• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ГЛАВИ 13 3 сторінка

Техногенно забрудненими є землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. До таких земель відносять і землі радіаційно небезпечні та

15*

радіоактивно забруднені, землі забруднені важкими метала­ми, іншими хімічними елементами тощо (ст. 169 ЗК).

Консервація земель являє собою тимчасове виведення де-градованих, малопродуктивних і техногенно забруднених сіль­ськогосподарських угідь із сільськогосподарського викорис­тання, проведення на таких угіддях комплексу робіт з віднов­лення їхньої родючості (головним чином, залуження або заліс­нення) та повернення їх у сферу сільськогосподарського ви­робництва. Консервація земель здійснюється лише щодо зе­мель, відновити продуктивні та екологічні властивості яких у процесі їх сільськогосподарського використання неможливо. Що стосується техногенно забруднених земельних ділянок, то консервації підлягають лише землі, на яких неможливо одер­жати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я (ст. 172 ЗК).

З метою конкретизації норм Земельного кодексу України щодо консервації земель Держкомзем України видав наказ від 17 жовтня 2002 р. № 175, яким затвердив Порядок кон­сервації земель¹. Порядок обов'язковий для державних орга­нів виконавчої влади, поширюється на власників землі, зем­лекористувачів, у тому числі орендарів, і має рекомендацій­ний характер для органів місцевого самоврядування.

Обов'язок ініціювання консервації відповідних земельних ділянок покладений на власників і користувачів цих ділянок. Крім власників і користувачів землі, з ініціативою проведен­ня консервації тих чи інших земельних ділянок можуть ви­ступати місцеві землевпорядні та природоохоронні органи.

Якщо консервацію земельної ділянки ініціює П власник чи користувач, він має подати заяву або клопотання до відповід­ної державної адміністрації чи сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, у якій зазна­чаються причини проведення консервації земель.

До заяви або клопотання про ініціювання консервації зе­мельної ділянки додаються: копія документа, що посвідчує право на земельну ділянку; викопіювання із земельно-кадас­трового плану орієнтовних меж відповідної земельної ділян­ки; агрохімічний паспорт земельної ділянки (за наявності); матеріали власних спостережень (фотознімки), таблиці ди­наміки врожайності сільськогосподарських культур тощо.

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — № 8. — Ст. 323.

Консервація земель здійснюється за рішеннями органів ви­конавчої влади та органів місцевого самоврядування. На підста­ві заяви або клопотання про консервацію земельної ділянки від­повідна державна адміністрація видає розпорядження (сіль­ська, селищна, міська рада приймає рішення) про створення ко­місії з обстеження земель у натурі (на місцевості) та підготовки висновків про доцільність їх консервації. За результатами обсте­ження земельної ділянки у натурі (на місцевості) складається звіт про її стан та надаються пропозиції щодо її консервації.

Орган влади, до якого подані матеріали та висновок про консер­вацію земельної ділянки, повинен протягом ЗО днів розглянути їх та видати розпорядження (рішення) про консервацію земель дер­жавної або комунальної власності. Якщо земельна ділянка перебу­ває у приватній власності, розпорядження (рішення) про її консер­вацію приймається на підставі договору з власником ділянки.

Обов'язковою умовою проведення консервації земель є розробка відповідного проекту. Для підготовки проекту влас­ник земельної ділянки повинен укласти з землевпорядною організацією, яка має ліцензію на виконання землевпоряд­них робіт, договір на його розробку.

Після схвалення проекту консервації земельної ділянки дер­жавною землевпорядною експертизою він підлягає виконанню. Реалізовуючи проект консервації земельної ділянки, її власник чи користувач мають здійснити залуження чи заліснення ділян­ки. Залуження полягає у її засіванні насінням багаторічних трав, а заліснення—у закладенні деревних насаджень. Використання земельної ділянки, що перебуває у стані консервації, для вирощу­вання сільськогосподарських культур забороняється.

По закінченні строку консервації земельної ділянки комі­сія проводить обстеження законсервованих земель у натурі (на місцевості) і вносить до відповідних органів виконавчої влади (місцевого самоврядування), які прийняли рішення про консервацію земель, пропозицію щодо повернення зе­мель до попереднього використання, продовження термінів консервації або про здійснення інших заходів щодо їх раціо­нального та екологічно безпечного використання.

