• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Релігійні напрями та течії ісламу

Попри єднальну силу Корану іслам не є монолітним. Йо­го внутрішній поділ обумовлений кількома причинами. По-перше, в ісламі немає релігійної установи, рішення якої з релігійних питань мали б силу закону подібно до христи­янських Вселенських соборів. По-друге, єдиної, загально­визнаної у мусульманському світі богословської концепції теж немає. По-третє, іслам значно більше, ніж інші релігії, прагне до регулювання всіх аспектів суспільного життя, а відтак час від часу втягується в боротьбу політичних інте­ресів й амбіцій.

Історія ісламу сповнена конфліктів, в яких перепліта­лися політичні й релігійні чинники, і не завжди можна бу­ло визначити, які з них домінували. А якщо до цього дода­ти ще й відсутність в ісламському богослов'ї критеріїв що­до трактування істинності певного положення, що інколи спричиняло численні суперечки серед мусульман навіть з приводу основоположних питань віри (наприклад, понят­тя віри, єдинобожжя, сутності Бога тощо), то стає зрозумі­лим, чому іслам має кілька течій.

Уже через три десятиліття після смерті Мухаммеда му­сульманська громада розкололася на три основні напрями: сунізм, шиїзм та хариджизм.

Сунізм— релігійно-філософська система ортодоксаль­ного ісламу, що охоплює майже 90% мусульман, які нази­вають себе ахль ас-суна (люди Суни) і вважають, що саме вони дотримуються традицій пророка. Вони шанують не лише Коран, а й святість Суни, яка є сукупністю хадисів, тоб­то розповідей про висловлювання та діяльність пророка Му-хаммеда.

Хадис (араб. — повідомлення) — розповідь про діяння і висловлю­вання пророка Мухаммеда та його однодумців, що склали зміст Суни.

Формально сунітом вважається той, хто визнає перших чо­тирьох правовірних халіфів і правдивість збірок хадисів.

Халіф (араб, халіфа — спадкоємець, намісник) —духовний і світсь­кий глава теократичної мусульманської держави.

У сфері теологи головна відмінність сунізму від шиїзму полягає в тому, що його прибічники не визнають можливос­ті посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухам­меда, заперечують ідею про особливу природу двоюрідного брата пророка Алі й право його нащадків на імамат — управ­ління громадою. Світського і духовного главу повинні, на їх думку, обирати члени громади. Сунізму притаманні також свої особливості у деяких принципах юридичних рішень, характері свят, ставленні до іновірців, у деталях молитви тощо. Священними містами сунітів є Мекка і Медина.

Сунізм не є однорідним. Він поділяється на чотири релі­гійно-правові мазхаби (школи). їх назви походять від імені їх засновників. Це ханіфіти, засновником яких вважається перс Абу Ханіфа Неман ібн Сабіт (700—767); малікіти, за­сновник — виходець із Медини Малік ібн Анас (715—795); шафіїти, засновник — виходець із Єгипту Мухаммед ібн Ід-рис аш-Шафії (767—820) та ханбаліти — засновником є ви­ходець із Багдада Ахмед ібн Ханбал (780—855).

Усі школи регламентують мусульманські правові поло­ження на основі чотирьох принципів, базовими для яких є Коран, Суна, кияс та іджма.

Кияс— порівняння, аналогія, з юридично подібними випадками — судження про не передбачені Кораном і Суною положення за ана­логією з відомими.

Загалом кияс означає порівняння схематичної моделі питання, яке необхідно вирішити, з моделлю вже виріше­ного питання.

Іджма (консенсус громади) — узгоджена думка мусульманських бо-гословів-законників щодо певних релігійно-правових питань, які не передбачено Кораном або Суною.

Відмінність між мазхабами здебільшого і визначається їх ставленням до іджми та киясу. Так, малікіти вважають, що консенсус громади виражається в консенсусі вчених-

богословів («улама»), а ханіфіти допускають індивідуаль­ну інтерпретацію, якщо вона спрямована на благо грома­ди. Шафіїти акцентують увагу на Суні та впевнені, що кон­сенсус досягається тоді, коли існує узгодженість усіх обря­дів. Індивідуальні судження заперечуються.

Усі сунітські мазхаби вважаються правовірними, рівно­правними, й тому мусульмани можуть дотримуватися будь-якого з них. Більшість сунітів є прихильниками ханіфінітсь-кого мазхабу. Вони живуть в Афганістані, Індії, Пакистані, Китаї, Туреччині, Сирії, Єгипті, Росії. Мусульманські гро­мади в Україні також здебільшого є сунітськими.

Шиїзм — другий за кількістю послідовників напрям в ісламі. Виник шиїзм (араб, ши'а — угруповання, партія) як політична течія у другій половині VII ст. в Іраку. Особливо поширився в Ірані у VIII ст., сприйнявши при цьому деякі елементи віровчення і культу зороастризму, буддизму тощо. Сьогодні понад 90% населення Ірану є шиїтами.

