Сутність земельної реформи

Тема 4. Сутність земельних відносин та юридична природа земельної реформи

Після вивчення теми потрібно:

знати:

· визначення терміну „земля”; · зміст поняття "земельні відносини"; · об'єкт і суб’єкт земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва; · принципи, на яких має базуватись сучасна земельна; · суб'єктивні передумови реформування земельних відносин; · значення юридичної бази, як суб'єктивний чинник, що безпосередньо впливає на проведення земельної реформи; · етапи законодавчого забезпечення земельної реформи; · поняття «земельна реформа»; · норми-принципи реалізації земельної реформи; · юридичні обов'язки реалізації земельної реформи; · юридична відповідальність реалізації земельної реформи.

Земельні відносини являють собою самостійний вид суспільних відносин і характеризуються істотними особливостями, які зумовлені предметом врегулювання — використанням та охороною земельних ресурсів країни. Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це конституційне положення закріплено і в новому Земельному кодексі України, прийнятому 25 жовтня 2001 р. та введеному в дію з 1 січня 2002 р. Воно має принципово важливе значення для врегулювання земельних відносин.

Термін «земля» можна розглядати в різних аспектах: як об'єкт природного походження, планета, земна куля, частина космічної системи тощо. Як земна куля (планета) Земля виступає об'єктом правового регулювання міжнародного права. Землю можна також розглядати як середовище проживання людини і суспільства, що охоплює земну і повітряну оболонку земної кулі, її надра, поверхню і ландшафт, тваринний і рослинний світ. У цьому значенні земля є об'єктом правового регулювання (наприклад, екологічного права).

Зовсім в іншому значенні земля виступає як об'єкт правового регулювання у земельному праві. В ньому під терміном «земля» розуміється частина земної поверхні, що розташована над надрами і називається ґрунтовим шаром, у межах території, на яку поширюється суверенітет держави. Землі в такому значенні притаманні унікальні властивості, що використовуються людиною і суспільством.

Характерними рисами землі як природного ресурсу є її незамінність, обмеженість у просторі, локальність за місцем розташування і нерухомість.

Однією з найважливіших характеристик землі як засобу виробництва є її ґрунтова характеристика, адже тому що земля має унікальну властивість — родючість. Саме тому землі належить особлива роль у сфері сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Вони виникають між державою, її органами, органами місцевого самоврядування, юридичними особами та громадянами і становлять предмет земельного права.

Існування життя на землі забезпечується людською працею, спрямованою на предмет праці за допомогою засобів праці, тобто завдяки існуванню виробництва.

У процесі будь-якого виробництва виникають певні відносини між людьми з приводу використання засобів виробництва і привласнення результатів праці, які трактуються філософською наукою як відносини між людьми, що встановлюються в процесі їхньої спільної практичної та духовної діяльності. їх поділяють на матеріальні й ідеологічні. Виробництво матеріальних благ становить основу існування і розвитку людського суспільства. Тому з усіх суспільних відносин найважливішими є виробничі, економічні. Вони визначають характер усіх інших суспільних відносин — політичних, правових, моральних, релігійних і т.д. Розуміння залежності всіх суспільних відносин від виробничих уперше дало можливість на науковій основі пояснити закономірності історичного розвитку суспільства.

У сільськогосподарському виробництві, де земля виступає одночасно предметом праці та засобом праці, тобто є основою виробництва, визначальними у суспільних відносинах стають земельні.

Літературні джерела не містять повного (цілісного), тим більше однозначного, визначення поняття "земельні відносини". Здебільшого його знаходимо у контексті при розгляді питань власності на землю, землеустрою і землекористування, управління земельним фондом, рентних, суспільно-економічних та виробничих відносин тощо.

Отже, зміст поняття "земельні відносини" охоплює широке коло питань як економічного (виробничого), так і правового характеру. Неважко помітити, що в основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому й не дивно, що більшість економістів-дослідників тісно пов'язують зміну і розвиток земельних відносин зі зміною й розвитком суспільно-економічних формацій. Розрізняють первіснообщинні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, соціалістичні та постсоціалістичні земельні відносини.

При первіснообщинних земельних відносинах існувала колективна (общинна) власність на землю, яка забезпечувала рівноправний і рівномірний розподіл результатів праці кожному члену общини.

Рабовласницькі земельні відносини характеризувались абсолютною власністю рабовласника на землю та результати праці рабів.

