Сучасне поняття зайнятості.

Розглянyвши у попередньому роздiлi проблеми визначення обсягу пропозицiї на ринку праці, можна зробити висновок про доцiльнiсть аналiзу трьох сфер зайнятостi: зайнятiсть працездатного населення (трудових ресурсiв); зайнятiсть економiчно активного населення (робочої сили); зайнятiсть населення на ринку працi, тобто зайнятiсть найманою працею.

Законодавство України про зайнятiсть розглядає саме першу із трьох зазначених сфер зайнятостi. Вiдповiдно до цього законодавства, зайнятiсть населення – це дiяльнiсть, пов’язана із задоволенням власних i суспiльних потреб. Зайнятiстю визнається дiяльнiсть не лише на державних пiдприємствах, а й в особистому, фермерському та iншому господарствi, садiвництвi; iндивiдуальна трудова дiяльнiсть; пiдприємництво i т. п., тобто дiяльнiсть, яка базується на правi вiльного володiння своєю здатнiстю до працi й правi власностi на засоби виробництва для виконання цих робiт.

Соцiально–економiчна система зайнятостi виконує три функцiї:

— економiчну – як фактор створення суспiльного продукту;

— доходну – як засiб одержання трудових доходiв;

— суспiльну – як засiб задоволення потреби в працi.

Аналіз переліку категорiй населення, які законодавство України вiдносить до зайнятих, показує, що при цьому певною мірою враховувалась схема поділу економічно активного населення на зайнятих і безробітних. За цією схемою до зайнятого населення відносяться особи, яких не можна визнати безробітними. Отже, до зайнятого населення сучасне законодавство вiдносить громадян України, якi проживають на територiї України на законних пiдставах:

1. працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

2. громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їхніх сімей, що беруть участь у виробництві;

3. обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

4. які проходять службу в Збройних силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

5. які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих закладах освіти;

6. працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні й виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Перш нiж перейти до визначення поняття полiтики або концепцiї зайнятостi, з’ясуємо, що собою являє зайнятiсть з економiчних і соцiальних позицiй.

Зайнятiсть з економiчних позицiй суспiльства – це дiяльнiсть працездатного населення, пов’язана зі створенням суспiльного продукту або нацiонального доходу. Ця зайнятiсть щодо корисностi для суспiльства має вирiшальне значення. Вона визначає як економiчний потенцiал суспiльства, так i рiвень i якiсть життя населення загалом i добробут окремих громадян. Зайнятiсть з економічних позицiй можна розглядати як продуктивну зайнятiсть.

Продуктивна зайнятiсть – це така зайнятiсть населення, яка завдяки високопродуктивній працi створює необхiднi для розвитку суспiльства ресурси i дає кожному працiвниковi доход, не менший, нiж потрiбно для вiдтворення його фiзичних, iнтелектуальних i професiйних якостей, тобто, щонайменше, забезпечує просте вiдтворення робочої сили. За умов продуктивної зайнятостi за рахунок продуктивностi працi в сферi матерiального виробництва забезпечується заробiток кожному членові суспiльства на рiвнi або вище законодавчо встановленої вартостi мiнiмального споживчого бюджету (в тому числi пенсiонерам, дiтям, iнвалiдам, безробiтним, працюючим у невиробничих галузях, вiйськовослужбовцям, студентам, учням), а також рiзнi необхiднi державнi витрати для нормального, всебiчного розвитку суспiльства (витрати на утримання армiї, розвиток науки, культури, охорони здоров’я, розв’язання надзвичайних ситуацiй тощо).

Аналiз продуктивної зайнятостi дає змогу зробити такi висновки:

— чим вище економiчне навантаження на працюючих у сферi матерiального виробництва, тим вищою має бути продуктивнiсть працi в цiй сферi, щоб забезпечити продуктивну зайнятiсть населення, а отже, належний рiвень життя;

— зниження продуктивностi суспiльної працi нижче вказаного рiвня означає, що зайнятiсть населення на макрорiвнi не є продуктивною i тому необхiдно або знижувати вартiсть МСБ i загальнодержавних витрат, або взагалi змiнювати МСБ та межу малозабезпеченостi;

— подальший розвиток суспiльства i належний рiвень життя всiх членів суспiльства можна забезпечити лише за умов продуктивної зайнятостi за рахунок впровадження новiтнiх технологiй i прогресивної технiки. Тiльки за таких умов можна збiльшувати вартiсть МСБ, чисельнiсть зайнятих у невиробничiй сферi, запроваджувати додатковi пiльги, збiльшувати пенсiї, рiзноманiтнi дотацiї i загалом змiцнювати соцiальний захист населення.

