• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття механізму реалізації прав на землю

Реалізацію прав на землю необхідно розглядати як здій­снення приписів правових норм земельного законодавства щодо власності та користування земельними ділянками (об'єктивне право), в практичну діяльність його суб'єктів (суб'єктивне право).

Застосування права — це правова форма діяльності упов­новажених на те органів держави і посадових осіб з реаліза­ції приписів норм матеріального права стосовно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-кон-кретних рішень¹.

Застосування земельно-правових норм завжди передба­чає участь державних органів або інших суб'єктів земельних правовідносин, які організують реалізацію прав на землю. Таким чином, особливість застосування, на відміну від інших засобів реалізації земельно-правових норм (виконання, до­держання, використання), полягає в здійсненні юридично значимих дій, спрямованих на реалізацію покладених на учасників земельних правовідносин суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Процедура реалізації прав на землю потребує від органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, ін­ших суб'єктів виконання певних функцій із застосування та­ких норм. У свою чергу, виконання відповідних функцій мож-

¹ Загальна теорія держави 1 права: Підручник / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петрішина. —Харків: Право, 2002. — С. 362.

ливо лише при додержанні визначеної земельно-процесуаль­ними нормами процедури управлінської діяльності. Отже, реалізація прав на землю безпосередньо пов'язана з механіз­мом правового регулювання, забезпеченого процесуальними приписами. Якщо такого механізму немає, права на землю залишаються лише загальною декларацією, абстрактним положенням, яке не можна здійснити.

Значний комплекс матеріальних земельно-правових норм, що регламентує суспільні відносини у галузі прав на землю, може бути реалізований лише за допомогою юридич­но значимої правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Процедура їх ді­яльності врегульована процесуальними нормами земельного та інших галузей законодавства.

До першої групи матеріальних земельно-правових норм слід віднести норми, що стосуються виникнення та припи­нення суб'єктивного права власності на землю або права зем­лекористування, їх реалізація потребує виконання відповід­ними органами та іншими суб'єктами земельного права пев­них послідовних дій. До них належать: подання зацікавле­ною особою клопотання до місцевих органів виконавчої вла­ди та органів місцевого самоврядування про надання (вилу­чення — у разі добровільної відмови від прав на землю) зе­мельної ділянки; розгляд відповідним органом клопотань та прийняття стосовно них рішень; складання проектів відве­дення земельних ділянок; встановлення меж земельної ді­лянки у натурі (на місцевості); одержання документа, що за­свідчує право власності на землю або право землекористу­вання, та його державна реєстрація. Зазначені дії органів ви­конавчої влади або органів місцевого самоврядування мають певну процесуальну форму і відбуваються у рамках приписів, врегульованих процесуальними нормами.

Другу групу матеріальних земельно-правових норм, які потребують своєї реалізації, становлять норми, що визнача­ють ведення державного земельного кадастру (глава 34 Зе­мельного кодексу).

Процедура ведення державного земельного кадастру пе­редбачає виконання комплексу послідовних дій, врегульова­них процесуальними нормами. Серед таких дій слід виділи­ти: виконання попередніх заходів, необхідних для наступної систематизації відомостей щодо природного, господарського

І

та правового становища земельних ресурсів; збирання відо­мостей щодо кадастрового зонування, кадастрових зйомок, бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, грошової оцінки земельних ділянок, їх державної реєстрації, обліку кількості та якості земель; внесення зібраних відомостей до земельно-кадастрової документації.

Потребують своєї реалізації земельно-правові норми, що за­безпечують просторово-територіальне впорядкування (індиві­дуалізацію) земельних ділянок (землеустрій). Воно, зокрема, пе­редбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адмі­ністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землеко-ристувань; складання проектів впорядкування існуючих земле­володінь і землекористувань та створення нових; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення у натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності на землю або право землеко­ристування; розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель. Реалізація за­значених заходів потребує здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до виз­наченої земельно-процесуальними нормами процедури дій, спрямованих на їх забезпечення. Це можуть бути такі дії: підго­товка до проведення землеустрою; підготовка до складання про­екту землеустрою; складання та затвердження проекту земле­устрою; виконання затвердженого проекту землеустрою.

