• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Засоби спілкування.

Змістовий аспект спілкування реалізується за допо­могою певних засобів — знакових систем. Основним за­собом спілкування у людському суспільстві є мова. Оскі­льки будь-яке повідомлення не залишає людину байду­жою, то в спілкування завжди включені емоції. Емоційне ставлення, що супроводжує мовленнєві висловлювання, утворює особливий, невербальний аспект обміну інформа­цією — невербальну комунікацію.

До невербальної комунікаціїналежать:

· оптико-кінетична система знаків (міміка, пантоміма),

· паралінгвістична (система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність і т. д.) і екстралінгвістична (покашлювання, плач, сміх і т. д.) системи знаків.

Простір і час також виступають особливою знаковою системою (їх вивчає психологія — проксеміка), а контакт очей є системою знаків, що мають значення у візуальному спілкуванні.

Перевір себе

1. Які існують засоби спілкування?

а) вербальні;

б) емоційні;

в) невербальні;

г) фізичні.

2. Що означають «вербальні засоби спілкування»?

а) комуні­кація використовує як знакову систему мову;

б) різні знакові системи: оптико-кінетичну, пара- та екстралінгвістичну, просторо­во-часову, контакт «очі в очі», які мають свої особливості;

в) це явища деформації комунікаційного процесу, викликані різними причинами, що можуть приводити до неадекватних дій одержувача;

г) комунікативні перешкоди, породжувані людськими емоціями, системами цінностей і невмінням слухати співрозмовника.

3. Що входить до оптико-кінетичної системи знаків?

а) мова; б) жести, міміка, пантоміма.

в) емоції; г) діалог.

4. Паралінгвістична система – це …

а) різні знакові системи: оптико-кінетичну, пара- та екстралінгвістичну, просторо­во-часову, контакт «очі в очі», які мають свої особливості;

б) обмін повідомленнями (описами), запитаннями та відповідями;

в) це комунікативні перешкоди, що виникають у матеріальному середовищі;

г) це система вокалізації мовлення, до характеризується якістю голосу, його діапазоном, тональністю і виражає почуття та стани людини.

5. Що вивчає проксеміка?

а) норми просторової і часової орга­нізації спілкування;

б) поведінку людей у небезпечних ситуаціях;

в) оптико-кінетичну систему знаків;

г) інша відповідь.

6. Що не входить до невербальної комунікації?

а) міміка, пантоміма;

б) система вокалізації;

в) мова, сам процес спілкування;

г) покашлювання, плач, сміх.

7. В залежності від спрямування спілкування може бути :

а) діловим та особистісним, інструментальним та цільовим;

б) міжіндивідним, індивідно-груповим, міжгруповим ;

в) короткочасним , тривалим;

г) закінченим та незакінченим.

7. Когнітивне спілкування - це:

а) процес спілкуватися з відсут­нім співрозмовником за допомогою писемних текстів;

б) здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів;

в) це обмін психічними та фізіологічними станами;

г) це обмін знаннями.

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Існує кілька таких систем, які використовуються в комунікативному процесі й відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні.

Вербальна (від лат. vегbum — слово, словесний, усний) комуні­кація використовує як знакову систему мову — найбільш універ­сальний засіб людського спілкування, який забезпечує змістовий аспект взаємодії і взаєморозуміння у процесі спільної діяльності. Достеменність розуміння слухачем змісту висловлювання може ста­ти очевидною для комунікатора лише тоді, коли відбудеться зміна «комунікативних ролей», тобто коли реципієнт стане комунікатором і своїм висловлюванням дасть знати про те, як він розкрив зміст ін­формації.

Діалог, або діалогічне мовлення, як специфічний різновид роз­мови є послідовною зміною комунікативних ролей, в ході якої вияв­ляється зміст мовленнєвого повідомлення, тобто відбувається збага­чення, розвиток інформації.

Невербальна комунікація. До невербальних засобів комунікації належать зовнішність людини, міміка, жести, просторове розміщення співрозмовників, сміх, сльози, об­мін поглядами, шкірно-м'язовий контакт, обмін предмета­ми, фотографіями, малюнками та ін. Ці знакові системи доповнюють, а іноді й замінюють слова. Невербальні засоби широко використовуються для спрямування і підсилення мовленнєвого висловлювання.

Неабияке значення в спілкуванні має зовнішність лю­дини, яку утворюють фізіогномічна маска, одяг, манери.

Фізіогномічна маска — основний вираз обличчя, який формується протягом життя під впливом думок, що пе­реважають, почуттів, ставлень. її коригують зачіскою, кос­метикою тощо.

