ПД..АМЕРИКА. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ПРИРОДИ. РЕЛЬЄФ ТА КОРИСНІ КОПАЛИНИ

В Південній Америці чітко виділяється два основних структур них елементи земної кори: давня докембрійська Південно-Американська платформа та геосинклінальний пояс Анд, які з'єднані один з одним крайовими та передгірськими прогинами.

Платформа сформувалася близько 2-3 млрд. років тому, коли утворилися архейсько-ранньопротерозойські ядра Гвіанського та Бразильського щитів - ЇЇ основа (кристалічні сланці, гранітогнейси, кварцити). Особлива роль у консолідації давніх ядер платформи на лежить бразильській складчастості (у протерозої). Давній фундамент платформи виходить на поверхню в межах щитів. Решта платформи вкрита чохлом осадових порід різного віку, найдавнішими з яких є червоноколірні пісковики Гвіанського та Бразильського нагір'їв.

Не менше значення для формування платформи мало опускання окремих ділянок платформи, яке почалося ще в силурі - Амазонська синекліза, перикратонні прогини Оріноко та Акрі-Бені-Чако. В цих пониженнях фундаменту знаходяться найбільші низовини та рівнини материка. З верхнього палеозою на платформі (крім її південної, наймолодшої за віком ділянки - Патагонської плити, для якої характерні потужні товщі осадових відкладів, високі амплітуди коливань піднять і опускань, тектонічне розчленування) панує континентальний режим. Великий вплив на формування природи платформенного Сходу мали тектонічні рухи на півдні Атлантики в юрі та крейді, які супроводжувалися вертикальними рухами, тріщинами та розломами, інтрузіями та виливами базальтів. На півдні прогину Акрі-Бені-Чако утворилося трапове плато площею в 1.2 млн. км² з потужністю базальтових лав до 1600 м. Відбувалися блокові підняття та подрібнення окраїн Бразильського щита, які привели до формування берегових масивів епіплатформенних гір. Жаркий і сезонно-вологий клімат сприяв розвитку процесів пенепленізації та формуванню феритної кори - канги, а також зростанню площ берегових низовин та утворенню естуаріїв. Всі ці процеси продовжуються і сьогодні. Зледеніння плейстоцену на природу сходу материка практично не впливало - його сліди помітні лише на найвищих ділянках гірських масивів сходу Бразильського нагір'я (серр).

В Андійському геосинклінальному поясі горотворчі процеси почалися на початку палеозою. З кінця пермі до початку крейди головним чином на заході відбувалися підняття і занурення, які супроводжувалися активним вулканізмом. Значна роль в утворенні Анд належала каледонській і особливо герцинській складчастості (Центральні Анди, наприклад, складаються виключно з герцинських складок та брил). За тривалий час вони встигли зруйнуватися, тому на сході Анд домінує брилова морфоструктура. Горотворчі процеси палеозою привели до роздрібнення на уламки західних окраїн платформи і окремі з них були припідняті при складкоутворенні на значні висоти (блок Пунас або Альтіплано в Центральних Андах).

Особливо активні горотворчі процеси, які супроводжувалися бурхливою вулканічною діяльністю, були в крейді, коли формувалися Західні Анди з утворенням на сході крайового прогину. Цим зануренням були охоплені і окремі блоки Східних Анд, а також окраїни фундаменту платформи. Активна тектонічна діяльність зі складкоутворенням, інтрузіями, виливами лави була і під час альпійського орогенезу в кінці палеогену - на початку неогену. В цей час утворилися Карибські Анди, частина Південних Анд, з'явилися обширні поверхні вирівнювання на висотах 3-4 тис. м в Центральних Андах, виникли глибокі каньйони. Водночас з потужними підняттями відбувалося утворення величезних тектонічних улоговин (Маракайбо, долина річки Магдалена та ін.), пожвавилася вулканічна діяльність, яка збереглася до наших днів в Андах Колумбії, Перу, Чілі. Значна висота багатьох вершин Анд -результат альпійського орогенезу.

Останній активний цикл складкоутворення, що почався в плейстоцені, триває і тепер. Він спричинив виникнення значних розломів, утворення рифтових зон Анд Колумбії та Чілі. Були припідняті епібайкальська брила Пампинських серр на заході пампи та герцинські Прекордільєри. Утворилися і наймолодші складчасті хребти в передгірських прогинах. Східчасті скиди з виливами лави охопили і сусідню Патагонську плиту. Починаючи з плейстоцену, вулканічні процеси значно посилилися, активні вони і тепер. На початку четвертинного періоду виникли глибинні розломи і почалося занурення західного крила Анд. Майже на 5 тис. км тягнеться вздовж західного узбережжя материка Перуансько-Чілійський жолоб, до якого приурочені епіцентри сучасних катастрофічних землетрусів, як, наприклад, у Чілі в I960 р. та Перу в 1970 p., підчас яких загинули десятки тисяч людей.

