• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток кінематографу у другій половині ХХст.

Кінематограф як найпопулярніший вид мистецтва XX ст. в Ук­раїні залучав до себе талановитих режисерів і акторів. Він впливає на театр, живопис, скульптуру і музику. Завдяки кіно вдалося збе­регти в пам'яті українців видатні події історії України та життя багатьох діячів культури. Водночас рубіж тисячоліть ознаменова­ний і кризою кінематографа, що охопила увесь світ, зокрема Ук­раїну, Серед багатьох причин цього — атака мас-культури, домаш­нього відео, брак коштів, поширення «спілкування» з комп'ютера­ми як ще один спосіб отримання візуальної інформації. З огляду на це перед українським кіно також стоїть проблема пошуку свого героя, свого глядача. Своєрідним фундаментом кіномистецтва Ук­раїни другої половини XX ст. стало так зване «поетичне кіно». Ця назва свідчить про той неповторний дух краси, поетичного сприй­няття життя і людини, що втілили українські кінематографісти.

Розквіт поетичного кіно припав на 60-ті роки. Однак його твори нелегко пробивали собі дорогу в життя: так, дивом зберігся фільм І.Драча і Ю.Іллєнка «Криниця для спраглих», не вийшли в прокат «Тіні забутих предків», «Вечір на Івана Купала» тощо. Високий поетичний дух цих фільмів, віртуозна режисерська техніка, на дум­ку бюрократів, були далекими для народу. У цей період було знято блискучу комедію, що оживила традиції українського гумору, — «За двома зайцями» В.Іванова.

Сергій Параджанов (Саркіс Параджян) (1924—1996) — українсь­кий і російський режисер, художник. Після закінчення ВДІКу працю­вав у Києві на кіностудії ім. Довженка. У 1966р. за фільм «Тіні забу­тих предків» одержав спеціальний приз на Венеціанському кінофести­валі. Був репресований владою за «несоціалістичне» кіно. Режисерській манері притаманна підвищена виразність, алегоричність, романтичність бачення світу. Майстерно використовував специфічні властивості вірменської, азербайджанської, української культур. У фільмі «Колір граната» (1968) про вірменського поета Саят - Нова незвичайність поетики пов'язана з середньовічним світоглядом, впливом законів східної мініатюри (зворотна перспектива, зоровий ряд архітектури, особли­ва гра акторів — гра тілом, пластикою, жестом і водночас обличчя, яке не виражає емоцій).

«Тіні забутих предків» створено до 100-річчя від дня народження М.Ко­цюбинського, за повістю якого і написано сценарій до фільму. З пре­м'єри фільму в кінотеатрі «Україна» в 1965 р. почалися арешти украї­нської інтелігенції. Сергій Параджанов і Ю. Іллєнко висловили свою за­чарованість світом Карпат, людьми, що живуть там у гармонії з природою. Фільм належить до ліро-епічного жанру, тому має особливу по­етику. Час і події в кадрі можуть бути дуже динамічними або нерухо­мими, кольори чисті й насичені. У фільмі відчутний вплив гуцульського іконопису — персонажі часто повернуті до глядача або зображені в профіль. Цей особливий світ, що виникає у фільмі, став уособленням буття українського народу, глибин його духу. Не випадково вражений фільмом президент Франції Шарль де Голь замовив собі особисту копію фільму.

80—90-ті роки — період кризи, що охопила світовий і українсь­кий кінематограф. Причини — економічний занепад, криза авто­ритетів та авторського (режисерського) кіно. В ці роки продовжу­ють працювати Ю.Іллєнко, А.Войтецький, Р.Василевський. Прого­лосивши незалежність, Україна постала перед проблемою власно­го українського кінофестивалю, за допомогою якого кінематогра­фісти мали змогу підтримувати творчі зв'язки. Ним став фестиваль «Арсенал».

