Сукупність грошових коштів, які перебувають у розпорядженні банківських установ і використовуються ними для здійснення кредитних операцій, становлять кредитні ресурси банку.

Банківський капітал можна класифікувати за різними ознаками. Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелами утворення: власний, залучений та позичений.

Власний банківський капітал - це складова частина банківського капіталу, яка перебуває у власності банку, сформована за рахунок коштів власників, складається зі статутного і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та інших фондів, сформованих за рахунок прибутку, і використовується для гарантування фінансової стійкості та прибутковості, а також служить для забезпечення довіри до банківської установи й використовується для здійснення банківської діяльності з метою одержання прибутку.

На відміну від капіталу суб'єктів господарської діяльності виробничої сфери, власний капітал банків мас невелику питому вагу в сукупному капіталі. Власний капітал виступає в першу чергу гарантом прибутковості й стабільності банківських установ, а також формується на страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, покриття поточних збитків від банківської діяльності.

Залучений та позичений капітал - це мобілізовані кошти банківських установ. Теоретично банки можуть вкладати у свої активи власні та мобілізовані кошти, однак для збереження своєї ліквідності банки формують у себе кредитний потенціал, який визначається так:

де КП - кредитний потенціал банку;

МК- мобілізовані кошти банку;

КОР - кошти обов'язкового резервування.

Основне джерело кредитного потенціалу банку - це залучені кошти. Залучений капітал банку є суттєвою частиною пасивів банку, яка в кілька разів перевищує його власний капітал. У ринковій економіці банківські установи виконують роль фінансових посередників, що дає їм змогу залучати великі суми вільних грошових капіталів і заощаджень, вкладаючи їх у різні види активів, які дають прибуток. Отже, специфікою банківської діяльності є те, що банк оперує переважно залученими коштами, тобто чужими грошима.

Залучений банківський капітал - це найбільша складова частина і основне джерело формування банківського капіталу, яка складається із коштів суб'єктів господарювання і населення, залучених банком на депозитних та поточних рахунках, і використовується для формування кредитних ресурсів та здійснення банківських операцій і надання послуг з метою одержання прибутку.

Залучений капітал є найбільшою частиною зобов'язань банку - це кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Залучений банківський капітал можна класифікувати за різними ознаками

До основних джерел залучення коштів, які складають кредитний потенціал банку, відносять кошти суб'єктів господарювання. При цьому банки зацікавлені у прийманні депозитів і наданні кредитів одним і тим же клієнтам - менші витрати на вивчення фінансового стану. Кошти населення останнім часом почали займати у банках значне місце у формуванні кредитного потенціалу. У зв'язку з цим банки повинні враховувати чинники, які б сприяли збільшенню обсягу саме таких коштів.

Зокрема:

- розробляти нові, привабливі для вкладників види депозитів;

- розширювати мережу банківських установ, що обслуговуватимуть населення;

- вдосконалювати якість банківського обслуговування клієнтів;

- ставитися до кожного вкладника як до індивідуальної особистості тощо.

Однак, із розширенням банківської діяльності, поряд з традиційним джерелом формування банківського капіталу - залученням коштів клієнтів, виникає потреба в пошуках нових шляхів зростання капітальної бази. У випадку, якщо власного та залученого капіталів недостатньо для проведення всіх активних операцій, для банку виникає необхідність у позиченому банківському капіталі.

Позичений капітал банку - складова частина банківського капіталу, яка включає кошти, запозичені у кредиторів та інвесторів на грошовому ринку.

Основними джерелами запозичення коштів для банківських установ є:

- кошти, отримані від емісії та продажу боргових цінних паперів;

- кредити, отримані від НБУ;

- кредити, отримані від інших банків.

Отримання міжбанківських кредитів, особливо у формі рефінансування НБУ, та випуск на ринок цінних паперів власного боргу (ощадних сертифікатів, облігацій) значною мірою залежить від кон'юнктури кредитного ринку та ринку цінних паперів. При цьому такі кошти найчастіше є короткостроковими - до одного року, що не завжди вигідно для банків.

Кошти обов'язкового резервування, що є на кореспондентських рахунках банків у НБУ, необхідні їм для створення надійних гарантій для клієнтів у разі непередбачених виплат чи збитків.

На формування кредитного потенціалу банку впливають різноманітні як внутрішні, так і зовнішні чинники. До основних чинників, що впливають на формування кредитного потенціалу, можна зачислити: збільшення кількості банківських клієнтів; збільшення коштів, наявних у банківських клієнтів; розширення мережі банківських установ; об'єднання коштів учасників банку та його клієнтів за цільовим призначенням (наприклад, створення загального фонду житлового будівництва) тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела формування банківського кредиту.	\|	Поняття валютного законодавства і валютного регулювання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.