Підняття Анд з плейстоцену обумовили істотні зміни компонентів природи та ландшафтних комплексів материка. Східні схили почали затримувати вологу з Атлантики, а на західному узбережжі виник довгий пояс берегових пустель та напівпустель. По високогір'ю антарктична флора проникла далеко на північ, до екватора, але обмін між органічним світом західних та східних схилів Анд був незначним, а часто і неможливим

Четвертинні зледеніння мали незначний вплив на природу материка. Лише в Патагонських Андах - одному з центрів зледеніння -льодовик займав обширні території. Спускаючись до океанів, він формував фіордове узбережжя Чілі, а також льодовикові відклади та форми рельєфу Патагонії.

Рельєф Південної Америки знаходиться в тісній залежності від тектонічної будови: чітко виділяються рівнинно-плоскогірний Схід та гірський Андійський Захід. В межах платформи рельєф схожий на африканський, але в Південній Америці багато низовинних аку мулятивних рівнин, бо тут численні синеклізи та прогини - Амазонська, Ла-Платська, Орінокська та ін., а також вулканогенні східчасті плато (Патагонія). До щитів приурочені обширні плоскогір'я - Гвіанське та Бразильське. Середня висота материка складає 580 м - лише Європа і Австралія мають нижчий показник. Найвища вершина материка г. Аконкагуа (6960 м) поступається лише вершинам Азії. Найнижчим місцем Південної Америки є півострів Вальдес на південному сході (40 м над рівнем моря).

За особливостями рельєфу на платформі виділяють сім геомор фологічних областей.

1. Амазонія - найбільша низовина Землі з площею понад 5 млн. км², яка майже вся знаходиться в межах однойменної синеклізи. Майже вся Амазонія є плоскою низовинною денудаційною рівниною, а окремі ділянки - алювіальною низовиною зі столовими плато на вододілах (месас).

2. Рівнина Оріноко, яка розміщена в межах передгірсько-крайового прогину між Андами та Гвіанським нагір'ям. Це низька пластова рівнина, яка в центральній частині є заболоченою, алювіальною, з пануванням флювіальної акумуляції (Низькі Льянос), а на решті території є денудаційною, ерозійне розчленованою (Високі Льянос), з висотами до 400 м.

3. Внутрішні рівнини (Пантанал, Гран-Чако, Маморе та ін.) займають прогин між Андами, Бразильським плоскогір'ям і Патагонією з потужною товщею осадових відкладів. В долинах річок - це заболочені низовини з сучасною річковою акумуляцією (особливо Пантанал), а поблизу Анд - підвищені рівнини з горбистим рельєфом. Плоскі рівнини Пампи вкриті лесовидними відкладами, які обумовили поширення суфозійних та карстових форм рельєфу.

4. Бразильське плоскогір'я, яке знаходиться в межах однойменного щита. На півночі - це цокольне хвилясте підняття з острівними горами та столоподібними пісковиковими плато - шападами. У внутрішніх районах знаходиться пояс понижень та прогинів - синеклізи Парнаїби, Сан-Франсіску. Своєрідним є трапове базальтове плато Парани. На крайньому сході, який припіднятий на значну висоту і роздрібнений, знаходяться брилові гори та блокові масиви (серри). На півдні плоскогір'я утворює уступи (плато Гояс).

5. Гвіанське нагір'я також знаходиться практично повністю в межах щита. Основний тип рельєфу - цокольні хвилясті плоскогір'я з окремими острівними горами. На заході поширені ступінчасті плато, а в центрі - протерозойські пісковики, які припідняті на висоту до 3000 м, утворили дуже розчленовані річками столоподібної химерної форми плато (тепуї) - найвищі ділянки плоскогір'я.

6. Пампинські с 'єрри та Прекордільєри - своєрідна геоморфологічна область. Це бразіліди та герциніди з різко пересічним рельєфом, який ускладнений розломами, підняттями та опусканнями окремих ділянок у зв'язку з горотворчими процесами в Андах. Горстові плосковершинні, з крутими схилами хребти і масиви розділені грабенами з потужною товщею делювіально-пролювіальних відкладів,

7. Плато Патагонії утворюють систему уступів, що понижуються на схід. Підняття привели до утворення глибоких каньйонів, роз членування поверхні, утворення серії берегових терас. Важливими особливостями рельєфу саме Патагонії є поширення моренних форм на заході і півдні, а також флювіогляціальних відкладів в центрі та на сході (вони утворюють численні зандрові рівнини, ози та ками).

В Андах в залежності від особливостей прояву рельєфоутворюючих процесів виділяються 8 геоморфологічних областей.

