Політика стосовно українського населення

Як і Радянський Союз, кожна з цих трьох держав відносини з українським населенням будувала, виходячи насамперед зі своїх інтересів, ігноруючи прагнення корінного населення до самовизначення. Ні Польща, ні Румунія, ні Чехо-Словаччина не надали українському населенню автономії, передбаченої міжнародно-правовими актами, відповідно до яких українці були включені до складу цих держав. У цих державах панували централізаторські, унітаристські тенденції, а місцеве населення не допускалося до управління. Повсюдно відбувалася його денаціоналізація, обмежувалася сфера вживання української мови, не припинялося гоніння на національну школу, культуру, віру батьків. Причому влада застосовувала різні методи — від грубих, брутальних (як у Румунії, де українці сприймалися як «слов’янізовані румуни» і на цій підставі забороняли всі прояви національного життя), до стриманіших, але твердих і послідовних (як у Польщі), і навіть «демократичних», м’яких (як у Чехо-Словаччині). Всі три держави здійснювали політику економічної експлуатації приєднаних українських земель, використовуючи їх як джерело дешевої робочої сили і сировини. Відбувалося це з різною мірою інтенсивності: в Румунії і Польщі — з більшою, в демократичній Чехо-Словаччині — з меншою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________	\|	Боротьба українців за свої права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.