§ 2. Земельно-процесцальне

забезпечення набуття прав на землю

Земельний кодекс України сформулював загальне прави­ло виникнення прав на землю, відповідно до якого громадя­ни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками з земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної вико­навчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Воно здійснюється шляхом передачі земель­них ділянок у власність або надання їх у користування. Та­ким чином, підставою набуття прав на землю є рішення від­повідних органів, а процедурою — передача (надання) зе­мельних ділянок у власність чи користування.

ш

І

Як зазначено в ст. 116 ЗК України, рішення щодо надання земельних ділянок у власність чи користування приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самовряду­вання. Органами виконавчої влади, які надають земельні ді­лянки із земель державної власності, є Кабінет Міністрів Ук­раїни, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і районні державні адміністрації та державні адміністрації міст Києва і Севастополя. Рішення про надання земельних ділянок із земель комунальної власності приймають органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради, а також ради міст Києва і Севастополя.

Повноваження зазначених органів щодо надання земель­них ділянок у власність чи користування передбачені у гла­вах 2 і З ЗК України, законами України «Про місцеве самовря­дування в Україні» від 21 травня 1997 р., «Про місцеві держав­ні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.

Набуття прав на землю, яке здійснюється у формі переда­чі (надання) земельних ділянок у власність чи користування, є складним юридичним фактом і передбачає здійснення ло­гічно завершених, послідовних, визначених законодавством процесуальних дій, які можливо об'єднати у взаємопов'язані стадії: а) порушення клопотання про надання земельної ді­лянки у власність чи користування; б) розгляд матеріалів та прийняття рішення стосовно заявленого клопотання; в) ви­значення меж користування земельною ділянкою; г) видача документів, що засвідчують право власності чи користуван­ня земельною ділянкою та їх реєстрація.

Клопотання про надання земельної ділянки у власність чи користування порушують громадяни або юридичні особи, які зацікавлені в реалізації належного їм суб'єктивного права стосовно володіння, користування, а у певних випадках і роз­порядження земельною ділянкою. Формою порушення кло­потання є подача заяви або звернення з клопотанням.

Відповідно до статей 118 і 123 ЗК України заяву подають: громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні; громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із зе­мель державної або комунальної власності для ведення фер­мерського господарства, особистого селянського господарс­тва, садівництва, будівництва й обслуговування жилого бу­динку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),

індивідуального дачного будівництва, будівництва індивіду­альних гаражів у межах норм безоплатної приватизації.

З клопотаннями звертаються: громадяни—працівники державних та комунальних сільськогосподарських підпри­ємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ді­лянок, які перебувають у постійному користуванні цих під­приємств, установ та організацій; юридична особа, зацікав­лена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності.

Заяви та клопотання подаються лише у письмовій формі і направляються до відповідної районної, Київської чи Севасто­польської міської державної адміністрації або сільської, селищ­ної, міської ради за місцем розташування земельної ділянки.

У заявах громадян на одержання безоплатно у власність зе­мельної ділянки із земель державної або комунальної власнос­ті зазначаються бажані розміри та мета її використання. До клопотань юридичної особи про відведення земельної ділянки у постійне користування додаються документи, що обґрунто­вують її розмір, призначення та місце розташування.

Розгляд матеріалів та прийняття відповідного рішення за­лежать від умов та мети надання земельної ділянки у влас­ність громадянам або у постійне користування юридичним особам.

Якщо приватизується земельна ділянка, що перебуває у користуванні громадянина, рішення приймається органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджу­ють розмір земельної ділянки (державний акт на право пос­тійного землекористування, земельно-кадастрова докумен­тація). Термін прийняття рішення — 1 місяць з дня прийнят­тя заяви.

Дещо складнішу процедуру розгляду матеріалів передба­чено у разі надання земельної ділянки громадянам із земель державної або комунальної власності. Подана заява, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству — також висновок конкурсної комісії, розглядається відповід­ною місцевою державною адміністрацією або сільською, се­лищною, міською радою. У разі згоди на передачу земельної ділянки у власність орган, що розглядає заяву, дає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної

ділянки розробляється на замовлення громадян організація­ми, які мають дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт.

Важливою процесуальною дією цієї стадії є погодження проекту відведення земельної ділянки. Розроблений проект погоджується з органом з питань земельних ресурсів, приро­доохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, орга­нами архітектури та охорони культурної спадщини.

Після погодження він подається на розгляд відповідної місцевої адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Погоджений проект відведення земельної ділянки розгля­дається районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або сільською, селищною, місь­кою радою.

