• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проектне фінансування, його сутність, принципи, види та типи.

Підпроектним фінансуваннямрозуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту з використанням різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування.

У більшості випадків об’єктом проектного фінансування є сек­тор соціальної та виробничої інфраструктури, що характеризується значною капіталомісткістю, низькою комерційною ефектив­ністю, але має стратегічне значення для економіки країни. Такий сектор охоплює об’єкти транспорту, енергетики, зв’язку, водопос­тачання і каналізації, переробки твердих відходів тощо.

Схеми проектного фінансування застосовуються також під час спорудження або відновлення великих промислових об’єктів (наприклад нафто- чи газовидобутку), рекультивації значних ділянок під кар’єрами та териконами.

Проектному фінансуванню притаманні особливі ознаки, за яки­ми його відрізняють від кредитування, зокрема інвестиційного.

Так, на відміну від комерційного, чи інвестиційного, кредитування, де об’єктом кредиту виступає фінансово-господарська діяльність позичальника, для проектного фінансування об’єктом дослідження є конкретний задум, тобто бізнес-ідея, проект (інвес-
тиційний, інноваційний, лізинговий, концесійний тощо). При цьому оцінка діяльності позичальника визначається у складі загальної оцінки інвестиційного проекту. Виходячи з цього, джерелом відшкодування боргу в межах структури його фінансування є виключно доходи, що генерує сам проект, тоді як в інвестиційному кредитуванні джерелом виступають результати діяльності позичальника.

Складність організації фінансування таких проектів передбачає тривалий термін їх реалізації, залучення широкого спектра технічних, економічних, фінансових та юридичних послуг різних суб’єктів, що беруть участь у підготовці та реалізації проекту.

Світова практика вирізняє такі принципи проектного фінансування:

1. Принцип підвищеної ризикованості проектного фінансування спонукає до розподілу ризиків серед максимальної кількості учасників проекту, а ризики за проектом у свою чергу потребують ретельного відстеження та попереднього аналізу з метоюукладання контрактів зі споживачами продукції та страхувальниками на період до повного погашення кредиту. Урахування кредитором цього принципу означає збільшення розміру банківської маржі на весь період обслуговування боргу.

2. Принцип покриття боргу. Урахування такого принципу установою, що фінансує, ґрунтується на показнику обслуговування боргу (як співвідношенні очікуваних чистих надходжень від реалізації проекту до загальної суми заборгованості та відсотків). Отримані результати порівнюються з базовим варіантом інвестиційного проекту, що підготував незалежний консультант. Коефіцієнт покриття боргу, як правило, повинен бути в межах 1,3—1,8, залежно від ступеня ризику і специфіки галузі.

3. Ринковий принцип вимагає відфінансово-кредитної установи детального аналізу кон’юнктури ринку майбутньої продукції, що обумовлюється під час підписання кредитної угоди. Такий ана­ліз ринку проводиться з метою визначення динаміки цін на період експлуатації об’єкта. Як правило, порівняльний аналіз у такому аспекті проводиться: за сценарієм інвестора (замовника); песиміс­тичним сценарієм банку; сценарієм, підготовленим незалежними експертами.

4. Принцип обмеженої відповідальності клієнта випливає з виз­начення проектного фінансування, згідно з яким погашення забор­гованості відбувається за рахунок доходів від реалізації проекту, а відповідальність клієнта — ініціатора проекту визначається роз­міром власних коштів, спрямованих у проект. Причому проект вважається здійсненим, якщо згідно зі взаємними зобов’язаннями виробнича потужність об’єкта досягла проектної потужності (близько 75 %).

5. Принцип забезпечення джерелами фінансування проекту ґрунтується на додержанні доситьвисокого співвідношення між власними та запозиченими коштами, що коливається залежно від галузі (20 : 80; 30 : 70; 40 : 60), проте прийнятним для сторін вважається співвідношення 30 : 70. Якщо інвестиційний проект реалізується у державному секторі економіки та має стратегічне значення, то застосовується метод прямої бюджетної підтримки інвестицій, який використовується у таких формах: бюджетні асигнування на безповоротній основі (у вигляді субсидій та грантів); бюджетні інвестиції (через участь держави у капіталі підприємства чи організації, що отримує бюджетні кошти); бюджетні кредити як універсальний інструмент державного стимулюван­ня проектів.