Юрій Іллєнко (1936) — український кінорежисер, художник, сцена­рист. Найбільший представник «поетичного кіно» в Україні. Фільм «Кри­ниця для спраглих» 22 роки не виходив на екрани через ідеологічну цензу­ру. Лауреат державної премії ім. Шевченка (1991). Фільм «Лебедине озе­ро. Зона» здобув премію кінофестивалю в Канах. Останні роботи — кіносценарій «Агни Агасфер», фільм «Молитва за гетьмана Мазепу». Член Академії мистецтв України, автор книги «Парадигма кіно». Зав­ідувач кафедри кінорежисури в Київському інституті театру і кіно.

Головною темою українського кіно 90-х стала нова реальність, можливість показати її такою, якою вона є, без страхів і заборон. На екран виплеснулися страшні й нескінченні проблеми: дилетан­ти скрізь і повсюди, аморальність і руйнування людських стосунків, відсутність інформації, відсталість (А.Бенкендорф «Хіппініада», казка В.Новака «Принцеса на бобах», «Святе сімейство» М.Бєлікова тощо).

Великим проектом стала історична епопея «Вогнем і мечем» польського режисера Єжи Гофмана. В основі сценарію фільму — роман Г.Сенкевича, який розповідає про повстання українського народу XVII ст. проти Польщі. У фільмі створено яскраві образи запорозьких козаків. Він багатий на драматичні колізії. Особливо­го звучання йому надає розповідь про зворушливу історію кохання. Звертання до історії — це заклик до роздумів про сьогодення, про взаємини двох народів.

У фільмі задіяні відомі актори. В ролі Богдана Хмельницького знявся видатний український актор Богдан Ступка, у ролі Івана - Олександр Домогаров. Вони створили образи різнопланових і цікавих персонажів,

З бесіди В.Мельниченка, доктора мистецтвознавства, з Богданом Ступкою:

В.М. — Що стосується Богдана Хмельницького, то Сенкевич зоб­ражає його як українського вождя, який «нічого не бачив далі своєї особи, живився вогнем і кров'ю і, страждаючи від самолюбства, зана­пастив свій народ, свою країну...» Ти гадаєш, твій народ пробачить тобі участь у такому трактуванні національного героя?

Б. С. — Про це не може бути й мови. Я бачу Хмельницького силь­ним, розумним, високоосвіченим сином українського народу, таланови­тим полководцем і блискучим дипломатом. Він зміг відчути надію і козацьких, і сільських мас, стати справді народним вождем, особист­істю світового масштабу. Таким він буде у моєму виконанні».

Інакша доля спіткала український історичний телесеріал «Та­рас Бульба та його син» майстра кіно Віктора Греся. Режисер уже впродовж десяти років домагається постановки фільму, написавши безліч листів державним діячам України. В. Греся цікавить психо­логічна основа подій, що відбуваються у романі-епопеї Гоголя, а також страшні протиріччя в людських долях.

В Хотинской битве — юность Тараса Бульби. Там, на поле боя, за его храбрость его отметил сам король Владислав, а вручил ему награ-ду — именную саблю — тогда еще молодой полковник Потоцкий, тот самий, которий через годьі будет вести с полками Бульби жестокую борьбу... И привяжут Тараса, чтобы сжечь, к тому самому старому дубу, под которым когда-то праздновали Хотинскую победу за одним столом король Владислав и Сагайдачний со своими воинами...

Фільм Станіслава Клименка «Душа» також присвячений дорогов­казу, зірці українського мистецтва Тарасу Шевченку (телесеріал, 1997). Жанрова основа фільму, за словами режисера, — навчально-про­світницька. Одним із завдань фільму було правдиве, без зайвого блис­ку та помпезності, зображення життя Поета, атмосфери його оточен­ня, духовного світу, його права на помилки й перемоги. Головна лінія фільму все-таки — інтимно-лірична, взаємини Шевченка з Варварою Рєпніною, які так і не втілилися у велике кохання. Причина цього, як зазначав виконавець головної ролі Тарас Денисенко, — масш­табність особистості Поета, його «душевна дистанція».

Іван Миколайчук — український актор і режисер, «лицар кіно». Працював на кіностудії ім. Довженка. У кіно знімався вже на другому курсі інституту. Обидві ролі — Тараса Шевченка й Івана Палійчука в «Тінях забутих предків» — вершини його творчості. Наступні ролі отримував важко, не вписуючись у фільми «соціалістичного реалізму». У фільмі «Вавилон XX» (за мотивами роману В.Земляка «Лебедина зграя») зіграв сільського філософа, який живе тільки за духовними цінностями.

