• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ГЛАВИ 13 4 сторінка

Так, усі земельні правопорушення залежно від конкретно­го виду об'єктів прийнято умовно поділяти на дві групи: влас­не земельні правопорушення та земельні правопорушення екологічної спрямованості.

Правопорушення першої групи порушують вимоги раціо­нального використання та охорони земель, законних прав та інтересів власників земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі й орендарів. До них відносять невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; само-

вільне зайняття земельних ділянок; знищення

ків; ухилення від державної реєстрації земельних Ділянок ^та

подання недостовірної інформації щодо них та де#кі інші.

Серед цих правопорушень можна виділити зе^^ельні пра­вопорушення майнового характеру (наприклад, самовільне зайняття земельних ділянок) та земельні правоцоРУ^шення У сфері управління (наприклад, приховування від об^лікУ і реєс­трації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок).

До земельних правопорушень екологічної спр#^{мованост}і належать ті порушення земельного законодавства- вчинення яких пов'язане з заподіянням шкоди землі. Вони С водночас і екологічними правопорушеннями. їх об'єктом виступає ^зем" ля як невід'ємний елемент екосистеми. Це такі земельні пра­вопорушення: псування сільськогосподарських угідь ^та ін­ших земель, їх забруднення хімічними та радіо^{тту[Вїтми} речовинами і стічними водами, засмічення про^^{исловими}> побутовими та іншими відходами; невиконання у^ов зніман­ня, збереження і нанесення родючого шару грушУ ^{та 1н}-

Наведена класифікація порушень земельного законодавс­тва певною мірою є умовною, оскільки деякі пра^^опоРУ^шен" ня не тільки характеризуються екологічним заба{>^{вленням}' ^а й належать до правопорушень майнового характФУ

Поділ порушень земельного законодавства мо?кл^ивии і ^за іншими ознаками. Так, з урахуванням ступені суспільної шкоди серед земельних правопорушень можна розрізняти злочини і проступки. До злочинів у галузі земель>^ного право­порядку відносять суспільно небезпечні діяння, 3^а вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність- Серед них: забруднення або псування земель (ст. 239 Кримі0^{ального} ко­дексу); безгосподарське використання земель (ер ^54 Кримі­нального кодексу); порушення правил екологМ^н°і безпеки (ст. 236 Кримінального кодексу) та деякі інші.

Усі інші неправомірні дії (крім злочинів), які порушують земельний правопорядок, належать до проступи⁸• ^які У свою чергу за галузевою належністю поділяються на дисциплінар­ні, адміністративні та цивільно-правові.

Земельні правопорушення можуть бути класифіковані за суб'єктами — вчинені деліктоздатною фізичні¹⁰ особою і вчинені юридичною особою. Якщо взяти до уваґ^и суб'єктив­ну сторону земельних правопорушень, то можн^ розрізняти

умисне і необережне діяння порушника. За формою зовніш­нього виразу земельні правопорушення можуть виступати як протиправні дії і протиправна бездіяльність. Можливий і ін­ший поділ земельних правопорушень. Він залежатиме від то­го, що буде покладено в основу класифікації.

§ 3. види юридичної відповідальності за земельні правопорушення

Земельні правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність винних суб'єктів. Згідно зч. 1 ст. 211 ЗК Ук­раїни громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адмініс­тративну або кримінальну відповідальність відповідно до за­конодавства за вчинені земельні правопорушення. Можли­вість застосування до осіб, винних у вчиненні земельних правопорушень, дисциплінарної відповідальності зазначе­ною статтею прямо не передбачена. Але з цього не випливає, що притягнення порушників земельного законодавства до такої відповідальності взагалі виключається.

В основу класифікації юридичної відповідальності за по­рушення земельного законодавства покладено характер сан­кцій, які застосовуються за вчинення конкретного правопо­рушення. Відповідно до цього критерію відповідальність у зазначеній сфері поділяється на: кримінальну, адміністра­тивну, цивільно-правову та дисциплінарну. Санкції за зе­мельні правопорушення і порядок їх застосування стосовно кожного з названих вище видів юридичної відповідальності характеризується своєю специфікою.

