• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ГЛПВП 12

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ .ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

§ 1. Поняття, зміст та суб'єкти

управління у галузі використання та охорони земель

Управління у галузі використання та охорони земель є різновидом, складовою управління природокористуван­ням та охороною довкілля. Головною ознакою, за якою цей різновид виділяється як самостійний, є земля — основне національне багатство, що перебуває під особливою охоро­ною держави.

Управління у сфері використання та охорони земель слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноваже­них органів з забезпечення раціональної та ефективної екс­плуатації земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством України.

Перехід до ринкової економіки призвів до корінних змін у формах та методах державного управління у сфері вико­ристання та охорони земельних ресурсів, а також його зміс­ту. Набули широкого застосування економічні методи впли­ву на суб'єктів земельного законодавства, пов'язані з на­данням податкових і кредитних пільг, виділенням коштів державного або місцевого бюджету, звільненням від плати за земельні ділянки, компенсацією з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малоп­родуктивних земель тощо.

Разом з тим в умовах ринкової економіки та роздержав­лення права власності на землю важливим є поєднання еко­номічного стимулювання раціонального використання та

12*

охорони земель з методами адміністративного впливу на суб'єктів земельних правовідносин. За цих умов важливого значення набувають відповідні функції управління у галузі використання та охорони земель, зокрема землеустрій, контроль, кадастр, моніторинг земель. Відповідні функції становлять зміст управління у галузі використання та охо­рони земель.

Суб'єктом управління у галузі використання та охорони земель є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-право­ву діяльність щодо забезпечення раціонального використан­ня земельних ресурсів та їх охорони.

До числа таких суб'єктів ЗК України відносить: Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, район­ні у містах, міські, селищні та сільські ради, Кабінет Мініс­трів України, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, центральний орган виконав­чої влади з питань земельних ресурсів, Раду міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

§ 2. Система і функції управління у галузі використання та охорони земель

Функції управління — це види (напрями) діяльності, яку здійснюють уповноважені органи щодо забезпечення орга­нізації раціонального й ефективного використання та охо­рони земель.

У юридичній літературі на різних етапах розвитку та ста­новлення земельного законодавства по-різному визначали та формулювали відповідні функції управління у зазначеній галузі. Зокрема, в підручнику «Земельное право» до основних функцій державного управління земельним фондом були від­несені: визначення цільового призначення земель та переве­дення їх з однієї категорії до іншої; надання та вилучення зе­мель; земельний облік; землеустрій; державний контроль за використанням земель; земельні спори¹.

¹ Земельное право. — М.: Юрид. лит. — 1971. — С. 96.

Автори підручника «Советское земельное право» (1981) за редакцією В.С. Шелестова до функцій управління єдиним державним земельним фондом віднесли: облік земель і реєс­трацію землекористування; планування використання зе­мель; проведення землеустрою і планування земель населе­них пунктів; контроль за використанням земель; вирішення земельних спорів¹. Таким чином, з'явилися нові функції уп­равління земельним фондом (планування, реєстрація), деякі перестали розглядатися як такі функції (надання та вилучен­ня земель, визначення цільового призначення земель), а інші (облік земель, землеустрій, контроль, вирішення земельних спорів) залишилися незмінними.

У підручнику «Советское земельное право» (1986), за ре­дакцією В. П. Валезіна та М. І. Краснова, функціями управ­ління земельним фондом визначено такі: ведення держав­ного земельного кадастру; планування використання та охорони земель; розподіл та перерозподіл земель; віднов­лення земельних ресурсів; державний землеустрій; держав­ний контроль за використанням та охороною земель; вирі­шення земельних спорів². Крім відомих, з'явилася нова функція управління земельним фондом — відновлення зе­мельних ресурсів.

На сучасному етапі розвитку земельного законодавства, особливо з прийняттям нового ЗК України, функції управлін­ня землями набули нового забарвлення та змісту. Вони пе­редбачають необхідність всілякої підтримки розвитку ринко­вих відносин в агропромисловому комплексі України, побудо­ви приватноправових засад використання земель країни з безумовним та обов'язковим здійсненням державного пуб­лічно-правового впливу на процес експлуатації земель та їх охорони.

