Скасування особистої залежності селян у Західній Європі відбулося в XIV–XV ст., а поземельної залежності – у XVI–XVIII ст. в процесі початкового нагромадження капіталу.

У Східній Європі (у тому числі і в Росії) ці процеси були тісно взаємопов’язані і відбувалися в XIX ст. Розклад феодалізму в Східній Європі значно посилився внаслідок масових селянських повстань (війн). Найбільш масовими вони були в Росії під керівництвом таких селянських ватажків, як Болотніков (1606–1607), С. Разін (1667–1671), О. Пугачов (1773–1775).

У XVII–XVIII ст. в Східній Європі виникла своєрідна ситуація, коли розвиток капіталістичного устрою супроводжувався посиленням закріпачення селян. Пруський шлях буржуазних аграрних перетворень у Росії, який здійснював царизм, зробив кризу феодалізму в цій країні дуже затяжною. Пережитки феодалізму тут існували до початку ХХ ст.

Розвиток міст, ремесла та торгівлі за часів середньовіччя

У країнах Західної Європи найдавніші міста завдячували своїм заснуванням римлянам. Міста виникали скрізь, куди доходила влада Стародавнього Риму, навіть до меж римських провінцій над Рейном і Дунаєм, особливо там, де тривалий час стояли легіони. Пізніше міста почали виникати біля стін великих замків, монастирів, які давали населенню захист від небезпеки, а також на перехресті торгових шляхів, над великими річками, біля копалень, на узбережжі морів тощо.

Відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург) розпочалося з XI століття. Процес урбанізації розвивався під дією низки чинників. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню західноєвропейських міст сприяли хрестові походи. Найуспішніше розвивалися середземноморські міста — центри левантійської торгівлі.

У XI–XII ст. міста Європи досягли високого рівня економічного розвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла зовнішня загроза. Відтоді міщанство почало домагатися більших прав, що загострило суперечності між жителями міст і феодалами. У XI–XIII ст. у країнах Західної Європи прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок яких міста домоглися незалежності та самоврядування. Утворювалися міста-комуни або міста-держави, які мали повну свободу, власні органи управління (виборний муніципалітет, суддівство тощо).

Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширеними галузями міського ремесла були текстильне виробництво (виготовлення вовняних, лляних і шовкових тканин), лиття і обробка металів.

Значного розвитку досягло виробництво зброї. Безперервні війни вимагали великої кількості зброї й металевих обладунків (кольчуг, панцирів, щитів, шоломів). Попит на метал зумовив прискорений розвиток металургії. У XV ст. доменні печі працювали у більшості західноєвропейських країн.

Великих успіхів досягла гірнича справа. Найбільш відомими були альпійські, чеські, надрейнські, французькі, англійські та шведські копальні. Залізна руда використовувалася для потреб міського життя і особливо для потреб війська. Соляні копальні були власністю держави і приносили великі прибутки. Характерною рисою середньовічного ремесла була його цехова організація — об’єднання ремісників однієї або кількох професій в межах міста у спілки (цехи). Таке об’єднання було зумовлене системою середньовічних соціально-економічних відносин і феодально-становою структурою суспільства. В умовах політичної нестабільності й залежності від сил природи корпорації ремісників створювали необхідні умови для професійної діяльності своїх членів, забезпечували їм особисту свободу, права і вольності, взаємодопомогу й захист, оберігали майно. Цехові організації мали ряд переваг.

Насамперед, цехи були об’єднаннями економічного характеру, які виконували завдання організації виробництва і збуту продукції, а також охорони економічних інтересів ремісників. Ремісничі цехи вели боротьбу за встановлення цехового примусу, тобто визнання за їхніми членами монопольного права на виготовлення і збут даного виду ремісничих виробів у межах міста або його передмістя, що зумовлювалося в основному вузькістю ринку й обмеженістю попиту на ремісничі вироби.

Соціальна структура середньовічного ремісничого цеху характеризувалася феодальною ієрархічністю. Цехова організація була економічно-раціональною у XIII–XV ст. і мала тоді прогресивне значення для розвитку середньовічної промисловості. Вона сприяла виробництву високоякісної продукції, вихованню ремісничої молоді. Але згодом цехи стали стримувати розвиток продуктивних сил через намагання увіковічнити дрібне виробництво, що гальмувало технічний прогрес. Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до застою в розвитку науки, техніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Починаючи з ІХ ст., коли васальна служба стає спадковою, бенефіцій поступово перетворюється на феод (лен) – найпоширенішу форму земельного володіння в Середні віки.	\|	У XIV–XV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва — мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли організованіші великі робітничі майстерні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.