Певні особливості властиві цивільно-правовій відпові­дальності.

Серед порушень земельного законодавства, які зумовлю­ють настання цивільно-правової відповідальності, самостій­ну групу становлять угоди щодо земельних ділянок, які укла­дені із порушенням встановленого законом порядку, тобто не відповідають вимогам закону. Стаття 210 ЗК України перед­бачає, що такі угоди (купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок) визнаються недійсними за рішен­ням суду. Ця норма наводить вичерпний перелік таких ци­вільно-правових угод. Разом з тим, до угод щодо земельних ділянок, які можуть бути визнані недійсними, належать і де-

які інші угоди. Так, згідно з Законом України «Про оренді зем­лі» (ст. 14) за відсутності в договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цим Законом, а також при порущ_є^^{ні ін}~ ших його вимог договір оренди земельної ділянки виз{#^ється недійсним відповідно до законів України.

Загальні підстави і правові наслідки визнання уго/1 щодо

ЗеМеЛЬНИХ ДІЛЯНОК НеДІЙСНИМИ ВСТаНОВЛеНІ ЦИВІЛЬНІ™ ^за"

конодавством, зокрема § 2 глави 16 розділу IV нового ЦК Ук­раїни. Так, угоди (правочини), що не відповідають вимогам закону, не породжують виникнення у сторін гірав та обов'язків, будь-яких бажаних результатів, незалежно від волі цих сторін. Правові наслідки укладення таад^х угод (правочинів) при визнанні їх недійсними за рішенім суду зводяться до двосторонньої реституції (поновлення сторін у попередньому стані).

Слід зазначити, що серед угод щодо земельнщ ділянок слід виділяти ті, які укладаються стосовно земельні діля­нок, що не включені до ринкового обігу і взагалі Не можуть виступати предметом угод. Йдеться, зокрема, про земельні ділянки, які перебувають у державній власності і ке можуть передаватися у комунальну чи приватну власність (землі атомної енергетики та космічної системи, земельщ ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорно­бильської катастрофи тощо) (ст. 84 ЗК).

До угод, укладених з порушенням земельного законодавс­тва, слід віднести і ті з них, що стосуються відчуження зе­мельних ділянок суб'єктами, які не мають на це права (нап­риклад, землекористувачами). Такі угоди порушук?^ть права власників земельних ділянок. У даному разі маюи> застосо­вуватися правила ст. 228 нового ЦК України, якац^{окликана} виконувати функції ст. 49 нині чинного Цивільно^ кодексу. Згідно зі ст. 228 «Правові наслідки вчинення право^ину, який порушує публічний порядок» ЦК України правоти вважа­ється таким, що порушує публічний порядок, лай» він був спрямований на порушення конституційних праЈ * свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фі­зичної або юридичної особи, держави, Автономної Республі­ки Крим, територіальної громади, незаконне з^володіння ним. Правочин, що порушує публічний порядок, є нікчем­ним. Як бачимо, недійсність цього правочину безпосередньо

16 — 4-123

встановлює закон. Судове рішення щодо такого правочину може лише констатувати його недійсність.

Чинне законодавство покладає обов'язок на підприємс­тва, установи, організації і громадян відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушення земельного законодавс­тва, у порядку і розмірах, визначених законодавством. Винні особи несуть цивільно-правову відповідальність незалежно від їх притягнення до кримінальної або адміністративної від­повідальності за порушення земельного законодавства у ви­падках, встановлених законом. Крім того, відшкодування за­подіяних збитків ст. 152 ЗК України розглядає як один із спо­собів захисту прав на земельні ділянки.

Підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначені правовими приписа­ми глави 24 ЗК України. Збитками, що завдані названим суб'єктам, слід вважати наявні, дійсні прямі збитки, до скла­ду яких включаються: вартість будинків і споруд, плодоягід­них, декоративних, лісових, деревно-чагарникових та інших багаторічних насаджень, вартість зрошувальних чи осушу­вальних систем, конкретні витрати на поліпшення якісного стану земель чи ґрунтів тощо. Відшкодуванню підлягають і неодержані доходи у всіх випадках, коли вони обґрунтовані.

За наявності підстав відшкодування збитків, закріплених ст. 156 ЗК України (погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподар­ських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки), якщо вони є результа­том порушення земельного законодавства, відшкодуванню підлягають збитки, що включають не лише суму коштів на відшкодування пошкодження, погіршення самих земель або ґрунтів, а й витрати на відшкодування негативних наслідків, які спричинили винні особи внаслідок вчинення неправомір­них дій, що унеможливлюють подальше цільове використан­ня відповідних земельних ділянок.

Застосування цивільно-правової відповідальності за зе­мельні правопорушення характеризується тим, що, крім збитків, які виражаються у грошовій формі, в результаті неп­равомірних дій можливе завдання екологічної шкоди. Сут­ність останньої зводиться головним чином до певного погір-

шення якісного стану довкілля¹. Така шкода може бути спри­чинена забрудненням і засміченням земельних ресурсів че­рез порушення природоохоронного законодавства. У цьому разі для визначення розмірів такої шкоди застосовується спеціальна Методика, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 р.². Вона встановлює по­рядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподія­них державі юридичними і фізичними особами в процесі їх діяльності у зв'язку із забрудненням земель хімічними та ін­шими речовинами, їх засміченням промисловими, побутови­ми та іншими відходами. Згідно із зазначеною Методикою (п. 3.1.) землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі ви­явлено кількісні чи якісні зміни, що відбулися у результаті господарської діяльності чи інших антропогенних наванта­жень. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки поя­вою в зоні аерації нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу не­забрудненого грунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення.

Важливою особливістю застосування цивільно-правової відповідальності виступає закріплення законом гарантій прав осіб, яким завдана шкода в результаті порушення зе­мельного законодавства. Такі особи мають право на відшко­дування неодержаних доходів за час, необхідний для віднов­лення земельних ділянок до стану, придатного для викорис­тання за цільовим призначенням.

Правовою основою цивільно-правової відповідальності у галузі земельних відносин є вимоги ЗК України (статті 156, 157 і 211), статті інших законів, а також норми спеціальних нормативних актів. Але Кодекс і зазначені закони безпосеред­ньо не визначають засобів цивільно-правової відповідальнос­ті за порушення земельного законодавства. Вони містять ли­ше посилання на спеціальні нормативно-правові акти. З ура­хуванням того, що загальні принципи цивільно-правової від­повідальності закріплені земельним законодавством щодо відносин з використання та охорони земель, норми цивільно-

¹ Розовский Б. Г. Правовое стимулирование рационального природо-
пользования. — К., 1981. — С. З—45.

² Офіційний вісник України. — 1998. — № 18. — Ст. 109.

16*

го законодавства застосовуються субсидіарно, якщо ці відно­сини не регулюються спеціальним законодавством.

В умовах розвитку ринкових відносин та включення пев­ної частини земельних ресурсів до цивільно-правового обігу важливого значення набуває договірна цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства, які випливають з договірних відносин. Таку відповідальність виділяють з урахуванням підстав виникнення прав та обов'язків, за порушення яких ЇЇ встановлено. Вона може на­ставати у сфері земельних відносин не тільки у формі відшко­дування збитків, а й позбавлення, наприклад, суб'єктивного земельного права за невиконання або неналежне виконання конкретного зобов'язання, що виникло з договору. Йдеться, зокрема, про договори відчуження земельних ділянок, дого­вори оренди землі та ін. Так, Законом України «Про оренду землі» (ст. 31) встановлено відповідальність за невиконання зобов'язань за договором оренди землі та порушення земель­ного законодавства.