Одяг нерідко є свідченням професійної належності. (Стиль одягу викликає у партнера по спілкуванню очікування певної поведінки. Так, військова форма є підставою для сподівання, що партнер — дисциплінована людина. При встановленні контакту зовнішність людини має вели­ке значення. На її основі складається перше враження, яке часто визначає подальший розвиток стосунків.

Динамічний аспект спілкування виявляється в міміці та жестах.

Міміка — динамічний вираз обличчя в певний мо­мент спілкування.

Жест — соціально сформований рух, що передає певний психічний стан. Він з'явився раніше, ніж вербальні засоби. Уже маленька дитина за допомогою жестів виражає свої потреби, бажання і ставлення.

Жести людини дуже різноманітні. Вони бувають ко­мунікативними (замінюють мовлення у спілкуванні і мо­жуть виконувати самостійну функцію, наприклад підні­мання при зустрічі руки задля привітання); жестами під­креслення (супроводжують мовлення і посилюють його вплив); модальними (слугують для вираження оцінки чи ставлення до ситуації, наприклад вертикально піднятий великий палець руки означає високу оцінку).

Міміка і жести розвиваються як суспільні засоби ко­мунікації, хоча деякі елементи є природженими. Суспі­льна залежність їх виражається в тому, що в різних культурах ті самі жести і вирази обличчя мають різне значення. Наприклад, вертикальне похитування головою українець сприйме як ствердження, а болгарин — як за­перечення.

На результат спілкування впливає міжособистісний простір, тобто дистанція між партнерами, їх розташування. Виявилося, що чим тісніші стосунки між людьми, тим на меншій віддалі один від одного вони розташовуються в процесі спілкування. Дистанція спілкування залежить від національності, соціального статусу, віку партнерів тощо. Дуже близька, як і надто віддалена, дистанції негативно позначаються на спілкуванні.

У американській психології виділяють чотири дистан­ції спілкування між партнерами: інтимна (до 0,5 метра), міжособистісна (0,5—1,2 метра), соціальна (1,2—3,7 мет­ра) і публічна (3—7 метрів і більше). Змінюючи дистан­цію, можна посилювати чи послаблювати вплив на парт­нера. Правильно обрана дистанція створює сприятливі умови для спілкування.

Невербальні засоби комунікації включають в себе різні знакові системи: оптико-кінетичну, пара- та екстралінгвістичну, просторо­во-часову, контакт «очі в очі», які мають свої особливості.

Оптико-кінетична система знаків — жести, міміка, пантоміма. Загалом цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рух —- жестикуляція, облич­чя — міміка, пози — пантоміма). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кінетичної системи знаків до ситуації комунікації надає спілкуванню певних нюансів, що сприймаються неоднозначно за умов використання од­них і тих самих жестів у різних національних культурах. Значущість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що виокремилась особлива галузь досліджень — кінесика, яка ви­вчає ці проблеми.

Велике значення у невербальній комунікації мають вираз об­личчя, погляд. Вираз обличчя найбільше підкреслюють кути губ, на­хмурювання або піднімання брів і зморщування чола. Ці елементи міміки дають змогу передати всю гаму емоцій і почуттів — від при­ємного здивування до розчарування.

Погляд — ключовий елемент невербальної комунікації. Як правило, саме ним партнер висловлює інтерес до розмови. Бігаючий погляд найчастіше говорить про нудьгу або про бажання у свою чергу взяти слово (якщо тільки воно не виражає страх чи почуття провини).

Пильний погляд, спрямований прямо в очі співрозмовнику, час­то сприймається як ознака деякої агресивності.

Функції погляду, проте, залежать і від типу культури. Так, в африканських країнах і на Сході опускання очей слухачем перед тим, хто говорить, є знаком поваги до останнього.

Певне значення мають також жести. Палець, що вказує на іншу людину, сприймається як більш агресивний жест, ніж розкриті й по­вернені до неї долоні. Похитування головою, нахил її до плеча або в бік партнера завжди вважаються ознаками інтересу.

Свої почуття та стани людина може висловлювати також за до­помогою пантоміми. Наприклад, людина виявляє до партнера від­критість, якщо стоїть до нього обличчям, а не боком. Неприязнь у людини, що сидить, виявляється у напруженості тіла і, навпаки, розкутість тіла, нахил вперед є виразом симпатії.

Паралінгвістична система — це система вокалізації мовлення, до характеризується якістю голосу, його діапазоном, тональністю і виражає почуття та стани людини. Так, спокійний і солідний голос знімає напругу, збуджує інтерес, а роздратований — сприймається як ознака агресивності. Екстралінгвістична знакова система — це включення в мовлення пауз, інших нелінгвістичних компонентів покашлювання, сміх), темп мовлення.

Простір і час організації комунікативного процесу виступають теж особливою знаковою системою, мають певне сенсове навантаження як компоненти комунікативних ситуацій. Так, розташування партнерів обличчям одне до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу до того, хто говорить, натомість окрик у спину може мати негативне значення.

