ОСОБЛИВОСТІ КЛІМАТУ І ВНУТРІШНІ ВОДИ.

Значний вплив на клімат. Північної Америки має форма континенту - полярна частина материка широка, а південна порівняно вузька. Через велику протяжність з півночі на південь окремі регіони материка дуже відрізняються між собою за кліматичними умовами. Так, якщо північ Канади за рік отримує лише 3360 МДж/м² сонячної радіації, то на півдні США і в Мексиці річна кількість її перевищує 5800, а в Центральній Америці 7500 МДж/м².

Високі Кордільєри на заході і відсутність значних піднять на півночі внутрішніх районів материка обумовлюють в значній мірі особливості циркуляційних процесів. Так, західні потоки повітряних мас затримуються західними схилами Кордільєр, тому вплив Тихого океану на клімат обмежений лише прибереговою смугою; на решті території вплив його досить слабкий. Немає перешкод для переносу холодних арктичних повітряних мас на південь материка взимку і теплих тропічних на північ влітку. Невисокі Аппалачі не перешкоджають проникненню вологих вітрів з Атлантики на материк в теплу пору року.

Важливу роль у формуванні клімату відіграють баричні центри над океанами. Над північною частиною Атлантики формується два баричних центри - Ісландський мінімум та Азорський максимум, а на цих же широтах Тихого океану - Алеутський мінімум (влітку виражений нечітко) та Гавайський максимум. Взаємодія цих центрів обумовлює загальну схему циркуляції атмосфери над материком та формування теплих і холодних течій.

На відміну від Європи, Північна Америка перебуває під впливом західної периферії Ісландського мінімуму. Це спричинює утворення таких холодних течій, як Східно-Гренландська і Лабрадорська, які мають значний вплив на клімат північного сходу материка, особливо влітку.

Каліфорнійська холодна течія, яка є компенсаційною, впливає лише на крайній південний захід материка. Північна частина тихоокеанського узбережжя перебуває під впливом теплої Аляскинської течії, яка утворюється в результаті втягнення повітряних мас в Алеутський мінімум і саме це обумовлює напрям Північно-Тихоокеанської течії в Аляскияську затоку.

Взямку більша частина материка дуже охолоджена порівняно з океанами, тому над материком формується область підвищеного тиску. Центр її знаходиться в районі 40° пн. ш. та 110° зх. д. і внаслідок особливостей орографії (положення у межа:х замкнутих внутрішніх плато Кордільєр, оточення з заходу та сходу високими хребтами) та незначних розмірів вплив цього максимума досить обмежений та непостійний. Цікаво, що він розміщений на межі помірного та субтропічного поясів, тобто там, де вже немає інтенсивного охолодження. Причиною цього явища є припіднятість Великого Басейну та його ізоляція від сусідніх ділянок материка.

Завдяки тому, що в помірних широтах панують західні вітри, великий вплив на материк має Алеутський мінімум. Взимку по його південно-східній периферії виноситься досить тепле тихоокеанське повітря. Тому на узбережжі тепла зима з середньомісячними температурами +6°, +8°, чому також сприяє тепла Аляскинська течія. Переваливши через Берегові хребти, океанічне повітря втрачає вологу і охолоджується. Холодні вітри стікають по східних схилах Скелястих гір і при цьому відбувається нагрівання повітря на один градус на кожні сто метрів опускання внаслідок адіабатичного процесу - виникає феновий ефект. Такий теплий вітер, що стікає по схилах гір в Північній Америці називається чінук - «пожирач снігу»- Наслідком його впливу є те, що на Великих рівнинах за 10-15 хвилин температура може підвищитися на 10°- 15° і часто при цьому відбувається інтенсивне танення снігу.

Арктичне повітря, не зустрічаючи на шляху свого руху орографічних перешкод, взимку проникає далеко на південь і часто приносить опади у вигляді снігу. Навіть на півострові Флоріда та узбережжі Мексиканської затоки бувають заморозки. Проте відсутність гір субширотного простягання та наявність області низького тиску (депресії) над морем Баффіна сприяє частому проникненню теплих тропічних мас з півдня далеко на північ. При зіткненні холодних і теплих повітряних мас виникають активні циклони - погода над материком в центральній та східній частинах часто і різко змінюється.

