• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ 1 Світова практика використання платіжних карток як кредитно-розрахункового інструменту та особливості їх запровадження в Україні

1.1 Історичний аспект виникнення і розвитку ринку банківських платіжних карток в світі,та в Україні

Розрахунки з використанням готівкових коштів дуже дорого обходяться державним та комерційним фінансовим установам. Випуск в обіг нових купюр, обмін старих, великі обсяги готівки, утримання персоналу, – все це є великим тягарем для економіки країни. Одним із можливих та перспективних способів вирішення проблеми зменшення обсягів готівкового обігу і також було створення ефективної автоматизованої системи безготівкових розрахунків. За експертними оцінками, така система забезпечує скорочення приблизно на одну третину готівкового обігу в Україні.

Час появи банківських пластикових карток в певній ступені є спірним питанням. Вперше пластикові картки, тоді ще правда паперові, запровадили у 1914 році деякі американські крамниці. Вони видавали їх своїм постійним відвідувачам, які були гідні такої довіри. То були власне кредитні картки з рельєфно витиснутими на них ім’ям та адресою клієнта. Продавці за допомгою копіювального паперу могли швидко занести дані про клієнта у касові книги. Усвідомивши, що загальна мережа карткового обслуговування збільшить клієнтуру кожного з торговельних підприємств, власники майже тисячи крамниць та інших торговельних закладів у 1936 році погодились у такий спосіб кредитувати спільних клієнтів.

З середини ХХ століття починають з’являтися автоматизовані системи розрахунків за допомогою спеціальних банківських карток. Першу банківську кредитну картку випустив в 1951 році Franklin National Bank. За ним послідували і інші. В другій половині 50-х років ряд крупних банків: Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust, ввели в обіг власні кредитні картки. Bank of America, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови найбільш широкого прийому своїх кредитних карток. Невеликі банки, які не витримали конкуренції на ринку пластикових карток, приєднались до його системи. В 1966 році Bank of America почав надавати ліцензії на свою систему як в США, так і в інших країнах. Однак форми контролю, які використовувались цією системою не влаштовували банки, які прагнули автономності і самостійності в операціях з картками. Крім того, незадоволення викликало ще й те, що ім’я їх основного конкурента стояло на всіх картках системи. Це призвело до того, що в 1970 році Bank of America змушений був передати операції з кредитними картками компанії National Bank Americard, Inc.(NBI), в якій він став одним із членів. В 1977 році NBI отримала назву VISA USA Inc., а в кінці - VISA International. Сьогодні VISA об’єднує більш 25000 банків, а її картка - найрозповсюдженіша в світі. Люди, які створили цю нову картку і систему її підтримки, спочатку не сумнівались, що зустрінуть всебічне визнання. Але навіть в таких умовах важко собі уявити, що вони передбачили той вплив, який банківські картки зробили всього за декілька років [5, с. 444].

Система Bank Americard виникла у досить вузькому колі власників карток і торгівців. Швидкий ріст кількості споживачів, які використовували картки, і торгівців, які визнавали їх засобом оплати, в наступні роки міг би перевищити бачення найсміливішого фантазера. Більше 20 мільйонів споживачів в США користувалися в 1970 році картками Банк Америккард. До кінця 1980 року число банківських карток перевищило 73 млн., а число відкритих рахунків Visa складало 150 млн. з загальним об’ємом продаж в 171 млрд.дол. в кінці 1991 року.

В 1967 році в США з декількох регіональних асоціацій, що випускали власні картки, виникла компанія Interbank Card Association, отримавша пізніше назву MasterCard International і яка є зараз одним з лідерів світового карткового бізнесу. До 1970 року членами системи Master Charge було більш як 5000 фінансових установ, які обслуговували приблизно 36 мільйонів власних карток. Оскільки організація стала транснаціональною, асоціація була в 1979 році перейменована в Master Card.

В 1980 році число карток Master Card, які були в обігу в США, зросло до 55 млн., а до кінця 1990 року – 90 млн. одиниць. В період між 1980 і 1991 роком загальний обсяг покупок по системі MasterCard зріс з 10,4 млрд. до майже 99 млрд.дол.

Паралельно з нею в США (а потім і в усьому світі) почала діяти система, що випустила першу картку з пластику - American Express [5 , с.456].

Як VISA, так і MasterCard з моменту встановлення прийняли рішення не допускати подвійного членства для банків-учасників. Однак, загострення конкуренції на ринку кредитних карток привело ці організації до визнання необхідності співпраці, і в 1984-85 роках представники обох організацій узгодили ряд стандартів і почали випуск спільних списків заборонених до приймання карток.

В 1992 році європейські карткові компанії EuroCard, Eurocheck Holding і Eurocheck International утворили нову компанію Europay International, що означало створення нової об’єднаної європейської карткової платіжної системи, яка отримала права на управління торговими марками EuroCard i Eurocheck. Пізніше права на ведення операцій в Європі були надані новій системі і з боку MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднався до системи Europay, отримує можливість випускати і картки EuroCard, і картки MasterCard.

Компанії MasterCard i Europay з метою розширення спектра пропозицій засновали на паритетних засадах нову систему Maestro, що випускає однойменну дебетову картку. Компанія Europay International отримала права на діяльність у Європі від Cirrus - дочерньої компанії MasterCard, що випускає картку для використання тільки в банкоматах.

Головні причини швидкого росту цих систем слід аналізувати з точки зору економічних передумов споживача, торговця і банку. Для споживача банківські картки зробили процес отримання послуг більш доступним, особливо коли для цього були потрібні кредитні засоби. Клієнти банків мали можливість отримати кредит для багатьох покупок без необхідності повторних візитів до банку і клопотання про позичку. Запозичена сума при цьому могла бути або повністю виплачена в кінці кожного місяця або розбита на декілька щомісячних платежів.

Кредитування покупця продавцем настільки старе, як і самі гроші. Надаючи кредит, продавець отримує додатковий прибуток за рахунок стимулювання попиту. В сучасному світі кредитування покупця отримало надмірно широке розповсюдження. Таким чином, торгівці знаходили банківські картки привабливими, оскільки угоди по продажу легко було підтвердити у банку і оплата була гарантованою. Енергійна реклама і просування карток банками і національними асоціаціями підвищили можливості збільшення продаж для тих торгівців, які приймали до оплати картки. Асоціації позбавляли торгівців від ризику і витрат на здійснення особистих кредитних планів, які б пригортали увагу покупців.

Банки знайшли привабливим спосіб розширення кредиту клієнтам через кредитні лінії в поєднанні з банківськими картками. Географія їх ринку також розширювалась, оскільки банки могли випускати картки для споживачів, які мешкали не тільки поблизу банка. Разом з цим, новим клієнтам були запропоновані нові інші банківські послуги. Дохід від власників карток поєднувався з доходами від дисконту, сплаченого торгівцями, і новими депозитними ресурсами, які створювались за рахунки від продажу [36, с. 50].

На сьогодні безготівкові розрахунки за допомогою банківських карток отримали широке розповсюдження. Магазини, білетні каси, готелі майже всіх країн світу приймають до сплати пластикову картку, що в свою чергу зумовило збільшення видів пластикових карток.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні пластикові картки стали одним із найбільш зручних інструментів здійснення безготівкових розрахунків. Одночасно пластикові картки є необхідним атрибутом світового фінансового ринку.

Перші картки сучасного вигляду почали застосовуватися в США на початку 50-х років двадцятого століття. Пізніше розрахунки за їх допомогою запровадили банки багатьох країн. Виникли міжнародні фінансові асоціації: VISA, American Express, Master Card, Europay, Diners Club, які на сьогодні виконують практично всі операції за допомого карток в будь-якій сфері обслуговування. Більшість фінансових компаній використовують в якості ідентифікаційного або інструменту розрахунків картку з магнітною смужкою. Але на сьогодні ситуація починає змінюватись.

