Розуміння прав людини в епоху Відродження (ХІV – поч. ХVІІ ст.) (Томас Гоббс, Гуго Гроцій, Дж. Локк)).

У західній філософії середньовіччя основна увага приділялася обґрунтуванню і визначенню божественного права королів. Згідно з цією концепцією, за бажанням Бога, владу мали тільки монархи, і їм були підзвітні всі інші індивіди. Ці ідеї були сформульовані Томасом Гоббсом (1588-1679 рр.)у філософському творі «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і цивільної», виданому у 1651 р., присвяченому проблемам держави. Важливе місце в «Левіафані» займає Розділ ХХІ «Про свободу підданих». Гоббс стверджує, що свобода «…яку вихваляють письменники, - це свобода не приватних осіб, а суверенів». Свобода підданих полягає лише у тому, що суверен при регулюванні їх дій, обійшов мовчанням:

- свобода купувати і продавати, іншим чином укладати договори один з одним;

- обирати своє місцеперебування, їжу, спосіб життя;

- наставляти дітей на свій розсуд.

Свобода підданого поєднується з необмеженою владою суверена. Проте, якщо підданий має суперечку із сувереном і її підставою є виданий раніше закон, то підданий вільний добиватися свого права на рівні з сувереном, перед суддями, призначеними сувереном[1].

За Гоббсом королю (державі) надається право керувати, а громадянам – обов’язок коритися, так званий «соціальний контракт». Однак, підтверджуючи право монарха «управляти», Гоббс аргументував і право індивіда на безпеку; держава сформована з визнанням цього основного права.

Гуго Гроцій (1583-1645), голандський юрист, запропонував використовувати право народів для захисту всіх жителів планети. Закони кожної держави мають відповідати стандартам права, яке повинно запобігати збільшенню несправедливих воєн між державами, захищати військовополонених. Г. Гроцій ставив права людини під захист як внутрішньодержавного права, так і права народів – міжнародного права.

Джон Локк (1632 - 1704),англійський мислитель, філософ, політик, висував концепцію природних прав людини, що залишається однією з провідних у сучасних доктринах національного і міжнародного права. Природні права – це права, які є нашими, оскільки ми людські істоти. Вони належать всім людям і є невід’ємними, не можуть бути відмінені ніякою політичною владою. Природні права існують «у стані природи» до того, як людство набуло стану громадянського суспільства: право на життя, свободу (свободу від свавільних законів), власність.

Вся політична система Локка базується на теорії суспільного договору – гарантом природних прав і свобод стала держава, що має право видавати закони, озброєні санкціями, використовувати силу суспільства для втілення цих законів, а також здійснювати відносини з іншими державами. Держава має отримати рівно стільки влади, скільки необхідно для досягнення головної мети політичного співтовариства – збереження і реалізація громадських інтересів людей на життя, здоров’я, свободу володіння власністю[2]. Локк пише: «Добровільна згода дає політичну владу правителям на благо їх підданих, щоб забезпечувати їм володіння і користування їхньою власністю»[3]. Однак Локк приймав институт рабства, не заперечував проти надання політичних прав тільки Тим, хто мав власність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перші згадки про права людини.	\|	Концептуальні основи розуміння прав людини в епоху Просвітництва (Ж.-Жак Руссо, Шарль Луї Монтеск’є, Вольтер, Еммануїл Кант, Томас Пейн, Мері Уолстонекрафт, Джеремі Бентам).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.