На підставі розгляду відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови у пе­редачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду, питання про набуття прав на землю вирішуєть­ся у судовому порядку.

Деякими особливостями характеризується процедура розгляду матеріалів у разі приватизації земельних ділянок громадянами—працівниками державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа із земель, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та орга­нізацій. По-перше, земельні ділянки, щодо яких можлива приватизація, перебувають у користуванні відповідних сіль­ськогосподарських юридичних осіб; по-друге, громадяни звертаються до органів місцевого самоврядування або орга­нів виконавчої влади з клопотанням (а не заявою), у якому мають зазначити: дані про призначення земельних угідь, з яких бажано виділити земельні ділянки; мету використання землі; розміри площі, місце розташування та схематичну конфігурацію і.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади розглядає клопотання і надає дозвіл під­приємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Таким чином проект приватизації зе-

мельної ділянки розробляється сільськогосподарською юри­дичною особою самостійно, силами своїх фахівців, за влас­ний рахунок, із застосуванням власних засобів. Його зміст становлять відомості про землі за їх призначенням та місцем розташування, встановлення їх площі та вартості в умовних кадастрових гектарах, уточнення кількості працівників під­приємства та пенсіонерів з їх числа, які мають право на при­ватизацію тощо².

Розроблені проекти приватизації земель затверджують органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади. Після їх затвердження відбувається передача земель­них ділянок у власність громадян.

Клопотання про надання у постійне користування зе­мельних ділянок юридичним особам розглядають районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або сільські, селищні, міські ради та надають згоду на роз­роблення проекту відведення земельної ділянки. Такий про­ект розробляє організація, яка має відповідний дозвіл (ліцен­зію) на виконання цих видів робіт. Умови і строки розроблен­ня проектів відведення земельних ділянок визначаються до­говором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт від­повідно до типового договору. Форма типового договору, нор­мативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Якщо рішення про надання земельної ділянки у постійне користування юридичним особам відповідно до ЗК України приймається обласними державними адміністраціями, Ра­дою міністрів АРК або Кабінетом Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуван­ня надсилають свій висновок.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користуван­ня або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має міс­тити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні поло­ження нормативно-правових актів, затвердженої містобудів­ної документації із землеустрою.

¹ Земельний кодекс України: Коментар / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. —Харків: Одиссей, 2002. — С. 310.

¹ Земельний кодекс України: Коментар / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. —Харків: Одиссей, 2002. — С. 311.

П—4-123

т

Визначення меж користування земельною ділянкою є наступною стадією набуття прав на землю. Ця стадія здій­снюється у формі відведення земельних ділянок у натурі (на місцевості). її практична значимість полягає у визначенні та закріпленні меж і конфігурації земельних ділянок. Здійснен­ня такої діяльності є необхідною умовою для виникнення від­повідних прав землевласників і землекористувачів.

Перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місце­вість) здійснюється на платній основі. Підставою для цього є угода, що укладається між замовником та землевпорядною організацією, на яку покладено виконання таких робіт.

Останньою стадією набуття прав на землю є видача доку­мента, що посвідчує право власності чи користування зе­мельною ділянкою та його реєстрація.

Як зазначено в ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користу­вання земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на землю та право постійного користуван­ня землею посвідчується державними актами, як це встанов­лено ст. 126 ЗК України. Форму таких актів затверджено пос­тановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земель­ною ділянкою» від 2 квітня 2002 р.

Президентом України затверджено Указ «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державно­го земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р. Державна реєс­трація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру покладена на Дер­жавний комітет України по земельних ресурсах.

§ 3. Юридично-процесуальне забезпечення реалізації прав на землю

Важливого значення для реалізації прав на землю набуває їх процесуальне забезпечення. Юридичними джерелами, які містять процесуальні норми, є нормативні акти, що їх прий-

мають державні органи. Вони досить різноманітні і за фор­мою поділяються на закони, укази, розпорядження, поло­ження, рішення, накази та ін.

Основне місце серед юридичних джерел реалізації прав на землю належить Конституції України. Перш за все вона ство­рила необхідні умови для подальшого становлення та роз­витку інституту права власності на землю.

Відповідні норми Конституції України виступають основ­ними чинниками, які забезпечують функціонування меха­нізму реалізації прав на землю.