Найбільш яскравим свідоцтвом того, що смарт-картки починають завойовувати ринок США є те, що за останній час крупні американські компанії почали емітувати картки із застосуванням чипів [48, с.229].

Першою в США емісію смарт-карток почала в 1999 році компанія American Express. Співпраця з торговою компанією Virgin Megastores дала змогу встановити обладнання для зчитування інформації зі смарт-карток на торгових терміналах в 20 супермаркетах цієї компанії в США. Крім цього держателі цих карток мають право на 30% знижку.

На думку керівництва VISA, випуск на американський ринок смарт-карток Smart Visa став каталізатором процеса широкого застосування нових електроних карток в повсякденні фінансові операції американців [48,с.236].

Europay та VISA наполягають на тому, щоб латиноамериканські банки почали переходити на операції зі смарт-картками. Свою наполегливість вони пояснюють тим, що вони зручні в користуванні, мають найвищий ступінь захисту, можливість многофункціонального застосування, завоювання нових сегментів фінансового ринку. Крім цього страни Латинської Америки, як і більшість нових ринкових країн, де картки з магнітною смугою ще не набули широко разповсюдження, дає додаткові переваги, не має потреби в тому, щоб переробляти систему, яка склалася, зручніше зробити нову. Планується продати 434 млн. смарт-карток, що складатиме 20 % від загальної маси карток. Так, наприклад, найбільший перуанський банк Banco de Credito випустив смарт-картки для торговців, які живуть у віддалених районах країни де з паганим телефоним зв’язком неможливо перевірити справжність кредитної картки та ідентифікаційний номер її держателя. Після внесення в чіп інформації про стан рахунку та проведених операціях очікується що кількість зловживань зменшиться [13,с. 41].

В Сінгапурі можна впевнено сказати, що питання з чіповим картками вирішене. Заслуговує на увагу область використання місцевої чіпової картки NETS, яка є в кожного сінгапурця (більше 3 мілйонів) і ця система вже експортована в інші країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Картка NETS приймається майже всюди: для сплати фасованих товарів (печиво, напої) в торгових автоматах, для дзвінків по таксофону, для сплати за парковку, для здійснення покупок через Інтернет, для отримання готівки в банкоматі, служить для доступу в організації (пароль для відкриття дверей) [58, с. 201].

Із середини XX століття починають з'являтися автоматизовані системи розрахунків за допомогою спеціальних банківських карток. Піонером цього починання можна вважати платіжну систему “Дайнерс клаб” (Diners Club). Потім у міру розвитку й інтернаціоналізації з'явилися, такі нині відомі системи, як American Express, VISA, Master Card. Споконвічно в закордонній класифікації універсальні картки розділялися на картки для “подорожей і розваг” (Travel and Entertainment — T&E) і чисто банківські [44, с.255]. Перші випускалися компаніями Дайнерс клаб, Америкэн Експрес, Карт Бланш і призначалися головним чином для оплати готелів, ресторанів, тобто переважно для подорожуючих бізнесменів. Картки ж, що випускаються банками, мали більш “споживчий” характер і призначалися для “звичайних клієнтів”.

“Америкен Експрес” — картка створена на снові міжнародної мережі обслуговування дорожніх чеків “Америкэн Експрес” і Юниверсал Трэвел Кард — картки асоціації американських готелів

“Віза” (VISA) - перейменована картка “БэнкАмерикард”, що випускалася «Нэшнл БэнкАмерикард Инкорпорейтед». Утворилася після виведення карткової програми з під контролю “Бэнк оф Америка”. Ініціатором карткової програми був “Чейз Манхэттен Бэнк”, але внаслідок збитковості була продана їм асоціації «Нэшнл Бэнкамерикард».

“МастерКард” (Master Card) - перейменована картка Міжбанківської карткової асоціації - МКА (Interbank Card Association), що випускала картку “Майстер Чадж” (Master Charge).

“Европей Інтернешнл” (Europay International) утворилася після злиття Еврокард Інтернешнл (Eurocard International) із платіжною системою Єврочек (Eurochek). У свою чергу Еврокард Інтернешнл була утворена шляхом об'єднання універсальної картки Британської асоціації готелів і ресторанів BHR зі шведською карткою Rikskort. Також Еврокард мала угоду з компаніями «Циррус» і «Маэстро» (Cirrus/Maestro), що випускали картки для одержання готівки у банкоматах.

“Джей-Си-Би” (JCB) - японська банківська картка.

В даний час безготівкові розрахунки за допомогою банківських карток одержали таке широке поширення, що важко собі представити сферу обслуговування в який би вони не використовувалися. Магазини, квиткові каси, готелі усіх країн світу готові обслужити Вас, прийнявши вашу пластикову картку, як засіб оплати.

Найбільші міжнародні фінансові асоціації, такі, як VISA, American Express, Master Card, Europay, Diners Club і JCB, представляють за кордоном своїм клієнтам практично будь-яку послугу в будь-якій сфері обслуговування. Функціонування таких фінансових асоціацій спирається на могутню інфраструктуру, за користування якої виплачуються комісійні [44,с.257].

У 1992 році операції з кредитними картками проводили більш 10 000 американських банків. У програмах VISA і Маstеr Card беруть участь тисячі закордонних банків більш ніж у 100 країнах світу. Число власників кредитних карток у 1992 році перевищило 100 000 000 чоловік. Картки системи VISA і Амеrісаn Ехрrеss приймають біля півтора мільйонів торгових підприємств і 3,5 млн. їхніх філій.

В даний час більшість фінансових компаній використовують у якості ідентифікаційного чи розрахункового засобу картку з магнітною смугою. Однак, розуміючи переваги і нові можливості, що несуть смарт-карти (карти – мікрокомп'ютери з перезаписуваною пам'яттю), компанії VISA і Еurорау, починаючи з 1994 року об'єднали свої зусилля і приступили до спільних робіт по заміні технологій магнітних карт на технологію, засновану на смарт-картках.

Ведучі фінансові асоціації активно прориваються і на ринок, що формується в нашій країні, покупки товарів і послуг по пластикових картках.

Картки систем VISA і Маster Card є класичними кредитними картами. За допомогою цих карток можна оплатити покупку, не маючи ні готівки, ні грошей на банківському рахунку. Власник картки зобов'язаний щомісяця погашати не менше 5% суми оплачених по картці рахунків. Частина рахунків, що залишилася неоплаченої, є кредитом емітента власнику картки. Цей кредит надається під 15—20% річних [15, с. 74].

Сьогодні в Україні вже мається досвід емітування як закордонних карток по ліцензії найбільших фінансових асоціацій (VISA International, Master-Card, Cirrus/Maestro, EuroPay, Union Card), так і власних гривневих дебетних карт – пілотний проект системи масових безготівкових споживчих платежів Національного банку України (НСМЕП). Національний банк впровадив також всеукраїнську систему ТОПАЗ – авторизаційно-транзакційний телекомунікаційний центр для ліцензійних карток VISA International, Master-Card, Cirrus/Maestro, які емітуються масово комерційними банками “Приватбанк” (м.Дніпропетровськ) та “Райфффайзен банк Аваль”(м.Київ) в комерційних та “зарплатно-пенсійних” проектах.

Кожен держатель пластикової картки в розвинених країнах може розплатитися майже в усіх магазинах, а якщо необхідна готівка, то він не матиме проблем і з цим, бо налічується велика кількість банкоматів

Ще кілька років тому великі банки намагались максимально швидко збільшити кількість банкоматів, за рахунок чого отримати прибуток, підвищити імідж банку та зменшити операційні витрати. Але на сьогодні більшість банків відмовились від цієї думки, бо підвищились витрати на обслуговування техніки. Цей випадок можна розглядати як приклад конкуретної боротьби двох різних банківських продуктів. Популярність дебетових карток, які дозволяють клієнту здійснювати покупки без участі банкоматів або отримати готівку зі своєї картки у касира [22,с.5].