Із засобами цивільно-правової відповідальності за земель­ні правопорушення пов'язані засоби адміністративної відпо­відальності. Ця відповідальність має самостійний характер.

Визначення складу земельних правопорушень і порядок притягнення до адміністративної відповідальності за їх вчи­нення встановлюється Кодексом України про адміністратив­ні правопорушення (КпАП). Адміністративна відповідаль­ність пов'язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єк­тів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі земельних відносин. Вона є оперативним засобом впливу на правопорушників і застосовується в адміністративному, іно­ді — в судовому порядку.

Така відповідальність покладається на винних осіб лише за ті проступки, які не є суспільно небезпечними і передба­чені чинним адміністративним законодавством. Адмі­ністративні заходи впливу на правопорушників стиму­люють додержання ними вимог і правил, закріплених зе­мельним законодавством.

Найпоширенішим адміністративним стягненням за вчи­нені земельні правопорушення є штраф. Правовою підставою притягнення до адміністративної відповідальності є норми земельного і спеціального адміністративного законодавства.

Земельні правопорушення, за вчинення яких передбаче­на адміністративна відповідальність, з урахуванням суб'єкт­ного складу поділяють на три групи — вчинені посадовими особами, посадовими особами і громадянами, тільки грома­дянами. Так, відповідно до ст. 532 КпАП тільки посадові осо­би притягуються до адміністративної відповідальності за перекручення даних державного земельного кадастру і при­ховування інформації про наявність земель запасу або ре­зервного фонду.

Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КпАП), порушення правил використання зе­мель (ст. 53 КпАП), самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 531 КпАП), несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для викорис­тання за призначенням (ст. 54 КпАП), самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55 КпАП) — це самостійні земельні правопорушення, при вчи­ненні яких до адміністративної відповідальності притягу­ються як громадяни, так і посадові особи. Нарешті, знищен­ня громадянами межових знаків землекористувань (ст. 56 КпАП) тягне за собою накладення штрафу лише на громадян.

За порушення земельного законодавства можлива і кри­мінальна відповідальність. Вона передбачена ст. 239 КК Ук­раїни за забруднення або псування земель та ст. 254 цього ко­дексу за безгосподарське використання земель. Ця відпові­дальність застосовується тільки судами за вчинення суспіль­но небезпечних земельних правопорушень, тобто злочинів. Міри покарання за їх вчинення визначаються КК України.

Порушення одних і тих самих правил використання та охорони земель або вчинення аналогічних протиправних дій тягнуть за собою з урахуванням усіх фактичних обставин в одних випадках кримінальну, в інших — адміністративну від­повідальність.

У тих випадках, коли за порушення земельного законо­давства не настає ні кримінальна, ні адміністративна відпо­відальність, можливе настання дисциплінарної відповідаль­ності, яка являє собою застосування до осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи орга­нізацією, винних у вчиненні дисциплінарних проступків зе­мельно-правового характеру, заходів особистого впливу у вигляді накладення дисциплінарних стягнень.

Зазначена відповідальність застосовується на підставі за­гальних норм трудового законодавства за вчинені дисциплі­нарні проступки земельно-правового характеру. Вона настає за порушення особами трудових обов'язків, які стосуються земельних інтересів. Об'єктом дисциплінарних проступків у галузі земельного права є земельний правопорядок. Суб'єк­тами такої відповідальності виступають лише ті працівники та посадові особи підприємств, установ та організацій, до чи­їх трудових обов'язків входить додержання вимог земельно-правових норм.

Якщо внаслідок порушення норм земельного законодав­ства особами, винними в невиконанні трудових обов'язків, буде заподіяно матеріальну шкоду земельним ресурсам, нас­тає їх матеріальна відповідальність. Вона полягає в покладе­ні на працівників і посадових осіб підприємств, які перебува­ють у трудових відносинах з цими підприємствами і вчинили порушення земельного законодавства, внаслідок якого під­приємству заподіяно матеріальну шкоду або порушені його матеріальні інтереси, обов'язку відшкодувати цю шкоду чи компенсувати заподіяні збитки у встановленому порядку.

