Соціально-економічні наслідки інфляції різноманітні і залежать від її рівня і характеру.
Як наслідок, інфляція впливає на зниження життєвого рівня більшості населення, знецінення заощаджень і скорочення реальних доходів. Фактично, інфляція – це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особистого реального прибутку чи рівня життя. Реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки тоді, коли номінальний дохід буде відставати від рівня інфляції.
Інфляція, перш за все, торкається людей, що одержують відносно фіксований номінальний дохід. Інакше кажучи, вона перерозподіляє дохід, зменшуючи його у одержувачів фіксованого доходу і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні люди, які проживають на фіксовану пенсію. Таким чином, інфляція перерозподіляє доходи між різними групами населення, а також між приватним і державним секторами.
В умовах інфляції виникає ефект Танзі-Олівера: у разі свідомої затримки виплати податків, їх платник виграє від того, що вносить у бюджет знецінені гроші. З іншого боку податкові надходження зростають разом з інфляційним зростанням номінальних доходів і можуть бути джерелом для погашення бюджетного дефіциту. Виникає своєрідний ефект інфляційного податку.
Інфляція призводить до перерозподілу засобів між кредиторами і боржниками, і зниженню реальної вартості заощаджень. З іншого боку зростання номінальних відсоткових ставок знижує стимули для інвесторів.
Помірна інфляція має позитивний вплив на динаміку національного виробництва за рахунок підвищення витрат споживачів, зростання доходів виробників, інфляційного зниження реальної заробітної плати – реальних витрат виробників. На цих підставах ґрунтується кейнсіанська модель стимулювання економічного зростання або «економіка попиту». У цій моделі держава повинна проводити активну політику регулювання інфляційних процесів.