Юридичними джерелами, що містять елементи процесуально­го забезпечення реалізації прав на землю, є норми Земельного ко­дексу України. У ньому містяться процесуальні норми стосовно визначення основних земельно-процесуальних проваджень, а та­кож порядку їх здійснення. Розділ IV ЗК України регламентує під­стави і порядок набуття прав на землю громадянами та юридич­ними особами; порядок придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод; порядок продажу земельних ділянок на конкурентних засадах; підстави та порядок припинення права власності на земельну ділянку; порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земельних ділянок. Статті цьо­го розділу також встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів. Де­які норми ЗК України визначають порядок здійснення контролю за використанням та охороною земель, ведення земельного кадас­тру та землеустрою, розв'язання земельних спорів.

Одним з видів юридичних джерел, що містять елементи процесуального забезпечення реалізації прав на землю, є норми указів Президента України та постанов Кабінету Мі­ністрів України. їх призначення полягає у конкретизації про­цесуальних положень ЗК України. Вони можуть стосуватися як загальних питань надання та припинення прав на землю, так і окремих його сторін.

Зокрема, укази Президента України «Про Основні напря­ми земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки» від ЗО травня 2001 р.¹, «Про Концепцію державної регіональної політики» від 25 травня 2001 р.² встановлюють загальні про­цесуально-правові норми, що стосуються прав на землю.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 22. — Ст. 986.

² Там само. — С. 983.

Постанови Кабінету Міністрів України докладно регла­ментують процесуальні засади забезпечення реалізації прав на землю. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок подання заяви (клопотання) про продаж зе­мельних ділянок несільськогосподарського призначення та форму державного акта на право власності на землю від

24 березня 1999 р.»¹ встановлено процедуру подання заяви
(клопотання) у відповідні органи місцевого самоврядування
та місцеві органи державної виконавчої влади (з розмежу­
ванням їх компетенції), визначено реквізити, які мають бути
зазначені в заяві (клопотанні), а також документи, що дода­
ються до поданої заяви (клопотання).

Додержання відповідної процедури — необхідна умова ви­никнення суб'єктивного права власності на землі несільсько­господарського призначення.

Постановами Кабінету Міністрів України передбачено та­кож процесуальне забезпечення таких питань, як: порядок державної реєстрації договорів оренди землі (постанова від

25 грудня 1998 р.²), порядок реєстрації договорів оренди зе­
мельної частки (паю) (постанова від 24 січня 2000 р.³), поря­
док викупу земельних ділянок громадянами (понад норми,
яка приватизується безоплатно) для ведення фермерського
господарства або особистого підсобного господарства (поста­
нова від 24 січня 2000 р.⁴), порядок використання земель у
зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней і паводків
(постанова від 31 січня 2001 р.⁵

Ще одним видом юридичних джерел, що містять елемен­ти процесуального забезпечення реалізації прав на землю є нормативно-правові акти Державного комітету України по земельних ресурсах та інших центральних органів виконав­чої влади.

Чимала кількість нормативно-правових актів Держкомзе-му України приймається у вигляді наказів, які регламентують чітко визначене коло суспільних земельних відносин. Зокре­ма, це питання, пов'язані з розвитком ринку землі в Україні

² Там само.

³ Там само. — 2000. -

⁴ Там само. — 2000. •

⁵ Там само. — 2001.-

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № 12. — Ст. 479.

™.--------- 1998.— №52.— Ст. 1943.

-№4. — Ст. 173. -№4.~ Ст. 112. -№5. — Ст. 188.

(наказ від 15 травня 2000 р.¹), затвердженням Рекомендацій щодо перерозподілу земель загального користування колек­тивних сільськогосподарських підприємств у процесі їх ре­формування (наказ від 1 лютого 2000 р.², затвердженням форми Типового договору оренди земельної частки (паю) (на­каз від 17 січня 2000 р.³) та ін.

Серед юридичних джерел, що передбачають процесуаль­не забезпечення реалізації прав на землю, важливе значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України, листи та роз'яснення Вищого господарського суду України.

§ 4. Земельно-процесуальні засади припинення прае на землю

Земельний кодекс України розрізняє підстави припинення права власності на земельну ділянку (ст. 140) та підстави при­пинення права користування земельною ділянкою (ст. 141).

Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою (ст. 142) є самостійним волевиявленням власника земельної ділян­ки або землекористувача, яке пов'язане з небажанням подальшої експлуатації земельної ділянки. Тобто суб'єкт самостійно і за доброї волі відмовляється від належного йому права використовувати земельну ділянку. Волевияв­лення особи має бути оформлено у відповідній формі — письмовій заяві.

Земельний кодекс України розрізняє добровільну відмову від права власності на землю та добровільну відмову від пра­ва постійного користування земельною ділянкою. У першому випадку власник відмовляється від належної йому землі на користь держави або територіальної громади. Процедурою такої відмови є: а) отримання згоди органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на одержання земель­ної ділянки у власність; б) підготовка та укладення угоди про передачу земельної ділянки відповідно державі або територі-

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 25. — Ст. 1076.

² Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2000. -
№8. — С. 373.

³ Офіційний вісник України. — 2000. — № 8. — Ст. 331.

альній громаді; в) нотаріальне посвідчення укладеної угоди та її державна реєстрація.

Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою відбувається на користь власника зем­лі. Процедурою такої відмови є: а) заява землекористувача на ім'я власника земельної ділянки про добровільну відмову від права на її експлуатацію; б) прийняття рішення власником земельної ділянки щодо припинення права на її постійне ко­ристування; в) повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Дещо іншу процедуру передбачено щодо припинення пра­ва користування земельною ділянкою, яка використовується з порушенням земельного законодавства (ст. 144). Вона скла­дається з чотирьох стадій.

У разі виявлення порушення земельного законодавства (перша стадія), державний інспектор з використання та охо­рони земель складає відповідний протокол та видає його осо­бі, яка порушила норми земельного законодавства. Для усу­нення виявлених недоліків надається термін у ЗО днів. Цей термін безпосередньо передбачений у ст. 144 ЗК України і не може бути зменшений або збільшений.

Наступна стадія процедури припинення права користу­вання земельною ділянкою пов'язана з усуненням порушен­ня земельного законодавства. Якщо його у 30-денний термін буде усунуто, процедура припинення права користування зе­мельною ділянкою завершується. За особою, яка допустила відповідне порушення, але виконала вказівку державного інспектора, зберігається право користування земельною ді­лянкою. При невиконанні вказівки державного інспектора щодо усунення виявлених недоліків процедура припинення права користування земельною ділянкою продовжується.

Державний інспектор з використання та охорони земель відповідно до Кодексу України про адміністративні правопо­рушення накладає на винну особу адміністративне стягнен­ня та вдруге видає вказівку про усунення порушення земель­ного законодавства. Якщо у 30-денний термін порушення не усунуто, процедура припинення права користування земель­ною ділянкою переходить до наступної (третьої) стадії.

На третій стадії державний інспектор звертається до міс­цевого органу виконавчої влади або органу місцевого само-

врядування з клопотанням про припинення права користу­вання земельною ділянкою. Зазначені органи розглядають клопотання і виносять рішення про припинення права ко­ристування земельною ділянкою.

Останньою стадією є можливість оскарження землеко­ристувачем у судовому порядку рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо припинення пра­ва користування земельною ділянкою. Суд може залишити рішення без змін або скасувати його.

Викуп земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 ЗК України) як підстава припинення права на землю має від­повідні процесуальні особливості. Перш за все органи, які мають право викупу земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, зобов'язані письмово попередити власника земельної ділянки про майбутній ви­куп. Письмове попередження має бути зроблено за один рік до викупу. Зазначений термін є обов'язковим і не може бути меншим.

Необхідною процедурною умовою викупу земельної ділян­ки є отримання згоди її власника. Якщо власник земельної ділянки не дає згоди на викуп, питання вирішується у судо­вому порядку. Вартість земельної ділянки встановлюється на підставі експертної грошової оцінки земель, яка проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р.

Якщо власник земельної ділянки згоден з її вартістю, про­цедура викупу завершується укладенням угоди між власни­ком земельної ділянки та місцевим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування. У разі, коли власник не згоден з покупною вартістю земельної ділянки, питання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточним.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із зе­мель державної та комунальної власності, можуть вилучати­ся для суспільних та інших потреб за рішенням органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування. Такими органами є: Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Авто­номної Республіки Крим; Рада міністрів Автономної Республі­ки Крим; обласна та районна державні адміністрації; Київ­ська та Севастопольська міські державні адміністрації; об­ласні, районні, міські, селищні, сільські ради. їх компетенція передбачена ст. 149 ЗК України. Обов'язковою умовою вилу-

чення земельних ділянок є згода землекористувачів. Якщо землекористувач, який здійснює право постійного користу­вання земельною ділянкою державної або комунальної влас­ності, не згоден з її вилученням, відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування може звернутися до судових органів для остаточного розв'язання питання.