Згідно із ЗК України до функцій управління у галузі вико­ристання та охорони земель необхідно віднести: встановлен­ня та зміну меж адміністративно-територіальних утворень; планування використання земель; землеустрій; контроль за використанням та охороною земель; моніторинг земель; ве-

¹ Советское земельное право / Под ред. проф. В. С. Шелестова. —
Харьков: Вища школа., изд-во при Харьк. ун-те., 1981. — С. 70.

² Советское земельное право: Учебник / Под ред. В. П. Балезина,
Н. И. Краснова. — М.: Юрид. лит., 1986. — С. 49.

дення державного земельного кадастру; економічне стиму­лювання раціонального використання та охорони земель; відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогоспо­дарського виробництва.

§ 3. Система і повноваження органів управління у галузі використання та охорони земель

Органи управління у галузі використання та охорони зе­мель мають розгалужену систему, яка діє в межах повнова­жень, визначених земельним та іншими галузями законо­давства України. Зазначена система функціонує як єдиний взаємопов'язаний механізм.

Традиційно систему органів управління у галузі викорис­тання та охорони земель поділяють на два види: органи за­гальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особ­ливістю управління в галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність разом з вирішенням інших завдань, віднесених до їх компетенції, — розвиток економіки, соціаль­ної сфери (охорона здоров'я, освіта, культура), національної безпеки та оборони тощо. На відміну від цього, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їх діяльності.

До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, нале­жать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Рес­публіки Крим, Кабінет Мінієтрів України, Рада міністрів Ав­тономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядуван­ня, місцеві органи виконавчої влади.

Систему органів управління спеціальної компетенції у зазначеній сфері становлять: Міністерство екології та при­родних ресурсів України, Державний комітет України по зе­мельних ресурсах.

Відповідно до ст. 75 Конституції України основними повноваженнями Верховної Ради України у галузі управ­ління використанням та охороною земель є: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; визна-

чення засад державної політики у галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних прог­рам щодо використання та охорони земель; встановлення і зміна меж районів і міст; погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель; вирішен­ня інших питань у галузі земельних відносин згідно з Кон­ституцією України.

Земельний кодекс України відносить до повноважень Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі викорис­тання та охорони земель на території республіки низку нап­рямів діяльності, пов'язаних з реалізацією загальнодержав­ної політики у сфері земельних відносин і захисту земельних прав громадян, юридичних -осіб, територіальних громад і держави в цілому. Серед них: розпорядження землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що прово­дяться органами виконавчої влади; координація здійснення контролю за використанням та охороною земель тощо.

Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі зе­мельних відносин визначені ЗК України (ст. 13 та ін.). Зок­рема, відповідно до п. 2 ст. 84 ЗК України він здійснює пов­новаження власника щодо земель державної власності згід­но з законом у межах і порядку, визначених Кодексом; за погодженням з Верховною Радою України має повноважен­ня на продаж земельних ділянок, що перебувають у влас­ності держави, іноземним державам та іноземним юридич­ним особам (п. 1 ст. 129 ЗК); уповноважений надавати у постійне користування земельні ділянки із земель держав­ної власності юридичним особам у випадках, визначених статтями 149 та 150 ЗК України (п. 7 ст. 122); має право приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок дер­жавної власності, які перебувають у постійному користу­ванні, для суспільних та інших потреб (п. 2 та 9 ст. 149); ви­значає порядок встановлення та зміни цільового призна­чення земель (ч. З ст. 20 ЗК); надає дозвіл на проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних природних парків, дендрологічних та ботанічних садів, археологічних пам'яток (п. З ст. 97 ЗК); затверджує методи­ку грошової та експертної оцінки землі (п. 8 ст. 128 ЗК); здійснює інші повноваження.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим відповідно до п. 2 ст. 38 Конституції АР Крим здійснює виконавчі функції і повноваження, віднесені до самостійного відан­ня АР Крим, зокрема з питань землеустрою, зрошуваного землеробства, архітектури та містобудування та ін. її пов­новаження як органу управління у сфері земельних відно­син визначені в ст. 16 ЗК України. Серед них слід виділи­ти такі: розпорядження землями державної власності у межах, визначених ЗК України; участь у розробці та за­безпеченні виконання загальнодержавних і республікан­ських програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою і державного кон­тролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земель­них ділянок та ін.