Зайнятiсть із соцiальних позицiй – це, наприклад, зайнятiсть такими видами корисної дiяльностi, як навчання в загальноосвiтнiх школах, iнших денних навчальних закладах, служба в армiї, зайнятiсть у домашньому господарствi, виховання дiтей, догляд за хворими i людьми похилого вiку, участь у роботi громадських органiзацiй.

Цi два види зайнятостi належать до корисної дiяльностi й пов’язанi з поняттями економiчно активного i економiчно пасивного населення. За межами економiчної та суспільно корисної дiяльностi залишаються тi, хто з рiзних об’єктивних або суб’єктивних причин не змiг знайти для себе корисну сферу дiяльностi, що не суперечить закону.

Отже, зайнятiсть як соцiально–економiчна категорiя синтезує сукупнiсть вiдносин щодо участi людей в суспiльному виробництвi й пов’язана із забезпеченням масштабiв, умов i форм включення людей в суспiльно корисну працю, з процесами формування, розподiлу i використання трудових ресурсiв. Зайнятiсть вказує на рівень забезпечення працездатного населення робочими мiсцями в системi кооперацiї суспiльної працi, а також рiвень соцiального захисту в реалiзацiї права на працю. Враховуючи весь спектр вiдносин, якi проявляються i перетинаються в змiстi поняття «зайнятiсть», його можна визначити як сукупнiсть економiчних, правових, соцiальних, нацiональних та iнших вiдносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими мiсцями та їхньою участю в суспiльно кориснiй дiяльностi, що приносить їм заробiток або доход (прибуток).

Концептуально виокремлюються такi види зайнятостi: повна та глобальна, примусова та добровiльна зайнятiсть працездатного населення.

Поняття повної зайнятостi працездатного населення розглядається в контекстi зайнятостi всiх видiв ресурсiв. Як вiдомо, суспiльство прагне використати свої обмеженi ресурси максимально ефективно, тобто забезпечити їхню повну зайнятiсть, а отже, й повний обсяг виробництва. Пiд повною зайнятiстю наука економiкс розумiє використання всiх придатних для виробництва ресурсiв. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повиннi пустувати пахотнi землi, простоювати обладнання й машини i т. п. Однак потрібно використовувати не всi, а лише придатнi ресурси, наприклад, неможливо використовувати дитячу працю, працю iнвалiдiв i т. п. А повний обсяг виробництва означає ефективний розподiл ресурсiв, тобто використання ресурсiв з максимальною вiддачею.

Повна зайнятiсть населення вiдповiдає кiлькiсному (екстенсивному) аспекту зайнятостi. Її треба розглядати як зайнятiсть, при якiй пропозицiя робочої сили покривається попитом на неї з боку суспiльного виробництва. Повна зайнятiсть населення пов’язана зі створенням таких матерiально–технiчних і соцiально–економiчних умов, за яких кожному, хто бажає працювати, надається можливiсть брати участь у суспiльному виробництвi. У свою чергу, якiсному (iнтенсивному) аспекту вiдповiдає ефективна зайнятiсть, яка означає такий розподiл трудових ресурсiв у територiальному та галузевому розрiзах, за сферами прикладання працi та видами дiяльностi, який дає змогу в кожний момент одержувати найбiльший прирiст матерiальних i духовних благ i передбачає ефективне використання в трудовому процесi кожного зайнятого.

