Ринок праці

Ринок праці - це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, з одного боку, і виробниками та біржами праці (як посередниками), з другого, з приводу купівлі-продажу та використання робочої сили.

Треба звернути увагу на те, що ринок праці існував не завжди. Він з’явився в масовому масштабі в умовах класичного капіталізму, коли основні засоби виробництва зосередились у приватній власності капіталістів, а більшість людей була відокремлена від них, тому вимушена була продавати свою робочу силу. Перехід до індустріальної економіки завершив перетворення більшої частини населення в найманих працівників. Сьогодні приблизно 90% працездатного населення працюють за наймом.

Суб`єкти ринку праці – наймані працівники та роботодавці (власники речових факторів, профспілки та держава) – можуть мати різні, навіть протилежні інтереси. Так, наприклад, роботодавець (фірма) зацікавлений у відносно низькій зарплаті працівника, а останній навпаки. Можуть бути протилежні інтереси підприємця і профспілок.

Ринок праці виконує ряд функцій, які визначаються роллю праці в житті суспільства; праця, з одного боку, виступає джерелом доходу і добробуту, а з іншого – найважливішим виробничим ресурсом. У зв’язку з цим виділяють такі основні функції ринку праці:

1) соціальна – полягає в забезпеченні нормального рівня відтворення робочої сили;

2) економічна – раціональне використання праці (її залучення, регулювання та розподіл);

3) стимулююча – що сприяє підвищенню кваліфікації, зміні професій, розвитку конкуренції та ін.

Основними елементами ринку праці є працівники, власники фізичної (робітники), розумової (службовці) і творчої праці (інтелігенція). Останнім часом спостерігається тенденція до скорочення першого й поширення двох останніх видів праці.

У межах загальнонаціонального ринку праці виділяють його окремі сегменти. Наприклад, ринок праці в передових наукомістких галузях промисловості, ринок праці в сферах матеріального і нематеріального виробництва та ін. Кожний із них, у свою чергу, поділяється на ринок робочої сили кваліфікованих, малокваліфікованих і некваліфікованих працівників з відповідною диференціацією робіт і спеціальностей.

Основними складовими ринку праці є: 1) попит та пропозиція робочої сили; 2) ціна праці (заробітна плата); 3)державна система регулювання зайнятості та безробіття.

У реальному економічному житті на динаміку ринку праці впливає цілий ряд факторів: попит на продукцію фірми, стан виробництва (рівень технічної оснащеності даних підприємств, інтенсивність і продуктивність праці, форми й методи організації виробництва, розмір інвестицій, величина і ефективність капіталу), якість праці та ін. Індивідуальний попит на робочу силу пред`являє фірма, а всі фірми та держава – ринковий попит на робочу силу.

Ринок праці – це завжди конкурентний ринок. На цьому ринку крива попиту на працю має від’ємний нахил. Це пояснюється тим, що з підвищенням загального рівня заробітної плати скорочується кількість необхідної праці.

Пропозицію праці представляють наймані працівники (домогосподарства). Мотивом пропозиції робочої сили є заробітна плата. На пропозицію праці впливають: рівень народжуваності, чисельність у країні працездатного населення, його статево-вікова структура та ступінь економічної активності, процеси імміграції, престижність праці, тривалість робочого дня, рівень кваліфікації та професійної підготовки населення й інші фактори. Крива пропозиції праці має позитивний нахил, це свідчить про те, що із зростанням загального рівня заробітної плати кількість бажаючих працювати збільшується.

При розгляді пропозиції на ринку праці, необхідно розмежовувати ринкову пропозицію праці та пропозицію послуг індивідуальної робочої сили. Індивідуальна пропозиція праці визначається працівниками на основі зіставлення привабливості доходу, який вони отримують за годину праці, і задоволення, одержуваного за годину дозвілля. Спочатку робітники віддають перевагу робочому часу, бо вважають збільшення вільного часу втратою частки доходу (ефект заміщення). Згодом, коли працівник досягає певної матеріальної забезпеченості, він надає більше переваги своєму дозвіллю (ефект доходу).

На мал. 13.3 відображена ситуація, коли заміщення години дозвілля годиною праці стимулюється підвищенням годинної ставки (W). Але ефект заміщення в точці Е при величині погодинної ставки W_е змінюється ефектом доходу, тобто подальше підвищення погодинної ставки не стимулює збільшення праці індивіда (Q).

