• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація

Видатки бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні по­треб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структу­ру видатків впливають обсяги і характер функцій держави, адже в умовах то­варно-грошових відносин будь-яка держава повноцінно зможе виконувати свої функції, маючи для цього необхідну суму бюджетних ресурсів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповід­ним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та по­вернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття “видатки” у кодексі розкривається за допомогою витрат, а витрати - за допомогою видатків, зок­рема підкреслюється, що витрати бюджету — це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

На перший погляд, видатки і витрати характеризують одні й ті самі проце­си. Однак насправді між видатками й витратами є суттєві відмінності.

Так, термін “видатки” використовується для найменування тих розподіль­них відносин, які пов’язані з використанням централізованого грошового фон­ду' держави. Вони здійснюються на стадії розподілу ВВП, характеризуються одностороннім рухом грошових коштів (Г—») і не обмінюються на відповідні еквіваленти. Суб’єкт відносин виділяє видатки (видає гроші зі свого фонду) для їхнього подальшого використання без одночасного отримання еквівалент­ної вартості товарів чи послуг.

На відміну від видатків бюджету, витрати здійснюються відповідними суб’єктами на стадії обміну, характеризуються двостороннім рухом вартос­тей (Г—>Т), тобто обмінюються на необхідний еквівалент вартості товарів чи послуг. Крім цього, витрати є елементом формування собівартості продукції і послуг, що виділяються і реалізуються розпорядниками бюджетних кош­тів. Тому проведення витрат виходить за межі сфери бюджетних відносин і стосується кінцевого використання бюджетних ресурсів держави. Отже, ви­датки бюджету за певних умов перетворюються на витрати (виплата зарпла­ти, оплата вартості товарно-матеріальних цінностей, комунальних послуг тощо). Однак окремі видатки можуть не набувати форм витрат, а виділені бюджетні кошти продовжуватимуть свій рух (виплата стипендій, соціальних допомог, погашення позик тощо). Отже, розпорядники бюджетних коштів є суб’єктами бюджетних відно­син, через яких забезпечується виконання видаткової частини бюджету. Роз нарядниками бюджетних коштів виступають керівники бюджетних установ, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків бюджету. За обсягами наданих прав роз­порядники бюджетних коштів поділяються на головних і розпорядників нижчого рівня (другого, третього ступеня). Головними розпорядниками бю­джетних коштів виступають керівники міністерств, відомств, центральних установ, управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій і виконав­чих комітетів місцевих рад. Розпорядниками коштів другого ступеня є керівники установ, які підпорядковуються головному розпоряднику й одно­часно мають у своєму підпорядкуванні керівників нижчого рівня. Розпоряд никами коштів третього ступеня є керівники низових ланок, бюджетних установ базового рівня, які не мають у підпорядкуванні суб’єктів господарю­вання нижчого рівня.

Наведена схема наочно характеризує рух бюджетних коштів у процесі ви­конання видаткової частини бюджету, завершуючи його списаниям видатків. Так, видатками бюджету будуть вважатися кошти, затверджені у бюджеті від­повідним правовим актом, встановлені обсяги бюджетних асигнувань розпо­рядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису (1), а також видатки розпорядника бюджетних коштів, затверджені у кошто­рисі (2). Процес використання бюджетних коштів на виконання бюджетних програм (3, 4, 5, 6) слід вважати витратами, які списуються за рахунок видат­ків розпорядника бюджетних коштів (7). Після закінчення звітного періоду видатки за кошторисом розпорядника бюджетних коштів списуються на ви­датки бюджету. Така схема є спрощеною, оскільки у процесі виконання бю­джету беруть участь розпорядники коштів різних рівнів, однак вона дає можливість визначити межі використання термінів “видатки бюджету” та “витрати”, прослідкувати логічний взаємозв’язок між ними.

