремесла, позбавленими власності на пасовища та землю, але наділеними правом користування, особисто залежними, позбавленими прав і свобод. На відміну від римських аграрних відносин, франкський селянин був особисто зацікавлений у результатах праці, він міг і був зобов’язаний розвивати підприємливість.

Поступово бенефіцій перетворюється у лен (феод) – спадкове землеволодіння дрібних феодалів, на основі чого завершилося формування феодальної вотчини – сеньйорії. Його зміст розкриває лист Одона королю Франції: “Дивуєш ти мене дуже, мій государе, як настільки швидко, не розібравши справи, присудив ти мене недостойним феоду твого, бо родовитість у мене є. Якщо справа стосується виконання служби... служив тобі і придворі, й у війську, і на чужині... Бога і душу свою ставлю у свідки, що краще виберу смерть на своєму феоді, ніж без свого феоду”.

843 року імперія Меровінгів починає розпадатися. За Верденським договором її було поділено на три частини, які дали початок створенню трьох самостійних держав: Франції, Німеччини та Італії.

Монархія Карла Великого була тим центром, з якого виокремилися три національності, кожна з яких прагнула до внутрішнього об’єднання. Пізніше, коли мореплавство почало відігравати важливу роль, до них приєдналася острівна Англія. Саме вони стали локомотивом становлення та успішного функціонування індустріальної цивілізації. Завдяки Карлу Великому католицизм утвердився як світова релігія. Він вивів на папський престол римського єпископа, щоправда не дав йому тих прав, які він міг мати в середні віки [60].

Карл Лисий засновує династію Каролінгів, королів Франції. Завершується складання класичної феодальної системи. Реформи 847 р. (Карл Лисий), 853 р., 864 р. – остаточно закріпачили вільних селян, прикріпили їх до землі та змусили нести феодальні повинності, селяни перетворюються у сервів. Залежне селянство каролінзької вотчини поділялося на три групи: колони, які становили більшість (особисто вільні, але перебували в поземельній залежності), раби-серви (поземельно особисто залежні) та літи(перебували під патронатом феодала і мали наділ у спадковому користуванні).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2.1. Феодальна система господарства в Західній Європі та Україні. Економічна думка середньовіччя.	\|	Середньовічне місто, цехове ремесло, торгівля.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.