§ 6. Особливості правової охорони грунтів

Охорона земель передбачає здійснення заходів щодо охо-

радіоактивно забруднені, землі забруднені важкими метала­ми, іншими хімічними елементами тощо (ст. 169 ЗК).

Консервація земель являє собою тимчасове виведення де-градованих, малопродуктивних і техногенно забруднених сіль­ськогосподарських угідь із сільськогосподарського викорис­тання, проведення на таких угіддях комплексу робіт з віднов­лення їхньої родючості (головним чином, залуження або заліс­нення) та повернення їх у сферу сільськогосподарського ви­робництва. Консервація земель здійснюється лише щодо зе­мель, відновити продуктивні та екологічні властивості яких у процесі їх сільськогосподарського використання неможливо. Що стосується техногенно забруднених земельних ділянок, то консервації підлягають лише землі, на яких неможливо одер­жати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я (ст. 172 ЗК).

З метою конкретизації норм Земельного кодексу України щодо консервації земель Держкомзем України видав наказ від 17 жовтня 2002 р. № 175, яким затвердив Порядок кон­сервації земель¹. Порядок обов'язковий для державних орга­нів виконавчої влади, поширюється на власників землі, зем­лекористувачів, у тому числі орендарів, і має рекомендацій­ний характер для органів місцевого самоврядування.

Обов'язок ініціювання консервації відповідних земельних ділянок покладений на власників і користувачів цих ділянок. Крім власників і користувачів землі, з ініціативою проведен­ня консервації тих чи інших земельних ділянок можуть ви­ступати місцеві землевпорядні та природоохоронні органи.

Якщо консервацію земельної ділянки ініціює її власник чи користувач, він має подати заяву або клопотання до відповід­ної державної адміністрації чи сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, у якій зазна­чаються причини проведення консервації земель.

До заяви або клопотання про ініціювання консервації зе­мельної ділянки додаються: копія документа, що посвідчує право на земельну ділянку; викопіювання із земельно-кадас­трового плану орієнтовних меж відповідної земельної ділян­ки; агрохімічний паспорт земельної ділянки (за наявності); матеріали власних спостережень (фотознімки), таблиці ди­наміки врожайності сільськогосподарських культур тощо.

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — № 8. — Ст. 323.

Консервація земель здійснюється за рішеннями органів ви­конавчої влади та органів місцевого самоврядування. На підста­ві заяви або клопотання про консервацію земельної ділянки від­повідна державна адміністрація видає розпорядження (сіль­ська, селищна, міська рада приймає рішення) про створення ко­місії з обстеження земель у натурі (на місцевості) та підготовки висновків про доцільність їх консервації. За результатами обсте­ження земельної ділянки у натурі (на місцевості) складається звіт про її стан та надаються пропозиції щодо її консервації.

Орган влади, до якого подані матеріали та висновок про консер­вацію земельної ділянки, повинен протягом ЗО днів розглянути їх та видати розпорядження (рішення) про консервацію земель дер­жавної або комунальної власності. Якщо земельна ділянка перебу­ває у приватній власності, розпорядження (рішення) про її консер­вацію приймається на підставі договору з власником ділянки.

Обов'язковою умовою проведення консервації земель є розробка відповідного проекту. Для підготовки проекту влас­ник земельної ділянки повинен укласти з землевпорядною організацією, яка має ліцензію на виконання землевпоряд­них робіт, договір на його розробку.

Після схвалення проекту консервації земельної ділянки дер­жавною землевпорядною експертизою він піддягає виконанню. Реалізовуючи проект консервації земельної ділянки, її власник чи користувач мають здійснити залуження чи заліснення ділян­ки. Залуження полягає у її засіваннінасінням багаторічних трав, азаліснення—у закладенні деревнихнасаджень. Використання земельної ділянки, що перебуває у стані консервації, для вирощу­вання сільськогосподарських культур забороняється.

По закінченні строку консервації земельної ділянки комі­сія проводить обстеження законсервованих земель у натурі (на місцевості) і вносить до відповідних органів виконавчої влади (місцевого самоврядування), які прийняли рішення про консервацію земель, пропозицію щодо повернення зе­мель до попереднього використання, продовження термінів консервації або про здійснення інших заходів щодо їх раціо­нального та екологічно безпечного використання.

