При зв’язуванні двох таблиць виділяють основну та допоміжну (підлеглу) таблицю. Логічне зв’язування таблиць провадиться за допомогою ключа зв’язку (зовнішній ключ).
Ключ зв’язку, за аналогією із звичайним ключем таблиці, складається з одного або декількох полів, які в даному випадку називаються полями зв’язку (ПС).
Сутність зв’язку складається з встановлення полів зв’язку основної та підлеглої таблиць. Поля зв’язку основної таблиці можуть бути звичайними та ключовими. В ролі полів зв’язку підлеглої таблиці частіше за все використовують ключові поля.
В залежності від того, як визначені поля зв’язку основної та підлеглої таблиць між двома таблицями в загальному випадку можуть встановлюватись такі чотири основні види зв’язку.
Характеристика видів зв’язку таблиць
Характеристика полів зв’язку за видами
1:1
1:М
М:1
М:М
Поле зв’язку основної таблиці
являються
ключем
являються
ключем
не являються ключем
не являються ключем
Поле зв’язку додаткової таблиці
являються ключем
не являються ключем
являються ключем
не являються ключем
Зв’язок виду 1:1
Зв’язок виду 1:1 утворюється у випадку, коли всі поля зв’язку основної та додаткової таблиці є ключовими. Оскільки значення в ключових полях обох таблиць не повторюються, забезпечується взаємнооднозначна відповідність записів з цих таблиць, тобто таблиці є рівноправними.
Зіставлення записів двох таблиць по суті означає утворення нових “віртуальних записів” (псевдозаписів). На практиці зв’язки виду 1:1 використовують досить рідко, так як інформацію з двох таблиць легко об’єднати в одну таблицю, яка займає значно менше місця в пам’яті ПК. Можливі випадки, коли зручніше мати не одну, а дві чи більше таблиці. Причинами цього може бути необхідність прискорити обробку, підвищити зручність роботи користувачів, забезпечити вищу ступінь захисту інформації.