• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стратегії забезпечення виробничих процесів МСР та управління ними

Рис.6.2. Графік залежності річних витрат на придбання і зберігання матеріалів від величини партії поставки

Рис. 6.1. Схема запасів матеріалів на підприємстві

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів. Підготовчий запас створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визначається за формулою:

Мз.пд. = Мд*tп,

де tп – час на підготовку матеріалів у днях.

Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою:

Мз.стр. = Мд*tт,

де tт – час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних інтервалів постачання – середнє відхилення від нього.

Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

максимальний Мз.max = Мд*(tн + tп + tт),

мінімальний Мз.min = Мд*(tп + tт),

середній

Важливе значення для підтримування поточних запасів на належному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів, і передовсім величина потреби в матеріалах, регулярність апуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системи «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.

У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається «точкою замовлення» (Мз.з.) та обчислюється за формулою:

Мз.з. = Мз.пд. + Мз.стр. + Мд*tз,

де tз – час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Інші системи регулювання запасів, як це видно з їхніх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. Ці втрати та витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки.

З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати і витрати, пов’язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають (рис. 6.2).

Оптимальною є така партія поставки (пм), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с) на придбання (См.п) і зберігання (См.з) матеріалів, тобто коли

См.с = См.п. + См.з → min

Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одержимо:

;

,

де Мр – річна потреба у матеріалів; Сп – транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки; Цм – ціна одиниці матеріалу без врахування транспортно-заготівельних витрат; Рн – коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання каштів у запаси та витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою:

Кожна галузь характеризується відповідною фондо-, матеріало-, енерго- та трудомісткістю продукції, що випускається. Одні галузі основні витрати несуть на придбання та обслуговування машин і механізмів, інші — сировини та матеріалів, залучення трудових ресурсів.

В умовах підвищення своєї самостійності підприємства самі відповідають за необхідний перелік, кількість та якість ресурсів, потрібних для прискореного переходу на нові види продукції, зняття з виробництва застарілої, а також для відповідного розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства. Згідно з цим підприємство визначає поточну та перспективні потреби в ресурсах, а також передбачає необхідні заходи щодо їх забезпечення.

Основою для розрахунків потреб у ресурсах є:

- продуктові стратегії, де визначено необхідні типи та обсяги виробництва продукції для заповнення «стратегічної прогалини»;

- функціональні стратегії, де визначено потреби в ресурсах для створення, підтримки, розвитку та скорочення діяльності окремих функціональних підсистем підприємства;

- необхідний рівень резервів для забезпечення безперервного функціонування підприємства;

- прогнози та аналіз тенденцій створення та впровадження досліджень, відносно нових матеріалів, технологій, виробничих процесів, а також розвідки нових покладів корисних копалин;

- методи обґрунтування раціонального використання матеріальних ресурсів з урахуванням змін у їхній структурі, заміни дефіцитних матеріалів менш дефіцитними, використання внутрішніх резервів, вторинної сировини та відходів;

- методи обґрунтування раціональних норм використання ресурсів та їх економії.

Приймаючи рішення щодо змісту ресурсних стратегій, потрібно враховувати також доступність ресурсів та їх значення для виробництва (рис. 6.3).

Значення та вплив ресурсів на ефективність роботи підприємства визначаються роллю, яку відіграє той чи інший ресурс для досягнення цілей підприємства (наприклад, нафта для нафтопереробного заводу, каталізатори для хімічного виробництва), можливостями його заміни, рівнем впливу цін окремих ресурсів на показники ефективності роботи підприємства.

Доступність ресурсів може бути охарактеризована через їхню унікальність, а також через складність постачання. Рівень складності оцінюється в свою чергу через імовірність впливу підприємства-споживача на своїх постачальників: чим вищий рівень впливу (наприклад, через вертикальну інтеграцію «назад»), тим менші складності у постачанні.

Рис.6.3. Матриця «значущість ресурсу – доступність ресурсу»

Процес забезпечення матеріально-сировинними ресурсами можна спростити за допомогою системи організаційних, економічних і технічних заходів, через які відбувається взаємозв’язок ресурсних стратегій між собою, а також з такими функціональними стратегіями: маркетинговою стратегією — через пошук і розвиток ЗСР, стратегією наукових досліджень та розробок — через розробку відповідних методів взаємозаміни ресурсів тощо.

Окрема проблема щодо забезпечення виробництва матеріально-сировинними ресурсами — це створення запасів. В ідеальному випадку, коли постачання відбувається синхронно за всіма складовими, обсяги ресурсів, які щоденно отримує підприємство відповідають програмі добового випуску продукції. Запаси можуть дорівнювати нулю.

Якщо потреби в ресурсах не відповідають наявним, доцільним, є певне страхування у вигляді «буферних запасів», які компенсують недоліки у постачанні. Це відбиває тісний зв’язок ресурсних стратегій та функції постачання як діяльності з організації виконання ресурсних стратегій (включаючи управління запасами складського господарства, інші функціональні сфери логістики).

Запаси стосуються не лише «вхідних» потоків підприємства, вони є амортизаторами між постачанням, виробництвом, системою просування, розподілу та реалізації. Тому в системі управління підприємством виокремлюється ще й функція складського господарства, яка стосується розміщення та використання складів, системи зберігання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, внутрішнього транспортування, контролю якості матеріалів тощо.

