МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Поняття механізму реалізації прав на землюРеалізацію прав на землю необхідно розглядати як здійснення приписів правових норм земельного законодавства щодо власності та користування земельними ділянками (об'єктивне право), в практичну діяльність його суб'єктів (суб'єктивне право). Застосування права — це правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб з реалізації приписів норм матеріального права стосовно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-кон-кретних рішень1. Застосування земельно-правових норм завжди передбачає участь державних органів або інших суб'єктів земельних правовідносин, які організують реалізацію прав на землю. Таким чином, особливість застосування, на відміну від інших засобів реалізації земельно-правових норм (виконання, додержання, використання), полягає в здійсненні юридично значимих дій, спрямованих на реалізацію покладених на учасників земельних правовідносин суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Процедура реалізації прав на землю потребує від органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів виконання певних функцій із застосування таких норм. У свою чергу, виконання відповідних функцій мож- 1 Загальна теорія держави 1 права: Підручник / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петрішина. —Харків: Право, 2002. — С. 362.
ливо лише при додержанні визначеної земельно-процесуальними нормами процедури управлінської діяльності. Отже, реалізація прав на землю безпосередньо пов'язана з механізмом правового регулювання, забезпеченого процесуальними приписами. Якщо такого механізму немає, права на землю залишаються лише загальною декларацією, абстрактним положенням, яке не можна здійснити. Значний комплекс матеріальних земельно-правових норм, що регламентує суспільні відносини у галузі прав на землю, може бути реалізований лише за допомогою юридично значимої правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Процедура їх діяльності врегульована процесуальними нормами земельного та інших галузей законодавства. До першої групи матеріальних земельно-правових норм слід віднести норми, що стосуються виникнення та припинення суб'єктивного права власності на землю або права землекористування, їх реалізація потребує виконання відповідними органами та іншими суб'єктами земельного права певних послідовних дій. До них належать: подання зацікавленою особою клопотання до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про надання (вилучення — у разі добровільної відмови від прав на землю) земельної ділянки; розгляд відповідним органом клопотань та прийняття стосовно них рішень; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості); одержання документа, що засвідчує право власності на землю або право землекористування, та його державна реєстрація. Зазначені дії органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування мають певну процесуальну форму і відбуваються у рамках приписів, врегульованих процесуальними нормами. Другу групу матеріальних земельно-правових норм, які потребують своєї реалізації, становлять норми, що визначають ведення державного земельного кадастру (глава 34 Земельного кодексу). Процедура ведення державного земельного кадастру передбачає виконання комплексу послідовних дій, врегульованих процесуальними нормами. Серед таких дій слід виділити: виконання попередніх заходів, необхідних для наступної систематизації відомостей щодо природного, господарського І та правового становища земельних ресурсів; збирання відомостей щодо кадастрового зонування, кадастрових зйомок, бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, грошової оцінки земельних ділянок, їх державної реєстрації, обліку кількості та якості земель; внесення зібраних відомостей до земельно-кадастрової документації. Потребують своєї реалізації земельно-правові норми, що забезпечують просторово-територіальне впорядкування (індивідуалізацію) земельних ділянок (землеустрій). Воно, зокрема, передбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землеко-ристувань; складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення у натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності на землю або право землекористування; розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель. Реалізація зазначених заходів потребує здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до визначеної земельно-процесуальними нормами процедури дій, спрямованих на їх забезпечення. Це можуть бути такі дії: підготовка до проведення землеустрою; підготовка до складання проекту землеустрою; складання та затвердження проекту землеустрою; виконання затвердженого проекту землеустрою. § 2. Земельно-процесцальне забезпечення набуття прав на землю Земельний кодекс України сформулював загальне правило виникнення прав на землю, відповідно до якого громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками з земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Воно здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Таким чином, підставою набуття прав на землю є рішення відповідних органів, а процедурою — передача (надання) земельних ділянок у власність чи користування. ш І Як зазначено в ст. 116 ЗК України, рішення щодо надання земельних ділянок у власність чи користування приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Органами виконавчої влади, які надають земельні ділянки із земель державної власності, є Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і районні державні адміністрації та державні адміністрації міст Києва і Севастополя. Рішення про надання земельних ділянок із земель комунальної власності приймають органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради, а також ради міст Києва і Севастополя. Повноваження зазначених органів щодо надання земельних ділянок у власність чи користування передбачені у главах 2 і З ЗК України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. Набуття