• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Продукти фінансового інжинірингу

Сучасні фінансові інструменти зазнають значної модифікації своїх характеристик, деякі з запропонованих на ринку продуктів вже не відповідають традиційним критеріям – відбувається посту­пове стирання чітких граней між видами цінних паперів, зокрема, через застосування заходів фінансового інжинірингу.

Фінансовий інжиніринг – створення нових фінансових продук­тів за допомогою різних методів та інструментів з метою формування необхідних фінансових потоків, розподілених у часі, а саме: шляхом «руйнування» – розформування і розподілу грошових потоків одного цінного паперу з метою створення кількох нових паперів або «побудови» – комбінування більше за один цінних паперів у складе­ний цінний папір.

Іншими словами, фінансовий інжиніринг розглядає цінні папери як набори грошових потоків, що можуть бути розділені і реоргані­зовані відповідно до потреб чи бажань учасників ринку. Такий творчий процес дозволяє створювати цінні папери із «зробленими на замов­лення» інвестиційними характеристиками – гібридні фі­нансові ін­струменти [46, 51].

Як приклад цінних паперів, створених шляхом об’єднання примітивних і похідних цінних паперів в однин складений гібрид­ний цінний папір, можна навести привілейовані акції з двома опціонами, за першим із яких вони можуть бути обернені у звичайні акції за бажанням власника, а за другим – обміняні на конвертовані облігації за бажанням емітента. Іншим прикладом є структуровані облігації – облігації, які комбінуються з деяким видом похідних інструментів.

Як приклад цінних паперів, створених розділенням доходів за ними на окремі класи, можна навести два цінних папера, що були утворені в результаті відділу процентних виплат за облігаціями від виплат основної суми боргу, із наданням створеним цінним паперам рис самостійності і можливості вільно обертатись на ринку, незалежно один від одного.

У торгово-економічних зв’язках можуть виникати чисельні форми операцій, пов’язаних з інвестиціями, так звані «інвестиційні заходи стосовно до торгівлі». Серед них різноманітні сервісні, управлінські, маркетингові, технологічні й інші контракти, які при­водять до появи інвестиційних прав, але не вписуються у наведену вище класифікацію.

Вони не передбачають передачу іноземному інвесторові права власності, але надають йому право на систематичне отримання прибутку (роялті, ренти тощо). Деякі подібні контрактні відносини відіграють важливу роль при залученні малого і середнього бізнесу в міжнародну інвестиційну діяльність, при переведенні із статусу торгових на рівень торгово-інвестиційних партнерів.

Схожою є ситуація з лізингом, який став важливою формою торгової діяльності й опинився в одному стані з інвестиціями – адже за встановлення лізингових відносин орендодавці в деякому сенсі виступають інвесторами, оскільки платежі за надане в оренду устат­кування стають для них формою отримання постійного доходу і повною мірою враховують стандарти прибутковості на ринку. Сьогодні інвестиційні можливості містить у собі також інжиніринг і деякі інші форми торгівлі послугами.

Мотиви міжнародного портфельного інвестування переконливо обґрунтовано еклектичною парадигмою Дайнінга, яка оперує понят­тями переваг власності, розміщення й екстерналізації, що розгля­даються як основні чинники міжнародної інвестиційної активності.

Іншими словами інвестори приймають рішення про включення до складу своїх інвестиційних портфелів активів, сферою обігу яких є міжнародне середовище, залежно від того, за яких умов вони зможуть найефективніше використовувати зазначені переваги.

У рамках цієї теорії під перевагами власності розуміють розмір портфеля, інвестицій і ризику; знання ринку та можливість отриму­вати необхідну конфіденційну інформацію; достатньо легкий доступ до додаткових фінансових джерел; легкість трансферу інвестицій; можливість використання досвіду і фінансових знань менеджерів; під перевагами розміщення – можливість інвестування на іноземних ринках, як наслідок, можливість вибору політично й економічно стабільного регіону; легкість переміщення доходів від портфельних інвестицій; можливість, на відміну прямого інвестування, в необхід­ний момент інвестувати капітал в іншому місці; під перевагами екстерналізації – використання зовнішніх фінансових ринків для розміщення інвестиційних ресурсів з метою досягнення цілей, поставлених відповідно до ефективної реалізації переваг власності і розміщення, а також посилення цих переваг; отримання переваг від інвестицій, повернення яких має обмежену коваріацію з наявними обсягами інвестицій; отримання необхідної інформації для розробки відповідної інвестиційної стратегії; зменшення витрат на управлін­ня порівняно великими інвестиційними портфелями [43].

Значний розвиток міжнародного портфельного інвестування пов’язаний з тим, що воно дає можливість одержувати більш високу якість – вищу доходність і менший ризик порівняно з чисто націо­нальними інвестиціями.