Земельне законодавство України передбачає, що вилучен­ня особливо цінних земель для несільськогосподарських по­треб не допускається. Але з загального правила зроблено ви­няток, який стосується можливості вилучення особливо цін­них земель для використання у визначених ЗК України ці­лях. Перелік цих цілей передбачено ч. 2 ст. 150 ЗК України.

У зазначених випадках земельні ділянки вилучаються (викупляються) за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується з Верхов­ною Радою України.

ГЛПВП 11"

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ .ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

§ 1. Загально характеристика

та правові форми плати за землю

Основним принципом економічного стимулювання раціо­нального використання і охорони земель є платність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату. Однак це положення стосується лише спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно.

Згідно із Законом України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., плата за землю справляється у вигля­ді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Земельний податок являє собою обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від результатів господар­ської діяльності землевласників і землекористувачів. Підста­вою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники земельних ділянок і землекористувачі сплачу­ють земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припи­нення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебу­вання землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими катего­ріями земель здійснюється відповідно до статей 6—11 Зако­ну України «Про плату за землю».

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною по­датковою інспекцією України. Земельний податок громадя­нам нараховують державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідом­лення про сплату податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що пе­ребуває у власності чи користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що перебуває у їх власності чи користуванні.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати зе­мельного податку, сплачують податок не більш як за два по­передні роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повер­нення його платникові.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендо­давцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній (за певною кількістю чи частиною продукції, яку одержують з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати, за винят­ком справляння орендної плати за земельні ділянки, що пе­ребувають у державній і комунальній власності. Орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і централізується на спеціальних бюджетних рахун­ках, розподіляється та використовується відповідно до Зако­ну України «Про плату за землю».

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником земельної ділянки) і орендарем.

Внесення орендної плати на майбутній період оренди до­пускається на термін, що не перевищує одного року. Розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін. Так, орендар має право вимагати відповідного зменшення орен­дної плати, якщо стан орендованої земельної ділянки погір­шився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря. У свою

І

чергу, орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у разі законодавчого збільшення розміру земельного податку, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на тери­торії яких розташовані земельні ділянки.

Кошти від плати за землю, що надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, використовуються виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раці­онального використання та охорони земель, підвищення ро­дючості ґрунтів; ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; створення земельного ін­новаційного фонду; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на зем­лях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, під­вищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі і земле­користувачів внаслідок тимчасової консервації земель, пору­шених не з їх вини; проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.

§ 2. Суб'єкти та об'єкти плоти зо землю

Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні осо­би незалежно від організаційно-правових форм і форм влас­ності, а також фізичні особи, які використовують земельні ді­лянки на титулах права власності та користування, у тому числі на умовах оренди.

Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок, якщо вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути тільки орендарями зе­мельних ділянок і сплачувати орендну плату.

Об'єктом плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України є земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Проте, слід зазначити, що згідно зі ст. 5 Закону України «Про плату за землю» до об'єктів плати за землю віднесено також земельну частку (пай), а до суб'єктів плати за землю — власників земельних часток (па­їв). Зазначена колізія норм вирішується відповідно до п. З Прикінцевих положень ЗК України, в якому зазначається, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земельним кодексом, діють у частиш, що не суперечить йому. Крім того, земельна частка (пай) не може ототожнюватися з конкретною земельною ділянкою адже во­на не визначена у натурі, а право на земельну частку (пай) — це право її власника вимагати виділення у натурі (на місце­вості) конкретної земельної ділянки. Отже, віднесення зе­мельної частки (паю) до об'єктів плати за землю, а власників земельних часток (паїв) — до суб'єктів суперечить природі зе­мельної частки (паю) та праву на земельну частку (пай). Та­ким чином, власник сертифіката на земельну частку (пай) до визначення меж земельної ділянки у натурі та отримання до­кумента, що посвідчує право власності на землю, не є плат­ником земельного податку.