I

ОСОБЛИВІЇ ЧПСТИНП

ГЛПВП 16

правове регулювання використання земель сільськогосподарського .призначення

§ 1. Поняття та склад земель

сільськогосподарського призначення

Принципове конституційне положення про те, що «земля є основним національним багатством, що перебуває під особ­ливою охороною держави» (ст. 14) в першу чергу і найбільш безпосередньо стосується земель сільськогосподарського призначення. Це зумовлено такими факторами:

а) Україна — велика аграрна держава, яка має найцінні­
ші у світі еталонні ґрунти;

б) з 60,3 млн. га усіх земель землі сільськогосподарського
призначення в Україні становлять майже 70% (41,8 млн га);

в) вони є базою проведення земельної, а також аграрної
реформ;

г) вони є основним і незамінним засобом виробництва
сільськогосподарської продукції, а отже базою продовольчої
безпеки держави;

ґ) вони є загальною умовою та предметом сільськогоспо­дарської праці;

д) вони підпорядковані принципу раціональності їх вико­
ристання та охорони.

Таким чином землі сільськогосподарського призначення є унікальним природним ресурсом, основою економічного роз­витку держави та матеріального добробуту народу України.

Земельний кодекс України землями сільськогосподар­ського призначення визнає «землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогоспо-

^

дарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розмі­щення відповідної виробничої інфраструктури або призна­чені для цих цілей» (ст. 22).

Це визначення поняття земель сільськогосподарського призначення виходить з їх основного цільового призначення — виробництво продукції сільського господарства. А сам тер­мін «землі» правильно вживається як елемент природного се­редовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з інши­ми його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна «земля»¹.

Земельний кодекс України деталізує поняття земель сіль­ськогосподарського призначення за їх цільовим призначен­ням і, крім основної мети — виробництва сільськогосподар­ської продукції, яке здійснюється різними аграрними суб'єк­тами (фермерськими господарствами, сільськогосподар­ськими кооперативами, особистими селянськими господарс­твами тощо), включає до нього також землі, надані для сіль­ськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльнос­ті (яку здійснюють відповідні наукові та навчальні заклади), а також ті, на яких розміщена відповідна виробнича інфрас­труктура (виробничі приміщення, склади, ферми тощо).

Базовими термінами законодавчого поняття земель сіль­ськогосподарського призначення є землі, «надані» або «при­значені» для потреб сільського господарства. Отже, самостій­ність цієї категорії земель у складі земель України визнача­ється юридичним фактом надання їх у використання у сіль­ському господарстві або призначенням для цих потреб. П> ловне цільове призначення цих земель — використання для потреб сільськогосподарського виробництва, можливість якого зумовлена природними властивостями цих земель. То­му поняття і характеристика земель сільськогосподарського

¹ Слід розмежовувати поняття «землі» і «земля». Природна (біологіч­на) зумовленість терміна «землі» робить їх особливим об'єктом правових відносин, істотно відмінним від терміна «земля», під яким розуміють від­окремлену від природного середовища працею людини певну частину (масу) речовини, частину матеріального світу (а не природного середови­ща), вміщену в якесь містилище (вагони, контейнери, пакети тощо). Ма­са землі вимірюється тоннами, кілограмами, у той час, як площа зе­мель — гектарами. Докладніше про це див.: Титова Н. Землі як об'єкт правового регулювання // Право України. — 1998. — № 4.

призначення тісно пов'язані саме з об'єктивними природни­ми факторами.