При повнiй i ефективнiй зайнятостi вирiшуються два завдання: створюється достатня кiлькiсть робочих мiсць i забезпечуються необхiдною кiлькiстю робочої сили пiдприємства i органiзацiї. Перше завдання вiдповiдає iнтересам населення, яке проживає на певнiй територiї, друге – iнтересам галузi, пiдприємства. Досягнення ефективної зайнятостi – завдання господарських одиниць, а повної – функцiя держави. Оптимальне спiввiдношення повної та ефективної зайнятостi дає змогу визначити рацiональну зайнятiсть.

Отже, повна зайнятiсть працездатного населення, як концепцiя, передбачає максимальне використання робочої сили для досягнення повного обсягу суспiльного виробництва. Вона тривалий час використовувалась багатьма країнами, як тими, що обрали соцiалiстичний шлях розвитку, так i тими, якi розвивались на основi капiталiстичного способу виробництва. Зокрема, в капiталiстичному свiтi концепцiя повної зайнятостi панувала до середини 70–х рокiв i базувалась на стимулюваннi державою попиту на робочу силу. Але, як з’ясувалося, суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матерiальної бази, а також зниження темпiв зростання виробництва за умов панування концепцiї повної зайнятостi зробили незворотним процес витiснення живої працi й загострили проблему безробiття. Це зумовило перехiд до нового пiдходу до розв’язання проблем зайнятостi. Вiдповiдно до визначення МОП, цей новий пiдхiд названо концепцiєю глобальної зайнятостi, яка враховує всi види економічної та суспільно корисної дiяльностi й формулюється як залучення всiх осiб працездатного вiку до розширеної сфери економiчно i суспільно корисної трудової дiяльностi.

Фундаментом концепцiї глобальної зайнятостi став широкий пiдхiд до сфери прикладання працi, тобто врахування всiх видiв корисної дiяльностi як у суспiльному виробництвi, так i поза ним. Ураховуються всi види дiяльностi: тимчасова зайнятiсть, робота домогосподарок i пенсiонерiв у себе вдома або в пiдсобному господарствi i т. п.

Концепцiя глобальної зайнятостi виходить також з потреб у трудовiй дiяльностi всього дорослого населення, передбачаючи нормування сукупного обсягу робiт i перерозподiл його мiж усiма бажаючими працевлаштуватись.

Вiдповiдно до широкого пiдходу концепцiя глобальної зайнятостi передбачає послаблення зв’язку трудової дiяльностi з традицiйними методами оплати працi. Тому мiнiмум оплати (як точка вiдлiку) має витiснятися поняттям гарантованого мiнiмального доходу, який не може регулюватись умовами роботи за наймом.

Для реалiзацiї цих методiв концепцiя глобальної зайнятостi потребує масової iндивiдуалiзацiї форм найму, режимiв та умов зайнятостi, самої структури життєдiяльностi людини, а саме: бiльш рiвномiрний розподiл навчання, трудового навантаження та дозвiлля на весь життєвий цикл. Останнє можливе через використання рiзноманiтних форм зайнятостi (особливо в молодому та похилому вiцi), перiодичне переривання активної трудової дiяльностi з метою навчання i т. п.

Деякi автори розрiзняють глобальну (загальну) та економiчну зайнятiсть. На їхню думку, економiчна зайнятiсть передбачає участь усього працездатного населення в суспiльному виробництвi, включаючи сферу послуг. Глобальна зайнятiсть поряд з цим передбачає навчання в загальноосвiтнiх, середнiх спецiальних і вищих навчальних закладах, ведення домашнього господарства, виховання дiтей, догляд за людьми похилого вiку та iнвалiдами, участь у державних органах i громадських органiзацiях, службу в збройних силах. Усе це деякою мірою відповідає уявленням про повну та глобальну зайнятість.

Економiчна зайнятiсть у такому трактуванні характеризується ефективнiстю та повнотою. Ефективнiсть зайнятостi передбачає, що вона має бути високопродуктивною, збалансованою, гуманною тощо. Критерiєм ефективної зайнятостi слугує економiя сукупної суспiльної працi, тобто працi живої та матерiалiзованої. Головним показником ефективної зайнятостi є продуктивнiсть суспiльної працi (ПСП), яка в наукових роботах соціалістичного періоду визначалась як спiввiдношення величини створеного в суспiльствi нацiонального доходу (НД) до кiлькостi зайнятих у матерiальному виробництвi (Т₁):

ПСП = НД/Т₁ × 100 %.

