Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Шляхи і засоби морального виховання

Проблеми морального виховання мають бути головною тур­ботою кожної людини зокрема і всієї спільноти в цілому. З погляду актуальності цих проблем необхідно використовувати різноманітні шляхи і засоби, які можуть впливати на процес морального становлення. Тут слушною є думка, що виховання здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічної площі.

Рис. 3.16. Структура морального виховання

Все ж можна виокремити такі шляхи розв'язання завдань мо­рального виховання.

1. Життєдіяльність сім'ї, цілеспрямований вплив її на фор­мування моральних цінностей дитини впродовж життя батьків. Аби сім'я ефективно виконувала свої функції виховання мо­ральності, потрібна достатня психолого-педагогічна культура батьків.

2. Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів.

3. Освітньо-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів).

4. Діяльність професійних навчально-виховних закладів (про­фесійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів).

5. Функціонування засобів масової інформації (радіо, теле­бачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.).

6. Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, кон­серваторій, клубів, будинків культури, кінотеатрів та ін.).

7. Соціально-виробнича діяльність громадян на підприєм­ствах, в організаціях.

16 — 3-1136

Головна проблема щодо використання названих шляхів для розв'язання завдань морального виховання — цілеспрямованість і єдність та узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

В арсеналі соціальних інститутів, діяльність яких спрямова­на на формування моральних якостей вихованців, є величезна кількість засобів, що безпосередньо впливають на моральне ста­новлення особистості. До них, у першу чергу, варто віднести соціальну діяльність батьків, побут сім'ї, книги, газети, журнали, кіно, телевізійні передачі, природне середовище, надбання на­родної педагогіки, національні звичаї, традиції, обряди, мову, усну народну творчість, засоби мистецтва (пісні, музичні твори, карти­ни, скульптуру, архітектуру а), зміст навчальних дисциплін та ін.

Шляхи та засоби морального виховання наведено на рис. 3.17.

Рис. 3.17. Моральне виховання

3.4.3. Виховання моральної свідомості та громадянської відповідальності

Серцевиною процесу морального виховання є формування моральної свідомості. Свідомість— властивий людині спосіб осмисленого ставлення до об'єктивної дійсності. Адже людське буття є не що інше, як спосіб діяльного, доцільного ставлення до оточуючого світу.

Тому моральність людини залежить від усвідомленості кож­ною особистістю сутності її дій відповідно до моральних норм у суспільстві. На цих засадах ґрунтується громадянська відпо­відальність людини, її переконання. В.О. Сухомлинський наго­лошував: "Моральне переконання — це ідеал, вершина мораль­ного розвитку, шлях до якої лежить через єдність моральної звички і моральної свідомості"1.

Процес виховання моральної свідомості та громадянської відповідальності не виокремлюється із загального процесу мо­рального виховання. Але він передбачає акцентування уваги на певних аспектах:

— усвідомлення того, що морально-духовні цінності — най­більше надбання і сенс повноцінного життя людини;

— формування у кожного вихованця відповідальності не лише перед собою, але й перед іншими людьми, перед людською спільнотою;

— у центрі педагогічного процесу має бути особистість дитини;

— глибока повага до дитини як повноцінного громадянина;

— створення педагогічних ситуацій, які сприяли б залучен­ню вихованця до розв'язання важливих соціальних завдань;

— врахування думок вихованців у вирішенні певних життє­вих завдань.

3.4.4. Виховання національної гідності й менталітету

Гідність людини — важлива моральна якість людини, яка сприяє утвердженню її як особистість, підносить її величність як вищого творіння природи.

Гідність— це моральне поняття, що виражає уявлення про цінності людини як особистості, особливе моральне ставлення людини до самої себе і -ставлення до неї з боку спільноти, в середовищі якої визначається цінність особистості. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є формою само­свідомості й самоконтролю, що близька до понять совісті й честі. Це своєрідне усвідомлення людиною відповідальності перед собою як особистістю. З другого боку, гідність особистості вима­гає й від інших людей поважного ставлення до неї.

1 Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк., 1977. — С 155.

В умовах розвитку й становлення української державності й незалежності та в зв'язку з історичними обставинами життєді­яльності українського народу, який зазнавав усіляких утисків і принижень, в силу чого формувалось почуття неповноцінності, виникає необхідність формування національної гідності. Це етична категорія, яка характеризує особистість з погляду роз­ширення поняття духовних цінностей за межі свого "Я" і по­єднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціо­нальними цінностями. Тому важливим є завдання формування у вихованців як власної гідності, так і національної гідності. Хоча ці почуття нерозривно поєднані між собою.

Передумовами формування у вихованців людської гідності взагалі і національної зокрема можна назвати:

— навіювання вихованцям аксіоми про вищість і непов­торність людини;

— постійне акцентування уваги людини на її духовних цінно­стях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;

— формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій;

— поважне і вимогливе ставлення вихователя (батька, ма­тері, вчителя та ін.) до особи вихованця;

— спонукання вихованця до постійного відстоювання влас­ної гідності перед іншими людьми;

— знання історії своєї родини;

— знання історії свого народу;

— знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;

— знання життєвого шляху великих постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);

— володіння багатством рідної мови;

— участь у конкретній діяльності, спрямованій на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;

— моральне заохочення діяльності у сфері прояву національ­ної гідності.

Характерною особливістю морального становлення особи­стості є її менталітет (ментальність). Термін ментальність похо­дить від лат. mentalis — розумовий; mens, mentis — розум, дум­ка, інтелект. В українському мовному обігу слово "менталітет" визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, на­ціональний характер, вдача. Отже, ментальністьнароду — це

його світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особ­ливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, на основі яких з урахуванням загальнолюдських морально-духов­них цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої. Вони не є результатом генетичного успадку­вання, а передусім результатом соціального успадкування і процесу виховного впливу у певному національному середовищі. Ментальність — винятковий феномен духовності певного ет­носу, своєрідний духовний код. Показово, що навіть в умовах духовного геноциду, мовної деградації, певні прояви менталь­ності як духовний код зберігаються. Для кожної національ­ності характерні своєрідні прояви менталітету. Потрібно з повагою ставитись до цих духовних багатств кожного народу. Але й турбуватися, щоб у суспільстві створювалися оптимальні соціальні умови для збереження духовного коду представників інших груп.

О.В. Киричук вважає, що ментальності українського народу властиві чотири системоутворюючі ознаки.

1. Інтровертність вищих психічних функцій,що виявляєть­ся в зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього особи-стісно-індивідуального світу.

2. Кордоцентричність, що виявляється в сентиментальності, чутливості, фольклорі, яскравій обрядовості.

3. Анархічний індивідуалізм, що виявляється в різних праг­неннях до особистої свободи, без належного стремління до дер­жавності, в браку дисципліни й організованості.

4. Перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.


Читайте також:

  1. II. Основні засоби
  2. IV. Самовиховання.
  3. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
  4. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
  5. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
  6. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
  7. V Засоби навчання
  8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  9. Адреноблокуючі засоби.
  10. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
  11. Акустичні засоби|кошти| захисту
  12. Альтернативні шляхи охорони атмосфери




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Завдання і зміст морального виховання | Патріотичне й інтернаціональне виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.