Циклонічна діяльність взимку особливо активна на північному заході материка, де на тихоокеанському узбережжі та західних схилах Кордільєр часто випадають опади. Значне зволоження мають і східні, приатлантичні райони як наслідок фронтального зіткнення холодних континентальних повітряних мас, які виносяться з материка (зимовий мусон) з теплими океанічними. Проте в зв'язку з слабкою стійкістю антициклонів над Північною Америкою зимовий мусон виражений слабо.

Найнижчі температури в січні (до -70°) спостерігаються на Гренландії, на плато Юкон, а також в басейні річки Маккензі. Середня температура січня тут варіює в межах -30°-35° . Північніше 40° пн.ш. середні температури січня нижчі нуля. Порівняно з Європою, у Північній Америці на однакових широтах значно нижчі температури повітря: так, в Нью-Йорку січень на 9° холодніший, ніж в Неаполі, а у Вінніпезі на 14,5° холодніше, ніж в Києві. Пояснюється це частим вторгненням дуже холодних арктичних повітряних мас. Це має важливе географічне значення, бо обумовлює помітне зміщення на південь меж природних зон. На Центральних рівнинах середньосічнева температура змінюється від-15° на півночі до +15° на півдні, а на півдні Мексики до+20⁰.

Центральна Америка взимку знаходиться під впливом північно-східних пасатів Північної півкулі, які дмуть з Атлантики. Вони приносять значну кількість опадів на східні схили гір та узбережжя. Але на західних, підвітряних схилах, переважає суха погода - опади випадають рідко. Тихоокеанське узбережжя, залишаючись в «тіні дощу», знаходиться під впливом холодної Каліфорнійської течії, над якою панують північні та північно-східні вітри, що відтікають по східній периферії Гаванського максимума. Таким чином, в Центральну Америку вони не проникають і опадів не приносять. На півдні тихоокеанського узбережжя Центральної Америки також є зимовий сухий сезон, хоча і виділяється не так чітко.

Влітку більша частина материка добре прогрівається і на місці зимового максимуму над внутрішніми плато Кордільєр формується область низького тиску - Північноамериканський мінімум. Гавайський і Азорськнй максимуми як постійно діючі центри високого тиску зміщуються на північ і розширюються. Перший з них має дуже значний вплив на узбережжя субтропічних широт, проте вплив його на центральну частину материка незначний, незважаючи на існування тут області низького тиску. Тропічне повітря, переміщуючись по східній периферії Гавайського максимуму над холодною Каліфорнійською течією з північного сходу та півночі на південний захід, на материк не проникає.

Значно більший вплив на материк має Азорський максимум. Маси теплого атлантичного повітря по західній периферії Азорського максимуму південно-східними і східними вітрами поширюються аж до Скелястих гір, бо Аппалачі для них не є значною перешкодою. Ці вітри приносять досить значні і, підкреслимо, постійні з року в рік опади у внутрішні райони і особливо на східні схили Апалач. З віддаленням від океану вони поступово втрачають вологу і трансформуються в континентальне повітря. Влітку сильніше відчувається вплив вологих повітряних мас з Мексиканської затоки, які несуть велику кількість атмосферних опадів у південно-східні райони материка і поступово відхиляються на схід, попадаючи в потік західних вітрів. Особливо відчувається вплив цього повітря до 40° пн. ш.

Як і взимку, з півночі по західній периферії Ісландського мінімуму на материк проникають холодні арктичні повітряні маси, які, проте, _ впливають лише на північну частину континенту. Крім того, циклонічна І діяльність влітку значно слабша, ніж взимку, а тому і меридіональний » обмін повітряних мас в цей сезон слабший.

Східні райони Центральної Америки влітку знаходяться під впливом вологого північно-східного пасату, який до того ж посилюється східними вітрами, що відтікають по південній периферії Азорського максимуму. Тут випадає значна кількість опадів. В західних, тихоокеанських районах цієї частини материка також випадають опади, їх приносить екваторіальний мусон з південного заходу, бо екваторіальна депресія змішується в цей час на північ.