§3. Особливості обчислення плати

за землі різного цільового призначення

Розмір земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділян­ки, яка обкладається податком, у розрахунку за рік. Став­ки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видами і підвидами угідь, групами ґрунтів і переглядаються у разі зміни цін та інших причин, незалежних від волі землевласників і землекористувачів.

Для" земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріл­лі, сіножатей та пасовищ — 0,1%, для багаторічних наса­джень—0,03%.

Ставки земельного податку із земель житлової та громад­ської забудови, грошову оцінку яких здійснено, встановлюють­ся у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не визначено, то середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, що визначається відпо­відно до чисельності населення населених пунктів з урахуван­ням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севасто­поля та міст обласного значення, за даними таблиДі. наведеної у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Закон містить низку винятків з вищенаведе0ого загаль­ного правила. Так, податок за земельні ділянки, зайняті жит­ловим фондом, кооперативними автостоянкам^ Для збері­гання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивіду­альними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського вироб­ництва, водного та лісового господарства, які зайняті вироб­ничими, культурно-побутовими та господарськими будівля­ми і спорудами, справляється у розмірі 3% від сумі* земельно­го податку, обчисленого за загальним правилом.

Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та госіїодарськи-ми будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим за­конодавством.

Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційної"⁰ призна­чення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, госпо­дарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціо­нальним призначенням цих об'єктів, справляється у п'яти­кратному розмірі відповідного земельного податку.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих під­приємствам, установам та організаціям (за винятком сіль­ськогосподарських угідь), що перевищують норми відведен­ня, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного зе­мельного податку.

Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил Ук­раїни та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних під­приємств, а також за водойми, надані для виробництва риб-

ної продукції, справляється у розмірі 25% від суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин 1 та 2 цієї статті¹.

Ставки земельного податку застосовують з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Закон України «Про плату за землю» регламентує також ставки земельного податку для земель різного цільового призначення, які розташовані за межами населених пунктів.

Так, підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення справляють земельний податок з розра­хунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, за винятком земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Податок за земельні ділянки, надані на землях природоо­хоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культур-ного призначення, за винятком земельних ділянок сільсько­господарського використання, справляється у розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель сільськогосподарського вико­ристання, справляється як складова плати за викорис­тання лісових ресурсів, що визначається лісовим законо­давством. Виняток становлять земельні ділянки, що вхо­дять до складу земель лісового фонду і зайняті виробни­чими, культурно-побутовими, жилими будинками та гос­подарськими будівлями і спорудами, за які податок справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок сільськогосподарсько­го використання, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Грошова оцінка земельних ділянок проводиться Держком-земом за методиками, затвердженими Кабінетом Міністрів

України¹. У зв'язку з інфляційними процесами в економіці держави грошова оцінка земельних ділянок щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджує Кабінет Міністрів України.

Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначен­ня проводиться окремо по орних землях, землях під багаторіч­ними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який формується залежно від якості, міс­ця розташування та економічної оцінки земель. В основу роз­рахунку грошової оцінки земель покладено рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визна­чається за даними економічної оцінки земельних ділянок.

В основі грошової оцінки земель житлової та громадської за­будови лежить капіталізація рентного доходу, яка виникає внас­лідок місцезнаходження населеного пункту у загальнодержав­ній, регіональній та місцевій системах виробництва і розселен­ня, освоєння та облаштування його території і якості земель з урахуванням природно-кліматичних і інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної ціннос­ті, екологічного стану, функціонального використання земель.

В основу грошової оцінки несільськогосподарських зе­мель, які розташовані за межами населених пунктів, покла­дено капіталізований рентний доход, що залежить від їх фун­кціонального використання або нормативного середньоріч­ного економічного ефекту, який утворюється внаслідок вико­ристання відповідних земельних ділянок.

Залежно від призначення і порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною та експер­тною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок викорис­товується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель тощо.

¹ Зазначене правило тимчасово не поширюється Збройні Сили України та Інші військові формування, утворені відповідно др законів України, в разі цільового використання, наданих їм земель. — Див.: Закон України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» від 20 грудня 2001 р. № 2905-Ш // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 12—13. — Ст. 92.

¹ Постанова Кабінету Міністрів України «Про Методику грошової оцін­ки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 23 березня 1995 р. № 213 // Урядовий кур'єр. — 1995. — 4 квітня; Поста­нова Кабінету Міністрів України «Про Методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів» від ЗО травня 1997 р.) № 525 // Урядовий кур'єр. — 1997. — 26 червня.