В Україні великі зміни на ринку пластикоих карток відбулися за останні 7-9 років. В 1994-1995 р.р., невелика група банків активно почала вивчати карткові технології, почала розгортати маленькі карткові проекти, випустила перші картки міжнародних платіжних систем, працюючи при цьому через російські або прибалтійські банки [87 с.50].

На початок 1996 року жоден український банк не мав статусу принципового члена в Міжнародних платіжних системах. Розрив між Росією в освоєнні карткових технологій складав 2-3 роки.

Але відчувалося, що картковий марафон в Україні вже почався. Проходили семінари, налагоджувались контакти з Міжнародними платіжними системами, провідні спеціалісті українських банків стали постійними відвідувачами Міжнародних виставок високих банківських технологій. Почва була підготовлена, всі вже бажали почати роботу широким фронтом [92 c.76].

З того часу відбулися великі зміни .На сьогодні в Україні в обігу більше 32 міліона карток (рис.1.1)

«Рисунок 1.1»

Рис. 1.1 Динаміка емісії платіжних карток в Україні [ 90 c. 44]

На сьогоднішній день кількість платіжних карток системи Europay у вітчизняному обігу починаючи з 2011 року збільшилась на 121,97%. Однак лідером по емісії залишається VISA, якій сьогодні належить 68% загального обсягу емітованих карток, тоді як Europay – 32% (рис. 1.2.)

«Рисунок 1.2»

Рис. 1.2 Структура емісії платіжних карток в Україні в розрізі платіжних систем станом на 01.01.2013 року.[69, c.3]

1.2 Сутність, види та особливості застосування банківських платіжних карток як кредитно-розрахункового інструменту.

Пластикова платіжна картка - це персоніфікований платіжний інструмент, що надає клієнту можливість здійснення безготівкових платежів за куплені товари чи надані послуги і при необхідності отримувати чи поповнювати готівковими коштами поточний картковий рахунок.[1, c.237 ]

Законом введений термін основного елементу автоматичних платіжних систем - банківський автомат самообслуговування (банківський автомат) - програмно-технічний комплекс, що надає можливість держателю спеціального платіжного засобу здійснити самообслуговування за операціями одержання грошей у готівковій формі, внесення їх для зарахування на відповідні рахунки, одержання інформації щодо стану рахунків, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього комплексу;

Одночасно введений і термін суб'єкту відносин в автоматичних платіжних системах - держатель спеціального платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу грошей з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Спеціальний платіжний засіб (платіжна картка тощо) – це платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ грошей з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів.[31,c 137 ]

Роботу автоматичних платіжних систем забезпечують фінансові установи, які є особливими організаціями та виконують спеціальні операції:

- платіжна система - платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу грошей. Проведення переказу грошей є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

З точки зору перспектив розвитку Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) України та банків – її членів - платіжні схеми систем масових платежів з застосуванням пластикових карток зводяться у фінансовому аспекті до наступних трьох типів

1) Дебетна схема (Debit cards) використовуються для оплати товарів і послуг, одержання готівки в банківських автоматах шляхом прямого списання з рахунка платника грошей із наявної суми, доступ до якої закодований паролем на магнітній смужці картки. Такі картки є найпростішим і універсальним замінником готівки. На відміну від кредитних карток вони не дозволяють оплачувати покупки при відсутності грошей на рахунку. Природно, що для дебетних карт потрібна авторизація по кожній операції. Все устаткування по роботі з дебетними картами повинне бути зв'язане з центром авторизації в режимі on-line.

2) Дебетні “електронні гаманці”(Smart cards) – пластикові картки з мікросхемами пам'яті, які не потребують on-line режиму терміналів.

3) Кредитна схема передбачає нульовий вихідний залишок на картковому рахунку. Всі операції з карткою записуються на кредит, який власник картки повинен погашати на визначених умовах з нарахуванням% на залишок боргу. Для магазинів, що орієнтуються на туристів, робота з кредитними картками (Credit card), виявилася особливо вигідною з погляду залучення покупців.

4) Розрахункова схема передбачає оплату всієї суми кредиту в жорстко визначений період. Фактично розрахункова схема є окремим випадком кредитної з фіксованим терміном погашення 100% заборгованості.

В розрахунковій схемі, крім “класичних” кредитних карток, для оплати покупок клієнт може використовувати так називані платіжні картки, по яких можливість одержання кредиту обмежена одним місяцем. До них відносяться картки компанії Амеrісаn Ехрrеss.

Класифікація платіжних карток залежить від засобів ідентифікування користувача пластикової картки:

а) При видачі картки клієнту здійснюється її персоналізація - на неї заносяться дані, що дозволяють ідентифікувати картку і її власника, а також здій-нити перевірку платоспроможності картки при прийомі її до оплати чи видачі готівки. Процес підтвердження продажу чи видачі готівки по картці називається авторизацією. Для її проведення пункт обслуговування робить запит платіжній системі про підтвердження повноважень пред'явника картки і його фінансових можливостей. Технологія авторизації залежить від схеми платіжної системи, типу картки і технічної оснащеності пункту обслуговування. Традиційно авторизація проводиться "вручну", коли продавець чи касир передає запит по телефону оператору (голосова авторизація), чи автоматично, після розміщення картки в POS-термінал чи “торговий термінал” (POS - Point Of Sale), де дані зчитуються з картки, касиром вводиться сума платежу, а власником картки зі спеціальної клавіатури - секретний Пін-код (ПІН - Персональний Ідентифікаційний Номер). Після цього термінал здійснює авторизацію або встановлюючи зв'язок з базою даних платіжної системи (on-line режим), або здійснюючи додатковий обмін даними із самою карткою (off-line авторизація). У випадку видачі готівки процедура носить аналогічний характер з тією лише особливістю, що гроші в автоматичному режимі видаються спеціальним пристроєм – банкоматом, що і проводить авторизацію [51,c.88].

б) При здійсненні розрахунків власник картки обмежений рядом лімітів. Характер лімітів і умови їхнього використання можуть бути дуже різноманітними. Однак загалом усе зводиться до двох основних сценаріїв.

Власник дебетової картки повинний заздалегідь внести на свій рахунок у банку-емітенті деяку суму. Її розмір і визначає ліміт доступних засобів. При здійсненні розрахунків з використанням картки синхронно зменшується і ліміт. Контроль ліміту здійснюється при проведенні авторизації, що при використанні дебетової картки є обов'язковим завжди. Для поновлення (чи збільшення) ліміту власнику картки необхідно знову внести кошти на свій рахунок [51,c.89].

Для забезпечення платежів власник картки може не вносити попередньо кошти, а одержати в банку-емітенті кредит. Подібна схема реалізується при оплаті за допомогою кредитної картки. У цьому випадку ліміт зв'язаний з величиною наданого кредиту, у рамках якого власник картки може витрачати кошти. Кредит може бути як однократним, так і поновлюваним. Поновлення кредиту в залежності від договору з власником картки відбувається після погашення або всієї суми заборгованості, або деякої її частини.

в) Як кредитна, так і дебетова картки можуть бути також корпоративними. Корпоративні картки надаються компанією своїм співробітникам для оплати витрат у відрядженні чи інших службових витрат. Корпоративні картки компанії зв'язані з яким-небудь одним її рахунком. Картки можуть мати розділений і нерозділений ліміти. У першому випадку кожному з власників корпоративних карт встановлюється індивідуальний ліміт. Другий варіант більше пасує невеликим компаніям і не припускає розмежування ліміту. Корпоративні картки дозволяють компанії детально відслідковувати службові витрати спів робітників.