Органи місцевого самоврядування (обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах, сільські, селищні та міські ради) виконують управлінські функції у сфері земельних відносин відповідно до статей 8—12 ЗК Ук­раїни, законів України «Про місцеве самоврядування в Украї­ні» від 21 травня 1997 р. (з відповідними змінами), «Про сто­лицю України — місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р. До їх повноважень належать: розпорядження землями територі­альних громад; підготовка висновків щодо вилучення (вику­пу) та надання земельних ділянок із земель державної влас­ності, що проводяться органами виконавчої влади; встанов­лення та зміна меж відповідних адміністративно-територі­альних одиниць; організація землеустрою; забезпечення ре­алізації державної політики в галузі використання та охоро­ни земель та ін.

Повноваження місцевих державних адміністрацій виз­начені в ст. 17 ЗК України та Законі України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. (з відповідними змінами). Вони, зокрема, здійснюють: розпорядження зем­лями державної власності у межах, визначених ЗК Украї­ни; беруть участь у розробці та забезпеченні виконання за­гальнодержавних і регіональних програм з питань вико­ристання та охорони земель; координують здійснення зем­леустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовку висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних

ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених ЗК України; підготовку висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст та ін.

Серед повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України як центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин ст. 14 ЗК України виділяє: участь у розробці та ре­алізації загальнодержавних і регіональних програм вико­ристання та охорони земель; організація моніторингу зе­мель; участь у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; здій­снення державної екологічної експертизи землекористу­вання; внесення пропозицій щодо формування державної політики у галузі охорони та раціонального використання земель; здійснення міжнародного співробітництва з пи­тань охорони земель тощо.

Відповідно до Указу Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 6 січня 1996 р. (із змінами від 19 серпня 2002 р.) система дер­жавних органів земельних ресурсів складається з Державно­го комітету України по земельних ресурсах та підпорядкова­них йому Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Державного комітету АР Крим по земель­них ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського та Се­вастопольського міських головних управлінь, районних від­ділів, міських управлінь (відділів) земельних ресурсів та інже-нерів-землевпорядників сіл і селищ.

Як зазначається у Положенні про Державний комітет Ук­раїни по земельних ресурсах, затвердженому Указом Прези­дента України від 14 серпня 2000 р.¹, цей Комітет є централь­ним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У встановленому порядку він вносить пропозиції щодо фор­мування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ве­дення державного земельного кадастру і забезпечує її реалі­зацію, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, відне­сених до його відання.

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 33. — Ст. 1401.

Повноваженнями Держкомзему є: координація робіт з проведення земельної реформи; участь у розробці та реаліза­ції загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок і дер­жавного контролю за використанням та охороною земель; розробка економічного та правового механізму регулювання земельних відносин тощо.

§ 4. Встановлення то зміно меж

адміністративно-територіальних утворень

Земельний кодекс України до адміністративно-територі­альних утворень, для яких встановлюються та змінюються межі, відносить райони, села, селища, міста та райони у міс­тах. Території зазначених утворень відокремлюються ме­жею, тобто умовно замкненою лінією на поверхні землі.

Відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. територія — це частина зем­ної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними і створеними діяль­ністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею ресурсами. Метою формування територій і встановлення меж адміністративно-територіальних утворень є створення територіальних умов для самостійного вирішення органами місцевого самовряду­вання усіх питань місцевого життя. Необхідна умова цього процесу — врахування інтересів населення, яке проживає на відповідній території. Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються та змінюються за проектами зем­леустрою, які розробляються відповідно до техніко-економіч-ного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населе­них пунктів. Як зазначається у ст. 183 ЗК України, одне з ос­новних завдань землеустрою полягає у встановленні на міс­цевості меж району, села, селища, міста, району у місті.