Експертна грошова оцінка землі застосовується при вста­новленні імовірної ціни купівлі (продажу) окремих земельних ді­лянок незалежно від типу їх використання та категорії ґрунтів.

Експертна грошова оцінка земельних угідь, які перебува­ють у державній або комунальній власності, здійснюється Держкомземом і його органами на місцях, а земельних діля­нок, що перебувають у приватній власності, — експертами на договірних засадах. Проведення експертної грошової оцінки відбувається у такій послідовності: обстеження земельної ді­лянки та вивчення ситуації на ринку землі; визначення виду вартості земельної ділянки відповідно до умов угоди; скла­дання завдання на оцінку та укладання договору про оцінку; збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для проведення оцінки; визначення найефективнішого вико­ристання земельної ділянки; вибір та обґрунтування мето­дичних підходів; визначення вартості земельної ділянки за обраними методичними підходами та формулювання оста­точного висновку; складання звіту про оцінку.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок здійснюєть­ся на основі Методики проведення експертної грошової оцін­ки земельних ділянок¹.

§ 4. Пільги щодо плоти зо землю

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про плату за землю» встановлено низку пільг щодо плати за землю. Пільгове зе­мельне оподаткування пов'язане із звільненням носія зе­мельних прав від обов'язку сплачувати земельний податок. Аналіз Закону України «Про плату за землю» свідчить, що пільгове земельне оподаткування може носити як постійний, так і тимчасовий характер. У першому випадку встановлена законом пільга діє безстрокове, тобто постійно, у другому — на строк, визначений законом.

Закон, надаючи пільги певним власникам земельних ді­лянок і землекористувачам, розрізняє серед цих пільговиків громадян та юридичних осіб. До складу громадян, які звіль-

¹ Постанова Кабінету Міністрів України «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок» від 11 жовтня 2002 р. № 1531 // Урядовий кур'єр. — 2002. — 23 жовтня.

няються від земельного податку, відносяться інваліди І і II груп, громадяни, які виховують трьох і більше дітей, грома­дяни, члени сімей яких проходять строкову військову службу (на весь строк служби), пенсіонери, громадяни, які користу­ються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ве­теранів війни, гарантій їх соціального захисту», громадяни, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи. У цих випадках звільнення від земельного податку стосу­ється лише земельних ділянок, площа яких не перевищує граничних норм, встановлених ЗК України.

При звільненні від земельного податку юридичних осіб законодавець за основу приймає різні критерії. Так, з ураху­ванням соціально-економічних чинників від земельного по­датку звільняються заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (органи держав­ної влади та місцевого самоврядування, органи прокурату­ри та ін.), вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охо­рони здоров'я, соціального забезпечення та ін., вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчаль­них закладів сільськогосподарського профілю та професій­но-технічних училищ; установи, організації та підприєм­ства, що віднесені до відання Національної академії наук України та деякі інші.

Звільняються від земельного податку юридичні особи, які використовують земельні ділянки із земель, що особливо охороняються. Йдеться про заповідники, у тому числі істо-рико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, бота­нічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятники природи, заповідні урочища та парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва.

Звільнення від земельного податку стосується певних зе­мель, які названі в Законі «Про плату за землю». Йдеться, зок­рема, про сільськогосподарські угіддя зон радіоактивного забруднення територій, визначених ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зон від­чуження, безумовного — обов'язкового — відселення, гаран­тованого добровільного відселення і посиленого радіоеколо­гічного контролю); хімічно забруднені сільськогосподарські

12 — 4-123

угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сіль­ського господарства; землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння та деякі інші.

Тимчасове звільнення від земельного податку на строки, вказані у відповідних нормативних актах, встановлене зако­ном як стимулюючий захід щодо державної підтримки під­приємств певної галузі промисловості (літакобудівної, судно­будівної та ін.), для суб'єктів спеціальних економічних зон на перед функціонування таких зон (наприклад, спеціальні еко­номічні зони: «Яворів», «Славутич», «Азов», «Донецьк», «Мико­лаїв» та ін.), для суб'єктів підприємницької діяльності, які ре­алізують у встановленому законом порядку інвестиційні про­екти та ін.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати такі пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
7. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
9. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
10. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
11. Алгоритм реалізації моделей
12. Алгоритм реалізації моделі

Переглядів: 588