Малюнок 13.3 - Крива попиту послуг індивідуальної робочої сили

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції формуються дефіцитний (попит на працю перевищує пропозицію), рівноважний (попит на працю та її пропозиція збігаються) і надлишковий (пропозиція праці перевищує попит на неї) ринки праці. Типовою ситуацією на ринку праці в розвинених країнах світу є перевищення пропозиції робочої сили над її попитом при наявності дефіциту на окремі професії.

Попит та пропозиція на ринку праці значною мірою залежить від заробітної плати, що являє собою грошову винагороду, яку отримує працівник в обмін на надані ним послуги праці.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку одержує робітник за свою працю протягом певного проміжку часу.

Реальна заробітна плата – це кількість матеріальних благ і послуг, які можна придбати на отримані гроші. Вона перебуває в прямій залежності від номінальної заробітної плати та у зворотній — залежно від рівня цін на товари і послуги. Зміни реальної заробітної плати можна розрахувати за формулою:

I _wr = I _wn / I _cp × 100% ,

де I_wr– індекс реальної заробітної плати, I_wn – індекс номінальної заробітної плати, I_cp – індекс споживчих цін на товари та послуги.

Заробітна плата виконує такі основні функції: 1) відтворювальну (забезпечення розширеного відтворення якісної робочої сили найманого працівника і членів його родини); 2) стимулюючу (заробітна плата, її форми й системи повинні стимулювати високоефективну працю); 3) розподільну (стимулювання припливу робочої сили в одні галузі та її відтоку з інших); 4) оптимізаційну (заробітна плата як складова витрат роботодавця спонукає до найбільш ефективних заходів у виробництві).

Заробітна плата існує у двох основних формах: відрядній та погодинній, кожна із яких проявляє себе у відповідних системах.

Відрядна заробітна плата встановлюється за певний обсяг виконаної роботи, тому загальна сума залежить прямо пропорційно від кількості виготовленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на спостереження за працівниками, посилення конкуренції серед них. Відрядна заробітна плата має кілька систем: пряма відрядна (заробіток працівників безпосередньо залежить від виробітку), непряма відрядна (оплата праці допоміжних працівників, зайнятих обслуговуванням основних робітників), відрядно-прогресивна (виконання норми оплачується за одними розцінками, а виробіток продукції понад норму – за збільшеними розцінками), відрядно-преміальна (поєднує заробіток за основними відрядними розцінками з премією за ефективну і якісну працю), акордна (відрядна розцінка обчислюється на основі норм на весь комплекс робіт у цілому, при цьому при скороченні терміну виконання робіт працівники преміюються); колективний підряд (колективна відрядна оплата праці за кінцевими результатами роботи бригади).

Погодинна заробітна плата – це заробітна плата, яку отримує працівник у формі фіксованої суми (ставки) за відпрацьовану одиницю часу (1 година, 1 зміна). Основними її системами є проста погодинна (нараховується за погодинними або поденними тарифними ставками – місячними окладами, з урахуванням фактично відпрацьованого часу), погодинно-нормативна (оплата за відпрацьований час та при виконанні нормативів робіт) і погодинно-преміальна (передбачає оплату за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці, якісних і кількісних виробничих показників) заробітні плати.

Важливим елементом регулювання оплати праці з боку держави є показник мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата – грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації, за умови здійснення трудового процесу в межах суспільно-нормативної інтенсивності праці.

Функціональну роль мінімальної заробітної плати в Україні визначено у Законі України «Про оплату праці», в якому встановлений розмір зарплати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконаний працівником обсяг робіт. Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості у розрахунку на працездатну особу, і який переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за згодою сторін колективних переговорів.

Отже, на ринку праці основним ресурсом є робоча сила, що оцінюється заробітною платою, величина якої в основному залежить від попиту та пропозиції на робочу силу. Заробітна плата також стимулює кількісно-якісне зростання робочої сили й ефективне її використання. Ринок праці регулює розподіл робочої сили, зумовлюючи мобільність цього ресурсу та раціоналізацію його витрат, а також координує величину і структуру сукупної робочої сили з обсягом і структурою виробничих потреб у ній.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ринок ресурсів: попит, пропозиція, ціна	\|	Ринок капіталу. Дисконтування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.