СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ І НАУКИ

З набуттям Україною незалежності, у 1991 р. Верховною Радою було ухвалено Закон України "Про освіту", що визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави й передбачив кардинальні зміни в її роботі. Відповідно до закону, а також внесених до нього змін і доповнень (1996 р.), освіта в сучасній Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, реальної взаємоповаги між націями та народами. Система освіти в державі досить розгалужена й передбачає дошкільну та загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну, вищу й післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру та самоосвіту. Цей закон проголосив відхід від загальної стандартизації навчання; врахування існуючого досвіду щодо створення реальних умов для самореалізації учнів та студентів; відхід від жорсткої уніфікації навчальних планів, включно в школах різних типів.

У країні почали виникати навчально-виховні заклади нового типу - коледжі, гімназії та ліцеї. Віхою на шляху реформування освіти в Україні став закон "Про загальну середню освіту", ухвалений Верховною Радою України 13 травня 1999 р. Цей закон визначив правові, організаційні та фінансові засади функціонування й розвитку системи загальної середньої освіти в нових умовах. Згідно із законом, не допускається реорганізація та ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі власності, без згоди територіальних громад. Істотні зміни закон запропонував у структурі й організації середньої освіти. На відміну від традиційної структури середньої загальноосвітньої школи, починаючи з 1 вересня 2001 р. почав здійснюватися поступовий перехід до 12-річного терміну навчання у загальноосвітніх навчальних закладах для здобуття повної загальної середньої освіти. Мета таких новацій полягала, з одного боку, у наближенні до європейських стандартів середньої школи, термін навчання у якій триває 12-14 років, а з, іншого боку, розвантаження школярів. Але ці зміни не були доведені до кінця, випуску 12-класників в Україні не дочекались. 22 липня 2010 р. Президент України В. Янукович підписав прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань середньої та дошкільної освіти», згідно з яким відбулось повернення до 11-річного навчання. Головний аргумент Міністерства освіти за повернення до 11-річної освіти полягав у тому, що були відсутні необхідні для переходу з 2012 року на 12-річку кошти. «Якби парламент не прийняв такий закон, то освіту чекала б катастрофа», - коментував закон міністр освіти Дмитро Табачник. За його словами, протягом року необхідно було би ввести 17 000 нових учительських ставок, з них 8,5 тисячі – у селах, а такого запасу кадрів країна не має в своєму розпорядженні, також через брак кадрів та приміщень від 250 до 400 тисяч школярів чекала б друга зміна, а для доправлення цих дітей до школи і додому довелося б закуповувати шкільні автобуси[18].

Освіта в сучасних умовах являє собою передачу самого вміння здобувати нове знання, коли темп накопичення знань настільки прискорився, що стало доволі безперспективним вивчити якусь науку раз назавжди: протягом життя людини кожна галузь знання змінюється докорінно. Тому функція сучасної освіти полягає у способі передачі навичок до отримання нових знань.

З 2003/04 навчального року розпочався перехід старшої школи на профільне навчання. Було відкрито класи різних профілів: універсального, суспільно-гуманітарного, природничо-математичного, технологічного, спортивного тощо. Значну увагу було приділено вивченню української мови, історії, культури, традицій. Позитивним моментом з огляду на демократизацію вступу до ВНЗ стало запровадження з 2008 р. замість вступних іспитів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).

На основі Закону України "Про освіту" (1991) була реорганізована і вся структура вищої та середньої спеціальної освіти для наближення її до реальної практики суспільного життя. Відбувся перехід на триступеневу підготовку - бакалавр, спеціаліст, магістр. Почалось інтенсивне розроблення та впровадження нових навчальних планів і програм. Поряд із державними з'явилися навчальні заклади, базовані на інших формах власності. Держава відмовилась від монополії на установи освіти, тому запроваджено процедури ліцензування навчальних закладів, тобто надання дозволу на освітню діяльність. Визначався також професійний рівень діяльності та юридичного статусу освітньої установи, тобто акредитація навчальних закладів.Вона проводиться за чотирма рівнями. Найвищий, четвертий рівень отримують університети і академії.