6. Принцип гарантування інвестицій:

· гарантія як безумовне зобов’язання у разі настання гарантійного випадку необхідності перерахувати установі, що фінансує, визначену суму коштів;

· гарантія під час завершення фінансування пов’язана з відповідальністю інвесторів за повну реалізацію інвестиційного проекту;

· додаткова гарантія щодо депозитів суб’єктів, які беруть участь у фінансуванні проекту.

Метою таких гарантій є страхування боргових зобов’язань інвестиційного проекту на весь період його життєвого циклу.

7. Принцип повернення та платності забезпечує послідовну ліквідацію заборгованості, графік якої відповідає життєвому циклу інвестиційного проекту таким чином, що повернення боргу починається після досягнення певного рівня виробничої потужності, а темпи погашення заборгованості прямо пропорційні темпам зростання виробництва продукції.

Принцип забезпечення повернення вкладених коштів під час проектного фінансування відіграє другорядну роль через те, що по-перше, чинником надійності виступає якість розробки, що оцінюється після реалізації проекту. По-друге, під час фінансування великих інвестиційних проектів неможливо зіб­рати достатній пакет забезпечення у вигляді застави, гарантій тощо. При цьому інфляційні очікування, дії конкурентів, форс-мажорні обставини завжди залишають можливий ризик зменшення доходів від реалізації проекту, що вважається об’єктив­ною закономірністю.

Залучення фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів здійснюється у визначеному порядку, закріпленому чин­ною нормативно-законодавчою базою. Порядок отримання коштів для фінансування інвестиційних проектів залежить від джерел фінансових ресурсів, видів проектів, методів бухгалтерського обліку, форм участі фінансово-кредитних установ у фінансуванні, ступеня ризику кредитора.

Ці ознаки організації фінансування проектів визначають види проектного фінансування (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Види проектного фінансування

Так, 1 за джерелами мобілізації фінансових ресурсів проектне фінансування можна реалізується за рахунок:

1) власних коштів підприємства;

2) запозичених коштів (як правило, інвестиційних кредитів та іпотечних позик);

3) залучених коштів (акціонерів, компаньйонів, пайових внесків тощо);

4) коштів державного бюджету;

5) інших внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

Так, якщо інвестиційний проект реалізується за рахунок власних коштів підприємства, то основними джерелом його фінансування виступає нерозподілений прибуток. Такий вид проектного фінансування має назву — корпоративне проектне фінансування. Проте дуже рідко підприємство, що вирішило реалізувати капіталомісткий інвестиційний проект, спроможне фінансувати його лише за рахунок власних коштів. Тому з метою отримання необхідних йому ресурсів використовуються позикові джерела фінансування, до яких відносять:

· кредити банків та інших фінансових інститутів;

· позики під заставу нерухомості;

· облігаційні позики;

· комерційні кредити (відстрочка платежу за контрактами, наданими постачальниками машин та обладнання і підрядниками);

· вексельні кредити;

· лізинг, факторинг, форфейтинг та ін.

Якщо у процесі реалізації інвестиційного проекту єдиним або переважним джерелом фінансування виступають банківські кредити, то йдеться про банківське проектне фінансування (інвестиційне кредитування), що реалізується у закріплених законодавством формах кредитів.

Кредитування суб’єктів господарювання здійснюється під заставу нерухомості, обладнання, акцій або за гарантіями чи поручництвом.

Одним з важливих джерел фінансування проектів виступають позики під заставу нерухомості (іпотека), що існують у кількох видах:

· стандартна іпотечна позика (погашення боргу та виплата відсотків здійснюються рівними частками за весь період кредиту);

· позичка зі зростанням платежів (на початковому етапі внески збільшуються за певним постійним темпом, а далі сплачуються постійними сумами);

· іпотека зі змінною сумою виплат (у пільговому періоді спла­чуються лише відсотки, а основна сума боргу залишається незмінною);

· іпотека із заставним рахунком (відкривається спеціальний рахунок, на який боржник вносить визначену суму як заставу на першому етапі здійснення проекту для забезпечення подальшого фінансування);

· позика за зменшеною ставкою (заставу забезпечує постачаль­ник обладнання першою поставкою, тобто гарантує подальше постачання за проектом).

Важливим кредитним механізмом, за допомогою якого кошти акумулюються та спрямовуються до інвестиційних проектів, виступають облігаційні позики. Основна мета проектного фінансування, що здійснюється за рахунок таких позик, — організація фінансування довгострокових інвестиційних проектів, у тому числі фінансування угод, пов’язаних зі злиттям та поглинанням компаній. Облігаційна позика дає можливість оперативно регулювати залишок боргу, що звичайно обмежено у грошово-кре­дитних відносинах.