Економічну суть земельних відносин періоду феодалізму визначало панування великої земельної власності феодалів, що було критерієм не лише при розподілі виробленої продукції, а й при визначенні становища учасників виробничого процесу в феодальному суспільстві.

Основою капіталістичних земельних відносин є переважаюча приватна власність на землю, використання найманої праці у сільськогосподарському виробництві, приватна форма присвоєння результатів праці.

Соціалістичні земельні відносини характеризуються усуспільненням землі як основного засобу виробництва, тобто колективною власністю на землю, колективною організацією праці і, як правило, зрівняльним розподілом результатів праці.

Особливість постсоціалістичних земельних відносин полягає в трансформації їх у напрямі приватизації землі, визначенні частки кожного члена колективу в спільній (колективній) власності земельного фонду, розвитку багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної організації праці й приватної власності на землю та інші засоби виробництва, особистого інтересу в підвищенні продуктивності сільськогосподарської праці.

Як складова виробничих відносин земельні відносини так само, як і виробничі, підпорядковуються об'єктивному економічному закону, що вимагає обов'язкової відповідності останніх рівню розвитку та характеру продуктивних сил суспільства. При невідповідності виробничі відносини гальмують розвиток земельних.

Історія відзначає ряд періодів, коли земельні відносини не задовольняли рівня розвитку продуктивних сил на селі. Особливо помітним залишився один із найдовших і найтяжчих періодів — феодально-кріпосницький спосіб виробництва, який призвів до неминучості проведення селянської реформи 1861 р. її результатом стала не лише відміна кріпосного права, а й зміна земельних відносин. Хоч і залишалися позаекономічний примус і залежність селянина від поміщика у вигляді панщини та оброку, але все ж таки вперше з'являвся економічний інтерес сільського працівника до результатів своєї праці на земельному наділі у складі общини.

Не менш помітний слід в історії земельних відносин залишила так звана столипінська реформа на селі, яка проводилася з 1907 по 1917 p. Це був період радикальних змін у земельних відносинах. Ідея столипінської земельної реформи — формування справжнього господаря на селі на основі передачі земельного наділу із спільної (общинної) у приватну власність кожного члена общини, який із неї виходив. Не вдаючись до політичної оцінки даної реформи, можна констатувати, що це був рішучий крок до становлення господаря на землі на основі особистого інтересу.

Проте намірам реформатора не судилося повною мірою втілитись у життя. Перемогла ідея державної (загальнонародної) власності на землю у жовтні 1917 р. На цій власності впродовж тривалого періоду формувалися земельні відносини як у правовому, так і в соціально-економічному, політичному і психологічному аспектах.

Згадаймо недавні часи, коли в Україні, як і в інших республіках, що входили до складу колишнього СРСР, земля перебувала у виключно державній власності. Відповідно до цього і земельні відносини визначались як "суспільні відносини, пов'язані з володінням і користуванням землею". Отже, у цьому визначенні навіть не згадується про одну з невід'ємних складових права власності — розпорядження землею. А щоб таке визначення не викликало ніякого сумніву в тому, що йдеться про іншу власність, крім державної, П.М.Перший пояснює: "Дехто вважає, що земля, яка є власністю держави, передається нею у володіння окремим господарствам. Ніяких прав на землю, характерних для власності, колгоспи не мають. Вони можуть лише використовувати її через працю колгоспників і привласнювати результати цієї праці. Радянське земельне законодавство, починаючи з ленінського Декрету про землю, разом зі скасуванням приватної власності на землю взагалі виключило з ужитку термін "землеволодіння" і встановило, що земля як об'єкт господарювання лише передається в користування на певний строк чи безстроково. Землекористування — цілком ясна категорія земельних відносин. основана на державній власності на землю".

Ґрунтуючисьна виключно державній формі власності на землю,Є.С.Карнаухова так формулює поняття земельних відносин: "Суть соціалістичних виробничих земельних відносин, які склалися в СРСР, полягає у тому, що держава як представник усього суспільства є власником землі та її володарем як об'єктом господарювання... Земельні виробничі відносини при соціалізмі — це відносини держави, яка представляє соціалістичне суспільство і соціалістичних виробничих колективів робітників радгоспів і колгоспників, тобто колективних соціалістичних працівників з приводу порядку користування і характеру використання основного засобу виробництва сільського господарства, що належить усьому суспільству, — землі, з усіма наслідками, які з цього випливають, соціалістичному характеру земельних відносин у процесі виробництва має відповідати і соціалістичний характер розподільчих відносин, пов'язаних з користуванням землею". Тобто йдеться лише про користування землею як засобом виробництва, яка належить всім у цілому і нікому зокрема. А звідси випливає, що і результати праці мають належати всім. А всі — це держава, яка й розпоряджалася продуктом праці на землі на свій розсуд, без участі товаровиробників.