Межі адміністративно-територіальних утворень не є пос­тійними. Вони можуть змінюватися залежно від економіч­них, географічних, демографічних, екологічних та інших факторів. Разом з тим, включення земельних ділянок у межі

відповідних утворень не тягне за собою припинення права власності чи права користування цими ділянками. Це над­звичайно важливе правило, яке є однією з гарантій захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Пра­вовий режим цих земельних ділянок може бути змінений ли­ше у разі їх вилучення (викупу) у певних суб'єктів у порядку, передбаченому ЗК України.

Коло суб'єктів, яким надано право приймати рішення стосовно встановлення та зміни меж адміністративно-те­риторіальних утворень, залежить від різновиду таких утво­рень. Зокрема, Верховна Рада України приймає рішення про встановлення і зміну меж районів і міст. Підставою для прийняття такого рішення є подання Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севасто­польської міської ради. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймають Верховна Рада Автономної Рес­публіки Крим, обласні, Київська чи Севастопольська міська рада за поданням районних та відповідних сільських, се­лищних рад. Міська рада за поданням відповідних район­них у містах рад приймає рішення про встановлення і зміну меж районів у містах.

Відповідно до п. «д» ст. 17 ЗК України висновки щодо вста­новлення та зміни меж сіл, селищ, районів у містах та міст го­тують місцеві державні адміністрації.

Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчу-ються державним актом України, який має містити повні ві­домості про межі конкретного району, села, селища, міста, району у місті.

Форма та порядок видачі державного акта України на ме­жі адміністративно-територіального утворення встановлює Верховна Рада України. На відміну від державних актів, які посвідчують право власності на землю чи право постійного землекористування, державний акт України дає уявлення про просторові межі відповідного адміністративно-територі­ального утворення.

§ 5. Планування використання земель

Планування використання земель здійснюється відповід­но до норм глави ЗО ЗК України. Воно є складовою Генераль-

ної схеми планування території України, затвердженої Зако­ном України від 7 лютого 2002 рЛ Генеральна схема плану­вання території України визначає пріоритети та концепту­альні рішення планування і використання території країни, вдосконалення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціаль­ної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі.

За видами та режимами переважного використання Гене­ральна схема виділяє різні за характером території: з інтен­сивною, переважно промисловою, міською житловою та гро­мадською забудовою (зона урбанізації), у тому числі: з кри­тичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з висо­ким рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння; переважно аг­ропромислового виробництва та сільської забудови (зона сільського господарства); території та об'єкти природно-за­повідного фонду, ліси, водно-болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші при­родні території, важливі для збереження біологічного та лан­дшафтного різноманіття (зона національної екологічної ме­режі); території (зони) радіаційного забруднення, у тому чис­лі відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, га­рантованого добровільного відселення, посиленого радіоеко­логічного контролю.

Отже, державне планування використання земель Ук­раїни — важливий та необхідний елемент системи регулю­вання суспільних відносин у цій галузі. Його завдання по­лягає в забезпеченні оптимального розподілу земель між сферами виробництва та інших народногосподарських потреб, максимальному збереженні земель сільськогоспо­дарського призначення, особливо найбільш цінних сіль­ськогосподарських угідь. Завданням планування викорис­тання земель є також залучення до сільськогосподарського обігу земельних ділянок, які не використовуються за цільо­вим призначенням, постійне підвищення їх родючості, здійснення протиерозійних і протиселевих заходів, ство­рення умов для рекультивації земель, охорони їх від забруд­нення та засмічення. Для вирішення цих завдань розроб-

ляються загальнодержавні та регіональні програми вико­ристання та охорони земель.

Важливого значення для планування використання зе­мель набуває природно-сільськогосподарське районування та зонування земель. Вони становлять нові правові явища в земельному законодавстві України, які набули чинності з прийняттям нового ЗК України.

Природно-сільськогосподарське районування земель ста­новить поділ території з урахуванням природних умов та аг­робіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно до­помагає скласти чітке уявлення про характер земель, їх необ­хідне та доцільне використання, продуктивність та дає мож­ливість швидко, економічно і досить повно оцінити потенцій­ні можливості земельних ресурсів відповідної території.