Сектор державної форми власності (вищі навчальні заклади, що засновані державою, фінансуються з державного бюджету і підпорядковуються відповідному центральному органу виконавчої влади) включає 232 вузи III-IV рівнів акредитації і I-II рівнів 517. Серед них 141 університет, 52 академії, 39 інститутів і консерваторій, 128 коледжів, 231 технікум і 158 училищ. Сектор приватної форми власності (вищий навчальний заклад, заснований на приватній власності і підпорядкований власнику (власникам) налічує 126 вузів III-IV рівнів акредитації і 76 вузів I-II рівнів. У тому числі: 35 університетів, 9 академій, 82 інститути, 55 коледжів, 18 технікумів і 3 училища.

З 2005 року Україна підписала міжнародну угоду про приєднання до європейського освітнього простору – Болонського процесу. У рамках Болонського процесу для забезпечення визнання українських дипломів про вищу освіту в Європі та сприяння мобільності студентів Міністерство освіти і науки України з 2009 року ввело в ВНЗ України Європейську кредитно-трансферну систему (ЄКТС) та її ключові документи ("Аплікаційна форма студента", "Додаток до диплома європейського зразка" та ін.).

За роки незалежності України чисельність студентів на 10 тис. населення збільшилася з 310 до 578 осіб. Станом на 1 серпня 2013 р. до ВНЗ України було зареєстровано 2 200 100 заяв від 703 800 абітурієнтів[19].

Вища освіта в Україні перестає бути лише засобом підготовки спеціалістів для народного господарства, вона все більше перетворюється на обов'язковий ступінь у розвитку людини. Однак найбільшою проблемою для національної вищої освіти є недостатність її фінансування, що позначається як матеріально-технічній базі ВНЗ і низькій заробітній платі викладачів, і відповідно, на якості вищої освіти.

За підсумками 2013 року чотири українські університети увійшли до світового рейтингу кращих вищих навчальних закладів QS World University Rankings, до якого експертами включено 800 ВНЗ з поміж 2,5 тис. проінспектованих. Так, КНУ імені Т.Г.Шевченка, пройшовши аудит, увійшов до групи 441-450, Донецький національний університет і Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» у групі 601-650, а Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» розташований у восьмій сотні світового рейтингу.

Основні тенденції розвитку української освіти. Як позитивні можна відзначити: поступове утвердження у сфері освіти української мови; демократизація навчального процесу і вступу до ВНЗ; зв'язок освіти з національною історією, культурою і традиціями; поява навчальних закладів різних видів і форм власності; орієнтація реформ в освіті на європейські зразки з урахуванням національної специфіки.

Але не можна не зазначити негативні тенденції у розвитку сучасної української освіти: обмеженість державного фінансування освітніх закладів; недостатня матеріально-технічна база; падіння соціального престижу педагогічної діяльності; помилки у проведенні освітніх реформ.

Наука в сучасному світі є ключовим фактором розвитку суспільства. На ній базуються світогляд сучасної людини, система освіти, погляди на світ, на людину і на суспільство. Це найважливіший фактор технічного і соціально-культурного прогресу й перетворення дійсності, всебічного розвитку людських здібностей і можливостей.

З набуттям незалежності Україна почала розбудову національної наукової інфраструктури. Було створено нові наукові інститути у системі Національної академії наук України (НАНУ): Археографічна комісія Інституту історії АН України переросла в Інститут української археографії ім. М. Грушевського (з двома філіями – у Львові і Дніпропетровську), створено Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад 1992 р. при Київському університеті створено Інститут українознавства (у складі 10 кафедр, аспірантури, докторантури, гуманітарного ліцею).