У процесі розкриття сутності видатків доцільно виходити з позицій, що бюджетні видатки маіоть певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, відіграють вирі­шальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Розподільні процеси, пов’язані з видатками бюджетів, характеризуються різноманітністю та взаємозв’язком. Вони охоплюють розмаїття відносин з приводу' розподілу і використання коштів бюджетного фонду держави і відо­бражають напрями розподілу бюджетних ресурсів держави. В основі такого розподілу лежать функції держави, їх обсяг і характер, визначені Конститу­цією України. Причому є тісний діалектичний взаємозв’язок між видатками бюджетів і функціями держави, який полягає у тому, що збільшення функцій зумовлює збільшення видатків, і навпаки. Функції держави є визначальним чинником, який впливає на обсяги видатків бюджетів та їх розподіл і вико­ристання, адже без достатнього рівня бюджетних ресурсів такі функції якісно виконати не можливо. Тому в теорії і на практиці під час складання бюджету, визначення його параметрів держава зобов’язана виходити не з обсягів до­ходів, а з потреби у видатках. Це підтверджується світовим історичним досві­дом та фінансовою наукою.

У процесі використання коштів бюджетного фонду держава вступає у відно­сини з:

Ø підприємствами, організаціями та установами з приводу їхнього фі­нансування;

Ø фізичними особами, громадянами країни з приводу виплат, пов’язаних із соціальними гарантіями;

Ø юридичними і фізичними особами, іноземними державами, міждержав­ними об’єднаннями з приводу повернення державних позик і сплати відсотків;

Ø органами місцевого самоврядування з приводу бюджетного регулювання; іншими суб’єктами відповідно до чинного законодавства.

Сукупність цих грошових відносин становить зміст видатків бюджетів як об’єктивного економічного поняття.

У результаті прийняття законодавчих актів видатки бюджетів як об’єктивне економічне поняття набувають конкретних матеріальних форм, зокрема кош­торисного фінансування, бюджетних інвестицій, державних трансфертів, бю­джетних кредитів, бюджетних резервів. Саме цим забезпечується єдність тео­ретичних основ і практики організації видатків бюджетів.

Видатки бюджетів виявляються за допомогою конкретних видів, які харак­теризуються якісно та кількісно. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видат­ків, а кількісна — їх величину. Кількісна і якісна сторони можуть вступати у суперечність, причому гострота таких суперечностей може бути суттєвою, мати руйнівні наслідки. Наприклад, потреби Української держави, що визначають­ся якісною характеристикою, значно перевищують кількісну сторону, тобто суму видатків, необхідну для задоволення відповідних потреб суспільства. Це супроводжується постійним недофінансуванням (більше половини) усіх галу­зей економіки та соціально-культурної сфери, одним з найнижчих рівнів життя громадян серед європейських країн, інфляцією, бюджетним дефіцитом, соціально-економічною нестабільністю, зростанням недовіри до влади, скоро­ченням чисельності населення тощо. У таких випадках держава зобов’язана регулювати ці процеси, приймати оптимальні рішення, навіть якщо вони бу­дуть непопулярними, мати розроблену стратегію поведінки.

Видатки бюджетів характеризуються певними ознаками. Наукову класифі­кацію видатків доцільно здійснювати за такими ознаками: роллю у виробниц­тві ВВП, роллю у відтворюючих процесах суспільним призначенням, рівнями бюджетної системи, рівнями повноважень, функціональним призначенням, відомчим призначенням, цільовим призначенням, програмним призначен­ням, формами фінансування.

Так, за роллю і місцем видатків у виробництві ВВП видатки бюджетів можна поділити на дві групи: 1) видатки, пов’язані з розвитком виробничої сфери; 2) видатки, за допомогою яких забезпечується функціонування і розви­ток сфери суспільних послуг. Обидва напрями для держави мають важливе значення і є об’єктивно необхідними. Держава у ролі організатора відносин у виробничій сфері та власника виробничих засобів зобов’язана вкладати кошти у розвиток тих підприємств та галузей, які визначають її могутпість, оскільки такі затрати швидко скуповуються, сприяють значному збільшенню ВВП, що є матеріальною основою бюджету.