прав на землю, яке здійснюється у формі передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування, є складним юридичним фактом і передбачає здійснення логічно завершених, послідовних, визначених законодавством процесуальних дій, які можливо об'єднати у взаємопов'язані стадії: а) порушення клопотання про надання земельної ділянки у власність чи користування; б) розгляд матеріалів та прийняття рішення стосовно заявленого клопотання; в) визначення меж користування земельною ділянкою; г) видача документів, що засвідчують право власності чи користування земельною ділянкою та їх реєстрація. Клопотання про надання земельної ділянки у власність чи користування порушують громадяни або юридичні особи, які зацікавлені в реалізації належного їм суб'єктивного права стосовно володіння, користування, а у певних випадках і розпорядження земельною ділянкою. Формою порушення клопотання є подача заяви або звернення з клопотанням. Відповідно до статей 118 і 123 ЗК України заяву подають: громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні; громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, садівництва, будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації. З клопотаннями звертаються: громадяни—працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій; юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності. Заяви та клопотання подаються лише у письмовій формі і направляються до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної ділянки. У заявах громадян на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності зазначаються бажані розміри та мета її використання. До клопотань юридичної особи про відведення земельної ділянки у постійне користування додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Розгляд матеріалів та прийняття відповідного рішення залежать від умов та мети надання земельної ділянки у власність громадянам або у постійне користування юридичним особам. Якщо приватизується земельна ділянка, що перебуває у користуванні громадянина, рішення приймається органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (державний акт на право постійного землекористування, земельно-кадастрова документація). Термін прийняття рішення — 1 місяць з дня прийняття заяви. Дещо складнішу процедуру розгляду матеріалів передбачено у разі надання земельної ділянки громадянам із земель державної або комунальної власності. Подана заява, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству — також висновок конкурсної комісії, розглядається відповідною місцевою державною адміністрацією або сільською, селищною, міською радою. У разі згоди на передачу земельної ділянки у власність орган, що розглядає заяву, дає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється на замовлення громадян організаціями, які мають дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт. Важливою процесуальною дією цієї стадії є погодження проекту відведення земельної ділянки. Розроблений проект погоджується з органом з питань земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини. Після погодження він подається на розгляд відповідної місцевої адміністрації або органу місцевого самоврядування. Погоджений проект відведення земельної ділянки розглядається районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або сільською, селищною, міською радою. На підставі розгляду відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду, питання про набуття прав на землю вирішується у судовому порядку. Деякими особливостями характеризується процедура розгляду матеріалів у разі приватизації земельних ділянок громадянами—працівниками державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа із земель, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій. По-перше, земельні ділянки, щодо яких можлива приватизація, перебувають у користуванні відповідних сільськогосподарських юридичних осіб; по-друге, громадяни звертаються до органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади з клопотанням (а не заявою), у якому мають зазначити: дані про призначення земельних угідь, з яких бажано виділити земельні ділянки; мету використання землі; розміри площі, місце розташування та схематичну конфігурацію і. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Таким чином проект приватизації зе- мельної ділянки розробляється сільськогосподарською юридичною особою самостійно, силами своїх фахівців, за власний рахунок, із застосуванням власних засобів. Його зміст становлять відомості про землі за їх призначенням та місцем розташування, встановлення їх площі та вартості в умовних кадастрових гектарах, уточнення кількості працівників підприємства та пенсіонерів з їх числа, які мають право на приватизацію тощо2. Розроблені проекти приватизації земель затверджують органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади. Після їх затвердження відбувається передача земельних ділянок у власність громадян. Клопотання про надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам розглядають районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або сільські, селищні, міські ради та надають згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Такий проект розробляє організація, яка має відповідний дозвіл (ліцензію) на виконання цих видів робіт. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України. Якщо рішення про надання земельної ділянки у постійне користування юридичним особам відповідно до ЗК України приймається обласними державними адміністраціями, Радою міністрів АРК або Кабінетом Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надсилають свій висновок. Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації із землеустрою.
1 Земельний кодекс України: Коментар / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. —Харків: Одиссей, 2002. — С. 310. 1 Земельний кодекс України: Коментар / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. —Харків: Одиссей, 2002. — С. 311.