Землі сільськогосподарського призначення, як об'єкт зе­мельних правових відносин, істотно відрізняються від май­на, як об'єкта цивільних правових відносин. Це, зокрема, по­яснюється тим, що землі:

0 природний об'єкт, не створений працею людини, а, от­
же, він має не лише економічну, а й екологічну цінність;

1 землі мають сталий кількісний вимір, їх площі не мо­
жуть бути штучно ані збільшені, ані зменшені;

2 виконують унікальну і незамінну функцію основного
засобу виробництва продукції рослинництва і тваринництва;

3 дають прямий прибуток внаслідок їх використання;

4 перебувають у постійному тісному взаємозв'язку з ін­
шими природними об'єктами (атмосферним повітрям, вода­
ми, надрами, лісами);

5 не мають балансової грошової вартості, а їх природна
та економічна і екологічна цінність визначається за спеці­
альною методикою;

6 земельно-правовими засадами та екологічними вимо­
гами пройнято всі угоди щодо цих земель та юридичну відпо­
відальність за земельні правопорушення тощо.

Продуктивність земель сільськогосподарського призна­чення (грунтів)¹ значною мірою викликана причинами еко­логічного змісту, що означає, з одного боку, їх природну зу­мовленість, а з другого — необхідність забезпечення гармоні­зації економічних та екологічних властивостей при вирощу­ванні сільськогосподарської продукції. Так звані агролан-дшафтні системи землеробства покликані забезпечити висо­ку продуктивність ґрунтів і водночас екологічну безпеку. Як зазначає В. І. Андрейцев, ця сфера суспільних відносин без­посередньо пов'язана з використанням земель сільськогос­подарського призначення². Отже, сутність цих земель об'єк­тивно зумовлена їх природною здатністю родючості та необ-

¹ Термін «ґрунти» означає поверхневий шар земель сільськогоспо­
дарського призначення, що характеризується певною якістю і вмістом
гумусу — комплексу специфічних органічних речовин, які зумовлюють
їх природну властивість родючості.

² Андрейцев В. Земельная реформа: Приватизацію. Зкология. Пра­
во. — К.: УЗАН, 1997. — С. 82.

хідністю забезпечувати суспільство екологічно чистою про­дукцією сільського господарства. Тому слід погодитися з М. В. Шульгою у тому, що «при визначенні поняття земель сільськогосподарського призначення законодавець повинен акцентувати увагу, в першу чергу, на природних властивос­тях і якості земель як елемента екосистеми»¹.

Враховуючи зазначене, назва аналізованої категорії зе­мель могла б бути не «землі сільськогосподарського призна­чення», а «сільськогосподарські землі», тобто такі, які за їх об'єктивними природними властивостями придатні для ве­дення сільського господарства².

Склад земель сільськогосподарського призначення зумов­лений їх цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 22 ЗК України до цих земель належать: сільськогосподарські угіддя і несільськогосподарські угіддя.

Угіддя — це структурна складова земель сільськогоспо­дарського призначення, яка відображає й певне господар­ське використання.

Найбільш характерною і цінною є перша категорія —сіль­ськогосподарські угіддя. Під ними слід розуміти, в першу чергу, ріллю (орні землі), а також землі під багаторічними на­садженнями (садами, виноградниками, посадками хмелю то­що), сіножатями, пасовищами, перелогами.

Рілля, або орні землі, є найціннішою складовою земель сільськогосподарського призначення. Саме вони характери­зуються наявністю ґрунтового покриву, який забезпечує їх унікальну природну властивість родючості, що й забезпечує їм значення основного засобу виробництва зернової продук­ції, вирощування технічних та інших сільськогосподарських культур. Правовий режим орних земель був глибоко дослід­жений В. В. Янчуком³.

До несільськогосподарських угідь належать землі під гос­подарськими шляхами і прогонами, полезахисними лісови­ми смугами та іншими захисними насадженнями (крім тих,

¹ Шульга М. В. Актуальніше правовьіе проблеми земельних отноше-
ний в современньк условиях.—Харьков: Консум, 1998. — С. 143.

² Татова Н. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негатив­
ні аспекти // Право України. — 2002. — № 4.

³ Янчук В. В. Правовой режим пахотнмх угодий (на материалах
Украинской ССР): Дис. ... канд. юрид. наук. — Одесса, 1982.