§ 6. Особливості правової охорони грунтів

Охорона земель передбачає здійснення заходів щодо охо-

рони найважливішого їх компонента — грунтів¹. Серед вели­кої кількості наявних у нашій країні типів грунтів найпоши­ренішими є чорноземи. їм властива висока природна родю­чість через високий вміст гумусу.

Правова охорона грунтів — складова правової охорони зе­мель. Усі передбачені земельним законодавством вимоги що­до раціонального використання та охорони земель повною мірою стосуються і грунтів. Однак охорона грунтів має ряд особливостей, які відображені у правовому регулюванні їх охорони та використання. Ці особливості виявляються, по-перше, у забезпеченні підвищеної правової охорони земель, вкритих цінними в екологічному, економічному, сільськогос­подарському та соціальному відношеннях видами грунтів, та, по-друге, у правовій регламентації використання земель, пов'язаного з відокремленням ґрунтового покриву від мате­ринської основи та його перенесенням на інші землі.

Перша особливість правової охорони грунтів виявилася у запровадженні в земельне законодавство категорії «особливо цінні землі». Згідно зі ст. 150 ЗК України до особливо цінних зе­мель належать: 1) ділянки сільськогосподарського та іншого призначення з особливо цінними видами грунтів, а саме: чорно­земи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі оггідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дер­нові глибокі ґрунти Закарпаття; 2) землі дослідних полів науко­во-дослідних установ і навчальних закладів; 3) землі природно-заповідного фонду; 4) землі історико-культурного призначення.

Підвищений рівень правової охорони особливо цінних зе­мель виявляється у встановленні законодавством загальної заборони на використання таких земель не за їх основним ці­льовим призначенням. Так, вилучення особливо цінних зе-

¹ Грунтом називають видозмінені під впливом живих організмів по­верхневі шари земної кори (суходолу), котрі відрізняються від гірських порід своїм складом, перш за все значним вмістом органічних речовин (гумусу) 1 мають важливу відмінність — родючість, тобто здатність поста­чати рослинам необхідні для їх росту поживні речовини, воду 1 повітря.

мель, вкритих особливо цінними видами грунтів, а також зе­мель, на яких розташовані дослідні поля науково-дослідних ус­танов і навчальних закладів, для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 150 ЗК України. А відповідно до Закону України «Про при­родно-заповідний фонд»¹ та Закону України «Про охорону культурної спадщини»² на землях природоохоронного та істо­рико-культурного призначення забороняється будь-яка діяль­ність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Разом з тим, Земельний кодекс України дозволяє вилучен­ня (викуп) для суспільних та інших потреб ділянок особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності (для будівництва об'єктів загальнодержавного зна­чення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та ін.). Таке вилучення (викуп) може здійснюватися за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради лише після отримання відповідного дозволу від Верховної Ради України.

Друга особливість правової охорони грунтів зумовлена тим, що грунти як природну субстанцію можна відокремити від материн­ської основи, що може негативно позначитися на їх природних властивостях, зокрема на виконанні грунтами екологічної, сіль­ськогосподарської та інших функцій. В зв'язку з цим у ст. 168 ЗК України грунти проголошено об'єктом особливої охорони та вста­новлений спеціальний порядок проведення діяльності, пов'язаної з порушенням ґрунтового покриву земель. Так, власники і корис­тувачі земельних ділянок не мають права знімати та переносити ґрунтовий покрив земельних ділянок без спеціального дозволу ор­ганів, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. Згідно з постановою Кабінету міністрів України «Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель» від 25 грудня 2002 р. державний контроль за використанням та охороною земель здійснює Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель як урядовий ор­ган державного управління, що діє у складі Держкомзему України. Саме Державна інспекція має право видавати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 502.

² Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1112.

ГЛПВП 15

відповідальність за порушення земельного законодавства

§ 1. Загальна характеристика

відповідальності за порушення земельного законодавства

Відповідальність за порушення земельного законодавс­тва — важлива складова правового забезпечення раціональ­ного використання та охорони земель. Вона здійснюється у межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми, з одного боку, і державою в особі її органів — з другого. Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, від­новлення порушених земельних прав, а також запобігання вчиненню земельних правопорушень.

Юридичний зміст відповідальності полягає в безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслід­ків особистого, майнового чи організаційного характеру. Вид і міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм.