Засновниками шиїзму вважається група прихильників Алі ібн Абі Таліба (двоюрідного брата Мухаммеда), яка до­моглася обрання Алі халіфом. Маючи переконаність у то­му, що Алі та його нащадки є єдиними законними спадко­ємцями пророка Мухаммеда, шиїти визнають лише 12 іма­мів з усіх прямих потомків Алі. Дванадцятий законний імам («Махді — обіцяний»), на їх думку, народився у 873 р. Піс­ля смерті свого батька, одинадцятого імама Хасан бен Алі (Аськарі), він таємниче зник, та має ще з волі Аллаха з'я­витися у ролі спасителя. Тоді нібито й настане час соціаль­ної рівності й справедливості, а члени суспільства будуть мудрими й досконалими. Право самостійності з релігійних і правових питань шиїти зберігають за муджтахидами «та­ємного імама».

Як і в сунізмі, в шиїзмі Коран є «божественним одкро­венням». Однак вважається, що в основній його редакції немає айятів, які стосуються Алі ібн Абі Таліба. Тому тут Коран доповнюється ахбаром — Святим Переказом.

Обряди шиїтів мало відрізняються від обрядів сунітів, та все ж вони мають певні особливості. Так, дотримуючись хаджу, віруючі тут здійснюють паломництво і до місць, по­в'язаних із життям шиїтських імамів, відзначають свята па їх честь тощо. Шиїти вірять у можливість переселення душ та впевнені, що в тілах імамів втілилася пророча душа Мухаммеда. Верховним правителем усіх шиїтів світу вва­жається «таємний імам», а чинні владики виступають його представниками на землі.

Основна відмінність між шиїтами і сунітами полягає у тлумаченні поняття «імамат» (інституту верховного керів­ництва мусульманською релігійною громадою, в якому збігаються влада світська і влада духовна). Якщо для сунітів імам є головою світської і духовної влади, яка обираєть­ся і призначається людьми, то шиїтський імам є ним лише за своєю сутністю, завдяки таємничій еманації Божої бла­годаті, що переходить від одного імама до іншого. До того ж виняткове право на наслідування імамату шиїти визна­ють тільки за нащадками Алі.

Шиїзм не мав і не має однорідного релігійного вчення й структури. Сьогодні він представлений численними релі­гійними організаціями, серед яких — імаміти, шейхіти, езеліти, ісмаїліти, алавіти, зейдити тощо.

Крім населення Ірану, шиїтського віровчення дотриму­ється більше половини населення Іраку, значна частина му­сульман Лівану, Ємену, Бахрейну. Окремі послідовники шиїзму є практично у всіх мусульманських країнах.

Хариджизм— третій напрям ісламу, що виник у сере­дині VII ст., тобто раніше від шиїзму. Хариджити (араб, харадж — повстанець) — ригористи (франц. rigorisme, від лат. rigor — твердість, суворість; непохитне додержання якихось принципів). Так, на їх погляд, однієї тільки віри в догмати ісламу і виконання всіх передбачених норм зама­ло, аби бути правовірним мусульманином. Віра повинна по­єднуватися з конкретними добрими справами. Осудження на муки пекла має остаточний характер: Бог не може не ви­конати своїх застережень і погроз. Деякі ж мусульмани-нехараджисти вважають, що милосердя Боже не знає меж, а тому перебування в пеклі може бути тимчасовим. Хари­джити впевнені, що халіфом-імамом може бути будь-який повноправний член громади, який добре знає догмати ісла­му і дотримується їх. Допускається, що громада може існу­вати і без імама.

Поширився хариджизм в арабському світі в VII—IX ст. Найбільшої ж могутності набув у IX—XII ст., коли м. Каїруан, розташоване у Тунісі, було їхньою столицею. Хариджити відігравали велику роль в ісламізації Чорної Африки, особливо народів Нігеру і Нігерії. У лоні хариджизму виникало багато різних течій: від крайніх екстре­містів — азракітів, — які вдавалися до переслідувань і на­віть до вбивств мусульман, що не поділяли їхніх поглядів; до поміркованих ібадитів, представники яких нині меш­кають на півдні Алжиру, в Тунісі, Лівії, Омані, на о. Занзі­бар тощо.

Читайте також:

1. Базові напрями організації захисту інформації ІКСМ.
2. Банківська система України і напрями її розвитку
3. В «Листах про віротерпимість» він твердить, що держава не повинна втручатися в релігійні переконання своїх громадян, вимагаючи від них лише виконання громадянських обов'язків.
4. Вектори рівні, якщо вони колінеарні, мають однакові напрями і рівні модулі.
5. Види течії в’язкої рідини
6. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
7. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
8. Виникнення економічної теорії, її напрями, школи і течії.
9. Виникнення і еволюція ісламу.
10. Віровчення ісламу.
11. Глава IV. Напрями розвитку судово-психологічної експертизи
12. Головні напрями розбудови сучасної незалежної України.

Переглядів: 584