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського ра­йонування визначає Кабінет Міністрів України (ст. 179 ЗК).

Зонування земель є однією з форм планування викорис­тання та охорони земель. Воно здійснюється відповідно до ст. 180 ЗК України лише у межах населених пунктів і нероз­ривно пов'язане з плануванням і забудовою територій, пра­вове регулювання яких урегульовано Законом України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. Згідно зі ст. 11 зазначеного Закону схеми планування територій на місцевому рівні визначають зонування територій для забудо­ви та іншого використання. При цьому Генеральною схемою планування території України, затвердженою Законом Укра­їни від 7 лютого 2002 р., передбачені заходи щодо вдоскона­лення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів.

§ 6. Землеустрій

Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України «Про землеустрій»¹ від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіо­нальної організації території адміністративно-територіаль­них утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — Ст. 466.

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — № 25. — Ст. 1178.

під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку про­дуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раці­онального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення зе­мель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального викорис­тання земель; охорона земель; створення сприятливого еколо­гічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.

Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та орга­ни місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористува­чі, а об'єктами — територія України, території адміністратив­но-територіальних утворень або їх частин, території землево­лодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Землеустрій, як сукупність соціально-економічних захо­дів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використа ня та охорони зе­мель незалежно від їх цільового призначення (сільськогоспо­дарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).

На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів про­водяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідноснОн; визначення основного цільового призначен­ня земельних масивів, розробка великих регіональних ком­плексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем викорис­тання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони зе­мель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.

Галузеві та відомчі завдання землеустрою залежать від ха­рактеру виробництва, його особливостей, спеціалізації. Зок­рема, до завдань землеустрою у галузі сільськогосподарсько­го виробництва слід віднести: створення та вдосконалення усіх форм власності на землю та землекористування; органі­зація господарств, які володіють землею на праві власності, користування (у тому числі на умовах оренди); раціональна організація територій господарств, що є виробниками сіль-

І І

ськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ве­дення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.

Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землеко­ристувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог.

Важливе значення мають також прогнозні та передпро-ектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її окремих регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою облас­тей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм ви­користання й охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими приро­доохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.

У процесі реалізації зазначених завдань важливим є про­ведення державної землевпорядної експертизи, яка визна­чає: питання правового забезпечення проектних рішень; від­повідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання й охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані про­ектною документацією рішення відносно знімання, збере­ження та використання родючого шару ґрунту при прове­денні робіт, пов'язаних із порушенням земель, проведенням їх рекультивації.

Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.

Землевпорядний процес — це загальний порядок вико­нання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних стадій, що послідовно виконуються: пору­шення клопотання про проведення землевпорядної дії; підго­товчі роботи щодо складання проекту землеустрою; складан­ня проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної доку­ментації; затвердження проекту; перенесення проекту в на­туру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних

І

матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.

§ 7. Контроль за використанням та охороною земель

Контроль за використанням та охороною земель являє со­бою одну з важливих функцій державного управління у зазна­ченій сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органа­ми місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавс­тва України. Варто звернути увагу на те, що контроль здій­снюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відно­син, а не тільки за юридичними і фізичними особами; б) сто­сується всіх земель, незалежно від форм власності.

Конкретні завдання, функції контролю за використанням та охороною земель, а також форми і методи його здійснення визначені в Законі України «Про державний контроль за ви­користанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р.¹.

Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задово­лення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища.

Його конкретні цілі визначаються основними формами ді­яльності у сфері використання й охорони земель, якими є: організація раціонального землекористування; охорона зе­мель; забезпечення екологічної безпеки людини.

Офіційний вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1432.

Державний контроль за використанням земель здійсню­ють уповноважені органи виконавчої влади з питань земель- . них ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів. Уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи зе­мельних ресурсів. Ці органи у межах своїх повноважень здій-

снюють державний контроль за додержанням земельного за­конодавства, у тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земель­них ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання власниками земельних ділянок і землекористувача­ми; контролює додержання суб'єктами господарювання встановлених вимог щодо виконання земельно-кадастрових та землевпорядних робіт, експертної грошової оцінки земель­них ділянок.

