Особливості інфляційних процесів в Україні

Проблема інфляції має для України не стільки теоретичне, скільки суто практичне значення. Уже в 1991 р. – році проголошення курсу на незалежність – Україну охопила глибока інфляція (390% за рік), з якої вона остаточно не вийшла і в 2000 р. Українська дійсність дала багатий інформаційний матеріал, на базі якого можна перевірити та уточнити розглянуті вище теоретичні положення щодо сутності, форм прояву, причин та наслідків інфляції, а також виявити особливості перебігу інфляційного процесу в наших специфічних умовах.

Перш, ніж розглянути особливості інфляційного процесу в Україні, слід визначити основні специфічні риси економічного і соціального життя суспільства в цей період:

- Україна дістала в спадок від СРСР високовитратну, неефективну, високомонополізовану, з неринковою структурою (надмірно високою питомою вагою важкої промисловості) економіку, переважна частина якої не спроможна була працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетного дотування, що провокувало зростання бюджетного дефіциту;

- разом з такою інфляційно орієнтованою економікою Україна дістала у спадок і великий “інфляційний навіс” у вигляді 117,0 млрд. крб. вкладів населення в банках, насамперед в Ощадному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів, і готовою “згвинтити” ціни при першій спробі їх лібералізації;

- Україна не розробила чіткої, розміченої в часі програми кардинальної ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства, а проводила свої реформи скоріше шляхом “спроб і помилок”, за якого “спроби” зводилися переважно до підтримки будь-якою ціною “на плаву” старого виробничого потенціалу, а “помилки” – до неймовірного роздування бюджетних витрат на ці цілі.

Особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на посилення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з другої половини 1993 р. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 рази.

Також особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічному зростанню, а навпаки, поглиблювали зростання безробіття. Чим далі нові емісійні хвилі відштовхували криву попиту вправо і вверх, тим далі вліво і вверх зміщувалася крива пропозиції і зростав рівень цін. Про це красномовно свідчать дані про темпи падіння реального ВВП в період розкручування гіперінфляції: у 1991 р. – 8,7%, у 1992 р. – 9,9%, у 1993 р. – 14,2%, у 1994 р. – 23,0%.

Ураховуючи певний часовий лаг між зростанням маси грошей та інфляції і зміною ситуації в реальній економіці, слід визнати, що найбільше падіння обсягу ВВП у 1994 р. є наслідком найвищої інфляції в 1993 р.

І лише після того, як інфляційний процес у 1994 р. був “переламаний” завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП: з 12,2% у 1995 р. до 3% у 1997 р. і 0,4% у 1999 р.

Наступна особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10,1% в 1997, 20% в 1998 р.) не дало так давно очікуваного пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватися (-10,0% у 1996 p.; -3,0% у 1997 p.). З огляду на ці обставини наша практика явно не вписувалася в канони монетаристського трактування інфляційного процесу, що дало привід деяким економістам стверджувати, що в Україні монетаристські концепції не виправдалися, а жорстка монетарна політика НБУ не спрацювала. Проте, справа не в монетарній теорії чи політиці. Коріння цього явища слід шукати в структурі української економіки, яка і після переходу до антиінфляційної політики залишилася майже такою, якою була в 1990-1991 pp., тобто не адекватною ринковим механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які подаються по каналах нової монетарної політики. Така невідповідність між застарілим якісним станом структури економіки й антиінфляційною монетарною політикою зумовлена надто повільними темпами ринкових реформ в Україні.

Також особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації виробництва різко погасити інфляцію не вдається. Уже більш як шість років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки один раз (у 1997 р.) знизився до 10% за рік, а в інші роки становив 20 і більше відсотків. Слід звернути увагу на два аспекти цього явища.

З одного боку, високі темпи інфляції після 1994 р. є свідченням того, що економіка України все ще залишається високовитратною, малоефективною і потребує істотної фінансової підтримки з боку держави, що неминуче штовхає вверх попит і ціни на товарних ринках. А з іншого боку, така тривала потреба економіки в підтримці з боку держави свідчить про неспроможність існуючого виробничого потенціалу до функціонування на ринкових засадах самофінансування і вимагає додаткових фінансових вливань ззовні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Практичні завдання до теми 5

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.