Робочий час – універсальний вимірник кількості трудових витрат на виробництво. Його економія – важливий фактор зростання ефективності використання трудових ресурсів, величини суспільного продукту, економії робочої сили.
Головні одиниці обліку робочого часу (відпрацьованого та невідпрацьованого):
1) людино-день (для всіх категорій персоналу);
2) людино-година (додатково для категорії робітників).
Аналіз використання робочого часу виконують за допомогою балансу робочого часу. Для робітників він вимірюється у людино-днях або людино-годинах, для інших категорій – у людино-днях.
У лівій частині балансу – ресурси робочого часу:
- календарний фонд робочого часу (сума явок та неявок);
- табельний фонд (різниця між календарним фондом та сумою неявок у святкові та вихідні дні);
- максимально можливий фонд (різниця між табельним фондом та сумою неявок по чергових відпустках).
У правій частині балансу – розподіл реального використання максимально можливого фонду на відпрацьований час; час, не використаний з поважних причин, та прямі втрати робочого часу.
За допомогою балансу визначають відносні показники використання робочого часу:
- коефіцієнт використання календарного, табельного та максимально можливого фондів;
- показники використання встановленої тривалості робочого дня та робочого періоду;
- інтегральний показник використання робочого часу. За своїм змістом він збігається з коефіцієнтом використання максимально можливого фонду робочого часу в людино-годинах. Його можна розрахувати як