П—4-123 т Визначення меж користування земельною ділянкою є наступною стадією набуття прав на землю. Ця стадія здійснюється у формі відведення земельних ділянок у натурі (на місцевості). її практична значимість полягає у визначенні та закріпленні меж і конфігурації земельних ділянок. Здійснення такої діяльності є необхідною умовою для виникнення відповідних прав землевласників і землекористувачів. Перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) здійснюється на платній основі. Підставою для цього є угода, що укладається між замовником та землевпорядною організацією, на яку покладено виконання таких робіт. Останньою стадією набуття прав на землю є видача документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою та його реєстрація. Як зазначено в ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на землю та право постійного користування землею посвідчується державними актами, як це встановлено ст. 126 ЗК України. Форму таких актів затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 2002 р. Президентом України затверджено Указ «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р. Державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру покладена на Державний комітет України по земельних ресурсах. § 3. Юридично-процесуальне забезпечення реалізації прав на землю Важливого значення для реалізації прав на землю набуває їх процесуальне забезпечення. Юридичними джерелами, які містять процесуальні норми, є нормативні акти, що їх прий- мають державні органи. Вони досить різноманітні і за формою поділяються на закони, укази, розпорядження, положення, рішення, накази та ін. Основне місце серед юридичних джерел реалізації прав на землю належить Конституції України. Перш за все вона створила необхідні умови для подальшого становлення та розвитку інституту права власності на землю. Відповідні норми Конституції України виступають основними чинниками, які забезпечують функціонування механізму реалізації прав на землю. Юридичними джерелами, що містять елементи процесуального забезпечення реалізації прав на землю, є норми Земельного кодексу України. У ньому містяться процесуальні норми стосовно визначення основних земельно-процесуальних проваджень, а також порядку їх здійснення. Розділ IV ЗК України регламентує підстави і порядок набуття прав на землю громадянами та юридичними особами; порядок придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод; порядок продажу земельних ділянок на конкурентних засадах; підстави та порядок припинення права власності на земельну ділянку; порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земельних ділянок. Статті цього розділу також встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів. Деякі норми ЗК України визначають порядок здійснення контролю за використанням та охороною земель, ведення земельного кадастру та землеустрою, розв'язання земельних спорів. Одним з видів юридичних джерел, що містять елементи процесуального забезпечення реалізації прав на землю, є норми указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України. їх призначення полягає у конкретизації процесуальних положень ЗК України. Вони можуть стосуватися як загальних питань надання та припинення прав на землю, так і окремих його сторін. Зокрема, укази Президента України «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки» від ЗО травня 2001 р.1, «Про Концепцію державної регіональної політики» від 25 травня 2001 р.2 встановлюють загальні процесуально-правові норми, що стосуються прав на землю. 1 Офіційний вісник України. — 2001. — № 22. — Ст. 986. 2 Там само. — С. 983.
Постанови Кабінету Міністрів України докладно регламентують процесуальні засади забезпечення реалізації прав на землю. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок подання заяви (клопотання) про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення та форму державного акта на право власності на землю від 24 березня 1999 р.»1 встановлено процедуру подання заяви Додержання відповідної процедури — необхідна умова виникнення суб'єктивного права власності на землі несільськогосподарського призначення. Постановами Кабінету Міністрів України передбачено також процесуальне забезпечення таких питань, як: порядок державної реєстрації договорів оренди землі (постанова від 25 грудня 1998 р.2), порядок реєстрації договорів оренди зе Ще одним видом юридичних джерел, що містять елементи процесуального забезпечення реалізації прав на землю є нормативно-правові акти Державного комітету України по земельних ресурсах та інших центральних органів виконавчої влади. Чимала кількість нормативно-правових актів Держкомзе-му України приймається у вигляді наказів, які регламентують чітко визначене коло суспільних земельних відносин. Зокрема, це питання, пов'язані з розвитком ринку землі в Україні 2 Там само. 3 Там само. — 2000. - 4 Там само. — 2000. • 5 Там само. — 2001.- 1 Офіційний вісник України. — 1999. — № 12. — Ст. 479. ™.--------- 1998.— №52.— Ст. 1943. -№4. — Ст. 173. -№4.~ Ст. 112. -№5. — Ст. 188. (наказ від 15 травня 2000 р.1), затвердженням Рекомендацій щодо перерозподілу земель загального користування колективних сільськогосподарських підприємств у процесі їх реформування (наказ від 1 лютого 2000 р.2, затвердженням форми Типового договору оренди земельної частки (паю) (наказ від 17 січня 2000 р.3) та ін. Серед юридичних джерел, що передбачають процесуальне забезпечення реалізації прав на землю, важливе значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України, листи та роз'яснення Вищого господарського суду України. § 4. Земельно-процесуальні засади припинення прае на землю Земельний кодекс України розрізняє підстави припинення права власності на земельну ділянку (ст. 140) та підстави припинення права користування земельною ділянкою (ст. 141). Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою (ст. 142) є самостійним волевиявленням власника земельної ділянки або землекористувача, яке пов'язане з небажанням подальшої експлуатації земельної ділянки. Тобто суб'єкт самостійно і за доброї волі відмовляється від належного йому права використовувати земельну ділянку. Волевиявлення особи має бути оформлено у відповідній формі — письмовій заяві. Земельний кодекс України розрізняє добровільну відмову від права власності на землю та добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою. У першому випадку власник відмовляється від належної йому землі на користь держави або територіальної громади. Процедурою такої відмови є: а) отримання згоди органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на одержання земельної ділянки у власність; б) підготовка та укладення угоди про передачу земельної ділянки відповідно державі або територі- 1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 25. — Ст. 1076. 2 Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2000. - 3 Офіційний вісник України. — 2000. — № 8. — Ст. 331.