Основні принципи здійснення міжнародного портфельного інвестування передбачають використання пасивної та активної інвестиційної стратегії.

Метою пасивної, або індексної, інвестиційної стратегії є досяг­нення еталонного рівня ефективності (такими еталонами, наприклад, можуть бути широко диверсифіковані ринкові індекси, про які йти­меться нижче), тому для пасивних інвесторів чи найнятих ними менеджерів проблема формування інвестиційного портфеля є триві­альною: виходячи із загальноприйнятої оцінки ризику і доход­ності, вони купують ті цінні папери, які відповідають еталону, й тримають їх протягом тривалого часу, здійснюючи незначні і нечасті зміни складу портфеля лише з метою реінвестування доходів і певного його коректування для досягнення точної відповід­ності обраному показнику-еталону, при цьому такі портфелі нази­вають індексними фондами.

Концепція пасивного управління ґрунтується на гіпотезі ефективності ринку[6], при цьому його прихильники не заперечують існування можливостей отримання додаткових доходів, але наголо­шуючи, що ринки капіталу є достатньо ефективними, щоб дозво­лити постійно отримувати надвисокі доходи лише окремим особам, які володіють внутрішньофірмовою інформацією, а існуючі прикла­ди значних успіхів вважають скоріше результатами везіння, а не майстерності. Вони також стверджують, що очікувана доходність
у рамках активного управління насправді є нижчою за ту, яку одержують при пасивному управлінні, через значно вищі комісійні, які стягуються активними менеджерами і великі трансакційні витрати.

Метою активної інвестиційної стратегії є отримання доход­ності, яка перевищує доходність встановлених еталонів постійно і на достатню величину, – так званої активної доходності. Прихильники активного управління вважають, що час від часу з’являються невірно оцінені ринком папери або групи паперів, виправдовуючи їх пошук тезою про неефективність ринків капіталу і стверджуючи, що вони можуть робити кращі передбачення, ніж ті, які відбиваються в рин­кових цінах.

Незважаючи на швидке зростання активів, які управляються пасивними менеджерами, при управлінні переважною частиною національних і міжнародних портфелів використовуються методи активного управління. Багато крупних інституційних інвесторів, як, наприклад, пенсійні фонди, обирають «золоту» середину, користу­ючись послугами як пасивних, так і активних менеджерів.

З огляду на те, що на карту поставлені мільярди доларів комісійних, які стягуються за управління портфелями, а також професійна репутація, суперечку між прихильниками активного і пасивного управління навряд коли-небудь буде вирішено остаточно, оскільки випадковий «шум», притаманний поведінці цінних паперів, не дозволяє побачити майстерність активних менеджерів [49,63].

При здійсненні міжнародних інвестицій необхідно враховувати особливості міжнародної інвестиційної діяльності, зумовлені як економічними, так і неекономічними чинниками.

Головним економічним чинником є диференціація норм прибутковості (доходності цінних паперів) серед окремих сегментів міжнародного інвестиційного ринку – інвестори доти будуть здійснювати міжнародні інвестиції, доки існуватиме можливість отримання більшої доходності порівняно з інвестуванням на національному ринку.

Ризик інвестування в іноземні цінні папери містить у собі всі типи ризиків, пов’язані з інвестуванням у внутрішні цінні папери,
а також додатковий ризик, а саме:

– політичний ризик – ризик, пов’язаний із невизначеністю можливостей інвестора щодо репатріації (повернення до країни базування) грошових доходів від вкладень в іноземні цінні папери,
а також можливостей їх конвертації у національну валюту, через імовірність запровадження обмежень з боку іноземного уряду у вигляді додаткових податків або повної заборони обміну валют;

– валютний ризик – ризик, пов’язаний із невизначеністю майбутнього обмінного курсу, за яким майбутні грошові доходи в іноземній валюті можуть бути обміняні на валюту країни базування інвестора [49].

Значною мірою валютний ризик може бути зменшений за допомогою хеджування на форвардному (або ф’ючерсному) ринку іноземної валюти, особливо коли мова йде про низькоризикові інвестиції. Неможливість повного хеджування валютного ризику пояснюється тим, що форвардні контракти укладаються щодо конк­ретної величини грошових виплат, тому в разі, якщо реальні виплати виявляються більшими або меншими за очікувані (тобто інвестиції є ризиковими), то виникає необхідність обміну деякої кількості інозем­ної валюти за реальним обмінним курсом, що буде встановлений на момент отримання грошей, отже, ризик обміну залишається через неможливість точного прогнозування майбутніх обмінних курсів.