Водночас значну частину бюджетних коштів держава змушена вкладати у розвиток сфери суспільних послуг, що є основною умовою її функціонування. Освіта, охорона здоров’я, культура, соціальне забезпечення, оборона, управ­ління є тими підвалинами, які забезпечують існування та розвиток держави, якісне виконання нею своїх функцій.

Таким чином, за допомогою видатків бюджетів держава має можливість:

Ø регулювати розподіл грошових коштів між виробничою сферою і сферою суспільних послуг;

Ø впливати на вартісну структуру виробництва;

Ø стимулювати розвиток пріоритетних, нових галузей та виробництв, сут­тєво виливаючи на зміцнення своєї економічної могутності.

За роллю у відтворюючих процесах видатки бюджетів поділяють на поточні і капітальні. Поточними вважаються видатки, які спрямовані на забезпечення простого відтворення і стосуються фінансування поточної діяльності перехід­ної мережі підприємств, організацій та установ. Капітальні видатки — це ви­датки розвитку, пов’язані з розширеним відтворенням і фінансуванням інвес­тиційної та інноваційної діяльності. За використання такого поділу видатків Бюджетний кодекс України передбачає можливість формування поточного бюджету і бюджету розвитку.

Використовуючи поділ видатків за суспільним призначенням можна виді­лити чотири групи: видатки на економіку, видатки на соціальні заходи, видат­ки на оборону та видатки на управління. Це дасть можливість забезпечити бюджетними ресурсами всі напрями суспільної діяльності держави (економіч­ної, соціальної, оборонної та управлінської) і створити базу для розроблення функціональної класифікації видатків.

За рівнями бюджетної системи можна виділити видатки Державного бю­джету України та видатки місцевих бюджетів. Обсяги та спрямування видат­ків першої групи визначаються щорічними законами про Державний бюджет України, а другої — рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад.

Враховуючи різні види повноважень органів державної влади, управління та місцевого самоврядування видатки бюджетів ділять на три групи: видатки на здійснення неделегованих державних повноважень (які не можуть бути пе­редані місцевому самоврядуванню), видатки на здійснення делегованих пов­новажень і видатки на здійснення власних повноважень.

За функціональним призначенням видатки бюджетів відповідно до функ­цій держави згідно з Бюджетним кодексом України та функціональної класи­фікації поділяються на десять груп (до 2001 р. таких груп нараховувалось 25). зокрема, на: загальнодержавні функції, оборону, громадський порядок, безпе­ку та судову владу, економічну діяльність, охорону навколишнього природно­го середовища, житлово-комунальне господарство, охорону здоров’я, духов­ний та фізичний розвиток, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення. Співвідношення видатків між цими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. У зв’язку з необхідністю соціального захисту громадян з низьким рівнем доходів у сучасних умовах найбільша частка видатків спрямо­вується на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Розроблення та виконання бюджетних програм потребують у процесі нау­кової класифікації застосування такої ознаки, як відомче призначення. Кла­сифікація видатків за відомчим призначенням здійснюється відповідно до ві­домчої класифікації, де кількість груп залежить від кількості головних розпорядників бюджетних коштів.

За цільовим призначенням видатки бюджетів поділяються на конкретні види відповідно до економічної класифікації. Такий підхід дає можливість за­безпечувати ефективний фінансовий контроль за цільовим використанням коштів бюджетів.

Програмне призначення передбачає поділ видатків за відповідними програ­мами. Такі програми можуть бути довго-, середньостроковими і річними. Пе­релік програм та обсяг річних видатків на їх виконання визначаються щорічно законом про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про від­повідні бюджети.

Згідно з чинним законодавством України всі видатки бюджетів розподіля­ються між ланками бюджетної системи. Такий складний і суперечливий про­цес розмежування видатків має базуватися на наукових принципах і регулю­ватися чинним законодавством.

