Економіка та права і свободи людини.

Теорія національної економіки розкриває зміст того, що в основі формування господарства країни є вимоги дії таких об'єктивних законів:

- господарської збалансованості:

Qц = vГм,,

де Q — фізична кількість товарів, робіт і послуг; ц — ціна одиниці товару, робіт і послуг; Г_м — маса грошей, необхідна для оцінювання вартості створених товарів, робіт і послуг; v — коефіцієнт оборотності маси грошей;

- товаробміну: Q. = v;

- товаровиробництва:

Qц = О + Т +ВП

де О — проміжне споживання (матеріальні затрати на виробництво продукту); Т — вартість вкладеної праці в доданій вартості (Т + ВП); ВП — частка валового продукту в доданій вартості.

Рівняння господарської збалансованості Qц - vГ_м (або рівняння ринку), де Qц — національна пропозиція, vГ_м — національний попит, засвідчує, що головними суб'єктами ринку є продавець (виробник) товарів, робіт і послуг та покупець (споживач) тих самих товарів, робіт і послуг, їхня поведінка на ринку зумовлена вимогами дії закону рівноваги та збалансованості. Власне названий закон визначає їх поведінку так, щоб між їхніми інтересами існувала рівновага. Відповідно закон визначає їх спосіб економічного мислення і економічної дії, тобто певну свободу дії за тих чи інших обставин і стану економіки загалом. Тому економічну свободу треба розуміти з погляду інтересів двох суб'єктів ринку:

- економічна свобода виробника (продавця): характеризує вільний вибір виробника організувати той вид діяльності, випускати той вид продукції і в такій кількості, які забезпечують йому визначений ним його економічний інтерес, тобто доходи, соціальний статус та ін.;

- економічна свобода споживача (покупця): характеризує вільний вибір місця праці, набуття професії і підвищення рівня кваліфікації, на що витрачати свої доходи, який товар і на якому ринку йому купувати, скільки і чого споживати, як використовувати свій вільний час та ін.

Усе це свідчить про те, що економічна свобода суб'єктів ринку — явище об'єктивне настільки, наскільки об'єктивний закон господарської рівноваги і збалансованості. Закон передбачає насамперед саморегулювання економічної поведінки суб'єктів ринку. Споживач виявляє потреби і бажання знайти необхідні речі, які здатні задовольнити його потребу. Виробник виявляє попит споживача і намагається задовольнити його запити. Отже, економічна свобода споживача та економічна свобода виробника поєднуються через реалізацію кожного його інтересів.

Економічною основою економічної свободи суб'єктів ринку є головне економічне відношення — відношення власності на засоби виробництва (капітал) та результати праці (продукт). Питання очевидно, полягає у тому, щоб створити правовий та економічний механізм становлення свободи, тобто механізм привласнення капіталу і створеного продукту, за якого інтереси виробника і споживання, підприємства і найманої праці збігалися. Практика показує, що становлення економічної свободи — це досить складний та історично тривалий процес. Узгодити інтереси суб'єктів ринку непросто.

Історія розвитку економіки засвідчує, що економічна свобода як об'єктивне явище мусить бути усвідомлена. Поляризація економічної свободи, тобто концентрації її в одних руках є неприпустима. Це позбавляє економічної свободи інших суб'єктів ринку. Досвід розвинутих країн показує, що економічна свобода мусить бути розподілена між виробниками та споживачами в таких пропорціях, за яких буде встановлена рівновага на ринку, тобто будуть дотримані вимоги дії закону господарської збалансованості.

Становлення економічної свободи можна ілюструвати декількома етапами: поляризації капіталу, становлення механізму саморегулювання, деполяризація капіталу, свободи (лібералізації) руху праці, капіталу, товару.