Інші формулювання поняття земельних відносин з'явилися в економічній літературі після послаблення тиску політичної надбудови стосовно запровадження у суспільстві різних форм власності на землю, включаючи і приватну.

Незалежні держави, що утворювалися після розпаду Радянського Союзу, розробляли своє земельне законодавство, що утверджувало форми власності на землю. Це дало можливість вченим-аграрникам говорити про земельні відносини як умову реалізації права власності на землю суб'єктами господарювання.

Відомі вчені економісти-аграрники І.М.Буздалов, Е.М.Крилатих, О.О.Никонов та інші земельні відносини визначають як "відносини з приводу володіння, користування і розпорядження землею як основним засобом виробництва для сільськогосподарського виробництва або просторовим базисом розміщення різних об'єктів".

Г.Д.Гуцуляк земельні відносини вважає елементом виробничих відносин суспільства. На його думку, земельні відносини визначають форми власності на землю та інші засоби виробництва, а також характер володіння й користування землею, ступінь і раціональність використання землі та інших засобів виробництва.

У нашій державі за роки незалежності розроблена значна кількість законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо регулювання земельних відносин, утому числі й земельна конституція — новий Земельний кодекс України, в якому чітко визначено: "Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель". Отже, мета регулювання земельних відносин визначена Законом, а поняття земельних відносин не сформульоване.

У сільському господарстві як особливій галузі народного господарства, де земля виступає одночасно предметом і засобом праці, земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким встановлюються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних відносин.

Об'єктами земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами) всіх форм власності й господарювання.

Суб'єктами земельних відносин є окремі громадяни (фізичні особи), юридичні особи та їхні об'єднання (сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, установи й організації, органи виконавчої влади). Суб'єкти правовідносин щодо землі діють у межах чинного законодавства.

На певних етапах розвитку суспільства земельні відносини як складова виробничих відносин можуть виступати стримуючим фактором (гальмом) у подальшому розвитку продуктивних сил. Тоді виникає потреба в регулюванні земельних відносин запровадженням нових норм земельного права та відповідного економічного механізму. Як свідчить історія, зміна земельних відносин або їх удосконалення відбувається завдяки здійсненню земельної реформи. Тому дуже важливо як у теоретичному, так і в практичному аспекті чітко визначити, що ж являють собою земельні відносини?

На підставі вивчення літературних джерел, вітчизняного і зарубіжного земельного законодавства, досвіду проведення земельних реформ у Російській імперії, колишньому Радянському Союзі та країнах далекого зарубіжжя, а також врахування власного досвіду реформування земельних відносин і об'єктивних умов, які склалися в аграрному секторі нашої держави, авторами визначено, що земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування, розпорядження та управління землею на державному, господарському: внутрішньогосподарському рівнях як об'єктом господарювання та засобом виробництва у сільському господарстві.

Таке визначення розкриває основний зміст земельних відносин суб'єктів господарювання на землі й орієнтує на вибір напрямів реформування та регулювання земельних відносин як шляхом удосконалення земельного законодавства (насамперед Земельного кодексу України), так і економічними методами.

Сучасна земельна реформа має базуватися на принципах: непорушності права приватної власності на землю; включення землі у ринковий обіг; соціальної справедливості у перерозподілі земель, що перебувають у державній та комунальній власності; поєднання високої економічної ефективності та екологічної безпеки використання земель; узгодженості темпів і основних напрямів реформування земельних відносин та відносин в аграрному секторі економіки.

Значна роль в процесі реформування земельних відносин відведена державі, яка має сприяти: подальшому розвитку відносин власності на землю; удосконаленню земельних відносин у сільськогосподарському виробництві; реформуванню земельних відносин у містах та інших населених пунктах; розвитку ринку земель; розвитку кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування; удосконаленню порядку справляння плати за землю; удосконаленню моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель; землевпорядному забезпеченню проведення земельної реформи; підвищенню ефективності державного управління земельними ресурсами; поліпшенню організації контролю за використанням та охороною земель; удосконаленню нормативно-правової і методичної бази розвитку земельних відносин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Типи організаційних структур	\|	Юридична природа земельної реформи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.