Миросла́в Володи́мирович Попо́вич ( народився 12 квітня 1930, Житомир)

Основні біографічні дані: народився в м.Житомирі в родині вчителів. В 1948 році вступив на відділення логіки філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. За свій трудовий шлях працював вчителем, директором школи, аспірантом. У 1960 році захистив кандидатську дисертацію, у 1966 докторську. Нині це видатний український вчений-філософ, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії.

Видатні досягнення: Найбільш результативний філософ України за останні 60 років. Він - один із засновників нового напряму в науці - логіки дослідження. Його монографія з цієї теми була переведена в ряді країн, зокрема, Німеччини та Японії. Це був перший випадок, коли українська філософія отримала позитивну міжнародну оцінку. З цього часу почали говорити про Київську школу філософії, в центрі якої знаходиться М.Попович. Декілька років був головою Міжнародної асоціації логіків.

Цікаві факти: Книга "Нарис історії культури України", гонорар за яку склав 900 грн., Принесла йому Шевченківську премію (у грошовому еквіваленті 50.000 грн.).

Сучасна прикладна наука має тісний зв'язок з виробництвом. Яскравим прикладом таких ефективних інновацій є радіотехнічні засоби стратегічної розвідки нового покоління «Кольчуга», представлена Донецьким національним технічним університетом (2004). Функціональні можливості комплексу «Кольчуга» і сьогодні перевершують наявні в світі зразки техніки такого призначення.

Варто згадати й розроблену науковцями Інституту електродинаміки НАН України і співробітниками ЗАТ «Завод «Південкабель» технологію промислового виробництва силової високовольтної кабельно-провідникової продукції (2008, Харків), що дає змогу збільшити в 1,5 разу порівняно з її імпортними аналогами стійкість до режимних і аварійних електричних перевантажень.

На основі оригінальних матеріалознавчих та інженерно-технологічних розробок вчені Науково-технологічного комплексу «Інститут монокристалів» НАН України заснували єдине в Україні високотехнологічне сертифіковане виробництво напівпровідникових кристалічних матеріалів (2007), функціональні можливості яких дозволяють державі отримати щорічно понад $2 млн. від продажу наукоємної продукції на світовому ринку.

Серед інновацій варто відзначити розробки, що є справжньою візиткою сучасної України, а саме: триступеневу ракету-носій «Зеніт–3SL» за програмою «Морський старт» КБ «Південне» та ВО «Південний машинобудівний завод» (Дніпропетровськ). За їх допомогою у космос відправляють комерційні вантажі не лише в Україні, але й за її межами. Усі ці роки КБ «Південне» тісно взаємодіє з Академією наук України, основи співробітництва з якою закладені ще під час особистої зустрічі головного конструктора КБ «Південне» Михайла Янгеля з Борисом Патоном. Саме тоді академічним інститутам запропонували розпочати створення нових унікальних металевих і композиційних матеріалів для оборонної галузі.

Новітніми розробками науковців є парові турбіни нового покоління потужністю 325 МВт КБ і ВО «Турбоатом» (Харків); бойовий танк «Оплот» КБ ім. О.О. Морозова і ВО «Завод ім. Малишева» (Харків), премійовані Держваною премією України у 2009 році.

Олег Олександрович Кришталь(народився 5 липня 1945, Київ)

Основні біографічні дані: Народився y родині науковця-біолога О.Кришталя — професора. У 1968 році закінчив фізичний факультет КДУ. ім. Т. Г. Шевченка за фахом «молекулярна фізика». З 1970 — в Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця О. Кришталь працював спочатку молодшим, згодом — старшим науковим співробітником, а з 1982 р. і понині завідує відділом фізико-хімічної біології клітинних мембран. Від 2003 року Олег Олександрович — заступник директора Інституту фізіології імені О. О. Богомольця НАН України. З 2010 року - директор Інституту фізіології та Міжнародного центру молекулярної фізіології.

Видатні досягнення: У 1985 Кришталь зробив відкриття, які увійшли в світову наукову спадщину – він виявив два фундаментально нових рецептора в нервових клітинах, так звані рецептори болю.