Відповідальність за порушення земельного законодавства завжди пов'язана з негативними правовими наслідками як результатом неправомірних дій винної особи. У тих випад­ках, коли, наприклад, при вилученні (викупі) земельних діля­нок для державних або суспільних потреб власникам земель­них ділянок або землекористувачам завдаються збитки, пи­тання про відповідальність не виникає. Тут мають місце га­рантії захисту порушених прав суб'єктів правомірними дія­ми уповноважених державних органів.

Неправомірна поведінка можлива як з боку самих носіїв зе­мельних прав, так і з боку сторонніх осіб. У зв'язку з цим серед не-

гативних правових наслідків самостійне місце посідає примусове припинення земельних прав суб'єктів (право власності на зе­мельну ділянку і право землекористування), яке іноді називають земельно-правовою відповідальністю. Крім того, до винних осіб, які вчинили земельне правопорушення, можуть бути застосова­ні заходи адміністративного, дисциплінарного чи кримінального впливу, а за наявності заподіяної шкоди—її відшкодування.

Відповідальність за порушення земельного законодавства ви­конує низку важливих функцій. По-перше, вона виступає як за­сіб забезпечення виконання вимог земельного законодавства.

По-друге, відповідальність у зазначеній сфері є важливим елементом механізму гарантій земельних прав суб'єктів.

По-третє, норми цього інституту стимулюють додержання приписів земельного законодавства.

По-четверте, в умовах переходу економіки країни до рин­кових відносин зростає роль компенсаційної функції юри­дичної відповідальності.

У сучасних умовах земельних перетворень важливого зна­чення набувають охоронна, превентивна та виховна функції відповідальності за земельні правопорушення. Вони є засо­бом охорони та забезпечення встановленого в державі зе­мельного правопорядку.

Нарешті, у деяких випадках юридична відповідальність за порушення земельного законодавства виконує каральну функцію, коли вона є наслідком вчинення кримінальних чи адміністративних правопорушень.

Юридична відповідальність за порушення земельного за­конодавства залежно від застосовуваних санкцій поділяєть­ся на адміністративну, кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну.

У правовій літературі іноді обґрунтовується необхідність виділення, поряд із традиційними видами відповідальності, ще й спеціальної відповідальності за порушення земельного законодавства. Спеціальною вважається відповідальність, яку становлять заходи правового впливу на порушників земельно­го законодавства, передбачені Земельним кодексом України та законодавством, що його доповнює. Так, до спеціальної зе­мельно-правової відповідальності у зазначеній сфері пропону­ють віднести примусове припинення права користування зе­мельною ділянкою, обов'язок знести власником земельної ді­лянки чи землекористувачем самовільно зведений об'єкт чи

повернути самовільно зайняту земельну ділянку та ін.¹ Така точка зору дискусійна. Заходи впливу на правопорушників, які самовільно зайняли земельну ділянку чи вчинили інше по­рушення, дійсно передбачені чинним земельним законодавс­твом. Але за своєю сутністю вони є специфічними санкціями, які в адміністративному порядку застосовуються судовими та іншими органами до правопорушників. Щ санкції можуть сто­суватися як носіїв земельних прав, так і інших осіб — правопо­рушників. Введення в обіг поряд з традиційними видами від­повідальності, інших її видів навряд чи доцільне.

Відповідальність за порушення земельного законодавства є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується з використан­ням різних за характером заходів впливу на правопорушни­ків. Специфіка їх застосування у кожному випадку залежить від характеру правопорушення та конкретних обставин.

§ 2. Земельне правопорушення

як підстава юридичної відповідальності

Відповідальність за порушення земельного законодавства настає лише за наявності відповідних підстав. Підставами такої відповідальності є необхідна єдність її фактичних і пра­вових передумов, без яких вона не може бути реалізована.

Підставою юридичної відповідальності у вузькому розу­мінні є склад правопорушення, тобто наявність усіх елемен­тів, які становлять акт правопорушення. Вони виступають у нерозривній єдності як єдине ціле. Це фактична підстава від­повідальності, її сутність зводиться до протиправного діяння (дії чи бездіяльності). В ній мають бути наявні всі елементи складу правопорушення.

Наявність фактичної підстави юридичної відповідальнос­ті, тобто самого правопорушення, зумовлює формування правовідносин відповідальності. Але виникнення цих відно­син пов'язане з необхідністю того, щоб модель конкретного правопорушення була передбачена у правовій нормі.