г) Графічний запис — найпростіша форма запису інформації на картку. Графічним методом наноситься кольорове фотографічне зображення власника карти і лазерний зразок підпису.

д) Ембосирування — механічне видавлювання. Ембосируванням на картку наносяться прізвище й ім'я власника карти. Воно дозволяє значно швидше оформляти операцію оплати карткою, роблячи відбиток на ній сліпа (Slip).

е) Кодування на магнітній смузі. В даний час на карті може бути до чотирьох магнітних смуг. На одній з них, називаної ISO-2, знаходиться інформація про номер картки, термін її дії, а також службовий код, зона перевірки особистого коду, вільні коди. Смужка ISO-1 містить аналогічну інформацію плюс ім'я власника. В Франції використовують ще дві смуги — Т2 і Т3. Інформація на магнітних смугах носить статичний характер: один раз записана вона не міняється згодом. Тому при кожнім розрахунку з використанням такої картки приходиться зв'язуватися з центром авторизації, що робить операцію ідентифікації картки, щоб підтвердити наявність коштів на рахунку клієнта і дозволити операцію оплати на ту чи іншу суму, Усі ці операції проходять у режимі Оn-line і тривають досить довго. Одним з основних недоліків магнітних карток є відсутність можливості надійного відновлення інформації, тобто погані експлутаційні характеристики. Магнітна смуга швидко виходить з ладу (як правило банк-емітент гарантує роботу картки лише на протязі одного року) [41 c.346].

ж) Цих недоліків позбавлені так називані "електронні гаманці" чи старт-карти.

Картки з вбудованою мікросхемою, "смарт- карти", винайдені в 1974 р. французьким інженером Роланом Морено, у свою чергу поділяються на два типи [56]:

- карти з пам'яттю, на яких розміщуються мікросхеми ПЗУ ємністю від 32 Бт до 8 кбт. Найбільшою ємністю володіють картки оптичної пам'яті, у яких використовується технологія WORM (однократний запис - багаторазове читання), подібна тієї, що застосовується в лазерних дисках. Обсяг інформації, записаної на карті може досягати 2 - 16 Мб, але для її зчитування необхідні спеціальні лазерні пристрої. Ці картки надзвичайно стійкі до зовнішніх впливів: наприклад, картку DREXON (R) LaserCard (R) можна “варити” у киплячій воді до 1000 годин без втрати інформації, що зберігається на ній, Для порівняння: магнітна картка втрачає інформацію після п'ятихвилинного “варіння”.

- комп'ютерні смарт-карти, оснащені мікросхемою, що містить мікропроцесор, пам'яттю, пристроями введення-виводу інформації, а також власною операційною системою. Архітектура вбудованого в картку мікропроцесорного блоку дозволяє встановлювати пристрій шифрування даних. Відповідно до характеру взаємодії з зчитующим пристроєм, смарт-картки, підрозділяються на контактні (безпосередній контакт із зчитуючим пристроєм), і безконтактні

(для передачі інформації використовується радіосигнал).

Смарт-карти за своєю надійністю та експлуатаційними характеристиками значно перевершують звичайні магнітні картки, Для приклада можна привести основні характеристики і дані тестування самого великого у світі виробника смарт-карт французької фірми “ GemPlus Card International “:

- час збереження інформації - 10 років;

- мінімальне число перезаписів - 10 000 разів:

- час запису одного байта інформації - не більш 10 мс:

- температура збереження - від -20 до +55 градусів Цельсія:

- робоча температура - від 0 до +50 градусів Цельсія:

- перекручування - 30 градусів в обидва боки, 30 циклів у хвилину (всього 1000 циклів):

- температурний удар - 30 циклів - 5 хвилин при -20 градусах Цельсія, витримка 15 секунд, 5 хвилин при +50 градусах Цельсія:

- статичний вигин - картка обертається навколо циліндра діаметром 8 см:

- температурний тест - 1000 годин при температурі 85 градусів Цельсія і вологості 85%:

- соляна атмосфера - 96 годин при температурі 35 градусів Цельсія в 5% розчині NaCl;

- схоронність інформації - 1000 годин при температурі 150 градусів Цельсия:

- зусилля для видалення мікросхеми - не менш 5 кг,

При виробництві карток у кожну мікросхему заноситься унікальний код, що також неможливо продублювати. При видачі картки користувачу на неї наноситься один чи кілька паролів, відомих тільки хазяїну карти. При спробі несанкціонованого використання деякі види смарт-карток можуть автоматично закриватися, і для відновлення працездатності такої карти необхідно її повернення на місце видачі.

Смарт-карти працюють у режимі Off-line. Проведення будь-якої операції з використанням смарт-карти вимагає від власника набору особистого пароля. Цей пароль записаний на самій картці, а виходить, не потрібна процедура доступу до центрів авторизації.

Власником на картку заноситься визначена сума. При оплаті покупки пристрій касового апарата, що зчитує (рідер), перевіряє наявність коштів на картці і списує з неї необхідну суму.

Основними перевагами цього виду пластикових карток у порівнянні з їх "магнітними побратимами" є підвищена надійність і безпека, багатофункціональність, можливість ведення на одній картці декількох рахунків. Істотний недолік смарт-карток, що дотепер не вдалося перебороти, - їхня висока собівартість, що значно перевершує вартість пластикової картки з магнітною смугою. Вартість смарт-карточок залежить від цілого ряду факторів (обсягу пам'яті, потужності мікропроцесора) і коливається для тиражу в мільйон карток від 0,6 до 9,5 дол. США.

Проте, на початку 90-х років ринок мікропроцесорних карток став розвиватися бурхливими темпами. Так, на останньому Форумі смарт-технологій (SmartCard Forum), що відбувся в США, приводилися дані опитувань клієнтів різних американських банків про їхню готовність/неготовності користатися карткою з мікропроцесором. Біля 42% з числа опитаних підтвердили готовність користатися смарт-карточками, якщо їхній банк стане емітувати такі картки. Дослідження, проведені компанією Visa, показують, що 82% власників пластикових карток не проти використання смарт-карток у якості "електронного гаманця" і 42% опитаних будуть використовувати ці картки як доповнення до уже наявних.

Важливим етапом у розвитку нової технології з'явилося співробітництво ведучих світових платіжних систем в області розробки загальної стратегії і стандартів як на самі мікропроцесорні картки, так і на використовуване устаткування і програмне забезпечення. Першим кроком у цьому напрямку стали роботи з сертифікації карток з мікросхемою, що почали здійснюватися з 1993 р. трьома найбільшими міжнародними платіжними системами: Visa International, MasterCard International і Europay International. З цією метою зазначені компанії створили асоціацію Integrated Circuit Card, що приступила до вироблення єдиних стандартів і вимог. У травні 1994 р. були підготовлені специфікації платіжних систем, розрахованих на використання карток з мікросхемами. Ці специфікації карток EMV (Europay/MasterCard/Visa) визначали вимоги до електромеханічних характеристик і логічного інтерфейсу, а також описували протоколи взаємодії для карток з мікросхемою. У серпні 1994 р. з'явилася друга частина специфікацій EMV (елементи даних і команд), а в жовтні - третя (обробка транзакцій).

У червні 1995 р. була опублікована версія 2.0 специфікацій на картки з мікросхемою EMV і версія 1.0 специфікацій на термінали, що приймають мікропроцесорні картки. Однак, незважаючи на очевидні успіхи, самі творці специфікацій відзначали недостатню повноту пророблення питань мікропроцесорної технології й у середині 1996 року випустили нову версію специфікацій, де цілком уніфіковане прикладне програмне забезпечення платіжних терміналів і визначені додаткові стандарти на картки зі збереженою сумою SVC (Stored Value Card) [9,c.10].