Окремим різновидом проектного фінансування за рахунок запозичених коштів є таке, що ґрунтується на використанні механізму лізингу. Перевагою такого виду фінансування порівняно з банківським кредитуванням є залучення інвестицій з меншим ризиком для інвестора, оскільки лізингова компанія зберігає власність на об’єкт лізингу (у разі організації фінансового лізингу), і таким чином бере на себе частину ризику. Отже, лізингові схеми у багатьох випадках є варіантом захисту кредитної операції. Для кредитора (банку) також вигідно мати фінансового посередника як додаткового гаранта цільового використання кредиту.

2. За методом бухгалтерського обліку розрізняють позабалансове та балансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора відображається на балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника. Такі зобов’язання, як гарантія своєчасного завершення будівництва, мають, як правило, тимчасовий характер, виділяються окремим рядком на обумовлений період за балансом інвестора.

Позабалансове проектне фінансування визначається правилами бухгалтерського обліку та звітності і має місце лише у разі, якщо законодавством країни дозволено не включати баланс проектної фірми у консолідований баланс інвестора.

3. За формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють спільне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування.

Спільне фінансування декількома кредитними установами має місце у процесі реалізації великих інвестиційних проектів переважно у галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування, як правило, виступають міжнародні фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що звичайно креди­тують найбільш прибуткову частину проекту.

Застосовуються дві форми спільного проектного фінансування:

- паралельне фінансування, за якого проект ділиться на складові, що кредитуються різними незалежними між собою кредиторами у межах установленої для них квоти;

- синдиковане фінансування, за якого всі кредитори надають позички в ході виконання проекту. Така форма фінансування реалізується через консорціумний кредит, що надається двома чи більше кредиторами, об’єднаними в консорціум, одному позичаль­нику.

При цьому один або кілька провідних та авторитетних кредиторів організують роботу консорціуму протягом певного терміну та представляють його інтереси, виконуючи функції менеджера.

Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позики боржником і встановлює залежність країн, що розвиваються, від кредиторів.

Послідовне проектне фінансування має місце, коли великий банк виступає лише ініціатором кредитних операцій, переуступаючи право вимагати сплату заборгованості позичальника іншим банкам. Проте за оцінку інвестиційного проекту, розроблення кредитної угоди та видачу позики банк отримує комісійну винагороду. Основною причиною такого механізму здійснення фінансування є обмежені фінансові можливості великих банків відповідно до значної кількості інвестиційних пропозицій.

4.За ступенем ризику кредитора проектне фінансування поділяється на такі типи фінансування:

1) без регресу на позичальника;

2) з частковим регресом на позичальника;

3) з повним регресом на позичальника.

4) на консорційних засадах.

Регрес — це право кредитора висувати фінансові вимоги до позичальника. Право регресу регламентує відносини між суб’єктами інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.

1) Фінансування без регресу на позичальниказумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Тобто банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.

Генерування грошових потоків звичайно починається після введення об’єкта в експлуатацію. Позитивні грошові потоки відповідають графіку погашення боргу та виплати нарахованих відсотків. Кредитору видається гарантія. У свою чергу, інші суб’єкти інвестиційного проекту (інвестори, менеджери проекту або виконавці робіт) гарантують своєчасне введення проекту в експлуатацію, вихід на проектну потужність та додержання кошторису.
Фінансування без регресу на позичальника застосовується дуже рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки по достатньо високоефективних проектах та встановлює при цьому дуже високі відсоткові ставки. Укладанню кредитного договору передує велика аналітична робота щодо техніко-економічного обґрунтування проекту. Вартість такого фінансування для позичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткової ставки, він ще несе витрати з консалтингу, інжинірингу, експертизи тощо.

