Сільське господарство України в дорефор- мений період

Протягом першої половини XIX ст. в сільському госпо-
дарстві України панівною залишалася панщинна система
господарства. У аграрних відносинах домінувало поміщи-
цьке землеволодіння:

У складі Російської монархи, % усієї землі

Лівобережна і Слобідська Україна 68—70
Правобережна Україна 75
Південна Україна 68

У складі Австро-Угорської монархії

Східна Галичина 96
Північна Буковина 69
Закарпаття 90

У Російській державі було видано ряд указів, що до-
зволяли купівлю землі та володіння нею міщанам, купцям,
державним селянам. Це сприяло формуванню буржуаз-
ної власності на землю і деякою мірою підривало монопо-
лію дворянства. Наприкінці 50-х років понад 34,5 тис.
державних селян володіли більше ніж 86 тис. десятинами
землі. Значним землевласником залишилася держава.

Розвиток західноукраїнських земель з кінця XVIII ст.
регулювався аграрним законодавством австрійських мо-

нархів Марії Терезії та Йосифа II під час їхнього спільного
правління (1765—1780 pp.) і самодержавної влади остан-
нього (1780—1790 pp.).

Першими потрапили в сферу реформаторської діяльності
закарпатські селяни. Згідно з маніфестом від 26 квітня
1766 p. про урбаніальну регуляцію селянин отримував від
землевласників садибу і земельній наділ від 10,2 до 17,1 га
землі залежно від її якості. За користування землею пов-
нонадільні селяни повинні були відробляти на пана 5 днів
на рік, жедяри (безземельні) — 18 днів. Крім того, селяни
відробляли примуси. За поміщиком зберігалася влада над
особою селянина, який отримав право ходити на заробітки.
Поміщик користувався правом першості найму, платив за
цінами, встановленими місцевою владою. За законом 1783 p.
закарпатські селяни дістали право займатися ремеслом,
розпоряджатися майном. Поміщикам заборонялося втру-
чатися в родинні стосунки селян, відбирати у них без до-
зволу державних установ садиби, примушувати виконува-
ти не передбачені законом примуси. Закон 1875 p. звільнив
селян від кріпосницької залежності. Вони здобули право
вільно пересуватися по країні, передавати у спадщину майно,
обирати професію, навчатися в школах.

Першим законом (1773 p.), що змінив земельні відно-
сини в Галичині, одержавлювалася королівщина. Була про-
ведена інвентаризація всіх маєтків, анулювались усі при-
ватні збори за продаж селянам товарів. У 1774 p. було
проведено секуляризацію монастирського землеволодіння.
Ліквідовано 54 монастирі, з них 15 у Львові. Священики
греко-католицьких парафій та їхні родини звільнялися від
панщини, військових постоїв, осипів.

Закон, що регулював відносини між шляхтою і кріпос-
ними селянами, був виданий у червні 1775 p. Поміщикам
заборонялося притягати селян відбувати примуси понад ті,
що були зафіксовані в інвентарі, до панщини в неділю і
свята, до примусової роботи навіть за гроші, накладати штра-
фи, примушувати купувати у корчмаря горілку, карати се-

лян без спеціального присуду. Потрібно було точно встано-
вити розміри повозових примусів. Закон підривав засади
влади пана, визнавав лише його право на верховну владу
по відношенню до земель селянського користування.

Йосиф II будував свою економічну політику, виходячи
з ідеї французьких фізіократів про продуктивність праці
та юристів про природні права людини. Патентом від 5 квіт-
ня 1782 p. він скасував особисту залежність селян і надав
їм елементарні громадянські права: одружуватися на свій
розсуд, навчатися ремеслу, іти від пана, служити за умови
писаного дозволу на відбуття з підданства. Селяни ставали
не панськими, а цісарськими підданими. Вони залишалися
прикріпленими до землі, продовжували виконувати панщи-
ну та інші примуси.

Закони і розпорядження 1784 p. скасовували шарварки,
регулювали повозні примуси, панщину. 16 червня 1786 p.
вийшов "Роботопатент", що став кодексом законів з аграр-
них відносин у Галичині, як і в усій Австрії, та діяв до
революції 1848 p. Підтверджувались усі попередні розпо-
рядження і встановлювалися нові норми відробітків залежно
від кількості землі, що була у користуванні, визначалися
категорії селян і встановлювалися розміри панщини. Ска-
совувалися нормована панщина, дворові примуси, роботи за
звичаєм, монополія домінії на купівлю продуктів селянських
господарств. Розрізнялися селянські та двірські землі, але,
як і раніше, поміщик міг вигнати селянина з землі, переда-
ти її іншому.

