Поняття механізму забезпечення і захисту прав і свобод людини. Політичні та юридичні механізми контролю.
Механізм забезпечення і захисту прав і свобод людини у сучасних умовах є складним правовим комплексом, що включає як внутрішньодержавні, так і міжнародні засоби. Це, з одного боку, національні нормативні акти і орієнтовані на їх виконання органи держави, а з другого — міжнародні договори і створювані на їх основі органи, покликані забезпечити реалізацію норм, визнаних державами обов'язковими.
Для визначення прав і обов'язків держав і індивідів в рамках міжнародно-правових актів, що встановлюють стандарти основних прав і свобод людини і гарантії їх захисту, необхідним є чітке формулювання термінологічних особливостей «забезпечення» і «захисту» прав і свобод людини. У цьому сенсі матеріальні (міжнародні договірні і звичаєві) норми міжнародного права, що визначають зміст прав людини, належать до «механізму забезпечення прав людини».Тоді як акти, що регулюють діяльність органів міжнародних правозахисних організацій та норми договірного міжнародного права зі створення і діяльності конвенційних органів, які називають «органами з контролю за дотриманням договорів», або «договірними органами», що відповідають за охорону таких прав, належать до «захисту прав людини»,надаючи власні механізми для захисту цих прав у разі порушення.
З цього приводу необхідно зазначити, що з часів прийняття Міжнародного Білля прав людини при розробці практично будь-якого нового фундаментального договору в галузі прав людини в нього включають статті, що передбачають створення та компетенцію того або іншого контрольного (імплементаційного) механізму.
За органами, що здійснюють контроль, такі механізми поділяються на політичні та юридичні. Політичними є загальні та спеціальні органи міжнародних міжурядових універсальних та регіональних організацій у сфері захисту прав людини, наприклад: Рада з прав людини ООН, Комітет Міністрів Ради Європи та ін.
Міжнародні юридичні інструменти мають форму договорів (також званих угодами, конвенціями і протоколами до них, хартіями тощо), які мають обов'язкову юридичну силу для договірних держав - учасниць, а також міжнародних звичаїв, на які вони дали явно виражену чи мовчазну згоду. До юридичних інструментів не належать політичні акти міжнародних організацій (наприклад, положення декларацій ООН не є юридично обов'язковими для виконання державами).