Моделі управління грошовими коштами

Модель управління грошовими коштами Баумола

На практиці виникає проблема визначення оптимальної суми потрібних грошових коштів. Із цією метою використовуються моделі управління грошовими коштами. Як і будь-яка економічна модель, модель Баумола передбачає ряд спрощень. Корпорація функціонує в стабільному фінансовому середовищі, її грошові потоки стабільні і цілком передбачувані.

За моделлю Баумола виділяються такі чинники для визначення оптимального залишку грошових коштів:

Q — максимальний залишок;

Q/2 — середній залишок;

С — операційні витрати, пов’язані з продажем цінних паперів із портфеля корпорації або з одержанням банківської позички;

А — загальна сума нових надходжень грошових коштів, яка необхідна на певний період, звичайно на один рік;

K — вартість невикористаних можливостей (opportunity cost — «ціна шансу»), тобто можливості одержання більш високого процентного доходу.

Таким чином, виводиться перша формула:

З неї виводиться формула, за якою визначається оптимальний грошовий залишок Q*:

Модель управління грошовими коштами Міллера-Орра

Друга модель управління грошовими коштами запропонована американськими економістами Мертоном Міллером і Даніелем Орром. Модель ближча до реальності, тому що враховує невизначеність вхідних і вихідних грошових потоків.

Рис. Модель управління грошовими коштами Міллера–Орра

На рис. показані коливання грошових коштів між верхньою і нижньою межами. Верхня межа, позначена буквою U*, показує максимальну суму залишку коштів, нижня L – мінімальну. Коливання залишку коштів відбувається навколо лінії С* і повертається до цієї лінії, що перебуває на відстані однієї третини від нижньої до верхньої точки. Її можна назвати точкою повернення і визначити за формулою:

У тому разі, коли сума грошових залишків досягає точки U* (на нижній лінії в точці х), менеджери корпорації вилучають кошти на суму U* – С* для придбання ліквідних ринкових цінних паперів, тобто поповнюють портфель цінних паперів. Грошові кошти знижуються до планового залишку. У випадку, коли сума грошових коштів опускається до нижньої межі L (на нижній лінії в точці y), корпорація продає цінні папери зі свого портфеля на суму С* – L, грошове сальдо зростає до С*.

За моделлю Міллера–Орра використовуються ті самі умови для визначення оптимального залишку грошових коштів, що й у моделі Баумола, додається s2 — дисперсія грошових потоків.

Модель Міллера–Орра показує, що чим вище s2, тим більша різниця між точкою повернення і мінімальним сальдо. Чим більша невизначеність, тим вище верхня межа і чим більша варіативність, тим більша ймовірність того, що сальдо знизиться нижче мінімуму. Отже, політика, яку проводить менеджер, має бути спрямована на запобігання таким обставинам.

Таким чином, зміст обох моделей полягає у виборі між розміром операційних витрат і витрат на виплату процентів. Точка повернення за моделлю Міллера–Орра мінімізує суму операційних витрат і витрат на виплату процентів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 7. УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ (ПРАЦЮЮЧИМ) КАПІТАЛОМ	\|	Управління дебіторською заборгованістю

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.