Використання при цьому методологiї матерiального виробництва пояснювалось тим, що 3/4 працездатного населення було зайнято в галузях матерiального виробництва. Соцiальна ж сфера, в тому числi сфера послуг, трактувалась як невиробнича. Водночас у сферi послуг в Японiї в 1986 р. було зайнято 55 % працездатного населення, i в нiй створювалось 63,5 % валового внутрiшнього продукту, а частка матерiального виробництва становила вiдповiдно 45 і 36,5 %.

З огляду на сучасну структуру економiки показник продуктивностi працi визначається за формулою, %,

ПСП = ВВП / (Т₁ + Т₂) ·100,

де ВВП – вироблений валовий внутрiшнiй продукт; Т₂ – кiлькiсть працiвникiв, зайнятих у нематерiальному виробництвi, зокрема у сфері послуг. Таку методологiю розрахунку продуктивностi працi було прийнято в Українi лише в 1988 р. Розрахунки за цим показником показують вiдставання України вiд iнших країн свiту. У 1990 р. середньорiчний внутрiшнiй продукт у розрахунку на душу населення становив у США 19780 крб., у Нiмеччинi – 18350 крб., у СРСР – 2937 крб., в Українi – 2742 крб. Тобто Україна вiдставала в 6,7 – 7,7 раза

Примусова зайнятiсть населення спостерігалася в iсторичному планi в рiзних країнах з рiзними способами виробництва. Одним із прикладiв її застосування були колишнi соцiалiстичні країни, в яких конституцiйно було закрiплено не тiльки право, а й обов’язок трудитись. Бiльше того, кожен працездатний громадянин мусив трудитися постiйно, по–перше, «вiд дзвоника до дзвоника» протягом робочого дня й тижня, а по–друге – з ранньої юностi до пенсiйного вiку. Пiд правом на працю розумiли гарантiю надання кожнiй людинi оплачуваної роботи з одночасним її обов’язком трудитись в обранiй нею сферi суспiльно корисної дiяльностi. Примусовiсть працi пiдкрiплялась також системою стимулiв, якi використовувались на той час. Отже, сформувався ланцюжок: обов’язок трудитись – безперервнiсть роботи – стимули безперервної роботи (черга на квартиру, машину, дачу, меблi, дитячi садки, ясла, путiвки i т. п.).

Тепер право на працю суттєво доповнене необхiднiстю надання кожнiй людинi пiдходящої для неї роботи з одночасною вiдмiною будь–яких форм примусу до працi, тому що вiльно вибрана зайнятiсть несумiсна з її обов’язковiстю. Кожен громадянин має право розпоряджатись своєю здатнiстю до працi. Це право доповнюється правом здiйснювати або не здiйснювати будь–яку, не заборонену законом, дiяльнiсть, у тому числi не пов’язану з виконанням оплачуваної роботи. При цьому допускається добровiльна зайнятiсть громадян, яка не може бути підставою для їхнього притягнення до адмiнiстративної, карної та iншої вiдповiдальностi. Але тим, хто готовий трудитись i вишукує можливості для цього, держава повинна надати пiдходящу роботу.

Зауважимо, що безперервна робота є благом i для пiдприємцiв (недаремно в Японiї практикують пожиттєвий найм, а в iнших країнах також iснують стимули безперервної роботи), i для працiвникiв. Але в умовах використання нової концепцiї зайнятостi не повинно бути протирiч мiж добровiльнiстю i безперервною роботою. Цього можна досягти, якщо стимулом буде лише заробiтна плата i надбавки. Тiльки потреба в гарантованих доходах має примусити людей входити до сфери працi.

В умовах добровiльної зайнятостi людина має право обрати навiть такi види дiяльностi: догляд за хворим членом сiм’ї або родичем, виховання дiтей у сiм’ї, ремонт квартир, будiвництво власного будинку, облаштування дачної дiлянки, тривалу подорож, покращення здоров’я, саморозвиток особистостi i т. п.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 6. Зайнятість населення	\|	Показники зайнятості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.