В даний час існує досить велике число схем при роботі з SVC-картками. Якщо їх проаналізувати, то виявиться, що загальним для них є виконання наступних шести основних функцій:

· поповнення карток з дебетових чи кредитних рахунків. Це звичайно робиться за допомогою банкоматів, чи EFTPOS-терміналів термінала операціоніста банку;

· операція списування з SVC-картки назад на рахунок;

· виконання платежів за допомогою SVC-картки;

· одержання роздруківки балансу (операція виконується з використанням спеціалізованих пристроїв типу банкоматів чи EFTPOS-терміналів);

· одержання декількох останніх транзакцій (операція здійснюється з використанням міні-аудиторського журнального файлу, що ведеться в пам'яті смарт-картки);

· створення чи зміна PIN-коду.

Однак і тут існує чимало невирішених задач, що стануть особливо помітними при досить широкому поширенні карток. Наприклад, що буде відбуватися у випадку, якщо клієнт утратить картку чи зіпсує її в процесі експлуатації (по статистиці кількість зіпсованих карток складає 1,5-3%)? Для картки з магнітною смугою проблем немає. У випадку заміни смарт-картки власник зіпсованої чи загубленої картки позбавляється суми, що знаходилася на його старій картці ("електронному гаманці" чи спеціальній картці - телефонній, проїзний і т.д.). В даний час проробляються схеми, що у визначених випадках (з використанням журналу транзакцій) можуть бути застосовані для відновлення історії загубленої чи зіпсованої картки з метою відшкодування власнику загубленої електронної готівки.

Інтенсивні інтеграційні процеси у світі, що у даний момент йдуть по різних напрямках, багато в чому сприяють уніфікації рішень при створенні і розвитку платіжних систем. Сьогодні у світі платіжних систем, заснованих на смарт-технологии, проглядаються три основні тенденції. Перша - це створення національних платіжних систем (Danmon у Данії, Mondex у Великобританії). Друга зв'язана з проектуванням системи EMV, і третя - це об'єднаний проект європейського союзу (система Cafe).

По обсягу проведених робіт і результативності найбільш реальним у даний час є проект і стандарт EMV. Ряд платіжних систем і великих фінансових інститутів уже заявили про його підтримку. Розроблені також стандарти для обміну повідомленнями між платіжними системами. Так, у більшості систем реалізована підтримка одного з двох стандартів: з фіксованим форматом повідомлень і форматом повідомлень перемінної довжини (ISO 8583).

Питання захисту від несанкціонованого доступу і забезпечення таємності інформації в даний час також практично вирішені, а алгоритми шифрування - стандартизовані. Особливо це стосується широко розповсюджених DES-алгоритмів шифрування у відповідності зі стандартом ANSI X.9. Ці алгоритми реалізовані як на програмному, так і на апаратному рівні. Ведеться робота й у відношенні RSA-алгоритмів кодування, які досі не цілком стандартизовані в силу їхньої специфіки (основна складність для даного класу алгоритмів полягає в том, що базовим для них є використання в якості криптоключей набору з двох простих чисел).

з) Використання імпрінтерів та POS – терміналів

Роблячи покупку, власник картки вручає її торговцю. Торговець повинен запросити центр авторизації про дозвіл здійснення платіжної операції на суму покупки по даній картці. Для одержання дозволу на операцію торговець дзвонить в авторизаційний центр і повідомляє номер рахунка власника картки, кінцевий термін дії картки, номер свого рахунка і суму на яку здійснюється угода. Установа, від імені якого видається картка відповідним кодом, переданим через комп'ютерну мережу, схвалює угоду. Цей код фіксується на торговому чеку, після чого угода проводиться по рахунках власника картки.

Одержавши дозвіл від центра авторизації торговець переносить інформацію з картки на сліп (“slip” - бланк, реєстраційна картка) з використанням найпростішого пристрою – імпринтера. На сліпі фіксується номер картки, код і координати пункту обслуговування, сума товару (послуги), власник картки підписує його й одержує копію. Торговець направляє свою копію сліпа в банк-еквайер.

Використовується багато методів захисту від незаконного використання картки. Кожному торговцю встановлюється ліміт суми угод. Угоди на суму, що перевищує ліміт, можуть виконуватися тільки за узгодженням з банком. Звичайно від 8 до 10% угод вимагають підтвердження, одержуваного по телефону.

Угода може бути заборонена по наступним причинах:

— картка оголошена зниклою чи украденою,у подібних випадках торговці часто одержують розпорядження реквізувати картку;

— власник картки вичерпав свій ліміт кредитування, у цьому випадку посадова особа банку розмовляє з клієнтом і може зняти заборону на здійснення угоди;

— власник картки істотно прострочив час платежів і його рахунок анульований.

Крім того, випускається бюлетень, називаний “чорним списком” (hot card list, warning list). Цей бюлетень анульованих, загублених чи украдених карток призначений для торговців і з ним необхідно звірятися у випадках, коли сума угоди перевищує встановлений обсяг. Банк-еквайер може також зажадати, щоб торговець звірив підписи на торговому векселі і на зворотній стороні картки. Якщо торговець не виконав усіх передбачених правил контролю, то можливі збитки буде нести він сам.

Центр по видачі дозволів на здійснення фінансових операцій банку-емітента карток повинен [8,с.16]:

— підтримувати цілодобовий зв'язок із всіма іншими організаціями-учасниками даної програми з приводу великих угод. Він може виконувати цю задачу самостійно всі 24 години, працюючи в режимі “Оn-line”, чи користатися послугами сторонніх організацій у той час, коли його системи відключені чи непрацездатні;

— реагувати на випадки незаконного використання карток, якщо такі виникають;

— вести поточний список отриманих дозволів банку на операції.

У 1982 році, коли втрати банків США від незаконного використання кредитних карток склали близько 1 мільярда доларів, VISA розробила систему недорогих, що використовують телефонну мережу терміналів(POS-Point Of Sale), встановлюваних у торгових пунктах, за допомогою яких можна одержати дозвіл на угоду за кілька секунд в автоматичному режимі.

POS-термінали, чи торгові термінали, призначені для обробки транзакцій при фінансових розрахунках з використанням пластикових карток з магнітною смугою і смарт-карт. Використання POS-терміналів дозволяє автоматизувати операції по обслуговуванню картки й істотно зменшити час обслуговування. Можливості і комплектація POS-терміналів варіюються в широких межах, однак типовий сучасний термінал обладнаний пристроями читання як смарт-карт, так і карт із магнітною смугою, енергонезалежною пам'яттю, портами для підключення Пін-клавиатуры (клавіатури для набору Пін-кода), принтера, з'єднання з ПК чи з електронним касовим апаратом.

Крім того, звичайно POS-термінал буває оснащений модемом з можливістю автодозвона. POS-термінал володіє "інтелектуальними" можливостями – його можна програмувати. Усе це дозволяє проводити не тільки on-line авторизацію карт із магнітною смугою і смарт-карт, але і використовувати при роботі зі смарт-картами режим off-line з нагромадженням протоколів транзакций. Останні під час сеансів зв'язку передаються в процесінговий центр. Під час сеансу зв'язку POS-термінал може також приймати і запам'ятовувати інформацію, пе-редану ЕОМ процесінгового центру. В основному це бувають стоп-аркуші, але подібним же чином може здійснюватися і перепрограмування POS-терміналів.