У різних культурах розроблені свої нормативи часових характе­ристик спілкування, які є своєрідними доповненнями до семантично значущої інформації. Своєчасний прихід до початку переговорів символізує увічливість, повагу до партнера, запізнення ж інтерпрету­ється як вияв неповаги, легковажності

Існує навіть окрема галузь — проксемика (Е. Холл), яка вивчає норми просторової і часової орга­нізації спілкування («просторова психологія»).

Дослідження в цій галузі пов'язані з вивченням специфічних наборів просторових та часових констант комунікативної ситуації. Останні називаються хронотопами. У літературі описані, зокрема, хронотопи «лікарняної палати», «вагонного супутника» та ін. Суть їх полягає в тому, що специфічна ситуація спілкування створює ін­коли несподівані ефекти впливу.

Ще однією специфічною знаковою системою є контакт «очі в очі», який проявляється як своєрідне «візуальне спілкування». У соціально-психологічних дослідженнях контакту «очі в очі» основна увага дослідників зосереджувалась, перш за все, на вивченні інтим­ного спілкування. Англійський дослідник М. Аргайл розробив на­віть певну «формулу інтимності», з'ясувавши залежність міри інти­мності від такого параметра, як дистанція спілкування, яка по-різно­му дає можливість використовувати контакт «очі в очі».

Особливе значення має «візуальне спілкування» для дитини. Встановлено, що дитині властиве фіксування уваги передусім на людському обличчі. Експерименти на дорослих також засвідчили, що найбільш жвава реакція виявляється на два горизонтально розта­шовані кола (аналоги очей).

У розмові люди то дивляться одне на одного, то відводять очі. Постійний погляд заважає зосередитися. Найчастіше дивляться в очі упродовж не більше 10 с. Це буває перед початком розмови або піс­ля перших кількох слів, Потім зустрічаються очима час від часу. Візуальний контакт відбувається, здебільшого, коли обговорюється приємна тема. При обговоренні неприємної теми часто утримуються від такого контакту. Охочіше дивляться на тих, ким захоплюються, або з ким знаходяться в близьких стосунках. Більш схильні до візуального контакту жінки. Контакт очей доповнює вербальну ко­мунікацію.

У представників деяких культур засобом невербальної комуні­кації є дотик. Це невід'ємний елемент комунікації в Африці, на Середньому Сході, в більшості країн Латинської Америки. Один спостерігач підрахував, що пара, яка сидить за столиком ресторану в Парижі, за одну годину здійснює в середньому І 10 взаємних доти­ків, у Лондоні — жодного, у Джексонвілі (США) — близько восьми.

Стосовно всіх чотирьох груп невербальних засобів комунікації постає одне загальне питання: що їх об'єднує? Кожна з них стано­вить собою певну знакову систему, яку можна розглядати як пев­ний код. І якщо у випадку з мовою система кодування загальнові­дома, то під час невербальної комунікації важливо у кожному випадку визначити, що ж можна вважати кодом і як забезпечити володіння ним партнером по комунікації. У протилежному випадку ніякого змістовного «додатку» до вербальної комунікації названі системи не дадуть.

Як відомо, в загальній теорії інформації є поняття «семантично значуща інформація» — це та кількість інформації, яка постає не на вході», а на «виході» відповідної комунікаційної інстанції, тобто та, яка «спрацьовує», причому на «вході» її завжди більше, ніж на «ви­ході». У контексті людської комунікації це поняття можна інтерпре­тувати так: семантично значуща інформація — це та, яка впливає на зміну поведінки людини і становить для неї певний сенс. Усі невербальні знакові системи комунікації збагачують цей сенс, допомага­ють розкрити повністю змістовий бік відповідної інформації.

Вербальна і невербальна комунікації є тісно пов'язаними між собою. Невербальна комунікація є суттєвим «додатком» до вербаль­ної, підсилює її. За оцінкою дослідників, тільки 7 % змісту повідом­лення передається значенням слів, у той час як 38 % інформації, що передасться, визначається тим, як ці слова вимовляються, і 55 % — виразом обличчя.

Читайте також:

1. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
2. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
3. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
4. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
5. V Засоби навчання
6. Адреноблокуючі засоби.
7. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
8. Акустичні засоби|кошти| захисту
9. АПАРАТНІ ЗАСОБИ ПЕРСОНАЛЬНИХ КОМП’ЮТЕРІВ
10. Банк (філія) - учасник СЕП не має права передавати засоби захисту інформації іншій установі.
11. Бар’єри, які заважають ефективності педагогічного спілкування.
12. ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ. ЗАСОБИ ВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ.

Переглядів: 10086