Юридичною підставою відповідальності у зазначеній сфе­рі виступають відповідні нормативні приписи. Саме вони

¹ Див., наприклад: Єрофеєв Б. В. Земельное право: Учебник для вузов / Под ред. академика Г. В. Чубукова. — М.: Новий Юрист — 1998. — С. 347.

чітко фіксують елементи складу правопорушення і містять його юридичні ознаки. Крім того, необхідним є правозасто-совний акт, в якому дається не лише об'єктивна і всебічна оцінка обставин та особи, що вчинила земельне правопору­шення, а й міститься юридична кваліфікація її діяння та мо­тивоване юридичне рішення. Цей акт конкретизує загальні приписи охоронюваної норми права та визначає вид і міру юридичної відповідальності.

Отже, необхідною підставою для застосування заходів примусового впливу та притягнення особи до юридичної від­повідальності за порушення земельного законодавства є вчи­нення нею земельного правопорушення.

Земельне правопорушення — це суспільно шкідлива дія чи бездіяльність, що суперечить нормам земельного права, за вчинення якої винна, деліктоздатна особа несе юридичну відповідальність.

Земельні правопорушення як негативні соціальні явища характеризуються такими загальними рисами. Вони завжди соціально шкідливі, оскільки спричинюють чи можуть спри­чинити шкоду суспільним земельним відносинам. Ця шкода залежно від наслідків протиправного діяння та його соціаль­ної оцінки може бути різною (значною і незначною, матері­альною і моральною та ін.), але вона завжди стосуватиметься земельних прав та законних інтересів суб'єктів.

З точки зору психологічних ознак земельне правопору­шення завжди здійснюється під контролем волі і свідомості суб'єкта. До земельних правопорушень належать лише ті ді­яння, які є не тільки результатом прояву усвідомленої волі осо­би, але й обов'язково вчиняються за наявності вини особи. Дія може бути об'єктивно протиправною, але за відсутності вини її не можна віднести до земельних правопорушень.

Юридична ознака земельного правопорушення полягає в його протиправності. Воно суперечить правовим приписам щодо раціонального використання та охорони земельних ре­сурсів, перешкоджає реалізації земельної реформи, здійснен­ню прав і законних інтересів власників землі та землекорис­тувачів, порушує встановлений державою порядок управлін­ня землями України як її національним багатством.

Об'єктивна характеристика земельного правопорушення полягає в тому, що воно завжди виступає як конкретне діян­ня деліктоздатної особи. Таке діяння суб'єкта, з юридичної

І', 'і

І і

точки зору, можу бути виражене: 1) у невиконанні ним своїх обов'язків, які закріплені земельним законодавством чи вип­ливають, наприклад, з договору оренди земельної ділянки; 2) в недодержанні заборон, встановлених земельно-правови­ми нормами (наприклад, ч. З ст. 125 ЗК забороняє приступа­ти до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що по­свідчує право на неї, та його державної реєстрації); 3) у злов­живанні суб'єкта своїми земельними правами та створенні перешкод у реалізації своїх прав іншими суб'єктами (наприк­лад, правомочностей власника земельної ділянки щодо воло­діння, користування та розпорядження нею) і т. ін.

Земельні правопорушення, за вчинення яких настає юри­дична відповідальність, характеризуються такими специ­фічними ознаками.

По-перше, земельні правопорушення завжди пов'язані з зем­лею (наприклад, розміщення, проектування, будівництво, вве­дення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель).

По-друге, такий зв'язок може виявлятися у різних фор­мах. Йдеться, скажімо, про використання земель не за їх ці­льовим призначенням, псування та забруднення сільсько­господарських та інших земель, несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель та ін.

По-третє, до земельних правопорушень можна віднести лише ті, зв'язок з землею яких є безпосереднім.

До складу земельного правопорушення входять чотири основні елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єк­тивна сторона правопорушення. Вони, у свою чергу, характе­ризуються складним змістом.

Загальним об'єктом земельного правопорушення висту­пають суспільні земельні відносини, що регулюються та охо­роняються правом. Безпосереднім об'єктом цього правопору­шення є суспільні відносини у сфері використання та охоро­ни земель, а також земельні права та законні інтереси влас­ників земельних ділянок та землекористувачів, інших суб'єк­тів земельних правовідносин.

Об'єктивну сторону земельного правопорушення станов­лять конкретні діяння правопорушника, який посягає на зе­мельні інтереси учасників земельних відносин.