альній громаді; в) нотаріальне посвідчення укладеної угоди та її державна реєстрація. Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою відбувається на користь власника землі. Процедурою такої відмови є: а) заява землекористувача на ім'я власника земельної ділянки про добровільну відмову від права на її експлуатацію; б) прийняття рішення власником земельної ділянки щодо припинення права на її постійне користування; в) повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Дещо іншу процедуру передбачено щодо припинення права користування земельною ділянкою, яка використовується з порушенням земельного законодавства (ст. 144). Вона складається з чотирьох стадій. У разі виявлення порушення земельного законодавства (перша стадія), державний інспектор з використання та охорони земель складає відповідний протокол та видає його особі, яка порушила норми земельного законодавства. Для усунення виявлених недоліків надається термін у ЗО днів. Цей термін безпосередньо передбачений у ст. 144 ЗК України і не може бути зменшений або збільшений. Наступна стадія процедури припинення права користування земельною ділянкою пов'язана з усуненням порушення земельного законодавства. Якщо його у 30-денний термін буде усунуто, процедура припинення права користування земельною ділянкою завершується. За особою, яка допустила відповідне порушення, але виконала вказівку державного інспектора, зберігається право користування земельною ділянкою. При невиконанні вказівки державного інспектора щодо усунення виявлених недоліків процедура припинення права користування земельною ділянкою продовжується. Державний інспектор з використання та охорони земель відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення накладає на винну особу адміністративне стягнення та вдруге видає вказівку про усунення порушення земельного законодавства. Якщо у 30-денний термін порушення не усунуто, процедура припинення права користування земельною ділянкою переходить до наступної (третьої) стадії. На третій стадії державний інспектор звертається до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого само- врядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Зазначені органи розглядають клопотання і виносять рішення про припинення права користування земельною ділянкою. Останньою стадією є можливість оскарження землекористувачем у судовому порядку рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо припинення права користування земельною ділянкою. Суд може залишити рішення без змін або скасувати його. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 ЗК України) як підстава припинення права на землю має відповідні процесуальні особливості. Перш за все органи, які мають право викупу земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, зобов'язані письмово попередити власника земельної ділянки про майбутній викуп. Письмове попередження має бути зроблено за один рік до викупу. Зазначений термін є обов'язковим і не може бути меншим. Необхідною процедурною умовою викупу земельної ділянки є отримання згоди її власника. Якщо власник земельної ділянки не дає згоди на викуп, питання вирішується у судовому порядку. Вартість земельної ділянки встановлюється на підставі експертної грошової оцінки земель, яка проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. Якщо власник земельної ділянки згоден з її вартістю, процедура викупу завершується укладенням угоди між власником земельної ділянки та місцевим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування. У разі, коли власник не згоден з покупною вартістю земельної ділянки, питання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточним. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Такими органами є: Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; обласна та районна державні адміністрації; Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; обласні, районні, міські, селищні, сільські ради. їх компетенція передбачена ст. 149 ЗК України. Обов'язковою умовою вилу-
чення земельних ділянок є згода землекористувачів. Якщо землекористувач, який здійснює право постійного користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, не згоден з її вилученням, відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування може звернутися до судових органів для остаточного розв'язання питання. Земельне законодавство України передбачає, що вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається. Але з загального правила зроблено виняток, який стосується можливості вилучення особливо цінних земель для використання у визначених ЗК України цілях. Перелік цих цілей передбачено ч. 2 ст. 150 ЗК України. У зазначених випадках земельні ділянки вилучаються (викупляються) за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується з Верховною Радою України. ГЛПВП 11" ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ .ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ § 1. Загально характеристика та правові форми плати за землю Основним принципом економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель є платність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату. Однак це положення стосується лише спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно. Згідно із Законом України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Земельний податок являє собою обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності землевласників і землекористувачів. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Власники земельних ділянок і землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими категоріями земель здійснюється відповідно до статей 6—11 Закону України «Про плату за землю». Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України. Земельний податок громадянам нараховують державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у власності чи користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що перебуває у їх власності чи користуванні. Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платникові. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній (за певною кількістю чи частиною продукції, яку одержують з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати, за винятком справляння орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності. Орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється та використовується відповідно до Закону України «Про плату за землю». Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником земельної ділянки) і орендарем. Внесення орендної плати на майбутній період оренди допускається на термін, що не перевищує одного року. Розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін. Так, орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря. У свою І чергу, орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у разі законодавчого збільшення розміру земельного податку, якщо інше не передбачено умовами договору оренди. Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких розташовані земельні ділянки. Кошти від плати за землю, що надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, використовуються виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів; ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; створення земельного інноваційного фонду; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини; проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів. § 2. Суб'єкти та об'єкти плоти зо землю Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титулах права власності та користування, у тому числі на умовах оренди. Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок, якщо вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути тільки орендарями земельних ділянок і сплачувати орендну плату. Об'єктом плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України є земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Проте, слід зазначити, що згідно зі ст. 5 Закону України «Про плату за землю» до об'єктів плати за землю віднесено також земельну частку (пай), а до суб'єктів плати за землю — власників земельних часток (паїв). Зазначена колізія норм вирішується відповідно до п. З Прикінцевих положень ЗК України, в якому зазначається, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земельним кодексом, діють у частиш, що не суперечить йому. Крім того, земельна частка (пай) не може ототожнюватися з конкретною земельною ділянкою адже вона не визначена у натурі, а право на земельну частку (пай) — це право її власника вимагати виділення у натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки. Отже, віднесення земельної частки (паю) до об'єктів плати за землю, а власників земельних часток (паїв) — до суб'єктів суперечить природі земельної частки (паю) та праву на земельну частку (пай). Таким чином, власник сертифіката на земельну частку (пай) до визначення меж земельної ділянки у натурі та отримання документа, що посвідчує право власності на землю, не є платником земельного податку. §3. Особливості обчислення плати за землі різного цільового призначення Розмір земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка обкладається податком, у розрахунку за рік. Ставки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видами і підвидами угідь, групами ґрунтів і переглядаються у разі зміни цін та інших причин, незалежних від волі землевласників і землекористувачів. Для" земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1%, для багаторічних насаджень—0,03%. Ставки земельного податку із земель житлової та громадської забудови, грошову оцінку яких здійснено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не визначено, то середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, що визначається відповідно до чисельності населення населених пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного значення, за даними таблиДі. наведеної у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про плату за землю». Закон містить низку винятків з вищенаведе0ого загального правила. Так, податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянкам^ Для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3% від сумі* земельного податку, обчисленого за загальним правилом. Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та госіїодарськи-ми будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством. Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційної"0 призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку. Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам та організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку. Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва риб-
ної продукції, справляється у розмірі 25% від суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин 1 та 2 цієї статті1. Ставки земельного податку застосовують з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Закон України «Про плату за землю» регламентує також ставки земельного податку для земель різного цільового призначення, які розташовані за межами населених пунктів. Так, підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення справляють земельний податок з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, за винятком земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Податок за земельні ділянки, надані на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культур-ного призначення, за винятком земельних ділянок сільськогосподарського використання, справляється у розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель сільськогосподарського використання, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством. Виняток становлять земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, за які податок справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок сільськогосподарського використання, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться Держком-земом за методиками, затвердженими Кабінетом Міністрів України1. У зв'язку з інфляційними процесами в економіці держави грошова оцінка земельних ділянок щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджує Кабінет Міністрів України. Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення проводиться окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який формується залежно від якості, місця розташування та економічної оцінки земель. В основу розрахунку грошової оцінки земель покладено рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земельних ділянок. В основі грошової оцінки земель житлової та громадської забудови лежить капіталізація рентного доходу, яка виникає внаслідок місцезнаходження населеного пункту у загальнодержавній, регіональній та місцевій системах виробництва і розселення, освоєння та облаштування його території і якості земель з урахуванням природно-кліматичних і інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель. В основу грошової оцінки несільськогосподарських земель, які розташовані за межами населених пунктів, покладено капіталізований рентний доход, що залежить від їх функціонального використання або нормативного середньорічного економічного ефекту, який утворюється внаслідок використання відповідних земельних ділянок. Залежно від призначення і порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною та експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель тощо.
