Тому докази у кримінальному процесі – це фактичні данні які містяться у встановлених законом джерелах.

До доказів у кримінальному процесі пред’являються певні вимоги: вони мають бути належними та допустимими.

Належність доказу – це його спроможність обґрунтовувати, доказувати чи спростовувати певні обставини, що підлягають доказуванню по кримінальному провадженню. Ст.85 КПК визначає, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, т а інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також можливість чи неможливість використання інших доказів.

( Навести приклад кримінальної справи про ДТП, по якій на 5 сторінках тексту допитаний свідок розповів історію свого життя, яка не мала відношення о ДТП).

Допустимість доказу –це його придатність для доказування з точки зору дотримання форми його збирання. Ч.1ст.86 КПК визначає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку, встановленому КПК. Ч.1 ст..86 КПК передбачає, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Новий КПК України в ст..87 та ст..88 чітко визначає підстави визнання доказів недопустимими.

( Процитувати ст..87 та ст..88 КПК)

Вимоги допустимості доказів можна сформулювати наступним чином:

1.Докази мають бути отримані належним суб’єктом (особою, яка здійснює провадження і відносно якої немає підстав для відводу);

2.Докази мають бути отримані лише із джерел, передбачених у ч.2 ст.84 КПК, а у вказаних в законі випадках - тільки із певного джерела ( ч.2ст.242КПК про обов’язкове призначення експертизи);

3.Доказ має бути отриманий із дотриманням правил проведення процесуальної дії, в ході якої отримано доказ, тобто із дотриманням процесуальної форми.

Класифікація доказів.

В юридичній літературі висловлені різні точки зору щодо класифікації доказів. Найбільш поширеною є така класифікація доказів:

1.Залежно від відношення до обставини, що підлягає доказуванню:

- на прямі і непрямі.

2.Залежно від обставин,що обтяжують чи пом’якшують відповідальність:

- на обвинувальні чи виправдовувальні.

3.За джерелом відомостей:

- на первинні і похідні.

Прямі доказибезпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню, або ж її відсутність.

Непрямі (побічні) докази мають важливе значення, але користуватися ним складніше. Треба, щоб вони були тісно пов’язані між собою, створювали систему доказів.

Обвинувальні докази вказують на те, що кримінальне правопорушення було вчинено саме даною особою, а також за наявності обставин, що обтяжують відповідальність.

Виправдувальні докази свідчать, що самої події кримінального правопорушення не було, або певна особа до неї не причетна.

Первинні докази – це показання свідка, очевидця, оригінал документа. Якщо свідок дає показання з чужих слів, або копія документа – це похідний доказ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та значення доказів. Належність і допустимість доказів. Класифікація доказів.	\|	Поняття кримінального процесуального доказування та його значення. Збирання, перевірка і оцінка доказів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.