Напрям ізотерм в липні такий самий, як і в січні - приблизно з заходу на схід. Внаслідок дії холодної Лабрадорської течії в липні у північній частині материка температури знижуються в напрямку на північ і до Атлантичного океану. Найнижчі температури липня (не вище + 5°) спостерігаються на північному узбережжі Канади та Аляски. Ніде на земній кулі ізотерма липня + 10°, яка є південною межею лісотундри, не заходить так далеко на південь, як у Північній Америці - до 55° пн.ш. (на півострові Лабрадор).

Найвищі температури зафіксовані на південному заході США, в Долині Смерті ( +56,6° ), а середня температура липня тут +38°. Різниця температур між північною та південною частинами материка влітку значно менша, ніж взимку : на півночі Канади середньолипнева температура +10°, а на узбережжі Мексиканської затоки +22°.

Розподіл опадів на материку досить нерівномірний. В районі постійної дії західних вітрів, у помірному поясі на навітряних схилах Кордільєр випадає понад 1000 мм на рік (в районі масиву Олімпес поблизу міста Сіетл близько 6000 мм). Найменше опадів випадає в замкнутих улоговинах Великого Басейну (менше 100 мм на рік), а також на плато Колорадо, півночі Мексиканського нагір'я (до 200 мм ), де панує сухе тропічне повітря з температурними інверсіями, а високі хребти перешкоджають проникненню вологих повітряних мас. На сході, де впливають атлантичні повітряні маси кількість опадів змінюється з сходу на захід (від 1400 мм на рік на узбережжі до 360 мм на Великих рівнинах). На східних схилах гір Центральної Америки опадів випадає до 4000 мм на рік. їх приносять пасати Північної півкулі. На крайньому півдні Центральної Америки, в субекваторіальному поясі, на західні схили гір опади (до 3000 мм) приносить екваторіальний мусон з Тихого океану.

Особливості рельєфу Північної Америки» відносна близькість арктичних і тропічних водних басейнів, значні контрасти в нагріванні поверхні і активність атмосферних фронтів створюють умови для утворення торнадо (смерчів) та ураганів, які часто мають катастрофічний характер і завдають значної шкоди населенню (особливо Центральних рівнин, узбережжя Атлантики та островів Центральної Америки).

З півночі на південь на материку чітко простежуються майже всі кліматичні пояси, у межах яких с суттєві відміни між західними та східними частинами.

Південною межею арктичного поясу є ізотерма липня + 5°. Увесь рік тут панують арктичні повітряні маси. Найнижчі температури січня зафіксовані в Гренландії (до -70°). Влітку на північному сході поясу, де впливають Лабрадорська течія та Гудзонова затока, досить холодно. Південною межею субарктичного поясу є зимове положення арктичного фронту. Тут середньолипневі температури вищі, ніж в арктичному поясі (До +10°), Взимку панують арктичні, а влітку помірні повітряні маси. Вплив Тихого океану відчувається лише на Алясці, а Атлантичного - на півдні Гренландії, тому тут вологість значно вища, ніж у внутрішніх районах. Опадів Тут більше, ніж в арктичному поясі - до 500 мм, а на південному сході Аляски понад 1500 мм на рік. Повсюди поширена багаторічна мерзлота.

Помірний пояс займає значні території. Тут увесь рік панує помірне повітря.Виділяється три типи клімату: мусонний на сході, континентальний у внутрішніх районах та океанічний на заході.

Притлантичні райони з мусонним кліматом мають середні температури січня -5°-10° ,а на півночі до -20°. Літні опади приносять вологі вітри з Атлантики. Температура липня внаслідок впливу холодної течії не перевищує +18°. Влітку Лабрадорська течія сприяє утворенню густих і тривалих туманів.

У внутрішніх районах зима більш сувора, з хуртовинами, які спричинені вторгненнями арктичного повітря. Тут утворюється потужний сніговий покрив. Влітку в зв'язку із проникненням тропічного повітря з Мексиканської затоки часто спостерігаються різкі підвищення температури (до +45°), які супроводжуються суховіями та засухами.