які віднесено до лісового фонду), землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо.

Ці землі сільськогосподарського призначення виконують роль просторової бази, території, земельної площі, які вико­ристовуються для додаткових (поза рослинництвом та тва­ринництвом) сільськогосподарських та інших потреб.

Земельний кодекс України поділяє землі сільськогоспо­дарського призначення лише на дві зазначені категорії. Про­те, він дає й інші структурні характеристики цих земель. Зок­рема ЗК України 2001 р. вперше виділив «ґрунти земельних ділянок» в окремий і особливий об'єкт охорони (ст. 168). Цим визнається необхідність існування їх посиленого правового режиму.

Ґрунти — неоціненне еталонне багатство України. У їх складі домінують різного роду чорноземи. Взаємодіючи з іншими компонентами (повітрям, водою, мінеральними та органічними речовинами), ґрунти створюють так звану «зону життя», яка є наслідком їх природної родючості.

Стаття 150 ЗК України виділила в окрему групу «особливо цінні землі» та встановила спеціальний порядок їх вилучен­ня. Здебільшого цінність цих земель зумовлена чорноземним складом їх ґрунтів, а також іншими природними факторами.

Є загальне правило — вилучення цих земель для несіль­ськогосподарських потреб не допускається.

Земельне законодавств України нині широко вживає тер­мін «земельні ділянки». Він є правомірним, поряд із вживан­ням ширшого поняття — «землі».

На відміну від поняття «ґрунти», яке притаманне лише землям сільськогосподарського призначення і характеризує якісні показники їх поверхневого родючого шару, поняття «земельні ділянки» вживається і для інших категорій земель і зумовлюється переважно кількісними показниками.

§ 2. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Поняття правового режиму не є достатньо усталеним як у загальній теорії права, так і (особливо) в галузевих науках. Здебільшого обгрунтовано йдеться про функціональні харак­теристики права, особливості порядку та механізму правово-

го регулювання. Істотно, що ці ознаки переважно спрямовані на об'єкт правових відносин, але водночас вони мають бути засобами забезпечення прав та інтересів суб'єктів права.

Видається, що для розуміння змісту правового режиму важливий не особливий порядок правового регулювання, а його наслідок. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це — наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних і соці­альних особливостей земель (як їх об'єкта), що забезпечує ін­тереси суб'єктів цих відносин та спеціальний порядок вико­ристання цих земель. Це сукупність правових норм, які вста­новили певний порядок землекористування різних видів.

Сільськогосподарське землекористування — найбільш специфічний вид землекористування. Це зумовлено двома головними факторами — природними особливостями земель сільськогосподарського призначення закріплюється та їх важливим соціальним призначенням. У зв'язку з цим право­вий регулятивний вплив на землі сільськогосподарського призначення закріплюється у таких положеннях, що харак­теризують особливості їх правового режиму.

1. Центральне місце земель сільськогосподарського приз­
начення у складі земель України. Це положення випливає з
конституційного закріплення цих земель як основного націо­
нального багатства, що перебуває під особливою охороною
держави. Воно зумовлене таким принципом земельного за­
конодавства, як поєднання особливостей використання зе­
мель як природного ресурсу і основного засобу виробництва.

Читайте також:

1. Всі люди є рівними перед Богом. 1 сторінка
2. Всі люди є рівними перед Богом. 2 сторінка
3. Всі люди є рівними перед Богом. 3 сторінка
4. Всі люди є рівними перед Богом. 4 сторінка
5. Всі люди є рівними перед Богом. 5 сторінка
6. Всі люди є рівними перед Богом. 6 сторінка
7. Всі люди є рівними перед Богом. 7 сторінка
8. Всі люди є рівними перед Богом. 8 сторінка
9. Всі люди є рівними перед Богом. 9 сторінка
10. Вступ................................................................................................................ 7 1 сторінка
11. Вступ................................................................................................................ 7 10 сторінка
12. Вступ................................................................................................................ 7 11 сторінка

Переглядів: 623