і) Використання банкоматів

Банкомати – це банківські автомати для видачі і инкасування готівки при операціях із пластиковими картками. Крім цього, банкомат дозволяє власнику картки одержувати інформацію про поточний стан рахунка (у тому числі і виписку на папері), а також проводити операції по перерахуванню коштів з одного рахунка на іншій. Банкомат обладнаний пристроєм для читання карти, а для інтерактивної взаємодії з власником картки - також дисплеєм і клавіатурою. Банкомат оснащений персональною ЕОМ, що забезпечує керування банкоматом і контроль його стану. Останнє дуже важливо, оскільки банкомат є сховищем готівки. На сьогоднішній день більшість моделей розрахована на роботу в on-line режимі з картками з магнітною смугою, однак з'явилися і пристрої, здатні працювати зі смарт-картами й у off-line режимі. Для забезпечення комунікаційних функцій банкомати оснащуються платами X.25, а, у деяких випадках, - модемами.

Грошові купюри в банкомату розміщаються в касетах, які, у свою чергу, знаходяться в спеціальному сейфі. Число касет визначає кількість номіналів купюр, видаваних банкоматом. Розміри касет регулюються, що дає можливість заряджати банкомат практично будь-якими купюрами.

Банкомати - стаціонарні пристрої солідних габаритів і ваги. Зразкові розміри: висота - 1.5 - 1.8 м, ширина і глибина - близько 1 м, вага - біля тонни. Більш того, з метою припинення можливих розкрадань їх монтують капітально. Банкомати можуть розміщатися як у приміщеннях, так і безпосередньо на вулиці і працювати цілодобово.

к) Процесінгові центри та комунікації

Процесінговий центр – це спеціалізований обчислювальний центр, що є технологічним ядром платіжної системи. Процесінговий центр функціонує в досить жорстких умовах, гарантированно обробляючи в реальному масштабі часу інтенсивний потік транзакцій. Дійсно, використання дебетової картки приводить до необхідності on-line авторизації кожної угоди в будь-якому пункті обслуговування платіжної системи. Для операцій із кредитною карткою авторизація необхідна не у всіх випадках, але, наприклад, при одержанні грошей у банкоматах вона також проводиться завжди. Не менші вимоги до обчислювальних можливостей процесінгового центра пред'являє і підготовка даних для проведення взаєморозрахунків за підсумками дня, оскільки обробці підлягають протоколи значної (якщо не гнітючої) частини транзакцій, а необхідні терміни виконання розрахунків невеликі - кілька годин.

Крім обчислювальних потужностей, процесінговий центр, якщо він здійснює весь спектр сервісних функцій, повинен бути оснащений також устаткуванням для персоналізації пластикових карток (включаючи і смарт-карти), а також мати базу для технічного супроводу і ремонту POS-терміналів і банкоматів. Таким чином, підтримка надійного, стійкого функціонування платіжної системи вимагає, по-перше, наявності істотних обчислювальних потужностей у процесінговому центрі (чи центрах - у розвитій системі) і, по-друге, розвиту телекомунікаційну інфраструктуру, оскільки процесінговий центр системи повинний мати можливість одночасно обслуговувати досить велике число географічно віддалених пунктів.

1.3 Основні елементи і учасники системи карткових розрахунків та їх взаємодія

В більшості випадків українські банки є членами міжнародних платіжних систем, а деякі з них випускають власні пластикові картки.

Для більш детального розуміння всіх процесів, пов’язаних з пластиковими картками, детально зупинимося на визначенні основних складових .

Платіжна картка – спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, фінансових установ, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також зд1йснення інших операцій, передбачених відповідним договором [26,с.346].

Так, можна сказати, що платіжна картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену з спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси. Основна функція платіжної картки - забезпечення ідентифікації особи, що її використовує як суб’єкта платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банка-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім’я власника картки, номер його рахунку, строк дії картки. Крім цього на картці може бути присутня фотокартка власника і його підпис. Алфавітно-цифрові дані – ім’я, номер рахунку і інші - можуть бути ембоссировані,тобто нанесені рел’єфним шрифтом.

Графічна інформація дає можливість візуальної ідентифікації власника картки. Однак, для використання в банківській платіжній системі цього недостатньо. По-перше, така картка може бути легко підроблена, по-друге, автоматична обробка такої картки проблематична. Крім того, потрібно і зберігати на картці ряд конфеденційних даних, що полегшує процедуру авторизації. Все це призводить до необхідності занесення ідентифікаційних даних на банківські пластикові картки додатково ще в закодованому вигляді. Ця задача може бути вирішена за допомогою різноманітних фізичних механізмів. В картках зі штрих-кодом в якості ідентифікаційного елементу використовується штриховий код, аналогічний коду, який застосовується для маркировки товару.

Зчитування кода відбувається в інфрачервоних промінях. Картки з магнітною полосою на сьогоднішній день найбільш розповсюджені. Магнітна полоса розташована на зворотній стороні картки і складається з трьох доріжок. Дві перші потрібні для зберігання ідентифікаційних даних, а на третю можна записувати інформацію. Захищеність карт з магнітною полосою, як і попередніх, відносно низька. Але, існуюча розвинена інфраструктура платіжних систем, що використовують їх, і відсутність у світових лідерів “карткового” бізнесу - компаній VISA i Europay повномаштабного стандарту на більш перспективний вид карток - смарт-карти - і є причинами інтенсивного використання карток з магнітною полосою і сьогодні. В смарт-картах носієм інформації є мікросхема. Стосовно вартості карт пам’яті, то вони мають відносно високу вартість ( в 5-7 разів вище відносно магнітної карти ).

Однак в останні роки ціни на них суттєво знизилися у зв’язку з вдосконаленням технології і ростом об’ємів виробництва. Також існують карти з мікропроцесором, які по суті відповідають характеристикам персональних комп’ютерів 80-х років. Ці два останні види карт розглядаються сьогодні як найбільш перспективний вид пластикових карт. Прикладом може бути багатоцільова карта фірми Toshiba, що використовується в системі VISA. В доповнення до всіх можливостей звичайної мікропроцесорної карти, ця карта також має невеликий дісплей і допоміжну клавіатуру для введення даних. Ця карта об’єднує в собі кредитну, дебетову і передоплатну карту, а також виконує функції годинника, календаря, калькулятора, здійснює конвертацію валюти, може служити книжкою для нотатків [41,с.449].

Банк-емітент – член платіжної системи, який займається випуском пластикових карток і наданням їх в розпорядження клієнтів. При цьому картки залишаються у власності банка, а клієнти отримують право на їх використання.

Функції цього банку коротко можна охарактеризувати так: видача картки клієнту починається з відкриття йому рахунку в банку-емітенті і, як правило, внесенням ним певної суми коштів на цей рахунок. При наданні картки, банк-емітент бере на себе тим самим гарантійні обов’язки по забепеченню платежів по картці. Характер цих гарантій залежить від платіжниж повноважень, наданих клієнту і зафіксованих класом картки. Прикладом може бути сімейство платіжних і кредитних карток компанії VISA International. Це картки наступних видів:

ü “Плас”;

ü “Інтерлінк”;

ü “Електрон”;

ü “Віза класік”;

ü “Віза бізнес”;

ü “Віза преміум голд”

Повноваження власника картки перевіряється під час авторизації. Авторизація проводиться протягом прийняття картки до оплати або видачі готівкових коштів. Для цього точка обслуговування робить запитання платіжній системі про підтвердження повноважень пред’явника картки і його фінансових можливостей. У випадку позитивного рішення система дає дозвіл на оплату і сповіщає код авторизації, який потім переноситься на чек (сліп). Авторизація може проводитись як вручну, коли продавець або касир передає запит по телефону оператору (голосова авторизація), так і автоматично. В останньому випадку картка кладеться в POS-термінал, дані зчитуються з картки, з клавіатури касиром вводиться сума платежа, а власник картки - секретний ПІН-код (персональний ідентифікаційний номер). Після цього термінал здійснює авторизацію або встановлюючи зв’язок з базою даних платіжної системи (on-line режим), або здійснюючи додатковий обмін даними з самою карткою (off-line авторизація). У випадку видачі готівкових коштів процедура носить аналогічний характер з тою лише особливістю, що гроші в автоматичному режимі видаються спеціальним пристроєм - банкоматом, який і проводить авторизацію.