Органи Державного комітету України з питань земельних ресурсів здійснюють державний контроль за: раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі і землекористувачами відповідно до умов їх надання; поверненням самовільно зайнятих ділянок у ста­ні, придатному для використання; виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання земельних ділянок нормативними документами та затвердженими проектами із захисту земель від водної та вітрової ерозії, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплення, заболочення, засолення, висушування, ущільнення та від ін­ших процесів погіршення стану земель.

Важливого значення набуває контроль за рекультивацією порушених земель, зніманням, використанням і збережен­ням родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, а також своєчасним приведенням цих земель у стан, придатний для використання за призначен­ням; збереженням та експлуатацією протиерозійних гідро­технічних споруд і систем, захисних лісонасаджень, встанов­ленням і збереженням межових знаків; наданням достовір­них даних про наявність, стан використання земельних угідь за Державним земельним кадастром, а також інформації про наявність земель запасу.

Крім того, органи Держкомзему здійснюють контроль за проектуванням, розміщенням, будівництвом, реконструкці­єю, введенням у дію, експлуатацією та ліквідацією об'єктів, що негативно впливають на стан земель; своєчасним і якіс­ним виконанням комплексу необхідних заходів щодо запобі­гання і ліквідації псування земель, їх забруднення виробни­чими та іншими відходами і стічними водами, а також при добування корисних копалин, виконанні будівельних, геоло­горозвідувальних, пошукових та інших робіт.

13 — 4-123

Спеціально уповноваженими органами з питань еколо­гії та природних ресурсів є Міністерство охорони нав­колишнього природного середовища України, державні уп­равління екології та природних ресурсів в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, інші територіальні органи та інспекції зазначеного міністерства.

Відповідно до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Прези­дента України від 29 травня 2000 р., воно здійснює згідно з законодавством державний контроль за додержанням норм і правил у сфері використання та охорони природних ресур­сів, у тому числі землі.

Мінекоресурсів України має право обстежувати підпри­ємства, установи та організації незалежно від форм власнос­ті, включаючи військові та оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України з метою перевір­ки додержання вимог щодо охорони земель.

Важливою новелою ЗК України є запровадження такого різновиду контролю, як самоврядний контроль за викорис­танням та охороною земель. Його здійснюють сільські, се­лищні, міські, районні та обласні радами відповідно до Зако­ну України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Районні та обласні ради безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які дають змогу опосе­редковано контролювати додержання вимог земельного за­конодавства. Зокрема, виключно на пленарних засіданнях районної та обласної рад вирішуються питання земельних відносин, затверджуються правила забудови і благоустрою населених пунктів області.

Вперше ЗК України встановлює норму, що передбачає здійснення громадського контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого наказом Мінекоресурсів України 27 лютого 2002 р., громадський контроль здійсню­ють громадські інспектори. Вони призначаються відповідни­ми органами місцевого самоврядування і діють на підставі Положення, затвердженого Держкомземом України¹.

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 12. — Ст.631.

Основними завданнями громадського контролю у галузі охорони земель є: безпосередня участь громадськості у спра­вах поліпшення екологічної ситуації; надання допомоги ор­ганам державного контролю у забезпеченні додержання ви­мог земельного законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами, запобігання та виявлення порушень земельного законодавства, ліквідація їх наслідків; екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.

З метою координації роботи громадськості, широкого за­лучення її до розробки та виконання заходів щодо охорони земель, бережливого ставлення до земельних ресурсів і під­тримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях та при підроз­ділах Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів Украї­ни можуть створюватися на громадських засадах штаби гро­мадських інспекторів.

§ 8. Моніторинг земель

Моніторинг земель — важлива функція управління у сфе­рі використання та охорони земель. Його об'єктом є землі Ук­раїни незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг зе­мель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов'язаних зі змінами родючості ґрунтів, збільшен­ням сільськогосподарських угідь, забрудненням земель ток­сичними речовинами; стану берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов'яза­них з утворенням ярів, селевими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель у межах населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очис­ними спорудами, а також іншими промисловими об'єктами.