Земельне правопорушення може бути вчинене як шляхом активних дій (наприклад, зайняття земельної ділянки), так і

в результаті бездіяльності суб'єкта (наприклад, невиконаная заходів щодо охорони земель). Водночас земельні правопору­шення можуть виступати як результат неправомірної дії та бездіяльності.

Самостійним елементом земельного правопорушення є суб'єкт, тобто особа, яка його вчинила і повинна за це Несї^и відповідальність. Порушниками земельного законодавств можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Необхідна ознака суб'єкта земельного правопорушення *~ його деліктоздатність, тобто можливість особи відповідати за свої діяння. Земельним правопорушенням визнається діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення вчинку і керувати ним.

Суб'єктивна сторона земельного правопорушення харак­теризується обОВ'ЯЗКОВОЮ НаЯВНІСТЮ ВИНИ, ТОбтО ПСИХІХЩ0М

ставленням суб'єкта до вчиненого ним протиправного діян­ня та його шкідливих наслідків.

Перелік видів порушень земельного законодавства закріп­лений у ст. 211 ЗК України. Він включає: укладення угод ₃ П°-рушенням земельного законодавства; самовільне зайняття зе­мельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь та $*' тих земель, їх забруднення хімічними та радіоактивнилщ ре­човинами і стічними водами, засмічення промисловим^ ію-бутовими та іншими відходами; розміщення, проектував!**¹' будівництво, введення дію об'єктів, що негативно вплибарть на стан земель; невиконання вимог щодо використану зе­мель за цільовим призначенням; порушення строків Гюе^еР-нення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використаїщя за призначенням; знищення межових знаків; приховування ^ВІД обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; непроведення рекУ¹¹"" тивації порушених земель; знищення або пошкодження їір°-тиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; не­виконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; самовільне відхилення від проектів землеустрою; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та ^по~ дання недостовірної інформації щодо них; порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

Наведений перелік видів правопорушень не є вичерпним. У зв'язку з цим ч. 2 ст. 211 ЗК України передбачено,

:

ном може бути встановлено відповідальність і за інші пору­шення земельного законодавства.

До переліку видів порушень земельного законодавства включено різні за характером і змістом порушення. Сутність деяких з них визначена в спеціальних законах. Так, відповід­но до Закону України «Про державний контроль за викорис­танням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. забруднен­ням земель вважається накопичення в ґрунтових водах внас­лідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важ­ких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких пе­ревищує природний фон що призводить до їх кількісних або якісних змін, а знищення межових знаків являє собою дії гро­мадян, які призвели до втрати в натурі (на місцевості) меж зе­мельної ділянки, внаслідок чого виникає потреба у проведен­ні додаткових, геодезичних робіт з їх відновлення та ін.

Самостійне місце серед порушень земельного законодав­ства посідає укладення угод щодо земельних ділянок з пору­шенням земельного законодавства.

Раніше чинне законодавство відносило укладення угод що­до земельних ділянок, самовільне зайняття земельних ділянок та деякі інші земельні правопорушення до суспільно небезпеч­них правопорушень, тобто злочинів. В сучасних умовах, вра­ховуючи тенденцію до декриміналізації окремих складів зло­чинів щодо землі, деякі з них віднесено до адміністративних проступків (наприклад, самовільне зайняття земельних діля­нок), а окремі, на думку законодавця, втратили суспільну не­безпеку для держави та суспільства. До останніх належать уго­ди про придбання або відчуження земельних ділянок, яке здій­снюється з порушенням земельного законодавства.

Особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак порушень земельного законодавства та їх юридичних характеристик дають можливість класифікувати їх за різними підставами.

Читайте також:

1. Всі люди є рівними перед Богом. 1 сторінка
2. Всі люди є рівними перед Богом. 2 сторінка
3. Всі люди є рівними перед Богом. 3 сторінка
4. Всі люди є рівними перед Богом. 4 сторінка
5. Всі люди є рівними перед Богом. 5 сторінка
6. Всі люди є рівними перед Богом. 6 сторінка
7. Всі люди є рівними перед Богом. 7 сторінка
8. Всі люди є рівними перед Богом. 8 сторінка
9. Всі люди є рівними перед Богом. 9 сторінка
10. Вступ................................................................................................................ 7 1 сторінка
11. Вступ................................................................................................................ 7 10 сторінка
12. Вступ................................................................................................................ 7 11 сторінка

Переглядів: 625