Цікаві факти: За однією з легенд, яку переповідають науковці, до Нобелівської премії Кришталь спізнився буквально на кілька місяців – згодом цю нагороду за аналогічний здобуток вручили його колезі.

Нині в Україні можна умовно виділити кілька регіональних наукових центрів. Серед них вирізняється Київ, де розташована Національна академія наук України і більшість її галузевих інститутів, багато з яких мають всесвітньо відомі наукові школи. Серед них: електрозварювання, порошкова металургія, кібернетика, синтез композиційних матеріалів, лазерні технології; різноманітні галузеві та відомчі науково-дослідні та проектно-конструкторські інститути й організації, а також провідні вищі навчальні заклади України. Всього в місті Києві налічується 333 організації, що займаються науковою діяльністю, це становить майже чверть від загальної їх кількості в Україні.

Харків – потужний науковий центр України та Європи, адже саме у Харкові був вперше розщеплений атом, досліджена природа надпровідності, створений найбільший радіотелескоп, розроблені основи теорії коливань у плазмі та зроблено багато інших цікавих відкриттів. Зараз тут працює кілька наукових шкіл - харківська правова школа і, зокрема українська школа криміналістики, а також наукові центри літакобудування і танкобудування.

Давнім науковим центром є Львів. Тут було винайдено гас, вперше у світі виготовлено вакцину проти висипного тифу. У Львові розроблялося програмне забезпечення для місяцехода, міжпланетних апаратів програми «Венера», першого орбітального корабля багаторазового використання «Буран». Сьогодні тут діє 8 установ Національної Академії Наук України; за їх кількістю місто займає друге місце поруч з Харковом. Львів є основним центром діяльності Наукового товариства імені Шевченка — першої в Україні суспільної академії. На сьогодні Львів вважається десятим містом за розробкою інформаційних технологій в Європі та 30 у світі.

Отже, наука в сучасній Україні є важливою складовою частиною духовної культури, формою суспільної свідомості, потенціал якої в Україні залишається порівняно високим. Активізації наукового пошуку сприяло створення та заснування наукових установ та інституцій, які стали локомотивом в організації академічної та прикладної науки в Україні. Водночас, в науковій сфері простежується і низка негативних тенденцій, зокрема: постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті, недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації, зниження ефективності функціонування наукових установ, внутрішній і зовнішній «відтік умів» – від'їзд молодих і перспективних інтелектуалів за кордон. За останні роки багато науково-дослідних інститутів Національної академії наук України (НАН України) втратили до половини свого наукового потенціалу. Більше всього потерпають від цього явища такі науки, як генетика, фізіологія, біологія, теоретична фізика.

Рис. Фінансування науки Міністерством освіти і науки України

Певні успіхи спостерігаються в розвитку гуманітарних наук: історії, психології, філології тощо. Зменшення державних асигнувань на наукову роботу слабо позначилася на стані справ в цій галузі, тому що гуманітаріям не потрібна значна кількість лабораторій, устаткування, видатків на витратні матеріали.

Світовий досвід засвідчує, що для збереження культурного, наукового й освітнього потенціалів країни необхідно відмовитися від величезної і неефективної інфраструктури з її чиновницьким апаратом, створити умови для наслідування кращих традицій і надбань як вітчизняної, так і світової культури, виділяти більше державних коштів на розвиток освіти і науки.

Подальші перспективи нашої країни пов’язані передовсім з можливостями вітчизняної науки створювати нові технології та здатністю національної економіки їх освоювати. Таким чином, наука значною мірою орієнтується не на техніку, а, насамперед, на саму людину, на безмежний розвиток її інтелекту, творчих здібностей, культури мислення, на створення матеріальних і духовних передумов для всебічного, гармонійного розвитку суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Освітній процес та розвиток науки у період української революції та за радянських часів.	\|	З історії освіти і науки в Україні відомо, що...

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.