Залежно від місця, ролі, рівня перетворень у забезпеченні, а також з урахуванням суб’єктивних факторів, можна застосовувати різні підходи до змісту ресурсних стратегій:

- для кожного виду сировини або матеріалу розробляти окрему ресурсну стратегію;

- формувати стратегію для групи матеріалів або сировини;
розробляти комплексну ресурсну стратегію для всього підприємства.

З метою безперервного забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом та іншими матеріально-сировинними ресурсами планується певний обсяг оборотних коштів, які складаються із засобів, вкладених у фонди обігу (товарні запаси, грошові ресурси, необхідні для забезпечення безперервного обігу товарів, грошей у розрахунках з постачальниками), та грошей, вкладених в обігові кошти (тара, матеріали для господарських потреб, малоцінні та швидкозношувані предмети, паливо, витрати майбутніх періодів). Правильна організація обігу оборотних коштів можлива за умови врахування зв’язків стратегій матеріальних і фінансових ресурсів.

В умовах ринкової економіки завдяки конкуренції між товаровиробниками встановлюється певний найпоширеніший рівень витрат матеріальних ресурсів, що і є суспільно необхідним. Для певного періоду часу цей рівень стабільний, з тенденцією до зниження.

Будь-яке перевищення суспільно необхідного рівня витрат для даного товаровиробника тягне негативні економічні наслідки - аж до банкрутства. Тому кожне підприємство змушене працювати так, щоб його витрати не перевищували сталий суспільно необхідний рівень. У цьому полягає економічна основа механізму раціонального використання матеріальних ресурсів, тобто ресурсозбереження.

Величина витрат матеріальних ресурсів значною мірою визначається характером процесу матеріалоспоживання, на який впливають наступні фактори:

1. Тип виробництва, а саме: масове, багатосерійне, середньосерійне, дрібносерійне, одиничне.

2. Обсяг виробництва.

3. Ступінь регламентації виробничого процесу, насамперед щодо вимог до предметів праці - від його вихідного стану і до готової продукції.

4. Тривалість виробничого циклу, що визначає величину незавершеного виробництва.

5. Номенклатура (асортимент) продукції, що випускається, або виконуваних робіт.

6. Гнучкість виробництва, тобто здатність виробництва до швидкого переналагодження для випуску нових видів виробів.

7. Вид виробів або робіт з погляду їхньої складності, енергоємності, матеріалоємності та наукоємності.

8. Рівень закінченості виготовлених виробів.

9. Рівень надійності виготовлених виробів, що визначає матеріаловитрати в процесі їхньої експлуатації.

10. Характеристика технологічних процесів з погляду їхньої прогресивності, екологічної чистоти, безвідходності.

Перераховані фактори визначають процес управління матеріальними ресурсами. Так, наприклад, у масовому або багатосерійному виробництві споживається досить значний обсяг матеріальних ресурсів, але обмеженої номенклатури, а в одиничному або дрібносерійному виробництві обсяг споживання невеликий, але досить великий по номенклатурі.

Більше того, зазначені фактори в основному формують галузеві особливості матеріалоспоживання, які найбільшою мірою проявляються в будівництві, агропромисловому комплексі, на транспорті, у сфері обслуговування.

Процес матеріалоспоживання містить у собі використання насамперед таких видів матеріальних ресурсів, як сировина, основні матеріали, допоміжні матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, паливо, причому безпосередньо у виробництві і при формуванні запасів.

Раціональне використання сировини і матеріалів хоча і є виробничим завданням, однак правильна виробнича система матеріально-технічного постачання припускає ефективні норми видатку сировини і матеріалів та істотно впливає на нього. При встановленні ефективних норм видатку сировини і матеріалів варто виходити з їхніх оптимальних величин, які є досяжними при даних конкретних умовах виробничого процесу випуску продукції.

Тривале ефективне використання матеріальних ресурсів вимагає організації економії сировини та матеріалів, які повинні охопити всі сфери діяльності підприємства (рис.6.4.).

Основою для організації економії сировинита матеріалів є орієнтований на неї технологічний розвиток підприємства, що охоплює чотири комплексні завдання:

1. Економія сировини та матеріалів, закладена в процесі розробки виробів:

- економія сировини та матеріалів при випуску вже розроблених виробів при конструюванні нових виробів і при диференціації виробів по асортиментах;

- економія сировини та матеріалів у результаті оптимізації технологічного процесу при виробництві виробів;

- переорієнтація раніше оформлених виробів на економічно більш вигідні сировину, матеріали, вузли і деталі, а також енергетично менш витратні технологічні процеси виробництва готової продукції;

- відносне зменшення претензій у клієнтів у результаті підвищення якості виробів, створення нових споживчих виробів і поліпшення зовнішнього оформлення систем виробів (з погляду конкурентоспроможності виробів);

- економія сировини та матеріалів у процесі здійснення впакування, транспортування, вантаження-розвантаження і складування готової продукції.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I. Введення в розробку програмного забезпечення
4. II.1 Програмне забезпечення
5. III. Етапи розробки програмного забезпечення
6. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
7. Oracle Управління преміальними
8. А. Видання прав актів управління
9. Автоматизація виробничих процесів
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Адаптивні організаційні структури управління.

Переглядів: 888