У той же час саме із використанням різних валют пов’язана можливість зменшення загального ризику портфеля на випадок девальвації (падіння курсу) національної валюти і навіть отримання додаткового прибутку в разі зростання курсу іноземної валюти.

Міжнародні інвестиції забезпечують зменшення загального ризику портфеля також і на випадок падіння національного ринку цінних паперів – всі цінні папери однієї країни мають тенденцію одночасного падіння їхніх курсів, оскільки на них однаково впливають національні економічні, політичні й інші умови, а їх доходність не корелює (не має зв’язку) з доходністю іноземних цінних паперів. У той же час доступ до ринків інших країн світу, економіка яких розвивається нерівномірно (деякі національні ринки цінних паперів падають, інші – зростають) за умов вірного передба­чення тенденцій та інвестування у цінні папери на ринках країн із зростаючою економікою принесе додатковий прибуток за рахунок більш високого зростання цін на фінансові активи на таких ринках порівняно із національним.

Серед неекономічних чинників, які зумовлюють специфіку міжнародної інвестиційної діяльності, варто враховувати психологічні бар’єри (незнання економіки, політики, культури, традицій інших країн, іноземних мов, порядку звітності, методів торгівлі тощо), що вказує на доцільність здійснювати міжнародні інвестиції за посеред­ництва брокерів відповідних національних ринків; інформаційні складності (обмежені можливості щодо отримання достовірної інформації про іноземні ринки й емітентів)[7]; юридичні труднощі (особливості розміщення іноземного капіталу та його майбутньої репатріації у країну інвестора, особливості податкового законодав­ства), додаткові трансакційні (операційні) витрати через більш високі розміри комісійних, що їх стягують посередники на іноземних ринках, вищу плату за оформлення угод, управління портфелями міжнародних інвестицій тощо [26].

Таким чином, формування інвестиційного портфеля в міжнарод­ному середовищі передбачає передусім необхідність урахування розміру операційних витрат – конверсійного спреду валют, в яких деноміновані цінні папери, і комісійних, сплачуваних посередникам.

Загальний дохід, отриманий на міжнародні портфельні інвес­тиції, обчислюється як середньозважена їх доходностей, кожна з яких, у свою чергу, є скоректованою на зміну валютного курсу сумою двох компонентів, а саме: (1) цінової доходності – доходності, отриманої в результаті зміни курсової вартості цінного папера,
(2) доходності «від володіння» – доходності, отриманої в результаті володіння цінним папером (виплата дивідендів, процентів тощо),
і розраховується за наступною формулою:

(5.1)

де – загальна доходність портфеля інвестицій в іноземні цінні папери, перерахована у національну валюту, долі од.;

– часка початкової вартості портфеля в національній валюті, інвестована в цінний папір і-го виду, умов. гр. од.;

– доходність і-го виду цінного папера, долі од.;

– курс i-го виду цінного папера в іноземній валюті відповідно на момент придбання і продажу , умов. гр. од.;

– дохід, сплачений на цінний папір і-го виду в іноземній валюті (дохід «від володіння»), умов. гр. од.;

– курс національної валюти до валюти, в якій деноміновано цінний папір і-го виду , відповідно на момент придбання і продажу цінного паперу, умов. гр. од.;

– кількість i-х видів цінних паперів в портфелі^[8].

Наприклад, український інвестор, який володіє початковим капіталом 5250 UAH, в момент часу придбав 1 звичайну акцію компанії IBM, деноміновану в доларах США, та 1 звичайну акцію компанії Toyota, деноміновану в японських єнах. На момент придбання ринковий курс акції IBM становив 1000 USD, акції Toyota – 500 JPY, а валютний курс української гривні – відповідно 1 USD = 6 UAH, 1 JPY = 0,5 UAH. У момент часу t ринковий курс акції IBM становив 1200 USD, акції Toyota – 540 JPY, валютний курс української гривні відносно долара США впав на 5 %, тобто 1 USD = 6,3 UAH, а відносно японської єни – зріс на 6 %, тобто 1 JPY = 0,47 UAH. Також за період часу від до t інвестор отримав за акціями дивіденди у розмірі 150 USD і 80 JPY. У такому разі загальний дохід, отриманий від міжнародного портфельного інвестування, становитиме:

або 40,55 %.

Читайте також:

1. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
2. II. Ріст репродуктивних бруньок
3. АКТИВИ ЯК ОБ’ЄКТ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
4. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
6. Аналіз продуктивності праці
7. Аналіз продуктивності праці й заробітної плати
8. Аналіз продуктивності праці.
9. Аналіз ризикованості підприємства на основі показників фінансового стану.
10. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
11. Аналіз фінансового стану
12. Аналіз фінансового стану

Переглядів: 436