Його манера свідчила про неповторну атмосферу, у якій відбу­валося його творче становлення. Інтелектуальне, різнопланове кіно захоплювало його й давало можливість виявити свою силу, стихійність. Блискучі зовнішні дані в поєднанні з акторською тех­нікою виводили його за межі чистої «етнографічності», змушували відчувати напружене духовне життя на екрані. Актор завжди ніби перебував на межі реального й фантастичного, марення і дійсності.

«Хороший фільм має бути як музичний твір... Якби мені колись вдалося створити кіносюжет і спрямувати все своє кіномислення так, як це вдається зробити в музиці, то про більше я б і не мріяв».

І.Миколайчук

Кіра Муратова (1934) — український режисер і сценарист. Навча­лася в майстерні С.Герасимова у ВДІКу. Основні роботи: «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром», «Серед сірого каме­ню», «Три історії».

Кіра Муратова любить створювати, як вона їх називає, «провінційні мелодрами». У 70-ті роки це можна було б вважати подвигом: адже під маркою «потрібного народу кіно» на екранах з'являлися герої радянських оптимістичних фільмів, де душа зво­дилася до переживання виробничих колізій і несла в собі партійний ідеал. Фільми Кіри Муратової — це скромні «мелодрами» зі сльо­зами й почуттями, які протестували проти «втечі» від важливих дрібниць життя, несказаного «дякую» або недобаченого чужого болю. «Це — прижиттєве відлучення від життя» - так відкрив кре­до К. Муратової кінокритик В.Гульченко [38]. Герої фільмів, здава­лося б, звичайні, ситуації зрозумілі й повсякденні. Однак «любовні трикутники» виявляються зовсім не трикутниками з ревнощами, сумом, підлістю, а «багатокутниками», де почуття героїв можуть і не перетинатися («Короткі зустрічі»).

Найбільше вражає фільм К.Муратової «Астенічний синдром». Строкаті події, випадкові люди, які начебто й не герої. Навіщо це? А тому що більше немає «мелодрами» як поезії почуття. Режисер перейшла до інших жанрових вимірів. Адже астенія — це глибоке виснаження, хвороба людини, що позбавляє її сил жити. А що, якщо вона, астенія, поширюється у суспільстві? Тому й називають «Астенічний синдром» фільмом-розпадом. Адже, спостерігаючи за юрбою, що снує в метро, ви розумієте: ніхто й нікому тут не по­трібний. І ніколи не буде потрібний. Дисонанс, роздратування, неприйняття — це фільм Муратової.

У 80—90-ті роки режисер усе більше втікає у свою «магічну ре­альність» Цей світ Муратової не потребує пояснення, тлумачення. Він потребує співчуття. Це — наше життя, змінене нашими думками, почуттями. Особливо це стосується «Трьох історій» (1998). Трупи, бруд­на котельня, якісь соціальні «покидьки», а зовсім не люди. Фільм порівнювали з Фелліні за кількістю моторошних, химерних пер­сонажів. Його можна порівняти з «чорним» кінематографом з його інстинктами вбивства і насильства. Однак її фільми рятує від модної і зрозумілої всім «чорнухи» художність, дистанціювання від механіч­ного копіювання цього моторошного життя. Муратова дуже незалеж­на в тому, як і що вона знімає. Тому саме їй у 1992 р. було вручено премію американського фонду незалежного кіно ім. А.Вайди.

Український кінематограф другої половини XX століття зумів сказати своє неповторне «слово» у різних жанрах, і насамперед — у сфері художнього кіно. Однак криза авторського кіно, що просте­жується й на рівні світового кінематографа, внутрішні соціально-економічні причини звузили можливості українського кінематог­рафа цього періоду.

Читайте також:

1. II. Найважливіші проблеми, що визначають розвиток місцевого самоврядування і є спільними для будь-яких урядових систем.
2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
5. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
6. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
7. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
8. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
9. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
10. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 3931