До завдань моніторингу земель належать: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз еколо­гічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану зе­мель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їх нас-

лідків; інформаційне забезпечення ведення державного зе­мельного кадастру, землекористування, землеустрою, дер­жавного контролю за використанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок.

Моніторинг земель здійснюється відповідно до загально­державних і регіональних (місцевих) програм. Інформація про стан земельних ресурсів та їх використання, яку отримано у процесі ведення моніторингу, нагромаджується в архівах і банках даних автоматизованої інформаційної системи. На ос­нові зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і реко­мендації, які направляються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та ін­ших державних органів для вжиття заходів щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків. Отримані мате­ріали об'єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси у навколишньому середовищі, рівень забруднення ґрунтів, що дає можливість органам державного управління пред'являти до землекористувачів певні вимоги щодо усунен­ня правопорушень у сфері використання та охорони земель.

Державна система моніторингу навколишнього природ­ного середовища загалом покладається на Міністерство охо­рони навколишнього природного середовища України. Моні­торинг земель є складовою загального моніторингу довкілля. Структуру, завдання та зміст моніторингу земель визначено у Положенні про моніторинг земель, затвердженому постано­вою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р.¹

Ведення моніторингу земель покладається на Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерс­тва охорони навколишнього природного середовища Укра­їни, Міністерство аграрної політики України, Національне космічне агентство України, інші зацікавлені міністерства та відомоства. Органи Держкомзему надають усім заінтересо­ваним суб'єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансфор­мацію земель, заходи щодо запобігання негативним проце­сам і ліквідації їх наслідків; Міністерство аграрної політики надає інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості ґрунтів сільськогосподарського призначення; Націо-

Зібрання постанов уряду України. — 1994. — № 1. — Ст. 5.

нальне космічне агентство України — архівну та поточну ін­формацію з дистанційного зондування Землі.

Складовою моніторингу земель є моніторинг родючості грунтів, який проводиться спеціально уповноваженим орга­ном виконавчої влади з питань аграрної політики.

§ 9. Державний земельний кадастр

Термін «кадастр» означає систематизовану сукупність да­них стосовно кількісної та якісної характеристик відповідних видів природних ресурсів чи явищ.

Державний земельний кадастр — один з різновидів кадас­трів природних ресурсів, до яких, крім нього, включаються: водний кадастр, лісовий кадастр, кадастр тваринного світу, кадастр рослинного світу та ін.

Державний земельний кадастр являє собою єдину дер­жавну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянка­ми та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі і землекористувачів.

Оперативність і точність даних земельного кадастру за­безпечується використанням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні.

Ведення державного земельного кадастру — одна з функ­цій державного управління у сфері землекористування та охорони земель. Його значення полягає в тому, що він є дер­жавним інформаційним ресурсом. Призначення державного земельного кадастру полягає в забезпеченні необхідною ін­формацією органів державної влади й органів місцевого са­моврядування, заінтересованих підприємств, установ та ор­ганізацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у скла­ді природних ресурсів, контролю за використанням та охоро­ною земель, економічного й екологічного обґрунтування біз­нес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 ЗК).

Державний земельний кадастр складається з відповідних складових, кожна з яких має визначене законодавством ці­льове призначення.

Кадастрове зонування земель — це розділення їх на зе­мельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Кадастрове зонування включає встановлення: місця розташування обмежень щодо викорис­тання земель; меж кадастрових зон та кварталів; меж оці­ночних районів та зон; кадастрових номерів (території адмі­ністративно-територіальної одиниці) (ст. 197 ЗК).

Кадастрові зйомки згідно зі ст. 198 ЗК — це комплекс робіт, що виконуються для визначення та відновлення меж земель­них ділянок. Вони включають: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з су­міжними власниками і землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин зе­мельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання земель; виготовлення кадастрового плану.

Бонітування ґрунтів відповідно до ст. 198 ЗК становить порівняльну оцінку якості ґрунтів за їх основними природни­ми властивостями, які мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Воно проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

Економічна оцінка земель — це оцінка землі як природно­го ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому госпо­дарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі. Вона повинна з достатньою точністю відобразити відміннос­ті в якості земель з точки зору економічної родючості ґрунтів при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.

Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельних ділянок різного цільового призначення. Вона визна­чається в умовних кадастрових гектарах або грошовому виразі.

Грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин при зміні суб'єктів права власності на земельні ді­лянки, ціноутворенні, визначенні ставок земельного податку

тощо. Вона визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земель­них ділянок може бути нормативною та експертною.

Державна реєстрація земельних ділянок є складовою ав­томатизованої системи державного земельного кадастру та необхідним елементом виникнення суб'єктивного права власності та права постійного користування на земельну ді­лянку. Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку вини­кає після одержання її власником або користувачем докумен­та, що посвідчує право власності чи право постійного корис­тування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Державний реєстр земель складається з двох частин — книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, дого­ворів оренди землі з зазначенням кадастрових номерів зе­мельних ділянок; Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку (ст. 202 ЗК).

Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державно­го земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р. функцію з дер­жавної реєстрації земельних ділянок покладено на Держав­ний комітет України по земельних ресурсах.

Облік кількості земель відображає відомості, які характе­ризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. При обліку кількості земель виділяють землі: у межах населе­них пунктів; за категоріями; за формами власності; зрошу­ванні й осушенні землі тощо (ст. 203 ЗК).

Облік якості земель відображає відомості, які характери­зують земельні угіддя за природними властивостями та на­бутими властивостями, що впливають на їх родючість, а та­кож за ступенем забруднення ґрунтів. Він містить: класифі­кацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель; характе­ристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і поживних рухомих речовин, механічним складом ґрунтів; характеристику культуртехнічного стану природних кормових угідь тощо.

Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом України, обласними головними управліннями, Київським та

Севастопольським міськими головними управліннями, місь­кими (міст обласного та районного значення) управліннями (відділами), районними відділами земельних ресурсів, які є територіальними органами Держкомзему України.

§ 10. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель являє собою механізм ціноутворення, кредитування, пільгового оподаткування, виділення бюд- '. жетних і позабюджетних коштів, компенсації зниження до­ходів тощо, за допомогою якого забезпечується раціональне використання земельних ресурсів, створюються сприятли­ві умови для ведення товарного сільськогосподарського ви­робництва, збереження та відтворення родючості ґрунтів, : захисту земель від негативних наслідків антропогенної ді­яльності людини.

Змістом зазначеного стимулювання є: надання податко­вих і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загально­державними і регіональними програмами використання та охорони земель; виділення коштів з державного або місцево­го бюджету громадянам та юридичним особам для віднов­лення попереднього стану земель, порушених не з їхньої ви­ни; звільнення від плати за земельні ділянки, що перебува­ють у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшен­ня їх стану згідно з державними та регіональними програма­ми; компенсація з бюджетних коштів зниження доходу влас­ників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової кон­сервації деградованих та малопродуктивних земель, що ста­ли такими не з їхньої вини.

Передбачені ст. 205 ЗК України кредитні та податкові пільги, зокрема виділення коштів державного та місцевого бюджетів, звільнення від плати за земельні ділянки, ком­пенсація з бюджетних коштів зниження доходу власників землі і землекористувачів, урегульовані Законом України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 р. (зі змінами від 8 лютого 2001 р.).

Як зазначено в ст. 206 ЗК Украши, використання землі в Ук­раїні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону України «Про плату за землю» у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки землі.

Плата за землю, як елемент механізму економічного сти­мулювання, запроваджується з метою формування джерел коштів для фінансування заходів щодо раціонального вико­ристання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ве­дення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моні­торингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

І'і

Читайте також:

1. ГЛПВП 1
2. ГЛПВП 2 1 сторінка
3. ГЛПВП 2 2 сторінка
4. ГЛПВП 2 3 сторінка
5. ГЛПВП 2 4 сторінка
6. ГЛПВП 2 5 сторінка
7. ГЛПВП 2 6 сторінка
8. ГЛПВП 2 7 сторінка
9. ГЛПВП 2 8 сторінка
10. ГЛПВП 8
11. Глпвп ісг

Переглядів: 530