Сукупність операцій ,які супроводжують взаємодію держателя картки з платіжною системою при здійсненні платежу по картці або отриманні готівки часто називають транзакцією. Таким чином, транзакція включає в себе не тільки зчитування даних з картки, виконання запиту на авторизацію, оформлення чека, а і зміни інформації про фінансові ресурси власника картки у базі даних платіжної системи і на картці. В деяких випадках в поняття транзакції включають і відповідні операції по перерахуванню грошових коштів.

Наступним елементом платіжної системи є банк-еквайр. Початкову обробку запитів на авторизацію проводить еквайр-центр. На початковому етапі розвитку вітчизняних платіжних систем роль еквайр-центра інколи виконує процесінговий центр, однак в більшості випадків в якості таких центрів виступають банки - члени платіжної системи, тому часто кажуть банк- еквайр. Якщо банк-еквайр не володіє даними для виконання запиту (власник картки - клієнт іншого банку), то запит переправляється в процесіноговий центр, який, в свою чергу, або виконує його і передає відповідь банку-еквайру, або здійснює його подальшу маршрутизацію [79,с.298].

Процесінговий центр веде базу даних платіжної системи . База даних, як правило, містить відомості про банки - члени платіжної системи і власників карток, що забезпечує виконання запитів на авторизацію. Центр зберігає відомості про ліміти власників карток і виконує запити на авторизацію в тому випадку, якщо банк-емітент не має власної бази (додаток Б).

В іншому випадку процесінговий центр пересилає отриманий запит в банк-емітент аторизованої картки (додаток В).

Як ми бачимо, що центр забезпечує і пересилання відповіді банку-еквайру. Крім того, на основі накопичених за день протоколів транзакцій - що фіксуються при авторизації даних про проведення карткових платежів і видачі готівки - процесінговий центр готує і розсилає підсумкові дані для проведення взаєморозрахунків між банками - учасниками платіжної системи, а також формує і розсилає банкам-еквайрам стоп-листи [79,с.231].

Як видно із вище сказаного, процесінговий центр є технологічним ядром платіжної системи. Він функціонує в достатньо жорстких умовах, гарантовано обробляючи в реальному масштабі часу інтенсивний потік транзакцій. І дійсно, використання дебетової картки призводить до необхідності on-line авторизації кожної угоди в будь-якій точці обслуговування платіжної системи. Для операцій з кредитною карткою авторизація необхідна не у всіх випадках, але , наприклад, при отриманні коштів в банкоматах вона теж проводиться завжди. Використання смарт-карт може при певній організації розрахунків знизити вимоги до виконання режиму реального часу, але загальна напруга на центр не зменшиться.

Також високі вимоги до розрахункових можливостей процесінгового центру висуває і підготовка даних для проведення взаємозаліків по підсумку дня, оскільки обробці належать протоколи значної частини транзакцій, а строки виконання розрахунків досить невеликі - декілька годин [52,с.126].

Таким чином, підтримка надійного, стійкого функціонування платіжної системи потребує, по-перше, наявності великих розрахункових можливостей процесінгового центру, по-друге, розвиненої комунікаційної інфраструктури, оскільки процесінговий центр системи повинен мати можливість одночасно обслужити достатньо велике число географічно віддалених точок. Крім того, неминуча також маршрутизація запитів, що ще більш підвищує вимоги до комунікацій.

Наступним елементом платіжної системи є розрахунковий банк, який забезпечує оперативне проведення взаєморозрахунків. В розрахунковому банку банки-члени платіжної системи відкривають корреспондентські рахунки. Взаєморозрахунки необхідні для наступного. Кожний банк-еквайр здійснює перерахування точкам обслуговування по “картковим” платежам як своїх клієнтів, так і власників карток інших банків-емітентів, які входять в певну платіжну систему. Тому відповідні кошти повинні бути потім перераховані еквайру цими “іншими” банками.

Порівняння умов функціонування розрахунків за допомогою платіжних карток в країнах з розвинутою економікою та в Україні

Міжнародний ринок пластикових карток сьогодні - це найбільші платіжні асоціації VISA (включаючи міжнародну систему інформаційного обміну VISANet, міжнародну мережу банківських автоматів "Плас" (Plus) та інші системи), асоціація-альянс Євро-Кард/Мастер Кард (включаючи міжнародну систему інформаційного обміну "Банкнет", компанію Маестро Інтернейшнл (Maestro International), що об'єднує найбільшу світову систему платіжних терміналів eds/Maestro - 673 тис. терміналів у 35 країнах світу, компанія Циррус Сістем (Cirrus System inc.) - власник 234 тис. банківських автоматів у 64 країнах світу, компанії Амерікен Експрес та Дайнерз Клаб, що випускають картки типу Т&Е, з їхньою разгалуженою системою обслуговування, японська компанія JSB, та велика кількість інших банківських систем. Картину регіонального розподілу ринку пластикових карток щомісячно висвітлює найавторитетніший рейтинг в пластиковому бізнесі - "The Nilson Report", який охоплює близько 800 провідних банків в картковому бізнесі по частинах світу та регіонах (Азія-Тихоокеанський регіон, Канада, Європа, Сполучені Штати, Латинська Америка, Ближній Схід-Африка). Рейтинг складається по оборотах за операціями з картками та кількістю випущених карток по кожному з вищевикладених регіонів. [49,с.255]

Як видно, безсумнівним лідером на ринку залишаються США, але частка цього регіону поступово скорочується і бурхливого розвитку набувають нові регіональні ринки.

Вирішальну роль на ринку банківських пластикових карток відіграють дві міжнародні банківські платіжні асоціації Віза та Мастеркард Інтернейшнл. Кожна з асоціацій знаходиться у спільній власності банків-членів та фінансується за рахунок членських внесків та відрахувань за фінансові послуги.

Важливість асоціацій на ринку пояснюється функціями, які вони виконують, а саме:

- розробка операційних правил та тарифів в платіжній системі;

- ліцензування діяльності учасників карткового бізнесу в межах асоціації;

- розробка та охорона авторських прав, патентів та товарних знаків;

- розробка та підтримання комутаційних систем для підтвердження повноважень при проведенні операцій;

- створення та підтримання систем взаємообміну та взаєморозрахунків учасників асоціації;

- інформативна та рекламна діяльність (моніторинг ринку рекламні та маркетингові акції, тощо);

- створення нових послуг та поширення їх на ринок.

Завдяки великій кількості членів асоціації здатні зосереджувати дуже значні кошти і здатні фінансувати програми, які не зміг би реалізувати ні один з їх членів самотужки. Тому, завдяки величезним капіталовкладенням міжнародні платіжні асоціації підтримують індустрію банківських карток на передовому краю технологічних рішень та використовують на ринку останні досягнення науково-технічного прогресу.

Основою проведення операцій в будь-якій платіжній асоціації є операційні системи, за допомогою яких реєструються угоди та проводяться взаєморозрахунки між усіма її учасниками (банком емітентом карток, власником картки, торгівельною організацією та банком), а враховуючи транснаціональний характер розрахунків і вимоги незначних витрат часу на здійснення угоди - це є непростим завданням. Особливе місце в операційній системі займає проведення процедури авторизації - визнання повноважень власника картки на проведення певної угоди (як правило, покупки) від імені банку-емітенту картки, який цим самим підтверджує торгівцю правомірність угоди та гарантує оплату.