1. Карибські Анди - молоді складчасті хребти з інтенсивними схиловими процесами та ерозійним розчленуванням.

2. Північно-Західні Анди - система хребтів-антикліноріїв, роз ділених міжгірськими улоговинами та прогинами.

3. Екваторіальні Анди з вулканічними плато та згаслими і діючими вулканами. і

4. Центральні Анди, для яких характерні обширні внутрішні плос когір'я з висотами до 4000 м - поверхні вирівнювання (альпійських на заході та герцинських на сході) структур, які оточені високими крайовими хребтами. На вологих східних схилах панують ерозійні, а на західних - аридні ландшафти.

5. Перуанські Анди з великою кількістю інтрузій, сучасним зле денінням, альпійським рельєфом хребтів, глибокими каньйонами та відсутністю сучасного вулканізму.

6. Центрально-Андійське нагір'я з сучасним та давнім вулканіз мом, базальтовими масивами і дуже сухим кліматом. Ці внутрішні часто рівнинні ділянки (Пунас або Альтіплано) є областю внутрішнього стоку і складаються з ряду улоговин, що відокремлені одна від одної бриловими та вулканічними хребтами. Днища улоговин зайняті реліктовими озерами та солончаками. Основна роль в сучасному рельєфоутворенні належить фізичному вивітрюванню, вітровій ерозії, схиловому змиву та заповненню улоговин уламковим і вулканічним матеріалом.

7. Чілійсько-Аргентинські Анди для яких характерні численні розломи і діючі вулкани, водна і вітрова ерозія, давні та сучасні льодовикові форми рельєфу, а також акумуляція продуктів руйнування в міжгірських долинах та біля підніжжя хребтів.

8. Патагонські Анди, де панують гляціально-нівальна морфоскульптура та вулканогенні форми рельєфу.

В прямій залежності з тектонічною будовою та рельєфом знаходяться корисні копалини материка. Південна Америка виділяється запасами руд міді, заліза, берилію, ніобію, марганцю, олова, полі металів, платини, срібла, а також бокситів, п'єзокварцу, рідкоземельних металів. До передгірських прогинів Анд та окраїн платформи приурочені значні родовища нафти і природного газу, але вугілля мало.

Найбагатші родовища залізних руд приурочені до давніх порід щитів, де також є значні запаси марганцю і нікелю. В результаті вивітрювання добре зволожених східних схилів Гвіанського нагір'я утворилися родовища бокситів із вмістом глинозему до 70%. Улоговини Маракайбо та річки Магдалена, затоки Гуаякіль, а також Патагонія і шельф східного узбережжя багаті на нафту. Серед родовищ екзогенного походження особливе місце займають поклади монациту на східному узбережжі, який с важливим джерелом торію, а також дорогоцінного каміння, золота і платини в Колумбії.

Анди багаті на кольорові та рідкісні метали - мідні та молібденові руди Перу і Чілі, олов'яні руди Болівії тощо, які пов'язані з інтрузіями та виливами магми. Особливо багато родовищ в герцинських структурах - руди олова, вольфраму, сурми, вісмуту, срібла, селену, свинцю, нікелю та ін. З вулканічною діяльністю пов'язані поклади сірки.

Формування пустельного клімату в Центральних Андах і на західних схилах Анд виявилося сприятливим фактором для утворення селітри, йоду, бору та літію, а також для накопичення органічного добрива - пташиного посліду гуано. Родовища селітри та йоду пов'язані з біохімічними процесами в реліктових водоймах Атаками, а борати і літій є продуктами вулканічної діяльності, які накопичувалися в безстічних озерах (саларес).

Типи морфоструктур. 1 - цокольні низькі рівнини з малопотужною осадовою товщею; 2 - цокольні рівнини та плоскогір'я; 3 - високі цокольні плоскогір'я; 4 - низькі та високі пластові рівнини; 5-моноклінально-пластові рівнини; 6 - східчасті плато і «нападає»: 7 - трапові східчасті плато; 8 - лавові плато; 9 - плато (залишки давніх складчастих споруд); 10-височини з давнім складчастим фундаментом; 11- акумулятивні рівнини; 12-брилові гори; 13 - брилові гори та нагір'я; 14 - високі складчасті гори; 15 - складчасті середньогір'я та низькогір'я; 16-складчасто-брилові гори; 17-плоскогір'я; 18-вулканічні: І8а-гори, 186-нагір'я; 19- пластові і акумулятивні рівнини окраїнних та міжгірських улоговин.

Морфоструктурне районування. А - рівнинні області давньої Південно-Американської платформи; Б - рівнинні області Патагонської плити: В - відроджені гори різновікових складчастих областей, причленовані до Анд; Г - молоді гори області мезокайнозойської складчастості -Анди.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.