Етап поляризації капіталу.Історично відбувається переходом від рабовласницького до феодального способу мислення та виробництва і розвитку процесу так званого первісного нагромадження капіталу. Усвідомлення власності і нагромадження капіталу окремими групами людей вступає у суперечність із необхідністю розподілу свободи між учасниками виробництва і споживання. Таке нагромадження означало відокремлення значної частини дрібних виробництв і споживачів від капіталу (засобів виробництва) і перетворення їх на юридичне вільних, але економічно залежних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва, інших видів багатства в руках незначної меншості — з другого.

Поняття "первісне нагромадження капіталу" вперше вжито у працях А. Сміта.Він показав, що первісне нагромадження капіталу здійснювалося насильницькими методами: державні позики, податки, протекціонізм, колонізація, піратство та ін.

В Україні процес первісного нагромадження капіталу швидкими темпами здійснювався після скасування кріпосного права. Не оминув цей процес Україну після проголошення Акту незалежностів 1991 році. Він набув не лише тіньового, а й кримінального характеру. Наслідком цього процесу стали планово-номенклатурна приватизація, масове безробіття, знецінення трудових заощаджень населення, масове розкрадання бюджету, державної власності, тотальна корумпованість державних чиновників усіх рівнів влади тощо. Звісно, що говорити про становлення економічної свободи для більшості суб'єктів ринку практично неможливо.

Етап становлення механізму саморегулювання. Нагромадження капіталу окремими групами і кланами змусило їх формувати систему відносин, в якій кожен з них міг відносно вільно використовувати свій капітал у виробництві та збільшувати його обсяги. Появляється відносно нове економічне явище — конкуренція, тобто встановлення рівних можливостей власників капіталу діяти на ринках. Це призводить до обмеження абсолютної виробничої ініціативи одних власників стосовно інших, становлення певного рівня економічної свободи для кожного. Появляються ознаки економічного змагання між виробниками на ринках, кожен сам регулює свою поведінку на ринку, маючи на меті зміцнити свої позиції на ньому. Таким чином формується механізм саморегулювання економіки, який реалізується передусім через внутрішньогалузевий і міжгалузевий види конкуренції. Боротьба між власниками капіталу однієї галузі ведеться за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів задля отримання надприбутків.

Економічна свобода на цьому етапі охоплює власників капіталів у різних галузях економіки. Проте значна частина найманої праці наразі такою економічною свободою не користується. Капітал концентрується в обмеженій частині власників, і вони продовжують ініціювати виробництво та привласнення прибутків.

Етап деполяризації капіталу.Практика показала, що надмірна поляризація капіталу викликає декілька проблем:

- по-перше, зниження зацікавленості найманих працівників до продуктивної й ефективної праці;

- по-друге, загострення соціальної нерівності між власниками капіталу та найманою працею, яка не володіла капіталом і почувалася обділеною.

Це було своєрідним натяком на відсутність економічної свободи в найманих працівників і можливостей ними розв'язувати свої соціальні проблеми за їхніми потребами. Треба було розв'язувати ці гострі проблеми якнайскоріше. І таке рішення прийнято у формі "овласнення найманої праці".Тобто зрозуміли, що треба поділитися економічною свободою через поділ частини привласненого капіталу між найманими працівниками.

Процес "овласнення найманої праці"відбувається просто: продажем частини капіталу власників найманим працівникам у формі купівлі ними акцій вартості частини реалізованого капіталу власника.

Етап свободи руху праці, капіталу, товару.Деполяризація капіталу і часткове "овласнення найманої праці"зняло частково соціальну напруженість і зблизило позиції та інтереси всіх учасників виробничо-фінансових об'єднань. Це дало імпульс до посилення процесу капіталізації виробництв, здійснення інноваційних капіталовкладень, підвищення продуктивної та ефективної функцій праці і капіталу загалом. Виробництво і споживання набували природної рівноваги та збалансованості, економічну свободу отримували як конкретні виробники, так і споживачі. Наслідком економічної свободи стали прозорі економічно, інвестиційне та фінансово інтеграційні процеси в Європі, Північній Америці та інших регіонах світу.