Код авторизації є дозволом на проведення операції, складається з шести символів (як правило, цифр) і є свого роду ідентифікатором угоди в операційній системі. Як вже зазначалося, отримання коду авторизації є лише початковим етапом в проведенні операції з використанням платіжної картки, бо в ній крім покупця та продавця беруть участь також платіжна система, банк-емітент картки та банк, що обслуговує продавця, кожен з яких повинен щось заробити на операції - отримати свою плату за інтерчейндж (Interchange - взаємообмін), згідно тарифів платіжної системи. Взагалі, інтерчейндж -ключова функція будь-якої платіжної асоціації. Ця функція дозволяє банкам по всьому світу обмінюватися інформацією про угоди, грошима, іншими елементами карткової індустрії на стабільній стандартизованій основі.

Важливим компонентом інтерчейнджу є встановлення величини оплати за нього. Операційні та інші витрати, оплата за ризик, що несе банк-емітент картки включаються до ставки інтерчейнджу. Національні асоціації встановлю-ють та регулярно коректують її. Існує одна ставка інтерчейнджу по угодах для Мастеркард Інтернейшнл - АЮ (Acquirer Interchange Discont) -дисконт з банку що обслуговує торгівця при взаємообміні та для Віза Інтернейшнл, ЕЖР (Electronic Interchange Reinbursement Fee - плата-компенсація за електронний взаємообмін), які носять різні назви, але призначені для одних і тих самих цілей та базується на електронних мережах зв'язку.

Таким чином, банк торгівця через систему взаєморозрахунків компенсує банку власника картки плату за взаємообмін, яка розрізняється в залежності від того, чи проведена операція через електронний термінал або надійшла до системи взаємообміну через певний проміжок часу (наприклад, в українських банках - 1,8% та 2,3% відповідно).

У розвинених країнах оплата товарів і послуг майже повсюдно здійснюється за допомогою кредитних карт, ринок яких в Україні знаходиться тільки в стадії становлення.

Особливо популярний пластик у США, де, по різних підрахунках, на одну середньостатистичну родину доводиться 8-13 кредитних карт.

Корпорації, що випускають кредитні карти, зустріли новий рік без ентузіазму - акції таких гігантів, як Citigroup, Bank of America, American Express і Discover Financial Services, втратили в 2008 році до 80% своєї вартості.

Цього року тенденція зниження доходів продовжилася. Експерти фірми Innovest Strategic Value Advisors затверджують, що торік карткові компанії понесли загальні збитки в розмірі 41 млрд. доларів, а до кінця 2009 року їхні втрати через безповоротні кредити досягнуть 96 млрд. доларів. І це тільки вершина айсберга, тому що восени 2008 року, по даним Федеральної резервний системи (Центральний банк США), загальна сума карточно-кредитної заборгованості наближалася до 1 трлн. доларів. Це ще до іпотечних боргів - близько 11 трлн. доларів.

Це стає тим більше очевидним, якщо врахувати, що більше чверті кредит-но-карткового портфеля в Citigroup, Bank of America, Capital One і Discover неякісні, тобто кредитні картки видані людям з поганими кредитними історіями, що не має стабільного заробітку або доходів. Також обтяжені подібними проблемами American Express і J.P.Morgan Chase.

Американські карткові компанії - мережі VISA і MasterCard стоять трохи осторонь і не так сильно порушені кризою, оскільки вони самі безпосередньо не кредитують клієнтів. Хоча в міру зниження споживання їхні прибутки теж падають. Аналітики вважають, що до середини 2010 року загальний обсяг карткового бізнесу в США може скоротитися на 45%.

Крім того, зіграє свою роль і набрання чинності в липні 2010 року нових законодавчих норм на користь карткоутримувачів, зокрема, норм, що обмежують підвищення компаніями комісійних (відсотків по кредиту).[84,c.28]

Не в останню чергу це зв'язано й з тим, що неякісних кредитів у картковій сфері більше (30% від загального обсягу), ніж в іпотечній (11%). І якщо дефолт іпотечних позичальників був першим ураганом, що обрушив ринки, то карткова заборгованість буде другим ураганом. Федеральна влада США не залишається байдужою до такої катастрофічної ситуації. Компанія Citigroup вже одержала зі скарбниці 45 млрд. доларів пільгових кредитів, Bank of America - 25 млрд. доларів, American Express - 3,4 млрд. доларів. Усього в кредитно-фінансовий сектор США влито 700 млрд. доларів.

У США кредитні карти випускають приблизно 16 тис. компаній, і, згідно даним Бюро перепису, на руках в американців перебуває близько 1,5 млрд. кре-диток. При цьому обсяг кредитно-карткового ринку досягає 2,7 трлн. доларів, а заборгованість середньої родини по кредитних картах, згідно CardWeb.com, становить 10 678 доларів.

Таке потужне охоплення населення пластиком здійснюється за допомогою добре продуманих рекламних кампаній. Кожна соціальна й вікова група обробляється по-своєму. Підвищена увага приділяється молоді й студентам, для яких карта - елемент престижу й символ благополуччя. Головне завдання карткових корпорацій зробити так, щоб людина робила покупки швидко й легко.

Один з капканів кредитно-карткового бізнесу - секьюритизация (від англ. security - безпека, забезпечення, гарантія). Даний процес має на увазі випуск особливих паперів - sеcurities, забезпечених якими-небудь активами. У картко-вому бізнесі - це клієнтська заборгованість. Як і у випадку з іпотекою, у картковій сфері секьюритизация стала інструментом фондування (залучення додаткових коштів) для збільшення обсягів карткових позик. З одного боку, секьюритизация сприяла зняттю тягаря боргів з балансу карткових компаній, з іншого боку, зробила їх менш обережними й акуратними при видачі карт і відкритті нових кредитних ліній.

Експерт із групи American Securitization Forum, затверджує, що передача карточно-кредитних ризиків інвесторам зробила картки доступними людям з невисокими доходами. В остаточному підсумку перетворення боргів у папери й продаж їх на сторону підштовхнула фінансові компанії до поспішної видачі карток чи ледве не всім бажаючим. Причому видавати картки людям з нестабільними доходами й поганою кредитною історією було набагато вигідніше, оскільки з них можна стригти більше грошей. Саме "завдяки" секьюритизації карткові компанії не встояли перед спокусою видавати ризиковані кредити. А щоб компенсувати ці ризики, вони стали накручувати ціни за послуги.

Популярність карток прямо пов'язана з підйомом економіки, ростом добробуту й стабільним збільшенням цін на житло. З 1997-го по 2006 рік ціна типового сімейного будинку виросла на 124%. Дешеві гроші (низькопроцентні позички) дозволяли людям легко рефінансувати свої іпотечні кредити по вигідних ставках, брати нові іпотечні позички на покупку других будинків і здобувати кілька кредитних карток. В 2005 році середня американська родина витрачала 99,5% всіх своїх чистих доходів на покупки й виплати відсотків по тим або інших придбанням, зробленим на позикові кошти.

В 2007 році з початком виробничого спаду ситуація стала мінятися. В 2008 році середнє зниження цін на житло склало 20-25%. Дома стали коштував-ти менше іпотечних кредитів, на які вони були куплені. Відповідно зросли й карткові неплатежі, і весь ланцюжок, що складається з безповоротних кредитів і не забезпечених нічим "коштовних" паперів, посипався. Ситуація збільшється тим, що підрахувати збиток від знецінених sеcurities досить складно, оскільки вони вільно розходяться по всьому світлу.

Таким чином, враховуючи зарубіжний досвід впливу фінансової кризи на ринок карткових послуг, в Україні

Читайте також:

1. I світова війна
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
4. IXX. ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙОМУ ДО кафедри військової підготовки НАУ
5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
7. XIII. Використання амортизаційних відрахувань
8. XVIII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
9. YII.4. Практика, ее виды и роль в познании.
10. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
11. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
12. Авангард в Україні

Переглядів: 2020