Розподіл видатків між окремими ланками бюджетної системи доцільно здійснювати за такими принципами:

Ø значимості, який полягає у тому, що заходи державного значення фі­нансуються з Державного бюджету України, заходи місцевого значення — з місцевих бюджетів, тобто якого значення проводяться заходи, з бюджету тако­го рівня вони мають фінансуватися;

Ø територіальний_у суть якого полягає в тому, що фінансування підпри­ємств, організацій та установ має здійснюватися з бюджету тієї громади (чи регіону), на території якої вони знаходяться;

Ø відомчий у який означає забезпечення фінансування підприємств, органі­зацій та установ з відповідного бюджету за підпорядкуванням;

Ø субсидіарний, за яким розподіл видатків має ґрунтуватися на макси­мально можливому наближенні надання суспільних послуг до безпосередньо­го споживача. (На відміну від попередніх цей принцип закріплений у Бюджет­ному кодексі України.)

Однією з проблем, пов’язаних з функціонуванням механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансу­вання державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доціль­но фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для економіки Укра­їни. На рівні місцевих органів влади доцільно залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бю­джетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між цент­ральними органами влади та органами місцевого самоврядування і законодав­чо закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджет­них функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного ін­вестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки роз­поділу і перерозподілу валового внутрішнього продукту спрямовуються державою на економічні і соціальні потреби країни.

Практичне спрямування видатків відповідно до затвердженого бюджету здійснюється за допомогою бюджетного фінансування. Бюджетне фінансу­вання розглядається, з одного боку, як форма бюджетного механізму, а з іншо­го — як форма фінансового забезпечення суб’єктів бюджетних відносин.

Держава за допомогою бюджетного фінансування як форми бюджетного ме­ханізму забезпечує фінансування всіх заходів, пов’язаних з виконанням своїх функцій. Залежно від оптимального поєднання важелів, інструментів цього механізму, вмілого використання усіх наявних елементів можна досягти від­повідного рівня соціально-економічного розвитку суспільства, забезпечити до­сягнення стратегічних цілей. З іншого боку, за допомогою бюджетного фі­нансування як форми фінансового забезпечення створюються достатні фінансові можливості для функціонування і розвитку конкретних підпри­ємств, організацій, установ, а також задовольняються мінімальні, гарантовані державою матеріальні потреби соціально незахищених громадян.

У цілому бюджетному фінансуванню властиві такі ознаки:

Ø бюджетне фінансування є однією з найважливіших форм фінансування видатків бюджету;

Ø його зміст виявляється у безповоротному наданні бюджетних коштів юридичним і фізичним особам;

Ø надання цих коштів здійснюється на проведення заходів, передбачених бюджетом;

Ø перелік цих заходів відповідає функціям держави;

Ø бюджетне фінансування з боку держави є формою бюджетного механізму, а з боку суб’єктів господарювання — однією з форм фінансового забезпечення.

Бюджетне фінансування доцільно розглядати як об’єктивне економічне по­няття, з одного боку, та матеріальне вираження цього поняття, з іншого.

Бюджетні відносини у частині розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів держави супроводжуються рухом розподілення вар­тості у напрямі держава — суб’єкт отримання. Без таких відносин розподільні процеси не можуть бути завершеними, що не відповідатиме змісту категорії “державний бюджет”. Отже, це завершення є об’єктивною умовою функціону­вання державного бюджету як економічної категорії і забезпечується за допо­могою бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування характеризується об’єктивністю та існує незалежно від бажання суб’єктів відносин. Завдання суб’єктів полягає у пізнанні цього об’єктивного поняття і використанні його у практичній діяльності.

За умов законодавчого та нормативного оформлення бюджетне фінансуван­ня набуває відповідного матеріального вираження. На практиці бюджетне фі­нансування виступає як процес, дія, елемент бюджетного механізму, форма фінансового забезпечення.

Отже, бюджетне фінансування — сукупність грошових відносин, пов’я­заних з розподілом і використанням коштів централізованого грошового фон­ду держави, які реалізуються шляхом безповоротного і безоплатного надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, перед­бачених бюджетом. Основою для бюджетного фінансування є затверджений бюджет та бюджетний розпис. Процес бюджетного фінансування здійснюється у встановленому Бюджетним кодексом України порядку органами Державно­го казначейства України.