Кредитор у змозі взяти на себе незначну кількість ризиків за проектом у разі, якщо йому вдається розробити чітку систему зобов’язань сторін, які братимуть участь у реалізації проекту. Це стосується питання забезпечення ресурсами, транспортування, збуту, страхування тощо. У цьому разі істотні переваги має позичальник, оскільки він несе витрати на залучення коштів, а його кредитний рейтинг дає йому можливість залучати кошти для задоволення інших потреб. Для того щоб кредитори визначили ризик вкладання коштів, необхідно створити такі умови:

1) використання відпрацьованої технології, що дозволить випускати конкурентоспроможну продукцію;

2) можливість оцінити ризик будівництва, виводу на проектну потужність та ризики, що пов’язані з функціонуванням підприємства, яке фінансується;

3) кінцева продукція повинна мати досить місткий ринок збуту і можливість легкої реалізації, оскільки у цьому разі можливо визначити цінові ризики;

4) наявність угод з постачальниками сировини та комплектуючих виробів, якщо такі необхідні;

5) домовленість із постачальниками енергоносіїв з узгодженням граничних цін;

6) політична стабільність реалізації проекту.

Кредиторам часто доводиться надавати певні пільги своїм партнерам, брати участь у статутному капіталі, укладати довгострокові угоди, запроваджувати гнучкий графік погашення позик тощо.

Фінансування без регресу на позичальника застосовується досить рідко через складність створення системи комерційних зобов’язань і високі витрати на залучення спеціалістів, консультаційні послуги та інше. Зазвичай так фінансуються проекти, що мають високу рентабельність і забезпечують виробництво конкурентоспроможної продукції або пов’язані з видобутком та переробкою корисних копалин. Таким чином, сферою застосування фінансування без регресу на позичальника є інвестиційні проекти, що реалізуються в енергетиці, добувній галузі та первинній переробці сировини, у металургії, нафто- та газопереробці.

2) Фінансування з частковим регресом на позичальника зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за своєчасне введення об’єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни.

Вартість такого типу фінансування відносно невелика, чим можна пояснити його достатнє поширення. За певних умов таке фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємства позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов’язки часткою активів.

Різновидом проект­ного фінансування з частковим регресом на позичальника є фінан-
сове забезпечення проекту, яке не зачіпає баланс інших учасників проекту. У даному разі позичальник має надати кредиторам певні гарантії і частково представити свої активи як забезпечення. Крім того, позичальник може отримати такі додаткові переваги:

1) можливість мобілізувати кошти, які неможливо залучити з інших джерел фінансування;

2) у разі чіткого розподілу ризиків за проектом можна отримати додаткові кредити;

3) можливість пролонгації боргу з боку кредитора;

4) можливість створення для позичальника доброї ділової репутації та кредитної історії.

Кредитні установи виявляють зацікавленість у проектному фінансуванні переважно через реалізацію схем фінансування з частковим правом регресу або без права регресу. Особливе значення для банків мають експортні проекти із забезпеченням доходів (надходження від експорту спрямовуються на офшорний рахунок, з якого спочатку вираховуються операційні та окремі капітальні витрати, а залишкова частина сплачується спонсорам проекту). Банки з обережністю ставляться до урядових контргарантій комерційних проектів. Основна причина такого ставлення в тому, що банки традиційно розглядають проектне фінансування як приватний захід, а урядові контргарантії вносять у взаємовідносини сторін елемент суверенності.

3) Фінансування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід відзначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Сьогодні міжнародні фінансово-кредитні інституції віддають перевагу саме цьому виду фінансування.

Такий тип фінансування застосовується у разі:

· надання коштів для реалізації малоприбуткових проектів, які мають державне значення, об’єктів інфраструктури, проектів, які дають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника;

· надання коштів у формі експортного кредиту, оскільки спеціалізовані агенції з надання експортних кредитів мають можливість приймати проектні ризики без додаткових гарантій третіх
осіб;

· недостатньої надійності виданих по кредиту гарантій, хоча вони й покривають усі ризики за проектом;

· виділення коштів для невеликих проектів, які є чутливими навіть до незначного збільшення витрат, що може бути пов’я­зано, наприклад, з організацією інших форм проектного фінансування.

4) Фінансування на консорційних засадах здійснюється за схемою: “створюй - володій - експлуатуй”. Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами консорціуму банк або кілька банків (синдикат) конвертують боргові зобов’язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії та ін.

Для реалізації великих проектів можуть створюватись промислово-фінансові групи, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Читайте також:

1. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
4. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
5. Безробіття і його типи. Закон Оукена
6. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
7. Бухгалтерський облік: сутність, значення, принципи
8. Бюджетне фінансування видатків, його принципи, форми і методи
9. Бюджетне фінансування, його форми та методи
10. Бюджетне фінансування, його форми та методи
11. Верифікація та її типи.
12. Верифікація та її типи.

Переглядів: 7208