Тихоокеанське узбережжя, перебуваючи під впливом західних вітрів та теплої Аляскинської течії виділяється океанічним типом клімату з середніми температурами січня близько нуля» а липня +15° +17°. Опадів випадає близько 2000, а в районі масиву Олімпес близько 6000 мм на рік, переважно у вигляді дощу.

Від півострова Флоріда до Каліфорнії тягнеться субтропічний пояс, де влітку панують тропічні, а взимку помірні повітряні маси. Виділяється чотири типи клімату: мусонний приатлантичний, континентальний, високогірний та середземноморський на заході.

Поблизу Атлантичного океану влітку випадає значна кількість опадів від літнього мусону, який має східний та півдеано-східний напрям. Зимою сюди проникає холодне континентальне повітря, тому тут часто бувають похолодання і снігопади. Середньосічневі температури тут +10°+15°, а липня +23^Ь +24°.

Континентальна область охоплює басейн Міссісіпі. Влітку сюди проникає тропічне повітря, яке приносить багато опадів з Мексиканської затоки.Середньолйпйеві температури близько 30°. Часто бувають торнадо, що пояснюється значними контрастами температур з висотою у тропічних повітряних масах, що поступають з Мексиканської затоки. Вони спостерігаються в теплих секторах перед холодними фронтами. Взимку переважає континентальне повітря, але січневі температури майже скрізь вищі нуля, а на півдні досягають +15°. Проте практично щороку тут бувають сильні похолодання (до -10°), викликані вторгненням холодного повітря з півночі.

Високогірна область, куди входять внутрішні плато Кордільєр характеризується засушливим кліматом. Панують аридні умови і пустельні ландшафти з дуже жарким літом та відносно прохолодною зимою. Саме тут зафіксовано найвищу температуру материка (+56,6° в тіні). Для цієї території характерні значні річні та добові амплітуди температур.

Вузька смуга західного узбережжя має типовий середземноморський клімат з м'якою вологою зимою та сухим жарким літом.Середньояипневі температури тут +І2°+25° і значно нижчі, ніж в Середземномор'ї. Це пояснюється впливом холодної Каліфорнійської течії.А зима тепла, з середніми температурами січня +12° +15°, з частими дощами, які приносить океанічне повітря, бо в цей час тут переважають західні вітри,

В межах тропічного поясу, який займає Мексиканське нагір'я і де увесь рік панує тропічне повітря виділяється три типи клімату -океанічний (на узбережжі Мексиканської затоки), де опади випадають на протязі всього року - їх приносять північно-східні пасати; континентальний (внутрішні райони Мексиканського нагір'я), з аридними умовами, бо вологу перехоплюють східні схили Східної С'єрра-Мадре та засушливий тихоокеанський, який дуже схожий на клімат берегових пустель Атакама і Наміб. Внаслідок постійного впливу холодної течії та низхідних повітряних потоків опадів тут випадає дуже мало, але вологість повітря завжди велика. Амплітуди температурних коливань через близькість океану незначні.

Крайня південна частина Центральної Америки в районі Панамського перешийку знаходиться в межах субекваторіального поясу. На атлантичне узбережжя опади приносить північно-східний пасат Північної півкулі, а на тихоокеанське - південно-західний екваторіальний мусон і переважна більшість їх випадає влітку, коли сюди зміщується екваторіальна депресія. Високі температури майже не зазнають коливань на протязі року.

Агрокліматичні ресурси материка характеризуються тим, що на більшій його частині суми активних температур складають 5000°. Якщо на півночі 300 днів року мають температуру нижче нуля, то на кордоні США і Канади - 180 , а на півдні США - лише 5 днів. Це сприяє вирощуванню в Канаді сільськогосподарських культур помірного поясу (пшениця, жито, картопля тощо), а в США і теплолюбивих культур -бавовнику, рису, арахісу, цитрусових та ін. Лише Великі рівнини та Мексиканське нагір'я знаходяться в умовах засушливого клімату. На території ж Центральної Америки сума активних температур складає від 6 до 9 тисяч градусів, що сприяє вирощуванню усіх тропічних культур — бананів, ананасів, кофе, грейпфрутів, авокадо, манго і т.д.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Внутрішні води

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.