Економічна думка стародавнього світу

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких і римських мислителів ( Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Колумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Стародавній Єгипет. В Єгипті у IV тисячолітті до н. е. утворилася деспотична рабовласницька держава із бюрократичною ієрархією управління, яка вимагала цілої армії освічених чиновників, яких називали писцями. Писців готували у спеціальних школах — „школах писання”, які існували при центральних державних відомствах. Саме писці різних рангів складали біографії фараонів, вельмож і жерців, різного роду повчання, закони й посадові інструкції, з яких можна довідатися про тогочасні економічні відносини, організацію господарського життя й державного управління.

Однією з перших відомих письмових пам’яток стало “Повчання гераклеопольського царя своєму синові” (XXII ст. до н. е.), автор якого від імені фараона дає рекомендації його спадкоємцеві з підвищення й ефективності функціонування чиновницького апарату управління, від злагодженої роботи якого залежить економічне процвітання держави та успіх царювання. Фараон має постійно турбуватися про своїх чиновників, заохочувати їх матеріально, підбирати не за походженням, а за здібностями.

У пам’ятці “Речення Іпусера” (XVIII ст. до н. е.) автор викладає погляди чиновництва на соціально-політичний переворот в Єгипті, який зруйнував традиційну систему державного управління і призвів до знищення податкових декларацій, документів судової палати. Бідні й “недостойні” захопили власність багатих і “достойних”, чиновників позбавили посад і привілеїв. Іпусер, який, вірогідно, був наближеним до фараона, докоряє йому за нездатність управляти державою і дає поради щодо відновлення сильної централізованої влади, щоб навести порядок у країні, розореній безвладдям, повернути посади писцям, відновити трудову повинність селян, а разом з тим — економічну, політичну і військову могутність Єгипту.

Месопотамія і Палестина. На території Месопотамії у ХІХ–ХVІ ст. до н. е. існувала одна з наймогутніших держав того часу із столицею в легендарному Вавилоні — Старовавилонське царство, в якому вже була досить розвинена приватна власність, існували елементи товарно-грошових відносин. Проте великою проблемою стало розширення сфери боргового рабства, що позбавляло державу платників податків і воїнів, суттєво послаблюючи її. Впорядкувати соціально-економічні відносини у Вавилонії намагались укладачі збірника законів, який за іменем тодішнього царя Вавилонської держави було названо “Законами Хаммурапі” (XVIII ст. до н. е.). Ці закони, увіковічені клинопи-сом на камені, стали пам’яткою про першу в історії спробу управляти господарським життям на основі правових норм.

Зокрема, замах на приватну власність карався рабством або смертю, заборонялося продавати або відбирати за борги земельні наділи, боргове рабство обмежувалося трьома роками, суттєво знижувався лихварський процент (його рівень не міг перевищувати 20% грошима і 33% натурою) тощо.

Найважливішими джерелами економічної думки Нововавилонського царства (626–539 рр. до н. е.) стали господарські та юридичні документи, судові протоколи і рішення, орендні контракти, купчі, векселі, накладні, бухгалтерські рахунки, ділові та приватні листи, що збереглися в руїнах стародавніх міст на клинописних глиняних табличках.

Ці пам’ятки свідчать про те, що у Вавилонії було створено розвинене сільське господарство з єдиною іригаційною системою, скасовано боргове рабство для вавилонян, існували розвинені відносини оренди землі, бурхливо розвивалося товарне виробництво з позикою грошей під заставу майна, що призвело до виникнення перших в історії банків — “ділових домів”. Водночас, незважаючи на достатньо широкий розмах товарно-грошових відносин, у вавилонському суспільстві ще не існувало монетної форми грошей, а в обігу було срібло, яке приймалося за вагою в сиклях і півсиклях (1 сикль дорівнював 8,4 г) навіть при дрібних угодах. У “ділових домах” вкладники одержували 13% річних на вкладений капітал у сріблі, а позичальники капіталу, як правило, сплачували 20% річних.

Стародавня Індія. Найважливішим джерелом староіндій-ської економічної думки став трактат “Артхашастра”, написаний наприкінці IV ст. до н. е. радником правителя могутньої Гуптської держави (на півночі Індії), царя (раджі) Чандрагупти.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Східне та античне рабство	\|	Основна економічна ідея трактату “Артхашастра” була в тому, щоб показати основну роль держави в економіці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.