У XIV–XV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва — мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли організованіші великі робітничі майстерні.

З розвитком товарного виробництва прогресувала торгівля, змінюючи свої форми, охоплюючи віддаленіші ринки. У період розквіту Середньовіччя сформувалися основні ярмаркові центри Західної Європи, які й досі не втратили свого значення.

Виходячи на міжнародний ринок, купці окремих міст об’єднувалися в спеціальні союзи – гільдії, що забезпечували їм монополію оптової торгівлі й давали певні гарантії особистої та майнової безпеки. Найбільш відомим таким утворенням був союз північних міст — Ганза. У XIV ст. він об’єднував понад 70 міст Європи, встановивши, по суті, монополію на торгівлю у північних водах.

Розвиток торгівлі сприяв становленню грошової та фінансово-кредитної систем. У період Середньовіччя й розквіту феодалізму не існувало державної монополії на карбування монет. Цим правом крім короля володіли також суверенні сеньйори та міста. Подібне розмаїття монетних систем привело до поширення міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, а й займалися кредитними операціями та лихварством.

Кредитні операції полягали у безготівковому переказуванні грошей (відомі з XI ст.). Роль готівки стала відігравати розписка міняйли (вексель), за якою його агент у певному місці видавав особі суму, яку вона попередньо внесла. Міняльні контори стали називати банками (по-італійськи „банк” — лавка, на якій звичайно працював вуличний міняйло), а їхніх господарів — банкірами.

Банки нагромаджували значні суми, які потім давали у позику під високий відсоток. Лихварський капітал здебільшого кредитував престижні видатки феодалів (наприклад, купівля предметів розкошу) та воєнні видатки держави. Багаті банківські контори створювали власні торговельні та промислові підприємства, а великі купці направляли вільний капітал у кредитно-лихварську сферу. Так виникали торговельно-банкірсько-лихварські фірми, які відігравали важливу економічну й політичну роль у феодальній Європі.

На зміну рабовласницькому ладу прийшов лад феодальний, який ґрунтувався на приватній феодальній власності на землю і позаекономічному примусі кріпосних селян до праці з метою привласнення земельної ренти у вигляді панщини, натурального або грошового оброку. Більша господарська самостійність селян порівняно із становищем рабів або колонів викликала в них більшу зацікавленість, призвела до зростання у певних межах продуктивності праці й розвитку продуктивних сил.

Водночас, зростала натуралізація виробництва, відбувалося згортання товарно-грошових відносин. Це стосувалось як сільського господарства, так і ремесла. Цеховий устрій ремісничого виробництва був консервативним. Феодалізму, як формації, був властивий примітивний і рутинний стан техніки.

У період Середньовіччя спостерігався значний занепад культури, науки, грамотності й освіченості населення, що було характерно і для пануючих соціальних груп. Темрява неуцтва вийшла на зміну злету культури і науки античного світу.

Феодальне суспільство мало становий характер. Йому були властиві ієрархічна структура панівних верств населення, система васальної залежності, широкі відносини корпоративного типу (сусідські общини, міські комуни, ремісничі цехи, купецькі гільдії, монастирські й лицарські ордени тощо). Політична влада зосереджувалася в руках земельних власників (світських і церковних феодалів). Вагому роль відігравали традиції, цілковите панування релігійного світогляду.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Скасування особистої залежності селян у Західній Європі відбулося в XIV–XV ст., а поземельної залежності – у XVI–XVIII ст. в процесі початкового нагромадження капіталу.	\|	У сукупності це позначалося на розвитку економічної думки як у Європі, так і на Сході.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.