Високопродуктивна й ефективна ринкова економіка ґрунтується на національній самоорганізації.

Національна самоорганізація суспільства—конституційна і державна самоорганізована спільнота на основі єдиної національно-демократичної ідеології титульної нації і національних меншин, самодостатньої соціально орієнтованої економічної системи, сповідування принципів загальнолюдських вартостей, добробуту і захисту громадян.

Національна самоорганізація суспільства можлива лише в разі усвідомлення громадянами її необхідності для створення продуктивної та ефективної економічної системи. Будь-яка самоорганізація, зокрема національно-державна, потребує відповідних матеріальних і фінансових ресурсів, що створюються у системі виробництва, фінансів, обігу. Між національною самоорганізацією суспільства й ефективністю економіки існує тісний взаємозв'язок: чим вищий рівень національно-демократичного й економічного мислення, національно-ідеологічної єдності людей, дотримання положень конституції і законів країни, правил економічних і зовнішньоекономічних відносин, тим вищий рівень продуктивності національного капіталу та ефективності виробництва національного продукту. Очевидним є той факт, що без національно самоорганізованого суспільства не може бути ефективної економіки, так само як без ефективної економіки — незалежного національне організованого суспільства. Забезпечення ефективності економіки є головним завданням уряду країни. Ефективна економіка перебуває на такому високому рівні, за якого неможливим є подальше підвищення добробуту всіх жителів країни одночасно. Допомога одній соціальній групі можлива за рахунок іншої. Неефективна економіка має стільки "баласту",тобто факторів зниження ефективності, що, позбувшись його, можна підвищити рівень життя суспільства.

Кожен елемент ринкової системи відіграє певну роль у підвищенні економічної ефективності. Найважливішим є економічна свобода. Якщо держава встановлює обсяги виробництва адміністративне, як за централізованого планування, баласт досягає значних обсягів, позаяк вона, держава, змушує підприємства випускати нікому не потрібну продукцію. Дія такого елемента, як право власності, спонукає підприємства до пошуку нових ринків збуту і зведення до мінімуму виробничих витрат.

Для акцентування на значенні національної самоорганізації суспільства в підвищенні економічної ефективності виокремлюють два її види. Перший з них пов'язаний зі способами розподілу національних ресурсів. У колишньому СРСР, наприклад, неефективність економіки пояснювалася, зокрема, тим, що більша частина промислових ресурсів спрямовувалася на потреби важкої промисловості й незначна — у галузі, що виробляли товари масового вжитку. Другий — з використанням ресурсів у кожній конкретній економічній сфері. За командно-адміністративної системи неефективність підприємств була спричинена безгосподарним розпорядженням сировинними ресурсами і низькою продуктивністю праці більшості робітників.

Практика переходу до ринку показує, що існують суперечності економічних інтересів різних суб'єктів національної економічної системи, які виникають через відносини власності на капітал.

Особливістю органів регіонального чи державного управління є те, що вони функціонують поза виробничим процесом, а засобом прямого чи непрямого впливу на виробничий процес є їх влада. Наприклад, Верховна Рада України створює закони виробничих і соціальних відносин, підприємництва, розподілу й обміну продукту, формування бюджетів усіх рівнів тощо, міністерства, комітети здійснюють адміністративні і регулювальні функції у галузях, місцева влада вирішує соціальні, економічні, виробничі питання свого регіону.

Таким чином, щоб досягти економічної свободи треба зусилля всіх суб’єктів господарювання. В той же час економічна свобода нерозривно пов’язана з демократією і демократичними правами. Уряд України постійно приділяє увагу дотриманню відповідних параметрів.

Висновок.

Формування національної економіки буде найбільш дієвим при утвердженні правових та економічних свобод особистості та суб’єктів господарювання. Щоб суб’єкти господарювання мали економічну свободу, влада України повинна здійснити ряд перетворень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні шляхи та методи реалізації прав і свобод людини і громадянина.	\|	План лекції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.