У 1785—1788 pp. в усій Австрії було проведено перший
кадастр земель (йосифінська метрика) з метою вдоскона-
лення системи оподаткування. В квітні 1787 p. вийшов
закон, який вирішив питання сталості селянського земле-
користування. Землі домінії поділялися на рустикальні та
домініальні. Селяни дістали так зване право дотації на зе-
мельний наділ, на користування пасовищами і лісами, на
допомогу реманентом, на опіку під час злиднів. Цей закон
був поширений і на Буковину.

Найпрогресивнішим був загальноавстрійський Урбані-
альний патент Йосифа II від 10 лютого 1789 p. Проголошу-
валося, що всі селянські примуси належить встановлювати
пропорційно до кількості землі, що перебувала у їхньому
користуванні. Розміри державних і урбаніальних (на ко-
ристь пана) примусів не могли перевищувати ЗО % загаль-
ного доходу від селянської землі. Урбаніальні примуси по-
винні були сплачуватися грішми, що призводило до скасу-
вання панщини. Встановлювались однаковий земельний
податок для всіх категорій власності, а також норми доход-
ності окремих категорій земельних угідь. Зміни в соціально-
економічному становищі зумовили значний приріст населен-
ня: наприкінці третьої чверті XVIII ст. населення Східної
Галичини становило 1520, в 1800 p. — 2187 тис. чол. Ціле-
спрямовано переселялися польські та німецькі колоністи.
За 1772—1784 pp. в 150 державних фільварках їх посели-
лося 15—16 тис. чол.

Незадоволення земельних власників, у тому числі га-
лицької шляхти, гальмувало впровадження патенту. На-
ступник Йосифа II імператор Леопольд у 1790 p. видав за-
кони про покарання підданих киями і скасування урбані-
ального патенту, наказав повернутися до колишніх норм
оподаткування і панщинних примусів. Епоха реформатор-
ства закінчилася. Почався період феодальної реакції.

Австрійське аграрне законодавство було прогресивним,
оскільки відповідало інтересам економічного розвитку, було
спрямоване на подолання відсталості Галичини. Проте збе-
реження права власності феодала на всі землі маєтку і ви-
значення рустикальних земель не майном, а наділом селян,
малоземелля, відсутність вільних земель стримували реа-
лізацію прогресивних законів.

В Австро-Угорщині за урядовим циркуляром 1814 p.
придбати майно могли лише привілейовані стани або влас-
ники індигенату (дозволу), право надання якого мав лише
монарх. Піддані селяни виключалися із числа можливих
власників землі. В 1820 p. дозвіл на купівлю маєтків було

дано всім, але коштів у селян не було. В 1789 p. почався
розпродаж державних (камеральних) маєтків. Якщо на
початку панування Австрії в Галичині налічувалося 315
камеральних доміній, то в 1833 p. — всього 33. Міським
громадянам, церковним парафіям, вільним селянам нале-
жало 4 % землі.

У Північній Буковині великим землевласником був
релігійний фонд, утворений законом 1786 p., що складався
з 267 монастирських маєтків і володів 77,75 % усієї землі.
Дрібним землевласникам (резеціам) належало0,5 % землі,
в середньому приблизно по 11,5 га.

Характерною рисою поміщицького землеволодіння була
наявність величезних латифундій. У Східній Україні вони
були зосереджені переважно на Правобережжі та Півдні, в
Лівобережній Україні та на Слобожанщині переважали
невеликі маєтки.

Більше ніж половина всіх земель в Україні належала
великим власникам. Так, графам Браницьким на Правобе-
режжі належало 300, барону Штігліцу на Півдні — 126 тис.
десятин землі. У Східній Галичині на одну домінію при-
падало в середньому 755 моргів землі (286 десятин), на
один маєток у Північній Буковині — 2977 моргів (1183,4
десятини).

Значного поширення набуло орендування маєтків. На-
приклад, у Київській губернії понад 12 % маєтків було в
оренді. В Стрийському окрузі Галичини з 152 землевлас-
ників 60 орендували маєтки.

Скорочувалися надільні землі, зменшувалось обезземе-
лення селян, основними групами яких були державні, по-
міщицькі, монастирські. У Східній Україні вони становили
відповідно 40,3 і 59,7 % усіх селян. Поміщицькі селяни
переважали в губерніях Правобережної України (58 %), а
державні селяни — в губерніях Лівобережної (67,2 %) і
Південної (69 %) України. Незначну групу становили уділь-
ні селяни. На західноукраїнських землях поміщицькі се-
ляни становили приблизно 70 % населення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Промисловий розвиток західноукраїнських земель	\|	Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.