1 Зазначене правило тимчасово не поширюється Збройні Сили України та Інші військові формування, утворені відповідно др законів України, в разі цільового використання, наданих їм земель. — Див.: Закон України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» від 20 грудня 2001 р. № 2905-Ш // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 12—13. — Ст. 92. 1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 23 березня 1995 р. № 213 // Урядовий кур'єр. — 1995. — 4 квітня; Постанова Кабінету Міністрів України «Про Методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів» від ЗО травня 1997 р.) № 525 // Урядовий кур'єр. — 1997. — 26 червня. Експертна грошова оцінка землі застосовується при встановленні імовірної ціни купівлі (продажу) окремих земельних ділянок незалежно від типу їх використання та категорії ґрунтів. Експертна грошова оцінка земельних угідь, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється Держкомземом і його органами на місцях, а земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, — експертами на договірних засадах. Проведення експертної грошової оцінки відбувається у такій послідовності: обстеження земельної ділянки та вивчення ситуації на ринку землі; визначення виду вартості земельної ділянки відповідно до умов угоди; складання завдання на оцінку та укладання договору про оцінку; збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для проведення оцінки; визначення найефективнішого використання земельної ділянки; вибір та обґрунтування методичних підходів; визначення вартості земельної ділянки за обраними методичними підходами та формулювання остаточного висновку; складання звіту про оцінку. Експертна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється на основі Методики проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок1. § 4. Пільги щодо плоти зо землю Відповідно до ст. 12 Закону України «Про плату за землю» встановлено низку пільг щодо плати за землю. Пільгове земельне оподаткування пов'язане із звільненням носія земельних прав від обов'язку сплачувати земельний податок. Аналіз Закону України «Про плату за землю» свідчить, що пільгове земельне оподаткування може носити як постійний, так і тимчасовий характер. У першому випадку встановлена законом пільга діє безстрокове, тобто постійно, у другому — на строк, визначений законом. Закон, надаючи пільги певним власникам земельних ділянок і землекористувачам, розрізняє серед цих пільговиків громадян та юридичних осіб. До складу громадян, які звіль- 1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок» від 11 жовтня 2002 р. № 1531 // Урядовий кур'єр. — 2002. — 23 жовтня. няються від земельного податку, відносяться інваліди І і II груп, громадяни, які виховують трьох і більше дітей, громадяни, члени сімей яких проходять строкову військову службу (на весь строк служби), пенсіонери, громадяни, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», громадяни, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У цих випадках звільнення від земельного податку стосується лише земельних ділянок, площа яких не перевищує граничних норм, встановлених ЗК України. При звільненні від земельного податку юридичних осіб законодавець за основу приймає різні критерії. Так, з урахуванням соціально-економічних чинників від земельного податку звільняються заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (органи державної влади та місцевого самоврядування, органи прокуратури та ін.), вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та ін., вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; установи, організації та підприємства, що віднесені до відання Національної академії наук України та деякі інші. Звільняються від земельного податку юридичні особи, які використовують земельні ділянки із земель, що особливо охороняються. Йдеться про заповідники, у тому числі істо-рико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятники природи, заповідні урочища та парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва. Звільнення від земельного податку стосується певних земель, які названі в Законі «Про плату за землю». Йдеться, зокрема, про сільськогосподарські угіддя зон радіоактивного забруднення територій, визначених ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зон відчуження, безумовного — обов'язкового — відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю); хімічно забруднені сільськогосподарські 12 — 4-123 угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння та деякі інші. Тимчасове звільнення від земельного податку на строки, вказані у відповідних нормативних актах, встановлене законом як стимулюючий захід щодо державної підтримки підприємств певної галузі промисловості (літакобудівної, суднобудівної та ін.), для суб'єктів спеціальних економічних зон на перед функціонування таких зон (наприклад, спеціальні економічні зони: «Яворів», «Славутич», «Азов», «Донецьк», «Миколаїв» та ін.), для суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують у встановленому законом порядку інвестиційні проекти та ін. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати такі пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів. Читайте також:
|
||||||||
|