Бюджетне фінансування базується і здійснюється на основі наукових прин­ципів. Враховуючи сутність бюджетного фінансування, його внутрішні якісні характеристики, до принципів цього фінансування відносять: безповоротність, безоплатність, безстроковість, плановість, цільовий характер, фінансування не під план, а в міру виконання планів за виробничими показниками, мережею, штатами і контингентами, ефективне використання коштів, фінансування у міру надходження доходів, оптимальне поєднання усіх джерел фінансування, дотримання режиму економії, повнота, справедливість і неупередженість, пуб­лічність та прозорість, контрольованість. Під час формування цих принципів, їхнього трактування доцільно спиратися на принципи бюджетної політики, адже бюджетне фінансування є інструментом її реалізації.

У теорії і практиці бюджетного фінансування важливе значення має пра­вильний вибір й обґрунтування відповідних його форм. Форми бюджетного фінансування — способи надання бюджетних коштів на заходи, передбачені у бюджеті відповідно до наукових принципів. За наведеними критеріями можна виділити три найважливіші форми: кошторисне фінансування, бюджетне ін­вестування та державні трансферти.

Кошторисне фінансування — виділення державою бюджетних коштів від­повідно до затверджених бюджетів та бюджетних розписів суб'єктам господа­рювання (бюджетним установам) на цілі, передбачені їхніми основними фі­нансовими планами — кошторисами. У визначенні вказується джерело кош­тів (затверджений бюджет), документ, який регулює розподіл коштів (бюджетний розпис), отримувачі коштів (суб’єкти господарювання, які нале­жать до бюджетних установ, включаючи різні галузі виробничої сфери та сфе­ри послуг) та основний документ, який відображає цілі, на які виділяються кошти (кошторис бюджетної установи).

Другою формою бюджетного фінансування вважається бюджетне інвесту­вання, пов’язане з виділенням бюджетних коштів на інвестиційну чи іннова­ційну діяльність. Бюджетні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді фі­нансування державних капітальних вкладень, проектного фінансування конкретних інвестиційних проектів, придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством. У процесі ринкових перетворень ця форма має ви­користовуватися у першу чергу для структурної перебудови економіки, а та­кож для створення потужної матеріально-технічної бази для соціально-куль- турної сфери, оборони країни та управління.

Третя форма бюджетного фінансування полягає у наданні державних транс фертів шляхом державного субсидіювання (державні субсидії, державні суб­венції, державні дотації) та державної допомоги населенню. Державні транс­ферти — невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу.

Нині при утвердженні в Україні економіки ринкових відносин визріла по­треба в удосконаленні форм бюджетного фінансування. При цьому до існую­чих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати однаковий під­хід, а перспективи розвитку кожної з форм мають пов’язуватись з тими цілями, яким вони слугують. Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. За­гальні втілюються за допомогою тих форм фінансування, які відповідають сис­темі управління економікою в цілому. Спеціальні пов’язані з особливими умо­вами господарювання згідно із завданнями економічної політики держави на відповідному етапі розвитку. Форми бюджетного фінансування, зумовлені за­гальними цілями, надалі мають удосконалюватись, аби повніте відповідати потребам розвитку ринкової економіки. їхнє удосконалення, з одного боку, має провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм фінансування, а з іншого — у напрямку запровадження нових умов надання бюджетних коштів.

У сучасних умовах застосовується такий метод бюджетного фінансування метод єдиного казначейського рахунку. Він використовується для фінансуван­ня заходів з державного бюджету України та місцевих бюджетів. Це система бюджетних рахунків органів Держевного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб’єктам діяльності.

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
5. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
6. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
7. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
8. V. Класифікація і внесення поправок
9. V. Класифікація рахунків
10. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
11. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
12. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.

Переглядів: 5709